Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити
Radar Türkiye
Від Аккюпрю до Юмуртатепе: Вісімсот років району Єнімахле.
Культурний5 Зупинка

Від Аккюпрю до Юмуртатепе: Вісімсот років району Єнімахле.

Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Єнімаххалле – один із найбільш населених районів Анкари; сьогодні він відомий своїми житловими будинками, бульварами та лініями метро. Згідно зі сторінкою району на сайті Міністерства культури та туризму, планомірне формування району розпочалося в 1925 році зі створенням лісового господарства Ататюрка, наприкінці 1940-х років схили навпроти господарства були розподілені між службовцями з низьким рівнем доходу для будівництва житла, а в 1957 році район став центром. Однак історія цієї землі набагато давніша. Цей маршрут намагається вмістити вісім століть, а то й більше, аж до епохи бронзи, в один день. Маршрут утворює коло, починаючи з північного сходу, рухаючись на південь, потім на захід і знову на північ. Перша зупинка – міст Аккюпрю, найстаріший з існуючих мостів у місті, з написом датованим 1222 роком, розташований над річкою Анкара. До нього можна дістатися на метро, а потім пройтися по мосту. Друга зупинка – Музей промисловості та технологій MKE в Тандогані; у будівлі, що колись була казармою кінної гвардії за часів правління Абдулхаміда II, розповідається історія виробництва, що охоплює період від османської артилерії до заводів епохи Республіки, і це найдовша зупинка маршруту. На третій зупинці ви знаходитесь у районі Бешевлер, де ви можете оглянути будівлю Педагогічного інституту імені Газі, останню роботу архітектора Кемаледдіна, а також фасад сучасного ректорату Університету імені Газі. Четверта зупинка – Будинок Ататюрка, розташований на території лісового господарства Ататюрка, це копія будинку, де він народився в Салоніках, з ідентичними планами та розмірами. Остання зупинка – курган Юмуртатепе; це зелений пагорб, який, як вважається, був фригійською могилою, а під час розкопок було виявлено артефакти епохи раннього бронзового віку, у місцевих легендах він відомий як "Пагорб спогадів". Спільним елементом усього маршруту є сама земля. Територія, на якій розташована будівля Газі, була відведена від лісового господарства, а територія господарства з часом була розділена на музеї, сусідні установи, дороги та житлові будинки, а курган залишився біля головного в'їзду до господарства. Тому подорож між зупинками також є частиною екскурсії; дивлячись у вікно, ви можете побачити, як колись пустельна рівнина перетворилася на місто. І ще одна невелика гра: міст Аккюпрю зображено на зворотній стороні банкноти в 5 лір, яка обігувала з 1927 по 1937 рік, а будівля Га Найближча станція до музею MKE – це станція Anadolu/Anıtkabir системи Ankaray. Одна зупинка на захід, станція Beşevler, знаходиться біля кампусу університету Газі. Щоб дістатися від будинку Ататюрка до Yumurtatepe, потрібна коротка поїздка на таксі або автобусі. У зворотньому напрямку, від кургану, можна дійти пішки до станції Demetevler лінії M1.

Джерела:

Yenimahalle, Ankara
Культурний
5 Зупинка
~3 год 40 хв у місцях
Пішки ~6,9 км · 1 год 55 хв
Разом ~5 год 35 хв
15 жовтня 2026 р.

Зупинки маршруту

1
Akköprü

Аккюпрю.

~30 хв тут
Varlık Mahallesi, Yenimahalle / Ankara

Виїхавши зі станції Аккюпрю, рухайтеся на північ; міст буде видно через кілька хвилин ходьби. Спочатку не підходьте безпосередньо до мосту, знайдіть місце вздовж берега, звідки можна буде його оглянути збоку. Це єдиний спосіб побачити міст у цілому, оскільки, перебуваючи на ньому, ви не зможете побачити всі арки. За даними джерел, міст має сім аркових прольотів, чотири великі та три менші. Згідно з турецькою Вікіпедією, два прольоти, розташовані на південному кінці, були засипані ґрунтом під час реконструкції, тому, можливо, ви не побачите всі сім прольотів. Знайдіть центральний, найвищий проліт; за даними "Ісламської енциклопедії", висота цього прольоту становить десять метрів, а інші прольоти поступово зменшуються в розмірі, прямуючи до країв. За тією ж інформацією, довжина мосту становить сімдесят сім метрів, а ширина – сім метрів.

