На азійській стороні, у східній частині, розташовані сади, фортеці, дамби та ліси.

Розпочніть прогулянку з входу в сад, розташованого в районі Аташехір, оскільки цей вхід дозволяє найкраще оглянути сад у логічній послідовності. Щойно ви переступите через ворота, ви почуєте шум шосе, і цей звук є частиною історії цього місця. Ботанічний сад Незахат Гекйіт розташований на островах, що знаходяться між головними дорогами та з'їздними шляхами, в місці, де шосе, що йдуть від мостів імені Ататюрка та Фатіха Султана Мехмета, з'єднуються з шосе, що веде до Анкари. Згідно з офіційною історією, територія складається з восьми островів, і цей проєкт був реалізований за протоколом між Генеральним управлінням автомобільних доріг та фондом ANG. Під час прогулянки звертайте увагу на переходи між островами, оскільки кожен острів представляє іншу групу рослин або іншу концепцію саду. Спочатку прямуйте до Центрального острова. Тут розташовані основні експозиції саду: зона послідовної посадки, де природні та культурні рослини чергуються, утворюючи візерунки, контейнерні композиції та набережна, де щороку висаджуються рослини різних кольорів. Оскільки сезонні зони зазвичай змінюються двічі на рік, ви побачите дві різні сади в одному й тому ж місці навесні та восени. Не поспішайте в цьому районі, зупиняйтеся біля кожної зони та звертайте увагу на те, як організована посадка. Після Центрального острова перейдіть на Анатолійський острів. Тут є площа, де демонструються культурні сорти декоративних рослин, а також зона, де ця ж техніка послідовної посадки використовується лише з природними видами. Порівняння цих двох зон допоможе вам побачити сад очима садівника. Далі ви можете продовжити прогулянку островами, названих на честь Стамбула, Фракії та дуба. Згадуючи про початковий вигляд саду, оцініть його сучасний стан. У 1995 році Алі Ніхат Гекйіт заснував цей сад як меморіальний парк на честь своєї дружини Незахат Гекйіт, спочатку було відновлено землю, сильно пошкоджену під час будівництва доріг. Згідно з офіційною історією, на території площею 46 гектарів було висаджено близько 50 тисяч дерев і кущів. Згодом ціль проєкту змінилася, і в 2002 році територія була відкрита для відвідувачів, а в 2003 році отримала свою сучасну назву. Те, що ви бачите сьогодні, тридцять років тому було просто пустим насипом. Заздалегідь виберіть, на що звернути увагу, залежно від сезону. На сторінці галереї саду навесні представлені такі рослини, як проліски, еринт та тюльпани, а восени – цибулинні рослини, такі як крокуси та мускарі. Щоб дістатися звідси до фортеці Айдос, вам потрібно рухатися в південно-східному напрямку, у бік району Султанбейлі. Джерело: Ботанічний сад Незахат Гекйигіт, Історія та демонстраційні сади; Вікіпедія, Ботанічний сад Незахат Гекйигіт.

Фортеця Айдос розташована на вершині пагорба, що вкритий лісом, на північно-східному схилі гори Айдос, у районі Мехмет Акıф міста Султанбейлі. Згідно з офіційним веб-сайтом фортеці, вершина пагорба знаходиться на висоті 325 метрів над рівнем моря, за 36 кілометрів на схід від центру Стамбула та за 8 кілометрів на північ від Мармурового моря. Оскільки фортеця розташована на вершині пагорба, врахуйте, що вам доведеться підніматися вгору, і не поспішайте. Коли ви досягнете вершини, зупиніться та огляньтеся навколо; звідси видно, чому фортеця була побудована саме тут. Згідно з інформацією, наданою муніципалітетом, звідси видно значну частину долини, а фортеця знаходилася на старій армійській дорозі, що простягалася від Ускюдара до Анатолії. Назва фортеці походить від грецького слова "Aetos", що означає "орел", і ця назва з невеликою зміною дійшла до наших днів. Згідно з інформацією на веб-сайті муніципалітету, будівництво фортеці розпочалося в 11-12 століттях, а остаточний вигляд вона набула в 13-14 століттях завдяки подальшим добудовам. Більшість знахідок, виявлених під час розкопок, належать до цього останнього періоду і свідчать про час найбільшого використання фортеці. Під час тих самих розкопок були знайдені кам'яні сокири та кремінні осколки, що належать до раннього бронзового віку, що свідчить про те, що пагорб використовувався ще задовго до будівництва фортеці. Увійшовши через ворота, прогуляйтеся просторою територією, що знаходиться всередині зовнішніх стін. Разом із зовнішніми стінами фортеця займає площу приблизно 26 000 квадратних метрів, а оборонні стіни розташовані в два яруси – внутрішній і зовнішній. На офіційному сайті фортеці згадується про дванадцять бастіонів, шість з яких розташовані всередині, а шість – ззовні. У деяких джерелах, зокрема на сайті Wikipedia, згадується сім бастіонів на зовнішній стіні, тому між джерелами є невелика розбіжність. Підійшовши до стін, ви можете побачити, що стіни бастіонів, що мають напівкруглу форму, побудовані з розчину, місцевого каменю та, місцями, цегли. Найбільше уваги заслуговує перший бастіон. Оригінальні ворота фортеці знаходяться всередині цього бастіону, а їхня кладка відрізняється від інших стін і виконана за допомогою візантійської техніки "касетна кладка". Оскільки ця техніка характерна переважно для 13-14 століть, вважається, що цей бастіон був добудований Наприкінці екскурсії відвідайте інформаційний та виставковий зал фортеці Айдос. Згідно з оголошенням муніципалітету, тут представлені колони, постаменти, фрагменти арк, рельєфні панелі та кам'яні блоки з металевими застібками, виявлені під час розкопок та реставраційних робіт. Експонати датуються ранньою та середньою візантійською епохами. У залі також можна побачити фотографії та короткі відео, що документують дванадцятирічну реставрацію. Музей не працює по понеділках, актуальний графік роботи можна перевірити на офіційному сайті. Звідси, рухаючись на північ, ви дістанетеся до дамби Ömerli, розташованої в напрямку Чекмекьой. Джерело: веб-сайт, присвячений фортеці Айдос, та оголошення муніципалітету Султанбейлі, а також оголошення музею Айдос.

