День у Сельджуку, за межами Ефесу.

Розпочніть свою подорож у Музеї Ефеса, до якого можна дістатися коротким пішим шляхом від залізничної станції Сельчук. Музей розташований у районі Ататюрк, на вулиці Угур Мумджу Севіджі Йолу, і він відкритий щодня. Приїзд вранці має дві переваги: зали будуть спокійнішими, ніж коли їх відвідують туристичні групи, і ви зможете насолодитися відкритими просторами музею в другій половині дня. Історія музею починається з підсобного приміщення, заснованого у 1929 році; будівля була відкрита як музей у 1964 році, розширена у 1976 році, закрита на масштабну реконструкцію наприкінці 2012 року та знову відкрита у листопаді 2014 року. Сьогодні експонати розміщені за тематичними залами: Зал знань, Артефакти з фонтанів, Артефакти з підземних будинків, Монети, Ефес крізь століття, Центральний сад, Культ Кібели, Артефакти храму Артеміди та Культ імператорів. Інший маршрут у Сельчуку, який можна знайти в додаткових матеріалах, закінчується цим музеєм. У цьому випадку, сплануйте свою екскурсію, використовуючи експонати, які пов'язані з іншими точками цього маршруту, і залиште найвідоміший зал наостанок. Почніть з Центрального саду: тут на відкритому повітрі розташовані колони, рельєфи, статуї, саркофаги та стели, що охоплюють період від архаїки до пізньої Римської імперії. У саду шукайте архітектурні фрагменти, привезені з меморіального комплексу Белеві; тут ви можете уважно розглянути мармурову обробку, яку побачите пізніше на цьому самому меморіальному комплексі. Саркофаг з цього меморіалу був перенесений у цей сад у 1963 році і виставлявся тут протягом шістдесяти років; згідно з інформацією, опублікованою в "Aktüel Arkeoloji", у 2023 році він був перенесений до культурно-мистецького центру Ізміра, тому в саду шукайте не саркофаг, а фрагменти колон, рельєфи та інші елементи. Згідно з інформацією з Вікіпедії, у музеї також є зразки левоподібних грифонів, які прикрашали карнизи цього меморіалу; запитайте у співробітників, де їх можна знайти. Потім перейдіть до залу "Ефес крізь століття". Цей зал розповідає всю історію міста, представляючи знахідки, що охоплюють період від 7000 року до нашої ери до 7-го століття нашої ери. Початком цієї хронології є неолітичні артефакти з пагорба Чукрарічі. Найбільш помітною експонатом цього залу є статуя "Відпочиваючий воїн", знайде Статуя Артеміди, датована століттями, височіє зі своєю храмовою частечкою та символами родючості. Це один з найвідоміших експонатів музею, тому цього разу просто привітайтеся з нею та пройдіть далі. У залі, присвяченій культу імператора, можна побачити фрагменти статуї, що походять з храму Доміціана, і які свідчать про масштаб імператорського культу в місті. У музеї є аудіогід; дізнайтеся про умови його використання у співробітників. Для фотографування найкраще підходить внутрішній дворик вранці, коли світло найбільш сприятливе; у залах не використовуйте спалах. Зробіть коротку перерву в саду та наповніть пляшку з водою, оскільки наступна точка маршруту вимагає підйому. Вийшовши з музею, подивіться на північ: на вершині пагорба Айасулук видно стіни, що нависають над містом. Вхід до фортеці здійснюється через ворота археологічної зони Святого Жана; до цього входу, розташованого в районі Іса Бей, можна дійти пішки від музею приблизно за десять хвилин. Під час прогулянки ви побачите силует мечеті Іса Бей з двома мінаретами; цей об'єкт є частиною іншого маршруту, тому цього разу пройдіть повз нього та прямуйте до вершини.
Джерело: Міністерство культури та туризму Туреччини, Музеї Туреччини; KVMGM Google Arts & Culture; Aktüel Arkeoloji; Wikipedia, Ephesus Archaeological Museum.