Потім перейдіть на західний бік мосту, оскільки там розташовані дві написи. Зазначається, що одна з них стерта і неможливо прочитати, а інша пошкоджена; проте, навіть пошкоджена арабська напис допоможе вам зрозуміти вік мосту. Згідно з "Ісламською енциклопедією", міст був побудований у 1222 році за наказом султана I Алаеддіна Кейкубада. "Інвентар культурної спадщини" і Вікіпедія стверджують, що споруда була зведена на честь султана, але за вказівки губернатора Анкари того часу, Кізил Бея; ці два твердження можна розглядати як взаємодоповнюючі. Уважно огляньте камені та пошукайте блоки з різьбленням або написами, які могли бути перенесені з іншої споруди. "Ісламська енциклопедія" також зазначає, що під час будівництва використовувалися кам'яні блоки, що збереглися з давніх часів. Щодо матеріалу, джерела розходяться: "Ісламська енциклопедія" і турецька Вікіпедія називають андерзит, а "Інвентар культурної спадщини" і англійська Вікіпедія – базальт; ви можете самі визначити, якому матеріалу більше відповідає колір і текстура.

Далі пройдіть по мосту до іншого берега; сьогодні він відкритий лише для пішоходів. Ви помітите бетон і металеві огорожі на підлозі; джерела стверджують, що вони були додані пізніше, а під час ремонту, проведеного у 1960-х роках, використовувався бетонний наповнювач. Ці шари є свідченням того, що міст протягом століть використовувався як дорога. "Ісламська енциклопедія" повідомляє, що міст кілька разів ремонтувався, і під час ремонту 1970 року було зроблено спроби відновити його початковий вигляд. Споруда була внесе

Аккьопру – це історичний міст, розташований у районі Варлык міста Анкара, що перетинає річку Анкара. Це найстаріша з існуючих споруд у місті, збудована в період Сельджуків. Напис на мосту, датований місяцем Ребіуль-Ахір 619 року за арабським календарем, що відповідає 1222 року. Цей кам'яний міст, оточений широкими вулицями та новими будівлями, є свідком століть, коли Анкара була важливим пунктом на торгових шляхах. **Хто був замовником?** Джерела надають різну інформацію щодо того, хто був замовником мосту. У статті Семаві Ейіче в "Ісламській енциклопедії" зазначено, що, згідно з написом, міст був збудований за наказом султана I Алаеддіна Кейкубада. З іншого боку, "Інвентар культурної спадщини" та Вікіпедія стверджують, що споруду було зведено за наказом губернатора Анкари того часу, Кізил Бея, від імені султана. Обидві версії не виключають одна одну: напис містить ім'я султана, а будівництвом займався представник сельджуцької адміністрації міста. Згідно з даними "Інвентар культурної спадщини", напис, що складається з трьох рядків, присвячений султану Кейхусрев, сину Абу-ль-Фетху Кейкубаду. На мосту також є другий напис, але, за словами Ейіче, його неможливо прочитати. У бібліографії Ейіче згадується робота Мубарека Галіба, опублікована в 1928 році, присвячена написам Анкари, де розглядається і цей напис. Міст також був вивчений у книзі "Турецький період в Анкарі", опублікованій Гюнюль Ене в 1971 році. **Шлях і вода** Міст був побудований на місці стародавньої караванної дороги, що з'єднувала Анкару з іншими містами, відомої як "Багдадський торговий шлях". Згідно з даними "Інвентар культурної спадщини", міст розташований у місці злиття річок Інчесу, Хатіп та Чубук; вода, що утворюється в результаті злиття цих річок, сьогодні відома як річка Анкара. У період Османської імперії міст був не лише місцем, звідки вирушали каравани, але й місцем, де збиралися ті, хто йшов на військову службу або до Мекки для хаджу. У рекламних матеріалах Міністерства культури та туризму, присвячених району Єнімахле, міст представлений як найбільша річка в районі та як історична споруда, що є свідком історії міста. Назва мосту в перекладі з турецької означає "білий міст", а, згідно з англійською версією Вікіпедії, навколишній район також називається Аккьопру через Міст, збудований з каменю, містить у своїй структурі кам'яні блоки, які були використані ще в давні часи, деякі з них прикрашені різьбленням або мають написи. При уважному розгляді можна помітити різницю в кольорі та текстурі цих каменів. На західній стороні мосту знаходяться два написи, один з яких значною мірою стертий. Будівля мосту була зареєстрована 8 серпня 1959 року. Через численні реставрації протягом століть, оригінальний вигляд мосту час від часу змінювався. За словами Ейіче, під час реставрації 1970 року було зроблено спробу відновити його початковий вигляд. Згідно з турецькою Вікіпедією, під час реставрації, проведеної Генеральним управлінням автомобільних доріг у 1960-х роках, було використано бетонну засипку, і міст було закрито для автомобільного руху. За тією ж інформацією, два прольоти на південному кінці мосту були засипані землею під час подальших змін, більшість кам'яних блоків були замінені, а верхня частина була покрита бетоном. Пізніше були встановлені металеві огорожі. Як відвідати: Сьогодні міст відкритий лише для пішоходів, тому найкращий спосіб його відвідати – пройти по ньому від одного кінця до іншого. Спочатку перейдіть до місця на березі, звідки можна бачити арки збоку; звідси найкраще видно, як арки поступово знижуються від центру до країв. Потім перейдіть на західну сторону мосту та пошукайте написи. М'яке світло полудня ідеально підходить для фотографування, оскільки воно підкреслює теплий відтінок каменю. Міст Аккюпрю розташований безпосередньо поруч із станцією метро Аккюпрю на лінії M1 (між Кізілай та Батікент) Анкарського метрополітену, яка була відкрита 29 грудня 1997 року. Оскільки міст знаходиться у громадському місці, вхід платний або квитки не потрібні. Поруч, у напрямку Тандоган, можна відвідати Музей промисловості та технологій MKE та будівлю ректорату Університету Газі.
Переглянути місцеПрокласти маршрут
2
MKE Sanayi ve Teknoloji Müzesi

