Серце столиці Сельджуків: пагорб Алаеддін та його околиці.

Почніть маршрут біля підніжжя гори Алаеддін, яка розташована в самому центрі міста. Згідно з інформацією з Вікіпедії, гору оточує трамвайна лінія, тому до неї легко дістатися трамваєм. Перш ніж піднятися вгору, зверніть увагу на форму гори: це не природний пагорб, а насип, утворений нашаруванням поселень протягом тисячоліть. Згідно з даними Вікіпедії, насип має розміри приблизно 450 метрів на 350 метрів, висотою 20 метрів і має овальну форму. Археологічні розкопки, проведені Турецьким історичним товариством у 1941 році, показали, що перше поселення на горі було засноване в III тисячолітті до нашої ери, в епоху раннього бронзового віку. Згодом гора переходила під владу хеттів, фригійців і лідійців. Вважається, що в період правління фригійців горі дали назву Каванія, а назва міста Іконій, що звучить подібно, могла походити від цієї назви. Під час підйому по одній з пішохідних доріг, пам'ятайте, що більшість цих шарів історії знаходяться під вашими ногами, у землі. За даними Ісламської енциклопедії TDV, перше поселення в Коньї знаходилося на цьому невеликому пагорбі, і коли турки захопили місто, воно знаходилося всередині стін, що оточували пагорб. Після 1097 року, коли місто стало столицею, воно швидко зросло, і в 1221 році султан I Алаеддін Кейкубад оточив його набагато більшими стінами. Енциклопедія повідомляє, що на цих стінах, кожні 30 метрів, розташовано 108 веж, а на вежах висіли таблички з іменами візирів або емірів, які їх збудували. На стінах і воротах були розміщені стародавні скульптури та рельєфи, ніби виставлені на огляд; деякі з них ви побачите зблизька на другій зупинці маршруту. Сьогодні від стін майже нічого не залишилося, але вулиці, що розходяться від вершини пагорба, все ще вказують на розташування старого центру міста. Ісламська енциклопедія TDV описує цю організацію як радіально-вуличну систему, яка рідко зустрічається в турецьких містах; зупиніться біля краю пагорба і подивіться, як вулиці розходяться навколо. Потім прямуйте до північного схилу пагорба, оскільки палац Сельджуків був розташований на півночі. Тут знаходяться руїни павільйону, що виходить до міста; за даними Культурного порталу, павільйон був двоповерховим, а його стіни були прикрашені вітражами та різьбленням. Хто саме збудував цей павільйон, залишається предметом дискусій; згідно з І На північному схилі пагорба височіє мечеть Алаеддін, завершена в 1220 році, яка була головною мечеттю міста в період Сельджуків. Цей маршрут згадує її лише як символ пагорба. На пагорбі також розташовані кам'яний водосховище, відкритий у 1902 році, який збирає воду з джерела в районі Чаирбаги, та Меморіал героям, збудований у 1936 році. Пагорб, зареєстрований у 1982 році як археологічний, історичний та природний заповідник, був обсаджений деревами після 1910 року і перетворився на місце відпочинку для мешканців міста. Зробіть коротку зупинку на лавці під деревами; звідси ви можете побачити, яке місце цей пагорб займає в повсякденному житті містян. Потім спустіться західним схилом; культурний портал вказує, що медресе Інце Мінарелі знаходиться прямо навпроти пагорба, і прогулянка займе лише кілька хвилин. Джерело: TDV Ісламська енциклопедія, Палац Алаеддін.