Наближайтеся до дамби Омерлі з району Омерлі міста Чекмекьой. Омерлі – це старе село, розташоване на березі водоймища, що носить його назву, і сьогодні воно є районом, що входить до складу Чекмекьою. Згідно з історією району, що надається муніципалітетом Чекмекьою, згадка про назву села зустрічається у судових документах 1520-х років. Ймовірно, назва походить від того, що землі села були передані людині на ім'я Омер. Згідно з переписом населення 1832 року, у селі проживало близько п'ятдесяти семи домогосподарств.

Тут варто побачити озеро і зрозуміти, яке значення воно має для міста. Дамба розташована на річці Ріва, яка бере свій початок поблизу району Гевзе провінції Коджаелі і впадає в Чорне море. Згідно з інформацією на сайті İSKİ (Станція водопостачання та каналізації Стамбула), дамба була введена в експлуатацію у 1972 році і є найбільшим джерелом водопостачання Стамбула з річною потужністю 220 мільйонів кубічних метрів. Більша частина азійського узбережжя отримує воду звідси. Згідно з даними İSKİ, площа водозбірного басейну дамби становить 621 квадратний кілометр. Згідно з даними Вікіпедії, це земляна дамба, висота якої над руслом річки становить 52 метри, а площа водосховища – близько 23 квадратних кілометри.

Прибувши до берега, зверніть увагу на ліс, що оточує озеро. Водозбірний басейн є охоронною зоною, де навмисно уникають забудови. Зелень, яку ви бачите, – це захищена територія, призначена для збереження чистоти питної води. Озеро – це не місце для купання чи пікніків, а резервуар для питної води. Тому не заходьте у воду, не розводьте багаття на березі та забирайте сміття з собою. Дотримуйтесь попереджувальних знаків та позначень заборонених зон на березі.

Також варто знати, куди потрапляє вода після озера. Згідно з даними İSKİ, в середньому 600 мільйонів кубічних метрів води на рік з Омерлі надходить до станцій очищення питної води Омерлі. Цей комплекс, що складається з чотирьох станцій, є найбільшою станцією очищення води в Стамбулі. Перша станція, Орханіє, була введена в експлуатацію у 1978 році. Очищена вода надходить до районів азійського узбережжя, а також до частини районів Фатіх і Бакиркьой на європейському узбережжі, до районів Зейтінбурну та до прибережних районів Бешікташ і Сариєр. Отже, вода, яку ви використовуєте для заварювання чаю вранці, ймовірно, походить з цього

Коли ви прибудете до Полонезкьою, припаркуйте автомобіль у відповідному місці та проведіть решту дня, гуляючи пішки. Село розташоване на лісистих схилах Бейкозу, приблизно за 20 кілометрів від узбережжя Чорного моря та за 15 кілометрів від Босфору, згідно з даними Вікіпедії. Приблизно два з половиною години вам знадобляться, щоб дістатися до цього місця, і це зумовлено наявністю лісу. Територія, що оточує село, входить до складу Природного парку "Полонезкьою", який був заснований Міністерством охорони навколишнього середовища та лісового господарства у 1994 році. У списку природоохоронних територій та національних парків дата заснування парку вказана як 15 липня 1994 року.

Спочатку прогуляйтеся головною вулицею села та згадайте, чому це місце має назву "Полонезкьою". Село було засноване у 1842 році завдяки зусиллям князя Адама Чарторийського, який емігрував після Польського повстання 1830 року. Стара назва села, Адамполь, походить від імені його засновника. Представник Чарторийського, Михал Чайковський, придбав лісову ділянку, на якій згодом було засноване село. Згідно з даними Вікіпедії, спочатку в селі проживало лише дванадцять людей, і навіть у період найбільшої кількості мешканців їх число не перевищувало двохсот двадцяти. Перші мешканці займалися сільським господарством, тваринництвом та лісовим господарством.

Проходячи через село, зверніть увагу на місце, де розташований Меморіальний будинок Зофії Рижі. У цьому невеликому будинку зберігаються фотографії, книги та документи, що належать родині Рижі, а також старі інтер'єри. Згідно з архівними записами села, серед відвідувачів Полонезкьою були композитор Франц Ліст у 1847 році та письменник Гюстав Флобер у 1850 році. У 1938 році мешканці села отримали турецьке громадянство, а в 1968 році – право власності на землю, на якій вони проживали. Сьогодні в селі щороку проводиться фестиваль, присвячений зв'язкам з Польщею.

Після огляду села, перейдіть до головної мети вашої подорожі – прогулянки лісом. Згідно з даними Вікіпедії, цей природний парк є найбільшим і першим природним парком в Стамбулі, його площа становить близько 3004 гектари. У парку є пішохідна, велосипедна та бігова доріжка завдовжки близько п'яти кілометрів, а також оглядові вежі. Прогуляйтеся доріжкою у власному темпі та подивіться на ліс з однієї з оглядових веж. Серед дерев ростуть сосни, дуби, граби, каштани,