Палац і лікарня на березі річки Тунджа.

Почніть огляд мечеті Уч Шелелі з її західних воріт, оскільки саме звідси найкраще відчувається зв'язок будівлі з ринком. Через похилу місцевість до цих воріт ведуть сходи, а масивна споруда, облицьована білим мармуром, виступає вперед. Уважно розгляньте колони, що обрамляють нішу біля воріт; на них зображені мотиви пісочних годинників і візерунки плетіння. Червоно-білі пальметі, що прикрашають арку ніші, також є деталями, які відрізняють ці ворота від інших входів у двір. Увійшовши на двір, зупиніться та огляньтеся навколо, оскільки саме в цій будівлі вперше в османській архітектурі був використаний двір з колонадами. Колонни, що підтримують колонади, виготовлені з різних видів каменю; більшість з них – мармур, а на північному крилі є колони з граніту та зеленого каменю "Егрібоз". Підніміть голову, щоб розглянути розписи всередині куполів колонад. Ці прикраси були відновлені у XVIII столітті, зберігаючи при цьому старі візерунки. На фризах вікон двору є синьо-білі керамічні панно, і, як зазначає портал "Kültür Portalı", на них згадується ім'я султана Мурада II. Далі спробуйте розрізнити чотири мінарети, розташовані по кутах двору, оскільки їхній декор відрізняється. Мінарет, що дав назву мечеті, має три яруси і виготовлений з червоного каменю, прикрашеного зигзагоподібними візерунками. З висотою близько семидесяти метрів він був найвищим мінаретом свого часу. Той факт, що до кожного з його ярусів веде окрема сходи, є однією з найвідоміших інженерних особливостей будівлі. Мінарет, облицьований червоними та білими квадратами, пов'язується з епохою султана Мехмеда Завойовника в "Ісламській енциклопедії TDV". Спіральний мінарет, з товстими вертикальними ребрами, що обертаються навколо його тіла, був збудований після землетрусу 1762 року. Якщо ви плануєте відвідати внутрішній двір (харем), переконайтеся, що ваші плечі та коліна прикриті, а жінкам слід покрити голову. Всередині вас зустріне прямокутне приміщення, що простягається вздовж. Великий центральний купол має діаметр близько двадцяти чотирьох метрів, а по обидва боки від нього розташовані два менших куполи. Джерела підкреслюють, що цей план був більш досконало реалізований у мечетях Стамбула, збудованих Мімаром Сінаном у наступному столітті. Зверніть увагу на маленькі купольні споруди з мукарсами,

Коли ви дістанетеся до мосту Кануні, не сходьте відразу на нього. Спочатку подивіться на міст з берега, з боку міста, щоб оцінити його загальний вигляд. Цей міст також відомий як "Палацовий міст", оскільки протягом століть він був основним шляхом для пересування з міста до району Сарайїчі. Він складається з чотирьох аркових прольотів, які перетинають одну з гілок річки Тунджа. У спокійні дні арки відображаються на поверхні річки. Існують різні версії щодо історії мосту. Деякі джерела вказують на роки 1553-1554, тоді як портал "Kültür Portalı" стверджує, що міст, ймовірно, був побудований у 1560 році разом із будівлями "Adalet ve Terazi". Зв'язок з архітектором Сінаном є цікавим фактом, оскільки, за даними видання "Turkish Archaeological News", цей міст не згадується в османських списках творів Сінана. Посилання на нього береться з праці Ахмета Баді Ефенді під назвою "Riyaz-ı Belde-i Edirne". Існують розбіжності щодо довжини мосту: вказані різні розміри, від шістдесяти до вісімдесяти метрів. Ширина мосту становить чотири з половиною метри, тобто це досить вузький прохід, де двоє людей можуть комфортно йти поруч. Згідно з Wikipedia, міст є історичною пам'яткою, що належить Генеральному управлінню автомобільних доріг. Видання "Turkish Archaeological News" підкреслює, що, хоча сам палац зник, три історичні кам'яні мости, що з'єднували острів з материком, збереглися і досі використовуються. Зараз підніміться на міст і пройдіть до його середини. Звідси, дивлячись вліво та вправо, ви зрозумієте, як річка оточує острів, оскільки трохи нижче за течією Тунджа розпадається на дві гілки, перетворюючи Сарайїчі на острів. Довгий міст, який ви бачите в південно-західному напрямку, – це міст, побудований у 1451 році візирем Шахабеддіном Пашою, відомий також як міст "Saraçhane". Цей міст був відновлений у 1706 році за часів правління II Мустафи, і на ньому досі збережено напис про реставрацію. Міст "Fatih Köprüsü" з трьома арками, розташований на північній гілці, ви побачите на наступній зупинці, з території палацу. Згідно з порталом "Kültür Portalı", Кануні розмістив цей міст на одній осі з мостом "Fatih Köprüsü", тим самим визначивши новий головний вхід до палацу. Отже, шлях, яким ви йдете, є частиною церемоніального маршруту, яким султани та послідовники входили до палацу. Вода, що живила палац, також подавалася через цей мі