Коли ви підійдете до медресе, приділіть кілька хвилин, щоб оглянути фасад, адже найбільша цінність цього об'єкта знаходиться зовні. За даними порталу "Kültür Portalı", медресе було збудовано візирем Сахіб Ата Фахреддін Алі за часів султана II Іззеддіна Кейкавуса для викладання науки хадисів. Дати будівництва в різних джерелах різняться; у "Ісламській енциклопедії TDV" зазначено, що в документі 1265 року згадується ця споруда, тому медресе, ймовірно, було завершено до цієї дати. Величні ворота розташовані в центрі фасаду, над виступаючою на понад п'ять метрів частиною головної стіни. "Ісламська енциклопедія TDV" вважає їх одними з найвидатніших воріт, збудованих у період Сельджуків в Анатолії. Зверніть увагу на смуги з написами, що оточують ворота з обох боків і тягнуться до карнизу, утворюючи петлі. "Kültür Portalı" описує ці ворота як один з рідкісних прикладів дизайну, де текст використовується у великій кількості. Зверніть увагу, що верхня частина смуг обрізана; згідно з енциклопедією, це свідчить про те, що ворота сьогодні неповні, а карниз колись був вищим. Уважно розгляньте два медальйони над аркою; "Kültür Portalı" повідомляє, що на одному з них написано "Amel-i Kelük", а на іншому – "bin Abdullah", тобто разом вони вказують на ім'я архітектора. Потім перейдіть до мінарету, який дав назву споруді; він піднімається над квадратною основою, збудованою з обробленого каменю, і має тіло з цегли, прикрашене глазурованою цеглою та висвітленими черепицями. Спочатку мінарет мав дві вежі, і він був значно вищим за будівлю. У 1901 році блискавка зруйнувала верхню частину мінарету, і сьогодні ви бачите лише його нижню частину. "Ісламська енциклопедія TDV" повідомляє, що на старих фотографіях видно, що гладке тіло мінарета тягнулося до другої вежі. Найкращий спосіб уявити собі колишню висоту мінарета – це уважно розглянути зигзагоподібний візерунок глазурованої цегли на його тілі, починаючи знизу і рухаючись вгору. Увійшовши всередину, ви спочатку потрапляєте в вестибюль зі склепінчастою стелею; згідно з енциклопедією, цей вестибюль був побудований для створення симетрії з головним порталом, розташованим навпроти. Потім ви потрапляєте у внутрішній двір розміром приблизно 11 метрів. "Ісламська енциклопедія TDV" зазначає Основна увага приділяється високоякісним рельєфам, що походять з фортеці Конья. Тут ви зможете детально розглянути камені, що прикрашають вежі стін, про які згадувалося на першій зупинці. За інформацією порталу "Kültür Portalı", у цьому музеї зберігаються найбільші та найкрасивіші зразки мармурових рельєфів, що зображують подвійного орла – символу Сельджуків, а також крилаті фігури. Після огляду рельєфів, зверніть увагу на головний вхід: ви побачите два його боки, що демонструють майстерність обробки каменю того ж періоду – один у архітектурі, інший у вигляді окремого виробу. Медресе включено до попереднього списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під назвою "Анатолійські медресе Сельджуків" у 2014 році. Перевірте дні та години відвідування на веб-сайті Міністерства культури та туризму; також рекомендується проконсультуватися з працівником музею, перш ніж фотографувати експонати. Після виходу з музею, прогуляйтеся до медресе Каратай, оглядаючи схил пагорба. Відстань між двома медресе пройдеться за кілька хвилин.
Джерело: Kültür Portalı, İnce Minareli Medrese.

Медресе Каратай можна відвідати через східні ворота. За даними Ісламської енциклопедії (TDV), ворота розташовані не точно в центрі фасаду, а трохи збоку. За інформацією порталу "Культура", будівництво мечети було розпочато в 1251 році еміром Джалаледдіном Каратай за часів правління султана II Іззеддіна Кейкавуса. Широка напис над воротами, згідно з енциклопедією, вказує на дату будівництва та ім'я Каратая. Ворота виготовлені з мармуру небесно-блакитного та білого кольорів. Зверніть увагу на візерунок, утворений двокольоровим каменем, а також геометричні панелі, що нагадують візерунки килимів. Джерела розходяться щодо архітектора: портал "Культура" називає Мухаммеда ібн Хавлана, а Ісламська енциклопедія (TDV) зазначає, що архітектор невідомий. Після проходження через ворота ви потрапляєте у відкритий простір, що нагадує сад. Згідно з енциклопедією, це насправді був купольний простір приблизно 7,6 метра в розмірі. Сліди трикутних елементів верхнього рівня головної будівлі свідчать про існування цієї покрівлі; пошукайте їх на стінах, перш ніж увійти. Звідси через невеликі двері можна потрапити до великого центрального приміщення з куполом, що є серцем будівлі. Центральне приміщення має розміри приблизно 12 на 12 метрів, і всі його елементи та оздоблення збереглися до наших днів. Затримайтеся на місці та підніміть погляд вгору: купол, вкритий смарагдово-блакитними індійськими плитками, розділеними білими гіпсовими смугами, нагадує небо, як зазначає енциклопедія. Композиція складається з двадцяти чотирьох променів, розташованих рівномірно від низу до вершини, і ці промені з'єднані різними візерунками. Трикутними панелями, розташованими у кутах, підтримуються вага купола. Ці елементи не лише несуть навантаження, але й збирають колір, що виходить від купола, у чотири кути. Під вершиною купола розташований квадратний басейн, що складається з круглої чаші та вигнутої водної системи. Енциклопедія повідомляє, що через цю нішу та басейн деякі вважають, що будівля має характеристики обсерваторії; це лише припущення, а не точна інформація. Будівля була покинута наприкінці 19 століття, відновлена в 1954 році та відкрита як Музей інкрустованих виробів 17 грудня 1955 року. Ісламська енциклопедія (TDV) пояснює, що головною причиною розміщення музею в цій будівлі є те, що сама У панно зображено придворних, сцени полювання, двоглавих орлів, сфінксів, сирен, а також різноманітних тварин, від мисливських собак до гірських козлів. Уважно розгляньте овальні обличчя фігур, великі мигдалеподібні очі та маленькі роти; енциклопедія пов'язує походження цього типу облич з Центральною Азією. За інформацією культурного порталу, у музеї також експонуються вироби з глазурі та кераміки, що датуються періодами Сельджуків, бейликів та Османської імперії, а також штукатурні прикраси, керамічні тарілки та ліхтарі. Медресе Каратай у 2014 році було включено до попереднього списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під назвою "Медресе Сельджуків в Анатолії". У залі з куполом протягом дня може бути багато відвідувачів; щоб уважно оглянути вироби з глазурі, краще прийти раніше. Перевірте дні та години відвідування на веб-сайті Міністерства культури та туризму. Після виходу з музею пройдіть пішки вздовж схилу гори на південь; Археологічний музей у районі Сахібата знаходиться менш ніж за кілометр. Джерело: TDV Ісламська енциклопедія, Музей витворів з глазурі медресе Каратай у Коньї.