Музей промисловості та технологій MKE.

~1 год 15 хв тут
MKE Genel Müdürlüğü Tandoğan Yerleşkesi, Emniyet Mahallesi, Yenimahalle / Ankara

Музей машинобудування та хімічної промисловості розташований на території головного управління цієї установи в Тандогані; до нього можна дістатися пішки, пройшовши кілька сотень метрів від станції Ankaray "Anadolu/Anıtkabir". Оскільки це територія установи, дотримуйтесь вказівок співробітників на вході. На сайті "Kültür Portalı" зазначено, що музей було відкрито 22 травня 2013 року, а вхід безкоштовний; однак, для отримання актуальної інформації про час роботи, рекомендується перевірити оголошення на сайті установи. Перед тим, як увійти, приділіть хвилину, щоб оглянути будівлю. Згідно з турецькою Вікіпедією, у цьому місці за часів правління II Абдульхаміда знаходився кінний казак, а під час Війни за незалежність сюди зберігали військове обладнання, яке було вивезено зі Стамбула. Будівля повністю згоріла під час пожежі 20 листопада 1922 року. У тому ж джерелі розповідається, що після пожежі сюди приїхав Ататюрк і виголосив слова: "Турок, пишайся, працюй, будь впевненим". Сучасна будівля була збудована після пожежі і до 2013 року використовувалася для потреб різних управлінь установи.

Почніть огляд музею з портретної галереї біля входу; на сайті "Küre Ansiklopedisi" зазначено, що тут представлені портрети керівників установи. Розглядаючи портрети, уявіть собі історію установи. Згідно з "Küre", коріння установи сягає часів правління Фатіха Султана Мехмета, коли було засновано "Tophane-i Amire", у 1921 році вона стала "Askeri Fabrikalar Umum Müdürlüğü", а в 1950 році отримала свою сучасну назву. У залах експонуються зброя, боєприпаси, токарні верстати, бури та преси епохи Османської імперії та періоду Республіки. Приділіть трохи часу, щоб оглянути ці машини, оскільки основна тема музею – це саме виробництво, а не зброя. Розглядаючи машини для виробництва патронів та цивільні вироби установи, такі як батареї, лічильники електроенергії та газові плити, можна зрозуміти, як завод після війни перейшов до виробництва товарів для побуту.

Обов'язково знайдіть "Gazi Kovan", який, за словами Вікіпедії, є одним з найцікавіших експонатів. Згідно з джерелом, цей гарматний лафет за півтора року Війни за незалежність заправлявся вісім разів і використовувався на дев'яти фронтах. Також приділіть час, щоб оглянути фотографії Війни за незалежність на стінах та вирізки з газети установи. Потім перейдіть до відкритої експозиції; на сайті Вікіпедії ця територія описана як площею 10 000 квадратних метрів. Тут розташовані

