Від Калеїчі до Караача, у напрямку річки Меріч.

Почніть свою прогулянку з вежі Македонії, розташованої на північному боці району Калеїчі. Ця вежа була однією з кутових веж оборонних стін, зведених за часів римського імператора Адріана, і була частиною міста Адріанополіс. Вона є єдиною з тих стін, яка збереглася до наших днів. Портал культури називає її "Вежею Македонії при фортеці Едірне", а в місті її також називають "Старою вежею годинника". За даними джерел, вежа була збудована за часів Адріана, у II столітті нашої ери. Спочатку прогуляйтеся навколо вежі, оскільки її територія сьогодні є археологічним парком. Під час розкопок тут були знайдені керамічні печі епохи Риму, а також цегляні споруди, які, ймовісно, використовувалися як зерно сховища. Останні розкопки також виявили додаткові будівлі, датовані X столінням, і керамічну піч епохи Візантії. У парку також можна знайти залишки льодяної камери османського періоду, датованої 1908 роком, а також фундаменти житлових будівель пізнього османського періоду. Розглядаючи вежу, зверніть увагу на кладку з каменю та цегли в нижній частині стіни – звідси можна побачити, що будівля була відновлена в різні епохи. У 1867 році губернатор Едірне, Хаджі Іззет-паша, додав дерев'яні поверхи до вежі та встановив там годинник. З того часу вежа довгий час називалася "Вежею годинника" або "Народним годинником". Верхня частина вежі була сильно пошкоджена під час землетрусу 1953 року і згодом була зруйнована, тому сьогоднішня споруда без годинника. У кінці 2021 року Міністерство культури та туризму розпочало реставрацію вежі, і після тривалої роботи влітку 2026 року вона була відкрита як "Музей вежі Македонії". Всередині ви можете піднятися на верхній поверх за допомогою ліфта та оглянути поверхи. У музеї представлені кераміка, скляні вироби, ліхтарі, монети та побутові предмети з епох Риму, Візантії, Османської імперії та Республіки. Одним з найцікавіших експонатів є скульптурна голова, що зображує Одіссея, знайдена під час розкопок у районі Калеїчі в 1977 році. У музеї також є пожежна гармата, що нагадує про часи, коли вежа використовувалася як вежа для спостереження за пожежами. З верхньої оглядової тераси відкривається вид на дахи району Калеїчі та мінарети мечеті Селіміє. Для фотографій перейдіть на південну сторону тераси, звідки ви зможете побачити напрямок вулиці

Увійдіть до базару Алі-Паша через вхід з боку вежі, який раніше називався "Ворота Вежі". Ви будете використовувати цей базар не як торгове місце, а як прохід між Старим містом і новим. Згідно з "Ісламською енциклопедією", на обох кінцях базару розташовані "Ворота Вежі" та "Рибні ворота", а між ними є ще чотири входи, що ведуть до бічних вулиць. Проходячи по довгому коридору, порахуйте ці бічні входи та зазирніть у кожен з них. Енциклопедія зазначає, що "Ворота Вежі" та бічні входи не розташовані на одній прямій, а знаходяться в різних місцях. Ця нерегулярність свідчить про те, що базар був побудований таким чином, щоб відповідати структурі вулиць того часу, що є типовим проявом старої османської міської забудови. Згідно зі старими джерелами, вхід, що веде на захід, знаходився на одній лінії з центральними воротами фортеці, тобто базар з'єднував місто, оточене стінами, з торговим світом за його межами. Евлія Челебі згадував про "шахматну дошку" з прямих, що перетинаються вулиць Старого міста. Вийдіть через один з бічних входів і подивіться, наскільки добре можна розгледіти цю сітку сьогодні. Старе місто колись було відоме своїми двоповерховими дерев'яними будинками, розташованими у садах, але після пожеж і землетрусів значна частина цієї забудови змінилася. Проте, у вузьких вулицях можна знайти фасади, що зберігають відчуття старовини. Повернувшись до базару, продовжуйте свій шлях до центральної площі. Тут знаходиться площа з молитовним майданчиком, підтримуваним чотирма колонами, про яку в енциклопедії йдеться як про результат розташування базару на прямій лінії. Зупиніться в цьому місці та подивіться в обидва напрямки коридору: ритм склепіння, розділеного арками, найкраще видно звідси. Знову зверніть увагу на кольорові вставки з каменю та кам'яні рами на арках головних входів. Вважається, що саме ця споруда була описана леді Мері Вортлі Монтегю, яка писала листи з Едірне на початку 18 століття, описуючи склепінчастий і бездоганно чистий базар. У 19 столітті базар втратив свою популярність, у 1947 році він був значно відремонтований, а з 1960-х років почав знову оживати. Сьогодні всередині завжди багато людей, тому, замість того, щоб стояти посередині коридору, краще почекати біля крамниць, трохи в стороні. Якщо ви приїхали на велосипеді, пройдіть через базар, тримаючи велосипед у руках. Якщо людей багато, пройдіть базар від одного кінця до іншого і виберіть бічні вули