Археологічний музей Конья розташований у районі Мерам, у кварталі Сахібата, як зазначено на порталі культури. Портал також повідомляє, що музей знаходиться поблизу відомої в місті пам'ятки – пам'ятника Ататюрка. Історія музею сягає глибше, ніж його будівля. На порталі зазначено, що музей вперше відкрився у 1901 році, а Вікіпедія, посилаючись на документи того часу, вказує на дату відкриття – 10 грудня 1899 року. Спочатку колекція експонувалася в однокімнатній будівлі на території школи, а потім у інших будівлях, і лише у 1962 році була перенесена до поточної будівлі. Вікіпедія визначає музей як перший археологічний музей, заснований в Анатолії. У вестибюлі вас зустрінуть візантійські архітектурні фрагменти з Сілле та центру міста, а також римські надгробні стели. Спочатку відвідайте зал, присвячений доісторичним артефактам, де представлені неолітичні знахідки, отримані під час розкопок у Чаталхююк, Ербаба та Сюберде. На сайті міністерства цей період датовано між 6500 і 5300 роками до нашої ери, і там представлені вироби з глини, обсидіанові та кремінні наконечники стріл і списів. Уважно розгляньте обсидіанові наконечники – ці невеликі інструменти, виготовлені з вулканічного скла, є найбільш конкретними доказами того, як давно існувало життя на рівнині Конья. Експонати в залі Старої бронзової доби переважно походять з розкопок у Сізма та Карагююк, а також тут представлені вироби з глини з околиць озера Бейшехір. Розділ, присвячений Середній бронзовій добі, демонструє знахідки, отримані під час розкопок, які тривають з 1952 року в Карагююк – одному з пунктів торговельної мережі, заснованої ассирійськими купцями. Тут ви побачите вироби, виготовлені на гончарному крузі, посудини у формі тварин, світильники у формі виноградних гронів і циліндричні печатки. У залі, присвяченому Залізній добі, шукайте фрагменти фригійського посуду з зображеннями, знайдених на пагорбі Алаеддін. Таким чином, ви побачите предмети, які були виявлені на пагорбі, по якому ви ходили вранці. У тому ж залі представлені розписані фригійські та лідійські глечики з Кічикшла, розташованого на північ від Карапінар, а також бронзові голки, що належать урартській цивілізації. Переходячи до римського залу, ви побачите саркофаг Геракла – один з найвідоміших експонатів музею. Саркофаг був знайдений у 1958 році в селі Юнуслар, що належить до Бейшехіра Наприкінці екскурсії вийдіть у сад, де на відкритому повітрі представлені скульптури, саркофаги, кам'яні леви, урни для праху, колони та написи епохи Риму. Сад також є чудовим місцем, щоб відпочити та перепочити після маршруту. Адміністрація музею, що знаходиться під управлінням Міністерства культури та туризму Турецької Республіки, повідомляє, що музей відкритий для відвідування щодня, крім понеділка. Актуальний графік роботи та умови відвідування можна перевірити на сайті міністерства. Якщо ви плануєте відвідати Чатал-Гуюк, цей музей можна розглядати як підготовку, оскільки частина знахідок, отриманих під час розкопок, виставлена саме в цих залах. Після відвідування музею ви можете повернутися до центру міста пішки або скористатися трамваєм, що курсує навколо пагорба.
Джерело: Міністерство культури та туризму Турецької Республіки, Археологічний музей міста Конья.