Музей машинобудування та технологій MKE розташований на території промислового комплексу в районі Тандоган і є музеєм, що розповідає про розвиток оборонної та машинобудівної промисловості Туреччини. Він був відкритий 22 травня 2013 року. Згідно з описом на порталі "Культура", метою музею є популяризація внеску установи в історію промисловості та виникнення нових підприємств, а також збір, збереження та експонування артефактів та документів у цій галузі. У нещодавніх повідомленнях музей часто згадується під назвою "Музей військового виробництва MKE". Згідно з повідомленням видання Daily Sabah, після масштабної реставрації музей знову відкрився для відвідувачів у 2023 році. **Від Tophane до MKE** Історія установи сягає періоду правління Фатіха Султана Мехмета, коли було засновано Tophane-i Amire. З часом ця структура змінювала назви: у 1832 році – Tophane-i Amire Müşirliği, у 1908 році – Tophane-i Amire Nazırlığı, у 1909 році – İmalat-ı Harbiye Müdüriyet-i Umumiyesi, а у 1921 році – Askeri Fabrikalar Umum Müdürlüğü. У 1950 році установа отримала назву Makina ve Kimya Endüstrisi Kurumu. У роки Війни за незалежність тут виробляли гвинтівки, стволи, боєприпаси, мечі та сокири, а також проводили ремонт зброї. У подальший період тут також виробляли цивільні вироби, такі як лічильники електроенергії, газові плити, акумулятори та сільськогосподарські інструменти, а також відігравали важливу роль у створенні інших промислових підприємств. **Будівля та пожежа** На місці, де зараз розташований музей, за часів правління II Абдульхаміда була побудована будівля для кавалерійського гарнізону. Під час Війни за незалежність будівля використовувалася як майстерня з виробництва зброї, а також як місце зберігання військового майна, яке було вивезено зі Стамбула до Анатолії. Згідно з інформацією на сайті Wikipedia, 20 листопада 1922 року в будівлі сталася велика пожежа, яка знищила її. Розповідається, що дружина Ататюрка, Латіфе Ханим, відвідала місце пожежі, і саме там вона промовила слова: "Турок, пишайся, працюй, довірся". Джерела надають різну інформацію про стан будівлі: на сайті Wikipedia зазначено, що музей розташований у будівлі, яка була відбудована після пожежі, тоді як в "Турецькій туристичній енциклопедії" стверджується, що будівля, яка постраждала від пожежі, була відновлена, і її відкриття відвідав Мустафа Кемаль. З 1920 по 2013 рік будівля використовувалася як адміністративна будівля для різних відділень, що на Щоденна газета Daily Sabah пов'язує ці боєприпаси з боями під Іненю в березні 1921 року, зазначаючи, що використані контейнери відправлялися на фабрику для повторного заповнення. У цій же доповіді зазначено, що в колекції налічується 2352 експонати, тобто кількість експонатів у оновленій виставці більша, ніж у старих джерелах. У виставці також представлена "Hatıra-i Celadet Şehadetnamesi", яка документує кампанію, під час якої населення під час Першої світової війни робило пожертви золота, срібла та залізних цвяхів для армії. Згідно з повідомленням 2024 року, директор музею заявив, що це єдиний військовий музей, який містить польові гармати. У виставці також згадуються дерев'яні вози того періоду та годинники, виготовлені в майстерні будівлі. На відкритій території в саду розташовані морські міни, локомотиви та вагонетки, виготовлені підприємством для шахт, трактори, будівельна техніка, зенітні гармати, дорожні катки та великі металообробні машини. Найбільш вражаючим об'єктом є зразок гармати, взятий з лінкора "Явуз" (Goeben), який входив до складу Османського флоту під час Першої світової війни. Щоб зрозуміти масштаби великих машин, рекомендується спочатку прогулятися садом, а потім відвідати зали. Відвідування та транспорт: Джерела повідомляють, що музей не працює по неділях і в державні свята, а вхід безкоштовний. Однак, оскільки час роботи вказаний по-різному в різних джерелах, перед відвідуванням рекомендується уточнити актуальну інформацію в самому закладі. Враховуйте, що, оскільки музей розташований на території установи, на вході може бути запит на пред'явлення посвідчення особи. За інформацією порталу "Kültür Portalı", до музею можна дістатися громадським транспортом, що прямує в напрямку Тандоган. Станція "Anadolu/Anıtkabir" залізниці Ankaray (колишня станція Тандоган) знаходиться в пішій доступності від музею. В той же день можна здійснити коротку поїздку на північ до Аккюпрю та на захід до адміністративної будівлі Університету Газі.
Переглянути місцеПрокласти маршрут
3
Gazi Üniversitesi Rektörlük Binası (Gazi Eğitim Enstitüsü)

Будівля ректорату Університету Газі (Інститут педагогічної освіти Газі).