Вихід з фортеці здійснюється через вхід до археологічної зони Сен-Жан, де розташована касова зона. Оскільки час відвідування фортеці може бути обмеженим, перевірте актуальний графік роботи на сайті muze.gov.tr і не відкладайте відвідування на пізній час. Після входу, візьміть з собою рештки базиліки і йдіть по кам'яній дорозі, що веде вгору. Внутрішня фортеця розташована на північ від базиліки, у найвищій точці пагорба. Згідно з інформацією, наданою муніципалітетом Сельчук, внутрішня фортеця розташована безпосередньо над ділянкою, яка, за результатами останніх досліджень, вважається першим поселенням Ефесу. Стіни, які ви бачите сьогодні, є результатом трьох епох: фундамент візантійського періоду, а також реставрації, здійснені династією Айданоглу та Османською імперією. Стіни побудовані з каменю, цегли та розчину, і підтримуються п'ятнадцятьма вежами. Рахуючи вежі, ви зможете легко визначити, яка частина стін була відновлена в який період. До внутрішньої фортеці ведуть два входи зі сходу та заходу, які безпосередньо виходять назовні, не з'єднуючись із зовнішньою фортецею. Один із цих входів приведе вас до потрібного місця. Пройшовши через вхід, ви побачите вузькі сходи, що ведуть до бічних веж і бійниць на внутрішній стороні стін. Не піднімайтеся вгору там, де немає огорож. Усередині фортеці є бруковані вулиці, водосховища різного розміру, мечеть і руїни церкви на найвищій точці. Слідуючи вулицями, спочатку відвідайте мечеть, розташовану в центрі. Ця будівля нагадує про період, коли династія Айданоглу зробила це місце столицею в період з 1348 по 1390 рік, і коли на пагорбі було збудовано багато мечетей, гарячих ванн і монастирів. Під час вашої подорожі, сприймайте її лише як історичну будівлю. Згідно з джерелами, реставрація, розпочата в 2008 році, спочатку була зосереджена на західному вході до фортеці та мінареті цієї мечеті. На захід від мечеті було виявлено руїни будівлі, яка, ймовірно, була гарячою ванною фортеці; музейні записи згадують тут фортечний павільйон і гарячу ванну. Підніміться до руїн церкви, розташованих на найвищій точці пагорба: апсида була перетворена на водосховище в період династії Айданоглу, тому ви можете побачити роботи двох різних епох на одній і тій же стіні. Список будівель у музейних записах може слугувати вам контрольним списком під час вашої подорожі: візант Під час прогулянки вздовж стіни відкривається вид на решту маршруту: прямо внизу – корпус мечеті Іса Бея, датований 1375 роком, на рівнині – місце, де колись знаходився храм Артеміди, а на півдні – долина, що тягнеться до Ефесу. Якщо ви прийшли вранці, сонце буде за вашою спиною, і фасад мечеті, що дивиться на вас, буде освітлений. Для кращого огляду виберіть місце перед західними вежами гори. Всередині фортеці мало сонця, тому візьміть з собою воду, а в вітряну погоду тримайте капелюх. Гора Аясолук, разом із базилікою Святого Іоанна, мечеттю Іса Бея та Артемісіоном, є однією з чотирьох складових частини об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – Ефесу, тому не пересувайте жодної цеглини і не пишіть нічого на стінах. Під час спуску використовуйте той самий шлях і вийдіть з археологічної зони Святого Іоанна. Звідси поверніться пішки до залізничного вокзалу; це місце є відправною точкою для мікроавтобусів або автомобілів, що прямують до Чамлику. Чамлик розташований приблизно за 7 кілометрів на південь від Сельчука, і дорога веде вас долини, де проходить стара залізниця Ізмір-Айдин. Найпрактичніше зробити перерву на обід у центрі міста; у Чамлику вдень світла достатньо лише для фотографування локомотивів.
Джерела: Муніципалітет Сельчук, Фортеця Сельчук (Аясолук); Міністерство культури та туризму, Музеї Туреччини, Фортеця Аясолук; Культурний портал; TDV Ісламська енциклопедія, Аясолук; DergiPark, Büyükkolancı 2023.

