Шлях з Хасанкале до Олту, східний та північний маршрут провінції Ерзурум.

Розташуйтеся біля фортеці Хасанкале, що піднімається над районом Пасінлер, на сході міста Ерзурум. Згідно з інформацією, наданою місцевим управлінням культури та туризму, фортеця розташована за тридцять шість кілометрів на схід від центру міста, на стрімкому пагорбі перед горою Хасан Деде. Фортеця також дала назву цьому району; місто Пасінлер у османських документах і в народі протягом тривалого часу називалося Хасанкале. Підійдіть до фортеці з західної сторони, оскільки ґрунтова дорога, що веде до воріт внутрішньої частини фортеці, знаходиться саме там. Згідно з інформацією гіда, через те, що фортеця побудована на дуже крутих скелях, раніше сюди неможливо було дістатися навіть верхи на тваринах. Сучасна дорога була прокладена після того, як фортеця почала використовуватися як кар'єр; отже, підйом, яким ви йдете, є частиною шляху, яким користувалися ті, хто відвідував фортецю. Піднімайтеся вгору без поспіху, оскільки ґрунт кам'янистий і в деяких місцях нестабільний. Спочатку спробуйте ознайомитися з планом фортеці. Згідно з англійською версією Вікіпедії, на вершині пагорба розташовані три рівні стін, і зовнішні дві стіни не утворюють повного кільця, а закінчуються на скелястій поверхні. Ворота розташовані в західній частині. Гід зазначає, що колони, арки та написи, якими була облицьована внутрішня частина воріт, зараз відсутні, а ворота зовнішньої частини також зруйновані та зникли. На сайті Castles.nl зазначено, що всередині внутрішньої частини фортеці не збереглося жодної споруди; тому те, що ви бачите тут, – це не комплекс будівель, а лінія оборони, вбудована в скелю. Історія фортеці охоплює різні епохи. Серед знайдених тут артефактів є написи та кам'яні вироби, що відносяться до епохи правління уратського царя Мінуа, і вважається, що пагорб використовувався як оборонний пункт з часів бронзового віку. На сайті Castles.nl повідомляється, що під час війни між сельджуками та візантійцями в 1048 році ця фортеця була захоплена сельджуцьким командиром Ібрагімом Йиналом. Існують різні версії щодо того, хто був засновником сучасної фортеці. Історик Найма пов'язує фортецю з правителем Аккоюнлу Узун Хасаном, тоді як Ібрагім Хаккі Коняли приписує її будівництво синові Еміра Хаджі Тогая, Хасан Бею, який належав до династії Ільханідів, і датовано період між 1336 і 1339 роками. Відомо, що в османський період султан Сулейман Величний відремон Джерело: Управління культури та туризму провінції Ерзурум, Туристичний довідник; Castles.nl, Замок Хасанкале; Wikipedia, Замок Пасінлер.

Друга зупинка – це міст Чобандеде, розташований одразу на схід від центру району Кюпрюкьой, перекинутий через річку Арас. Сьогодні міст закритий для автомобільного руху; дорога проходить паралельним мостом, розташованим приблизно в п'яти сотнях метрів на схід, тому ви можете прогулятися пішки та насолодитися спокійною атмосферою, розглядаючи цю історичну споруду. Спочатку погляньте на міст з берега, збоку, оскільки лише звіддалі можна розгледіти всі його деталі. За даними Культурного порталу, міст має довжину 128 метрів і ширину 8,5 метра, найбільша арка сягає 13 метрів, а найвища точка – 30 метрів. Міст має сім прольотів, але через реставрацію один з них було закрито, тому сьогодні ви бачите шість прольотів. За даними Ісламської енциклопедії TDV, цей проліт, ймовірно, було зруйновано під час повені, і його було замуровано під час реставрації в 1872 році. Потім підійдіть ближче до мосту і зверніть увагу на колір каменю. Арки побудовані з чорного, червоного та сірого обробленого каменю, і в залежності від освітлення кольори можуть виглядати по-різному протягом дня. За місцевою легендою, цей камінь було привезено з села, розташованого приблизно за шість кілометрів. За даними Культурного порталу, під опорами мосту було викладено шари ялівцю, щоб запобігти його руйнуванню, а між стінами було залишено проміжки для зменшення навантаження. Найбільш помітною особливістю мосту є гострі виступи перед опорами та напівкруглими контрфорсами ззаду. На вершинах цих виступів розташовані невеликі, кутові вежі, покриті напівпірамідальними дахами. Призначення цих веж є предметом дискусій; деякі дослідники вважають, що це могли бути сторожові пости, тоді як інші стверджують, що це лише декоративні елементи, які збагачують зовнішній вигляд мосту. З боку сходу зверніть увагу на рельєфи, що складаються з геометричних візерунків і ланцюгів, розташовані на опорах. Також повідомляється про наявність майстерних позначок на кам'яних перилах; якщо придивитися, можна побачити знак у формі лука зі стрілою. Точна дата будівництва мосту невідома. За даними Культурного порталу та місцевого путівника, міст був побудований у 1298 році за наказом еміра Газана Хана, правителя Ільханатського улусу, на ім'я Чобан Ноян. Однак, за даними Ісламської енциклопедії TDV, напис про реставрацію сильно пошкоджений, існують лише чутки про його засновника, і, виходячи з архітектури та декору Звідси поверніться до Пасінлер і вирушайте на північ, у напрямку дороги на Нарман. Джерела: Культурний портал, міст Чобандеде; Ісламська енциклопедія TDV, міст Чобан; Управління культури та туризму провінції Ерзурум, туристичний путівник; Вікіпедія, міст Чобандеде.