~40 хв тут
Emniyet Mahallesi, Yenimahalle / Ankara

Вийдіть на станції Beşevler і пройдіть пішки до головного корпусу Університету Ґазі; це найвидатніша будівля на території кампусу. Це не музей, а живий комплекс, де розташовані адміністрація, деканат педагогічного факультету та лабораторії. Тому плануйте більшу частину шляху провести зовні, уважно розглядаючи фасад. Спочатку перейдіть на місце, звідки ви зможете побачити будівлю зблизька, вздовж головної осі. Енциклопедія "Küre" описує, як архітектор Кемаледдін використовував елементи османської архітектури, такі як арки, вітражі, широкі карнизи та симетричне планування вхідної зони, у своїх сучасних проектах. По черзі шукайте ці елементи на фасаді: симетрію входу, аркові прорізи та тінь від карнизу. Цей стиль, який використовував Кемаледдін, згодом став відомий як "Перший національний архітектурний стиль", і ця будівля є одним з найбільших прикладів цього напрямку.

Найбільш вражаюча деталь історії будівлі – це збіг у часі. Згідно зі статтею про Університет Ґазі, фундамент був закладений 8 серпня 1927 року, а Кемаледдін помер у липні того ж року в Анкарі. Таким чином, архітектор не зміг побачити церемонію закладки фундаменту будівлі, яка вважається його останньою роботою. У англійській Вікіпедії зазначено, що будівництво тривало два з половиною роки, і вона була розрахована на п'ятьсот студентів, які проживали в гуртожитках. Згідно з тим же джерелом, ділянка землі була придбана за символічною ціною у лісового господарства Ататюрка і займала площу 360 гектарів. У ті роки кампус знаходився приблизно за чотири кілометри від району Улус, а навколо була безлісна місцевість; для озеленення були пробурені артезіанські свердловини. Сьогодні, знаючи цю інформацію, ви можете краще оцінити зелень навколо і уявити, як школа була побудована в степу. Спортивний зал, відкритий у 1930 році, був спроектований Ернстом Еґлі, а деякі будівлі, додані після 1960 року, нібито порушують характер головного корпусу.

Це будівля, в якій розташовувався середній педагогічний інститут, який у 1929 році отримав назву Ґазі, а в 1976 році став педагогічним інститутом Ґазі. У англійській Вікіпедії зазначено, що школа підготувала понад трид'ять тисячі вчителів середньої школи. Серед викладачів були письменник Ахмет Хамді Танпінар і музичний педагог Едуард Цукмайер, а серед випускників – Ріфат Ілгаз і Факір Байкурт. У будівлі розташовані Музей живопису та скульптури, заснований у 1979 році, та Музей імені Кема