Ви дістаєтеся до Чамлика на мінібасі або автомобілем з центру Сельчука. Музей розташований у межах цього району, на території колишньої залізничної лінії, і відвідування платне. Актуальну інформацію про час роботи та вартість можна знайти на веб-сайті Міністерства культури Туреччини або безпосередньо в музеї. Це найбільший у Туреччини відкритий залізничний музей, і його історія починається з першої залізничної лінії країни, яка була відкрита в 1866 році та з'єднувала міста Ізмір та Айдін. Чамлик був станцією на цій лінії, де розташовувалися ремонтні майстерні. Станція, яка називалася Азізіє, була закрита в 1991 році після реконструкції лінії. Підготовка до відкриття музею розпочалася того ж року, а у 1997 році він був відкритий для відвідувачів. Територія, будівлі та локомотиви належать TCDD (Турецькі державні залізниці), а управління музеєм передано в оренду синові колишнього чергового депо на 99 років.

Увійшовши, спочатку зверніть увагу на стару будівлю вокзалу: рейки лінії, побудованої в 1866 році, все ще на місці, і локомотиви розміщені на цих оригінальних рейках. Центральним елементом території є поворотний круг: навколо цього круга, який має вісімнадцять спиць, розташована приблизно половина локомотивів, що створює чудову панораму для фотографування. Підійдіть до центру круга і оберніться на 360 градусів: на кінці кожної спиці знаходиться локомотив, вироблений в різних країнах. Кількість локомотивів варіюється в різних джерелах, від тридцяти трьох до тридцяти семи, але відомо, що це одна з найбільших колекцій в Європі, а роки випуску локомотивів охоплюють період з 1890-х років до 1950-х років. Локомотиви виготовлені в Німеччині, Швеції, Великій Британії, США, Франції та Чехословаччині. Читаючи таблички з назвою виробника на котлах, можна розсортувати їх за країнами, що може бути цікавою грою для дітей. Найстаріший локомотив – це парова машина англійської компанії Stephenson, і, за даними Турецької туристичної енциклопедії, у світі існує лише два екземпляри. Інший експонат – це локомотив номер 45501, який брав участь у залізничній аварії в Яримбурґазі в 1957 році; історія тут застигла в часі. У кабіни деяких локомотивів можна зайти; сходи круті та металеві, тому будьте обережні, особливо у вологу погоду, і не торкайтеся до важелів.

Далі перейдіть до вагонів: у музеї є дев'ять пасажирських вагонів і сім вантажних. Два пасажирські вагони – дерев'я Повертаючись, проїдьте через центр Сельчука і рухайтеся на північ у напрямку шосе Ізмір-Айдин. Музей розташований приблизно за 16 кілометрів на північний схід від центру району Белеві, прямо біля дороги. Дорога від Чамлику займає близько півгодини. Автобуси, що прямують до Белеві, також відправляються від центру району; якщо ви подорожуєте без автомобіля, пересадка потрібна у Чамлику. Спробуйте прибути до меморіалу в останній час дня, коли сонце сідає; кам'яниста структура та мармурові сходи найкраще видно в променях заходу сонця. Джерело: Вікіпедія, Музей паровозів Чамлик; Wikipedia, Чамликський залізничний музей; Турецькі музеї (Міністерство культури та туризму); Турецька туристична енциклопедія.

