У районі Одунпазари, Стара Ескішехір, вироби зі скла з Лютетіаша.

Почніть свою екскурсію з зовнішнього двору комплексу Курушлу. Будівлі комплексу розташовані у формі літери "U" навколо центральної мечеті, з'єднані між собою стінами, утворюючи зовнішній двір. З кожного боку двору є ворота, тому ви легко можете увійти, незалежно від того, з якого боку підійдете. Пам'ятайте, що комплекс був збудований візирем Чобан Мустафою Пашою, і, згідно з архівними записами, більшість будівель були зведені в період з 1517 по 1525 рік. За деякими джерелами, архітектором був Адем Алі, який був головним архітектором до Мімара Сінана. Під час прогулянки по двору зверніть увагу на те, що будівлі не розташовані на одному рівні; через ухил місцевості між будівлями є тераси. Музей люльки знаходиться в частині комплексу, яка раніше використовувалася як ханіка (монастир) або медресе (ісламська школа), і розташований вище, ніж мечеть. До купольного приміщення та кімнат ведуть сходи, а портик, що тягнеться вздовж фасаду, що виходить на двір, був відновлений. Перед тим, як увійти в музей, зупиніться на хвилинку під портиком, щоб помилуватися двором і свинцевими куполами. У музеї представлені експонати, зібрані під час міжнародних фестивалів люльок, конкурсів народних ремесел та виставок, які проводяться губернаторством Ескішехір з 1998 року. Ці експонати були придбані місцевою адміністрацією, а музей був відкритий муніципалітетом Одунпазари в 2008 році. Згідно з джерелами, колекція налічує близько 400 робіт, створених 60 художниками. Оглядаючи експонати, зверніть увагу на колір каменю; люлька – це білий або майже білий, пористий і м'який матеріал. Майстри обробляють його у вологому стані, оскільки він стає м'яким, а після висихання стає твердим, набуваючи остаточної форми. Тому уважно розгляньте, як майстерно і терпляче, ледь помітним лезом ножа, були зроблені тонкі візерунки, мініатюрні обличчя та завитки. На інформаційних стендах ви можете знайти інформацію про те, що камінь також називають "морською піною", "міршаумом" і "сепіолітом", а назву "сепіоліт" дав німецький мінералог у 19 столітті. Ви також можете прочитати, що камінь видобувається на глибині до 150 метрів, і, згідно з археологічними дослідженнями, його використовують вже близько п'яти тисяч років. Люлька не горить і стає дуже міцною після висихання, що дозволяє тонким візерункам зберігатися протягом століть. Суха люлька дуже легка і плаває у Музей не працює у понеділок. Будь ласка, перевірте умови відвідування та графік роботи на офіційному сайті. Звідси, зробивши коротку прогулянку на північ, ви дістанетеся до комплексу Атілхан, де сьогодні обробляються камені, які ви бачили в музеї. Джерело: Управління культури та туризму провінції Ескішехір, Музей люлечного каменя та комплекс Куршунлу; Ісламська енциклопедія TDV, комплекс Куршунлу; Вікіпедія, Люлечний камінь.

Коли ви прибудете до Атліхану, спочатку зупиніться перед входом і огляньте всю будівлю. Цей хан був побудований у 1850-х роках одним із великих землевласників Ескішехіра, Такаттіном Беєм. Його метою було забезпечити проживання торговцям, мандрівникам і селянам, які приїжджали з навколишніх сіл, містечок і міст, а також для їхніх тварин. Розповідається, що тут також зупинялися торговці, які приїжджали на лісовий ринок, що дало назву цьому району, тобто цей двір знаходився в самому центрі повсякденньої торгівлі Одунпазарі. Оскільки всередині хану знаходилася чайна, будівля перетворилася не просто на місце для проживання, а на місце зустрічей для місцевих жителів, де обговорювалися важливі питання. З часом його також називали Тавафчі Ханом і Одунпазарі Ханом. У другій половині 20-го століття хан втратив свою первісну функцію і перетворився на руїни. Будівля, яку ви бачите сьогодні, була відновлена в 2006 році в рамках проекту "Відродження будинків Одунпазарі" муніципалітету Одунпазарі, з урахуванням оригінальної архітектури, і отримала назву Атліхан. Тому, коли ви дивитеся на стіни, пам'ятайте, що перед вами не старий хан, а його реконструкція. Хан займає площу 768 квадратних метрів і складається з двох поверхів: першого та другого. Спочатку пройдіться першим поверхом, а потім підніміться на другий поверх і огляньте приміщення там. Сьогодні головна функція Атліхану – це об'єднання майстерень, де виготовляють і продають люлетки. Зупиніться перед однією з майстерень і зверніть увагу на те, як майстер обробляє камінь, якими інструментами і в якій послідовності. Порівняння готових виробів, які ви бачите в музеї люлеток, з необробленими шматками каменю – найкращий спосіб зрозуміти, яку працю потрібно, щоб отримати готовий виріб. Джерело каменю не далеко: за даними Вікіпедії, майже всі комерційно придатні поклади каменю для люлеток знаходяться в провінції Ескішехір, а в околицях міста розташовано понад 300 шахт, що займають площу 100 квадратних кілометрів. У тому ж джерелі зазначено, що придбана люлька з часом може змінювати колір, оскільки камінь вбирає нікотин і жовтіє. Крім каменю для люлеток, в хані також розташовані майстерні, де працюють з сріблом, керамікою та склом, тобто на одному подвір'ї ви можете побачити кілька традиційних ремесел. Якщо ви хочете сфотографувати майстрів за роботою, спочатку попросіть дозволу, оскільки важливо не відволікати їх від роботи. Джерело: Управління культури та туризму провінції Ескішехір, ремісничий базар "Атліхан"; Культурний портал, ремісничий базар "Атліхан"; Муніципалітет Одунпазарі, путівник для туристів.