Коли ви потрапите до території Сарайїчі, спочатку зупиніться посеред великого лугу, щоб оцінити масштаб цього місця. За даними порталу "Культурна спадщина", палацовий комплекс займає площу, що перевищує триста тисяч квадратних метрів, і є другим за величиною палацом в Османській імперії після Топкапи. Будівництво розпочалося в 1450 році за часів правління II Мурада, а завершив його у 1475 році султан Мехмед Завойовник. Через те, що територію оточувала річка, не було потреби в укріпленнях, достатньо було збудувати низьку і просту стіну. Почніть свою прогулянку від палацу Адітьет, який легко впізнати завдяки його квадратній формі, стінам з обробленого каменю та пірамідальній вежі. Згідно з інформацією з Вікіпедії, султан Сулейман I у 1561 році наказав Мімару Сінану збудувати цей палац, а на верхньому поверсі знаходиться мармурова чаша для води. Згідно з джерелами, у палаці проходили засідання Дивану та судові процеси. Відразу поруч з палацом розташований міст Фатіх, який перетинає північну гілку річки Тунджа за допомогою трьох арків. Цей міст датується 1452 роком, тобто за рік до захоплення Стамбула, і з'єднував Хасбахче з палацовою площею. Перейшовши через міст на територію палацу, ви побачите довгу будівлю зі склепіннями: це кухня палацу, відома як Махбе-і Аміре. Зверніть увагу на кам'яні димарі на даху, оскільки вони показують ззовні розташування печей всередині. Ще однією з небагатьох споруд, що збереглися з середини п'ятнадцятого століття, є гаммам (лазню) Кум Касрі, розташовану на північному сході площі Кум. З головної будівлі палацу, палацу Джіханнума, сьогодні залишилися лише руїни кам'яних стін. Знання про те, як палац досяг такого стану, змінює сприйняття цього місця. У дев'ятнадцятому столітті палац використовувався як склад боєприпасів, а під час російсько-турецької війни 1877-1878 років, після детонації боєприпасів, що зберігалися поблизу Бабюс-Сааде, палац був значною мірою зруйнований в результаті триденних вибухів. Збережені фрагменти були використані в інших будівлях у наступні роки. Сьогодні на території проводяться розкопки та реставраційні роботи; деякі ділянки можуть бути обгороджені, тому дотримуйтесь позначених маршрутів. Сарайїчі також є місцем проведення традиційних турецьких змагань з боротьби Кюрпınar, які проводяться на цій території з 1924 року. Навіть у дні, коли трибуни порожні,

Прибувши до комплексу, спочатку зупиніться у внутрішньому дворі та ознайомтеся з планом, оскільки це не окрема будівля, а комплекс споруд, розташованих вздовж берега річки Тунджа. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, з одного боку двору розташовані лікарня (дарюшшіфа) та медресе, з іншого – їдальня (імарет) та кухні, а на кінці, біля річки, знаходиться мечеть. Султан II Баязид заклав фундамент у 1484 році під час походу до Аккермана, а комплекс був завершений у 1488 році. У рекламних матеріалах музею зазначено, що архітектором, ймовірно, був Мімар Хайреддін, але документального підтвердження цього немає. Не забудьте оглянути чотирифасадний фонтан з пірамідальним куполом, розташований біля входу до двору; згідно з написом, він був доданий у 1669-1670 роках. Увійшовши до музею, ви потрапите до лікарні (дарюшшіфа), де у першому дворі за колонадою розташовані невеликі купольні кімнати. Музей облаштував цю частину як поліклініку та тут же розмістив експозицію музичних інструментів. Уважно огляньте стіни, оскільки, за даними музею, на каменях виявлено двадцять вісім зображень. Серед них – кораблі, фортеця, олені та птахи, які, ймовірно, були намальовані пацієнтами, що тут лікувалися. Пройдіть через арковий прохід до другого двору; купольні кімнати в кутах та два ервани з боків були адміністративною частиною лікарні. Найбільш вражаюче місце – це третя частина, лікувальний корпус (шифахане), який варто відвідати останнім і повільно оглянути. Вас зустрінуть ервани та кімнати, розташовані навколо шестигранної зали, у центрі – високий купол, а на вершині купола – світловий ліхтар. Стійте біля фонтану в центрі та деякий час просто слухайте. Євлія Челебі писав, що тут пацієнтам три дні на тиждень грали музику, і музей, відтворюючи цю традицію, поєднує звуки води та музики під одним куполом. Вважається, що виступ з п'ятьма вікнами навпроти входу був місцем для музикантів, але TDV зазначає, що існують й інші думки щодо цієї частини. Зверніть увагу, що вікна кімнат виходять як у сад, так і на фонтан, оскільки тут було продумано поєднання світла, повітря та звуку. Музей відтворює медичну освіту XV століття, представляючи медресе, розташоване поруч із лікарнею, за допомогою манекенів. Варто зазначити, що існує розбіжність у джерелах: TDV стверджує, що немає вагомих доказів того, що ця будівля була