У Белеві, на північній околиці селища, біля дороги Ізмір-Айдин, на схилі гір Айдин, розташований окремий пагорб, де знаходиться меморіальна гробниця. Місцеві жителі називають її "Лежача фортеця". Щоб дістатися до неї, скористайтеся відгалуженням з головної дороги. Якщо ви приїжджаєте на мікроавтобусі, вийдіть у центрі Белеві та пройдіть приблизно кілометр на північ. Це відкритий археологічний об'єкт, тому перед відвідуванням перевірте актуальні умови відвідування на сайті Міністерства культури Туреччини. Рекомендується відвідувати в другій половині дня, щоб насолодитися останнім світлом.

Перед вами знаходиться друга за величиною меморіальна гробниця в Анатолії після Галикарнасу. Вона була побудована за зразком Мавзолею, одного з Семи чудес світу. Спочатку огляньте меморіал здалеку, стоячи біля підніжжя пагорба: ви побачите квадратну платформу, над якою розташований колонаж, а все це побудовано на основі висіченої в скелі структури, облицьованої мармуром. Довжина платформи становить близько 30 метрів, її висота перевищує 10 метрів, і вона піднята на триступеневому фундаменті. На верхньому ярусі по вісім колон розташовувалися з кожного боку; більшість джерел описують їх у коринфському стилі. За даними журналу "Aktüel Arkeoloji", загальна висота становила 23 метри; деякі дослідники вважають, що завершена споруда була б вищою, оскільки меморіал так і не був завершений. Тривалий час вважалося, що дах мав пірамідальну форму, але дослідження, проведені в період з 1998 по 2000 рік, не знайшли жодних доказів цього, а канави для відведення води вказували на те, що верхній ярус міг бути відкритим. Оглядаючи скельну структуру, зверніть увагу на мармурові блоки на землі: це фрагменти облицювання, колон і стельових панелей; не сідайте на них і не переміщуйте їх. На південній стороні шукайте кімнату, висічену в скелі; вона була закрита зовні, а на північній стороні знаходиться незавершене імітаційне двері. На кришці саркофага, знайденого в кімнаті, зображено чоловічу фігуру без бороди, з вінком на голові, яка тримає чашу; поруч стоїть статуя східного слуги. Саркофаг був знайдений у 1930-х роках, перенесений у сад музею Ефесу в 1963 році, а за даними журналу "Aktüel Arkeoloji", у 2023 році його перевезли до культурно-мистецького центру в Ізмірі; архітектурні фрагменти, які ви бачите в музеї, є облицюванням цього меморіалу З початку століття цей об'єкт привертав увагу австрійських дослідників; перша ґрунтовна публікація належить Прашнікеру та Тюеру. Варто також звернути увагу на розташування пам'ятника: він розташований неподалік від стародавньої дороги Ефес-Сарди, на схилі, звідки його можна побачити здалеку. На фотографіях західне сонце підкреслює рельєфні сходи, вирізьблені в камені, та сліди мармуру; якщо дивитися з дороги, пам'ятник виглядає як силует на вершині пагорба. Не підходьте занадто близько до основи та сходинок; камінь може бути нестабільним, а мармур – слизьким, і пам'ятник є об'єктом культурної спадщини, який потребує захисту. Навколо немає тіні чи води, тому влітку відвідування варто зробити якомога коротшим. Маршрут завершується на цьому пагорбі. Ті, хто повертається автомобілем до Ізміру, виїжджають на трасу і рухаються на північ. Ті, хто повертаються потягом, сідають на маршрутку від Белеві до районного центру, а потім пересідають на потяг на станції Сельчук. Об'єднайте чотири об'єкти, які ви відвідали сьогодні: мармур з музею, перший населений пункт фортеці, перша залізниця, що пролягала через рівнину, і жоден з них не був видно, поки ви не вийшли за межі воріт Ефесу. Джерела: Aktüel Arkeoloji, Белеві Меморіал; Wikipedia, Белеві Мавзолей; Vikipedi, Белеві Пам'ятний комплекс; DergiPark, Bora 2019; Муніципалітет Сельчук; Visit İzmir.