Це не будівля, а година безкоштовної прогулянки вуличками. Район Одунпазари розташований на пагорбах на півдні міста, і, за легендою, перша громада, яка вирішила оселитися в Ескішехірі, обрала ці пагорби, оскільки тут м'ясо зберігалося найдовше. Почніть прогулянку з центральної площі району і від неї розійдіться по численних вузьких вуличках. Звивисті дороги та тупики – це характер цієї місцевості, тому не дивіться постійно на карту, а просто досліджуйте, куди вас заведе кожна вулиця. За даними Вікіпедії, будинки в цьому районі мають схожі архітектурні особливості та мотиви, як і будинки в Сафранболу, Бейпазарі та Гьойнюку. Видання "Go Turkey" вважає їх одними з найкращих зразків цивільної архітектури 19 століття. Текстура району простягається до району Бадемлік на півдні. Зверніть увагу, що фасади будинків, що виходять на вулицю, мають виступи та консолі, а верхні поверхи виступають над вулицею. Деякі будинки вирізняються коричневими рамами на білих стінах, інші – блакитними або теракотовими кольорами; спостерігайте, як змінюються кольори від вулиці до вулиці. У цих будинках зазвичай на першому поверсі розташовані кухня, комори, пральня або склад, а сімейне життя відбувається на верхніх поверхах. Джерела описують два типи будинків: ті, вхід до яких безпосередньо з вулиці, а сад розташований позаду, і ті, у яких сад знаходиться спереду, а будинок розташований у саду. Під час прогулянки спробуйте розрізнити ці два типи; будинки, сад яких розташований позаду, більш закриті від вулиці. Будинки зазвичай складаються з вітальні та кімнат, що її оточують; кутова кімната з вікнами з обох боків фасаду є найбільшою та найважливішою кімнатою в будинку. Виступи на кутах будинків вказують на ці кімнати; ви можете порахувати їх, дивлячись вгору. Читайте таблички на вулицях, знаючи, що п'ять з вулиць, згаданих у "Книзі подорожей" Евлія Челебі, досі мають ті самі назви. Евлія Челебі писав, що місто складається з 17 районів, а будинки мають внутрішні двори. У рамках проекту "Відродження будинків Одунпазари" було проведено реставрацію 300 будинків і 15 фонтанів у 30 вулицях, які мають найяскравішу атмосферу; зверніть увагу на фонтани вздовж дороги. У "Ісламській енциклопедії" TDV також згадується, що під час будівництва вулиці Шейх Шехабеддін були зруйновані деякі будинки, і після цього район був охороняється як історична зона. У цих же вулицях розташований маєток, збудова Джерело: Управління культури та туризму провінції Ескішехір, будинки Одунпазари; Вікіпедія, будинки Одунпазари; Ісламська енциклопедія Турецької академії наук, Ескішехір; Муніципалітет Одунпазари, путівник для туристів.