Будівля ректорату Університету Газі є головною спорудою кампусу в районі Бешевлер і була збудована як будівля Газійського педагогічного інституту, заснованого на початку епохи Турецької Республіки для підготовки вчителів. Будівля вважається останньою роботою архітектора Кемаледдіна, одного з лідерів стилю "Першої національної архітектури". Сьогодні в ній розташовані ректорат університету, деканат факультету педагогіки Газі та бібліотека. З Кон'ї до Бешевлер. Школа була відкрита під назвами "Середня учительська школа" та "Інститут педагогіки". У англійській Вікіпедії та в історичному проєкті Університету Білкент зазначено, що школа була заснована 1 березня 1927 року в Кон'ї, тоді як у турецькій Вікіпедії – у 1926 році. Згідно з дослідженням Білкент, школа була перенесена до Анкари 25 березня 1927 року. Згідно з англійською Вікіпедією, першими студентами були шістнадцять студентів, які проживали в гуртожитку і навчалися на відділенні турецької мови та літератури. Спочатку інститут розміщувався в будівлі Міністерства освіти, а потім – у недостатньо просторій будівлі, яку звільнило Міністерство закордонних справ, оскільки будівля Міністерства освіти була виділена для прийому афганського короля Аманалли Хана під час його офіційного візиту. У 1929 році школа отримала назву "Газі" на честь Ататюрка, у 1976 році стала Газійським педагогічним інститутом, а в 1982 році була приєднана до новоствореного Університету Газі. Для будівництва постійної будівлі, за ініціативою міністра освіти Мустафи Неджаті, було придбано 360 гектарів землі з лісового господарства Ататюрка за символічною ціною. 8 серпня 1927 року відбулася церемонія закладки фундаменту. Кемаледдін Бей не побачив завершення будівництва, оскільки помер у липні 1927 року на будівельному майданчику палацу Анкара. Згідно з описом фотографії в архівах преси та видань, будівництво було завершено в 1930 році, і пізніше, за вказівкою, Ернст Еглі також вніс певні зміни до проєкту. У англійській Вікіпедії зазначено, що будівництво тривало два з половиною роки, вартість становила приблизно 1,746 мільйона лір, а будівля була розрахована на 500 студентів, які проживали в гуртожитку. На той час кампус знаходився на віддаленому від міста Улус, на безплідній території, і озеленення стало можливим лише після буріння артезіанських свердловин. Архітектура. Будівля виконана в стилі "Першої національної архітектури", який поєднує класичні елементи османської та анатолійської сельджуцької архі Серед учнів цієї школи навчалися такі письменники, як Рифат Ілгаз і Факир Байкурт. Згідно з англійською Вікіпедією, понад половина з 94 письменників, народжених після 1900 року, які були включені до словника письменників Бехчета Неджатігіля, були випускниками цього інституту. Серед випускників також є Фатма Рефет Ангін, яка вважається першою жінкою-вчителькою середньої школи в період Турецької Республіки. Інститут з моменту свого заснування був пансіоном, де навчалися як хлопчики, так і дівчата. З 31 директора сільських шкіл, призначених до 1946 року, 24 були випускниками цього інституту. Згідно з турецькою Вікіпедією, у будівлі сьогодні розташований музей природничих наук і музей мистецтв Газі. Відвідати: Будівля є активним адміністративним корпусом університету; дізнайтеся про умови входу та графік роботи музеїв заздалегідь в Університеті Газі. Щоб побачити всю фасад, найкраще подивитися з протилежного боку входу, перед сходами. Увечері освітлення підкреслює аркові галереї фасаду. Станція Ankaray "Beşevler" знаходиться приблизно в кілометрі від будівлі. В той же день можна відвідати музей промисловості та технологій MKE та музей Akköprü, які знаходяться неподалік.
Переглянути місцеПрокласти маршрут
4
Atatürk Evi (AOÇ)

Будинок Ататюрка (Національний історико-архівний комплекс).

~45 хв тут
Atatürk Orman Çiftliği içi, Gazi Mahallesi, Yenimahalle

Будинок Ататюрка розташований на території лісового господарства Ататюрка і управляється адміністрацією господарства. На офіційному сайті зазначено, що вхід безкоштовний, але також публікуються оголошення про те, що будинок може бути закритий у святкові дні та під час ремонтних робіт, тому перед відвідуванням рекомендується перевірити інформацію на сайті. Ми рекомендуємо почати огляд будівлі ззовні, а потім поступово переходити до внутрішніх приміщень. Спочатку зупиніться перед будинком і огляньте фасад: це триповерхова будівля рожевого кольору. Згідно з офіційним сайтом, будинок є копією будинку, де народився Ататюрк, побудованою за тією ж плануванням і розмірами, і був урочисто відкритий для відвідування 10 листопада 1981 року. На сторінці, присвяченій цьому району, на сайті Міністерства культури та туризму зазначено дату 19 травня 1981 року, а на сайті Wikipedia вказано, що це день закладки фундаменту. Ця деталь свідчить про те, що копія була побудована протягом року, присвяченого сторінню від дня народження.

Увійшовши через кам'яні сходи, на першому поверсі ви побачите вестибюль, комору та кімнату для прислуги. Затримайтеся тут, щоб уявити, як працював цей будинок: це місце, де зберігалися речі та де виконувалися повсякденні завдання. Піднімаючись на другий поверх, ви побачите вітальню, кухню, вітальню та гостьову кімнату. Зверніть увагу, що вітальня функціонує як коридор, що з'єднує кімнати. На третьому поверсі також є вітальня, кімната Ататюрка та музейна кімната. На офіційному сайті вказано розміри кімнати Ататюрка: 3,86 метра на 2,82 метра; коли ви увійдете, ви відчуєте, наскільки вона маленька. На підлозі лежить килим з червоним фоном, прикрашений білими, зеленими та чорними квітами. Праворуч від входу, вздовж стіни, на постаменті стоїть бронзова статуя. Зверніть увагу на камін з міста Салоніки, розташований у центрі кімнати, плетені стільці, що стоять уздовж стін, і латунний газовий світильник, підвішений до стелі. У цій кімнаті також є книга, де відвідувачі можуть залишати свої враження, і ви можете залишити там свій запис, якщо бажаєте.