Після ринку вийдіть на дорогу, що веде до Караача, і прямуйте на південь. Дорога спочатку перетинає річку Тунджа за допомогою мосту Тунджа; це споруда з тринадцятьма арками, збудована на початку сімнадцятого століття, в центрі якої розташована невелика вежа. Незабаром після перетину Тунджі ви досягаєте мосту Меріч. Обидві річки зливаються одразу за цими мостами, тобто за кілька сот кроків ви перетинаєте обидві великі річки Едірне. Будівництво мосту Меріч розпочалося за часів султана Абдулмеджида у 1842 році і, згідно з інформацією з порталу "Культурний портал", було завершено у 1847 році. Спочатку спробуйте подивитися на міст з берега, збоку; лише так можна повністю оцінити дванадцять гострих арок, що підтримуються тринадцятьма опорами. Центр мосту високий, а кінці – низькі; такий профіль, як стверджують джерела, добре видно з берега. Зверніть увагу на проміжки між опорами; їх було відкрито для зменшення навантаження на міст під час повеней. Потім підніміться на міст і пройдіть до мармурового павільйону в центрі. Усередині павільйону є написи, що розповідають про будівництво мосту. Відомо, що всередині купола є фрески з видом на Едірне, а на вершині купола колись був заземлювач у вигляді сонячного мотиву. Зупиніться біля павільйону, поверніться на північ, і ви побачите мінарети Селіміє, що височіють над водою та деревами. З обох боків мосту були зведені причали з обробленого каменю для стоянки човнів, барж і невеликих суден. Ці причали є свідченням річкової торгівлі, яка пролягала вздовж річки Меріч до Балкан. Річка Меріч бере свій початок у Болгарії, входить до Туреччини в районі Едірне і є частиною кордону з Грецією. Набережна, що простягається вздовж річки, має зони відпочинку, які пропонують чудові місця для сидіння та відпочинку. У брошурі Міністерства культури та туризму про Едірне розповідається про можливість прогулянок річкою Меріч на традиційних човнах Kancabaş, пофарбованих у червоний колір. У тій же брошурі рекомендується спостерігати за заходом сонця на березі річки Меріч, і це місце ідеально підходить для цього. Коли сонце сідає на заході, над Караачем, відображення арок у воді набуває найкращого вигляду. Через те, що міст вузький і на ньому є рух транспорту, будьте обережні, роблячи фотографії, і тримайтеся ближче до огоро

Після Меріча дорога прямує до Караача, і ви опинитеся перед старою будівлею вокзалу. Спочатку ознайомтеся з районом, оскільки історія цього місця прихована в його минулому. Караач згадується в джерелах ще до шістнадцятого століття; завдяки своєму розташуванню на височині, оточеному лісами та річками, він з часом став популярним місцем відпочинку для жителів Едірне. У дев'ятнадцятому столітті, коли тут було збудовано залізничну станцію, район швидко розвинувся, а серед плантацій тутових дерев процвітали виробництва шовку та коконів. На початку двадцятого століття Караач отримав прізвисько "Маленький Париж" завдяки своїм кінотеатрам і концертним залам. Зараз підійдіть до фасаду будівлі вокзалу. Будівля, спроектована архітектором Кемаледдіном у неокласичному стилі, була збудована за зразком станції Сіркеджі. Будівництво триповерхової, прямокутної споруди довжиною близько вісімдесяти метрів було майже завершено у 1914 році. Через Першу світову війну маршрут змінився, і станція не була введена в експлуатацію, а потяги почали прибувати сюди лише в 1930 році. Оскільки частина лінії знаходилася за кордоном, потяги, що прибували зі Стамбула, протягом багатьох років проїжджали територією сусідньої країни, щоб дістатися сюди. У 1971 році, коли було відкрито новий вокзал в Едірне, станція Караач була закрита. Пізніше будівлю передали Тракійському університету, де її відреставрували, зберігаючи оригінальний вигляд, і протягом багатьох років вона використовувалася як адміністративна будівля. Сьогодні в цій будівлі знаходиться факультет образотворчих мистецтв університету, тому зосередьтеся на фасаді та саду, а не на внутрішньому просторі. Пам'ятник Лозанни, розташований у саду, був встановлений на честь підписання Лозаннської угоди в 1923 році і відкритий у 1998 році. Щоб краще розглянути пам'ятник, перейдіть в центр площі. Три бетонні консолі, що піднімаються під кутом сорок п'ять градусів від землі, утримують три колони. Найвища колона символізує Анатолію, друга – Фракію, а коротка колона між ними – Караач. Бетонний обруч, що з'єднує колони, символізує єдність. Перед обручем розташована скульптура молодої дівчини, в одній руці у якої голуб, а в іншій – документ. Напівкругла водойма біля основи пам'ятника символізує моря, що омивають три сторони Туреччини. Територію навколо пам'ятника перетворили на парк, де для кожного року існування Турецької Республіки було посаджено дерево. Далі відвідайте Музей Лозан