Третя зупинка – це дивовижні "камінні труби", розташовані за сім кілометрів на південь від центру району Нарман, вздовж дороги Нарман-Пасінлер. За інформацією з сайту "Культурний портал", ця локація знаходиться на сьомому кілометрі дороги; тобто, якщо ви їдете з Пасінлеру на північ, ви досягнете цієї зупинки, не досягнувши центру району. Спочатку зупиніться на оглядовому майданчику біля дороги та помилуйтеся краєвидом з висоти. Згідно з оголошенням губернатора від 2020 року, біля дороги було побудовано двоповерхову будівлю для відвідувачів, а до локації веде дорога довжиною близько трьох з половиною кілометрів. Звідси відкривається вид на червоні скелі, гострі вершини та вузькі ущелини, що створюють унікальний пейзаж. Знання про те, звідки походить колір і форма, змінює сприйняття цієї місцевості. Червоний колір виникає внаслідок окислення заліза в осадових породах. Форми ж утворилися в результаті тривалої ерозії вітром і водою, що руйнували пісок; спочатку вода створила вимиті місця, а потім вітер обробив їх різними візерунками. Різні джерела вказують на різний вік цих утворень. На сайті "Культурний портал" і в місцевому путівнику зазначено, що ці "камінні труби" утворилися близько 2,5-3 мільйони років тому в результаті руйнування відкладень в осадовій зоні, тоді як в оголошенні губернатора згадується значно давніша дата. У народі це місце відоме як "Край червоних фей", а на сайті "Культурний портал" ущелина порівнюється з Великим каньйоном, утвореним річкою Колорадо. Стежка, що спускається в ущелину, – це найкращий спосіб побачити цю місцевість зблизька, і значна частина часу, відведеного на цю зупинку, буде витрачена саме на неї. В оголошенні губернатора згадується про пішохідний маршрут тривалістю близько години. Спуск відбувається по піщаному та слизькому ґрунті, тому навіть у суху погоду може бути погане зчеплення; рекомендується взуття з міцною підошвою. Після дощу пісок перетворюється на бруд, тому перед тим, як йти стежкою, перевірте прогноз погоди. Під час прогулянки не підходьте занадто близько до вершин "камінних труб" і країв скель, оскільки ґрунт там легко руйнується. Зворотній шлях йде вгору, тому розрахуйте свої сили відповідно та візьміть з собою достатньо води. Ця місцевість є охоронною зоною. На сайті "Культурний портал" зазначено, що "камінні труби" були оголошені природним заповідником у 2018 році та охороняються відповідно до правил національного парку Джерело: Культурний портал, "Нарманьські дивовижні скелі"; Управління губернатора провінції Ерзурум, "Ерзурум стане геопарком 'Край червоних дивовиж'", Відділ культури та туризму провінції Ерзурум, "Туристичний путівник"; Вікіпедія, "Нарманьські дивовижні скелі".

Останньою точкою маршруту є фортеця в центрі району Олту. Фортеця розташована на скелястій, але не дуже високій ділянці, де зливаються води, що надходять з районів Нарман та Сірі-Дере, утворюючи річку Олту-Чаї. Як каже місцевий гід, фортеця розташована в межах русла річки Олту-Чаї, і ви можете побачити її, стоячи на вершині скелі, коли входите до міста. Вхід до внутрішньої частини фортеці знаходиться на півдні, і до воріт ведуть сходи. Піднімайтеся сходами повільно, а коли досягнете вершини, спочатку обійдіть фортецю навколо.

Частина, яка збереглася до наших днів, – це внутрішня частина фортеці; зовнішні стіни, які оточували райони міста, не збереглися. Внутрішня частина фортеці має архітектуру, що відповідає природній формі скелі, а навколо неї розташовані високі, товсті стіни та вежі. За даними "Культурного порталу", фортеця займає площу три тисячі квадратних метрів і побудована з обробленого каменю. Зверніть увагу на вежі та стіни на північному заході; джерела повідомляють, що в минулому ця ділянка була набагато більш вражаючою. У внутрішній частині фортеці шукайте сліди цистерн і приміщень, де жили охоронці.

Дата побудови фортеці є предметом дискусій. Деякі джерела стверджують, що архітектурні особливості фортеці сягають часів Урарту, тоді як Вікіпедія наводить різні версії, зазначаючи, що у 19 столітті на фортеці були виявлені грузинські написи. За даними "Культурного порталу", фортеця була відновлена в часи Візантійської, Сельджуцької, Ак-Коюнлу, Кара-Коюнлу та Османської імперій, а в османський період деякий час використовувалася як караван-сарай. Згідно з Вікіпедією, у середині 16 століття фортеця перейшла до османів, після чого стала адміністративним центром округу Олту. Після російсько-турецької війни 1877-1878 років Олту деякий час перебував під російською владою. Останнє відновлення та укріплення фортеці відбулися у 1998 та 1999 роках.

Однією з найцікавіших особливостей фортеці є її зв'язок з водою. Як зазначає місцевий гід, ворота та тунель фортеці виходять на річку Олту-Чаї; "Культурний портал" також згадує про прихований водний шлях, що спускається зі скелі до річки. На східному схилі внутрішньої частини фортеці розташована лазня, що походить з часів Сельджуків і з'єднана з внутрішньою частиною фортеці арками; під час огляду подивіться на неї ззовні. З краю стін