У музейній кімнаті виставлені особисті речі. На офіційному сайті перелічено сірий костюм, кепку, фрачну куртку, циліндр, маршальську шапку, шарф, кавову чашку та трость. Цікаво розглядати ці речі як частину повсякденного життя, що відповідає тим же рокам, що й будівля "Газі", яку ви бачили на попередній зупинці. Після виходу з

Анкарська Торгова палата в 1981 році відтворила точну копію будинку, де народився Ататюрк у Салоніках, і розмістила її на території ферми. Кімнати оформлені меблями того часу та прикрашені фотографіями. Короткий, але зворушливий візит займе у вашої екскурсії фермою близько півгодини. Оточуючий сосновий ліс і чайний сад пропонують прохолоду влітку, тому тут чудово поїсти морозиво.
Переглянути місцеПрокласти маршрут
5
Yumurtatepe Tümülüsü

Курган Юмуртатепе.

~30 хв тут
Çamlıca Mahallesi, Yenimahalle / Ankara

Пагорб Юмуртатепе – це округла, зелена вершина, розташована серед житлових будинків у районі Чамлиджа. На перший погляд, це може здатися просто пагорбом у парку, але насправді це археологічна пам'ятка першого ступеня. Згідно з текстом Алі Ченгзікана, пагорб був зареєстрований у 1972 році, а 5 березня 1991 року був офіційно визначений як археологічна пам'ятка першого ступеня. Тому, перш ніж підніматися на пагорб, зверніть увагу на навколишні таблички та попередження; якщо вхід заборонений, ви можете оглянути пагорб, обійшовши його по периметру. Спочатку прогуляйтеся навколо пагорба, щоб оцінити його форму з різних кутів. Аналогію з яйцем, що міститься в назві, найкраще помітити, дивлячись збоку. У "Культурному інвентарі" зазначено, що в 1967 році, під час рятувальних робіт з дослідження фригійського некрополю, проведених університетом ODTÜ, цей пагорб був ідентифікований як курган номер 20.

Історія цього пагорба – це історія виправлення помилки, і задоволення від перебування тут полягає в тому, щоб подумати про це на місці. Згідно з турецькою Вікіпедією, у період з 1986 по 1987 рік, після початку муніципальних будівельних робіт на пагорбі, був проведений рятувальний розкоп Музеєм анатолійських цивілізацій. Під час розкопок було знайдено залишки споруди овальної форми, розташованої на глибині півметра. У Вікіпедії зазначено, що ця споруда збереглася на висоті близько 70 сантиметрів. Уявіть, що, стоячи біля вершини пагорба, ці залишки знаходяться прямо під вашими ногами. Генеральне управління геологічних досліджень використовувало електромагнітні методи для пошуку поховальної камери і виявило, що на глибині від 10 до 15 метрів на захід від центру може бути відповідний простір, але розкопки не дали жодних результатів. Згідно з "Культурним інвентарем", висновок полягає в тому, що цей пагорб не є фригійським курганом, а є стратегічним центром, що датується епохою раннього бронзового віку. У Вікіпедії також зазначено, що це не велике поселення, а, можливо, використовувалося як пост. Ченгзікан у своєму тексті пов'язує цей пагорб з періодом фригійської культури, тобто датування досі є предметом дискусій.

У цього пагорба є також "пам'ятний" аспект. Згідно з мемуарами Муніра Хайрі Егелі, які цитує Ченгзікан, одного разу він сказав про цей невеликий пагорб, розташований навпроти головної дороги ферми: "На цьому маленькому пагорбі мені могли б побудувати маленький і краси