Перш ніж увійти до музею, приділіть кілька хвилин, щоб оглянути будівлю ззовні, з площі. Будівля була спроектована японською архітектурною фірмою Kengo Kuma and Associates і реалізована ескірським архітектором і колекціонером Еролом Табанчою. Згідно з джерелами, Кума та його команда відвідали Ескішехір, вивчили структуру міста та, дізнавшись, що район є центром торгівлі деревиною, заклали основу дизайну на цій ідеї. Зверніть увагу на те, як дерев'яні балки фасаду відсилають до торгівлі деревиною в цьому районі, і як об'єми згруповані, не слідуючи одній прямій лінії. Фірма відома тим, що використовує якомога менше бетону та віддає перевагу природним матеріалам, таким як дерево, камінь і папір; стадіон, спроектований для Літніх Олімпійських ігор 2020 у Токіо, також є її твором. Згідно з описом музею, філософія офісу полягає в гармонійному поєднанні природи та архітектури, створюючи міцний зв'язок між будівлею та її оточенням. Музей виділяє чотири основні елементи в своїй архітектурі: геометрію, світло, групування та дерево. У дизайні поєднуються елементи цивільної архітектури району Одюнпазари, османської купольної архітектури та традиційної японської архітектури. Деревина, використана в будівлі, згідно з джерелами, була відібрана з російських лісів, де дерева досягли кінця свого життєвого циклу. Музей відкрив свої двері 7 вересня 2019 року та утворив музейний простір разом з іншими міськими музеями в околицях. Усередині триповерхова будівля площею близько 4500 квадратних метрів містить експозиційні зали, місця для проведення заходів та майстерні. Оглядаючи експозиції, звертайте увагу не лише на окремі роботи, але й на світло, яке проникає в простір завдяки дерев'яній конструкції; музей визначає світло як одне з джерел натхнення для своєї архітектури. У музеї представлені твори сучасного мистецтва з Туреччини та світу, а також тимчасові виставки робіт митців з різних дисциплін. Музей позиціонує себе як місце зустрічі, де представлені твори мистецтва з Туреччини та світу, що демонструють універсальний погляд. Також згадується інсталяція, розроблена для музею японським майстром бамбука Танабе Чікуунсаєм IV; якщо ви відвідуєте музей, дізнайтеся у співробітників, де вона знаходиться, оскільки експозиція може змінюватися. Оскільки тимчасові виставки часто змінюються, перед відвідуванням перевірте програму музею на його офіційному сайті. Музей також проводить екскурсії експозиціями Після виходу зробіть кілька кроків у напрямку проспекту Ататюрка, і ви опинитеся біля кінцевої точки маршруту – Музею сучасного мистецтва "Odunpazarı Modern Müze".
Джерело: OMM, інформація про будівлю OMM та відвідування; Управління культури та туризму провінції Ескішехір, OMM; Вікіпедія, "Odunpazarı Modern Müze".

Останньою зупинкою маршруту є Музей сучасного скла, розташований неподалік від штаб-квартири Організації Об'єднаних Націй, серед будівель, що нагадують традиційні будинки Оджунпазари. Музей був відкритий 1 грудня 2007 року і є першим у Туреччині музеєм сучасного скла. Він був заснований за ініціативи муніципалітету Ескишехір, Університету Анатолії та групи "Друзі скла". За даними Вікіпедії, музей є частиною комплексу міського музею будинків Оджунпазари, а його будівля була створена шляхом реставрації трьох традиційних будинків Оджунпазари. Управління культури та туризму зазначає, що музей був створений для задоволення потреби в розвитку соціальної, культурної та мистецької сфери міста. У путівнику, виданому муніципалітетом Оджунпазари, також підкреслюється, що завдяки цьому музею Ескишехір увійшов до числа небагатьох міст у світі, які мають власний скляний музей. У путівнику також підкреслюється важливість розташування музею в Анатолії, регіоні, де зародилося скляне мистецтво. Музей складається з трьох залів, два з яких призначені для постійної колекції, а один – для тимчасових виставок. Під час огляду залів зверніть увагу на техніки, використані для створення робіт; колекція охоплює роботи, виконані різними техніками, від гарячого видування скла до холодного формування. Порівняння форми, яку набуває скляний виріб під час видування, з формою, створеною шляхом різання та склеювання, дозволяє легко побачити різницю між цими техніками. Зверніть увагу на етикетки, оскільки відомо, що роботи були подаровані музею місцевими та іноземними художниками. У колекції представлені роботи японських, польських, латвійських та німецьких художників. За даними культурного порталу, в музеї представлені роботи 58 місцевих і 10 іноземних художників, тоді як на Вікіпедії згадується 42 художники та 125 робіт. Кількість художників і робіт може відрізнятися в різних джерелах, тому найкраще дізнатися про поточний склад колекції безпосередньо в музеї. Щоб побачити, як світло взаємодіє зі склом, розглядайте роботи з різних кутів і спостерігайте, як тіні падають на стіну. У 2022 році, коли Організація Об'єднаних Націй оголосила рік Міжнародного року скла, музей взяв участь у співпраці з платформою "Музеї без кордонів", яка охоплює 39 країн. Завдяки цьому проєкту деякі роботи з музею можна переглянути онлайн, що дозволяє вам переглянути їх знову після відвідування. У музеї дозволено фотографувати, але краще робити це без спалаху та під кутом, оскільки скло відбиває світло. Музей не працює по понеділках, тому перевірте умови відвідування та графік роботи Вийшовши з музею, можна спуститися до проспекту Ататюрка, сісти на трамвай на зупинці "Ліцей Ататюрка" або прогулятися в напрямку берега річки Порсук. Джерело: Управління культури та туризму провінції Ескішехір, Музей сучасного скляного мистецтва; Культурний портал, Музей сучасного скляного мистецтва; Вікіпедія, Музей сучасного скляного мистецтва.