Юмуртатепе – це штучна гора, розташована в районі Єнімахле, між районами Чамлиджа та Деметевлер, неподалік від північної частини лісового господарства Ататюрка. Цей зелений пагорб, що раптово виникає серед навколишніх житлових будинків, є одним із стародавніх курганів і насипаних могил, що збереглися в міській тканині Анкари. Його історія складається з двох шарів: археологічного та спогадів про ранню епоху Турецької Республіки. Кургани на заході Анкари протягом тривалого часу вважалися поховальними курганами епохи Фригії, і записи включали Юмуртатепе до цієї групи. Згідно з "Інвентаризацією культурної спадщини", пагорб був ідентифікований як курган №20 в рамках проекту з дослідження некрополя Фригії, проведеного Близькосхідним технічним університетом (ODTÜ) у 1967 році. У 1986-1987 роках, коли муніципалітет Єнімахле розпочав будівельні роботи на цій території, Музей анатолійських цивілізацій провів рятувальні розкопки. Під час розкопок, у верхній частині пагорба, на глибині приблизно півметра від поверхні, було знайдено залишки споруди овальної форми висотою 70 сантиметрів. Для пошуку поховальної камери Генеральне управління геологічних досліджень та видобутку проводило дослідження електромагнітними методами. Ці дослідження показали, що на заході від центру пагорба, на глибині 10-15 метрів, може існувати простір, придатний для поховальної камери, але розкопки не дали жодних результатів. В результаті цих робіт дослідники дійшли висновку, що це не курган фригійців, а невеликий центр, що відноситься до епохи раннього бронзового віку. "Інвентаризація культурної спадщини" визначає цей центр як стратегічне місце, що відноситься до III періоду раннього бронзового віку, а Вікіпедія зазначає, що він міг використовуватися не як велике поселення, а як сторожовий пост. У статті 2023 року, написаній Елою Аланьялі Арал та іншими дослідниками з ODTÜ про західні кургани Анкари, також зазначено, що Юмуртатепе не є курганом, згідно з картою ODTÜ. На противагу цьому, історик архітектури Алі Дженгіджан у своїй статті, опублікованій у 2024 році, розглядає цей пагорб як курган №20 фригійців, що фігурує в літературі. Отже, хоча в назві збереглось слово "курган", наукові інтерпретації різняться залежно від джерела. Західні кургани Анкари: Щоб зрозуміти Юмуртатепе, необхідно розглянути мережу курганів, що його оточують. Кургани – це монументальні поховальні насипи, і, з Ченгізкан нагадує, що назва "Бештепе", яку отримав центр, розташований на підвищенні в рамках комплексу "Ататюрк Орман Чіфтлігі", походить від п'яти курганів, що там знаходяться. Хоча "Юмуртатепе" (Курган у формі яйця) не є одним з цих курганів, він розташований на північному кінці цього ряду і є частиною того ж пейзажу. У тексті також згадується друга назва цього пагорба. Згідно з спогадами Муніра Хайрі Егелі, Ататюрк, під час обговорення нових будівель в адміністративному корпусі комплексу, відхилив пропозицію щодо будівництва споруди на невеликому пагорбі, розташованому навпроти дороги, що з'єднувала Анкару з комплексом, і висловив бажання, щоб там була проста могила для нього. Згідно з інформацією, наданою Егелі, після цього пагорб став називатися "Пагорбом спогадів". Ченгізкан також повідомляє, що Ернст Еглі, який брав участь у плануванні комплексу, у своїх планах середини 1930-х років передбачив збереження цих пагорбів і їх околиць під назвою "Пагорб мучеників". Ця інформація є цікавим свідченням думок, що передували будівництву Аніткабіру на місці Расатепе. **Захист і відвідування:** Згідно з інформацією, наданою Ченгізкан, пагорб був зареєстрований 14 січня 1972 року, а 5 березня 1991 року був визначений як археологічна пам'ятка першого ступеня. Найкраще оглянути пагорб з навколишніх доріг, з невеликої відстані. Згідно з описом старої фотографії, розміщеної на платформі Commons, з вершини пагорба можна було бачити будівлі Чамлиджа, Уранкента та Деметевлера під широким кутом. Оскільки це зона археологічної пам'ятки першого ступеня, не рекомендується підніматися на схили пагорба, копати землю або збирати щось з землі. Ми не знайшли офіційного оголошення про те, чи дозволено підйом на пагорб. Щоб отримати актуальну інформацію, найкраще звернутися до муніципалітету Єнімаххалле або до органу охорони пам'яток. На фотографії, зробленій у другій половині дня, бокове світло підкреслює м'які лінії пагорба. Станція метро "Деметевлер" лінії M1 знаходиться приблизно в півтора кілометри від пагорба по прямій. Рекомендується відвідати "Юмуртатепе" разом з будинком Ататюрка в комплексі "Ататюрк Орман Чіфтлігі", щоб побачити цю пам'ятку в контексті історії заснування комплексу.
Переглянути місцеПрокласти маршрут

Карта маршруту

Інформація про маршрут
МістоYenimahalle, Ankara
ТипКультурний
Зупинка5
Дата15 жовтня 2026 р.
Radar TürkiyeАвторRadar TürkiyeПочати маршрут