"Йилдиз-Тепе: Світ II Абдулхаміда"

Долина Іхламур, що простяглася між районами Бешікташ і Нішанташі, була мальовничим місцем відпочинку, де протікала річка Фул'я, а тінь листя лип і платанів створювала прохолоду. У період правління султана III Ахмеда ця місцевість була перетворена на приватний сад для султана. На схилах досі можна побачити мішені, які свідчать про те, що тут проводилися змагання зі стрільби з лука за участю султанів III Селіма та II Махмуда; на них вказані відстані стрільби та дати. Французький поет Ламартин у 1846 році був гостем султана Абдулмеджида і у своїх спогадах відзначив, що султану дуже подобався цей невеликий маєток. На місці старого маєтку в період з 1849 по 1855 роки були побудовані два нові палаци, які отримали назву Нюзетіє, що означає "місце відпочинку та радості".

Перед палацом Мерасім, де відбувалися церемонії та дипломатичні прийоми, варто звернути увагу на барокові лінії сходів та рельєфи. Всередині розташовані меблі в європейському стилі та оздоблення, що відображає західний вплив. Палац Майєт, призначений для свити та гарему, має більш стриманий дизайн: традиційний план з кутовими кімнатами, що виходять на внутрішній дворик, а стіни оздоблені штукатуркою, що імітує мармур. У 1951 році палаци були перетворені на Музей Танзімат, у 1966 році перейшли до Національних палаців, а в 1985 році були відкриті як музей-палац. Якщо ви відвідаєте це місце з лютого по червень, ви зможете побачити цвітучі магнолії навколо басейну з левами. Згідно з інформацією від Національних палаців, магнолії вперше з'явилися в садах палаців за часів правління султана Абдулхаміда II, а за часів правління II Абдулхаміда їх кількість значно збільшилася. Палаци не працюють у понеділок; також є можливість придбати окремий квиток для відвідування саду.

Джерело: Президентство Національних палаців; Вікіпедія.

На вершині бульвару Барбарос, біля входу до палацу Йилдиз, розташована мечеть, яку султан Абдулхамид II побудував поруч із палацом для проведення п'ятничних молитов. Хоча її офіційна назва – Хамідія, вона більш відома як мечеть Йилдиз. Згідно з "Ісламською енциклопедією TDV", її будівництво датується 1881-1885 роками, а архітектором був майстер, який працював в управлінні палацових будівель, відомий в османських джерелах як Ніколакі Калфа; деякі джерела згадують ім'я Саркіс Бальяна. Згідно з описом "Національних палаців", загальний план палацу, де з одного боку розташований палац, а з іншого – мечеть для п'ятничних молитов, продовжує традицію турецько-ісламських палацових комплексів, і ця мечеть є західною частиною цього плану.

Будівля поєднує в собі східні та неоготичні елементи, що відповідає смакам того часу. Невеликий, але високий купол над прямокутним залом розташований ближче до входу, а не до міхрабу. У віконних проймах з шістнадцятьма вікнами розташовані неоготичні вікна, які забезпечують багато світла всередині. Підніміть голову і подивіться на купол: на темно-синьому тлі розташовані зірки, що повторюють мотив, що дає назву палацу. Замість звичних для султанських мечетей двох мінаретів, тут є один, з ребристим стволом. Зазначається, що решітка балконного ярусу, виготовлена з каштанового дерева, є рукотворною роботою султана Абдулхаміда II; столярна справа була одним із найвідоміших захоплень султана. Годинникова вежа, розташована поруч із мечеттю, датується 1890 роком і виконана в тому ж стилі. У період правління Абдулхаміда II тут проводилися церемонії оголошення про п'ятничну молитву. Для відвідування виберіть час, відмінний від часу молитви, особливо уникайте полуденної молитви. Одягайте одяг, який закриває плечі та коліна. Жінкам слід покривати голову. Взуття слід знімати біля входу, а всередині слід говорити тихо.

Джерела: "Ісламська енциклопедія TDV"; "Президентство Національних палаців"; Вікіпедія.

Сади, в яких розташований палац Yıldız, з часів правління Сулеймана були місцем для полювання султанів, а в XVII та XVIII століттях також використовувалися як місце для відпочинку. Перший павільйон у цьому районі був побудований за часів Селіма III для його матері, Міхрішах Султан, а Абдулмеджид і Абдулхамід додали сюди ще павільйони. Однак, палац найбільше асоціюється з Абдулхамідом II: султан дав йому назву Yıldız Sarayı-ı Hümayunu, зробив його своєю основною резиденцією і провів тут 33 роки свого правління. Згідно з інформацією від "Milli Saraylar" (Національні палаци), палац складався з трьох частин: головний палац, де розташовувалися будівлі, пов'язані з управлінням державою; приватна частина, призначена для султана та його гарему; та зовнішній сад, який зараз є парком Yıldız. Після 1924 року будівлі були передані військовим школам, а в 2018 році їх повернули "Milli Saraylar", після чого було проведено масштабну реставрацію. У 2024 році палац був відкритий для відвідування як музей.

Під час відвідування музею, приділіть час для огляду будівель гарему, Малого Мебєйна та Хасбаче. Зверніть увагу, що квиток "Milli Saraylar Müzekart" не включає ці три зони, тому придбайте квитки відповідно. У Хасбаче басейн оформлений у вигляді природного струмка, навколо якого розташовані невеликі павільйони для відпочинку. Один з трьох будівель, що збереглися від зовнішнього саду до наших днів, – це павільйон Şale. Він був розширений у 1877-1879 та 1889 роках за проєктами Саркіса Бальяна, а також у 1898 році Раймондо Д'Аронко. Відомі своїми перламутровими стінами залом, призначеним для візитів німецького імператора Вільгельма II, та залом прийому з одним великим килимом площею понад 400 квадратних метрів. Перед відвідуванням перевірте, чи відкриті для відвідування внутрішні приміщення павільйону. Палац не працює по середах.

Джерело: Президентство "Milli Saraylar"; Культурний портал; Вікіпедія.

У верхній частині парку Йилдиз, на вулиці Паланга, розташована ця будівля, яка є водночас музеєм і діючим заводом. На початку 1890-х років султан Абдулхаміт II заснував завод Yıldız Çini Fabrika-i Hümayunu в саду палацу, щоб відродити традиційне мистецтво виготовлення кераміки та порцеляни, беручи за зразок порцелянові підприємства європейських палаців. У 1894 році будівля зазнала значних пошкоджень і того ж року була відновлена італійським архітектором Раймондо Даронко. Метою було задовольнити потреби палаців і маєтків у порцеляні та представити Османську імперію світу за допомогою виготовлених виробів; деякі ексклюзивні вироби були подаровані іноземним династіям.

На кожному виробі, виготовленому на заводі, є штамп у вигляді півмісяця і зірки, а під ним – рік заснування заводу та рік виготовлення виробу. Тарілки та вази, що реалістично зображують будівлі, сади та архітектуру того часу, є цінними джерелами, що документують вигляд споруд, які згодом зникли. У 1909 році, коли Абдулхаміт II був усунений від влади, виробництво було припинено; у 1910 році, коли завод був переданий у підпорядкування Музею-і Хюмаюн, виробництво було відновлено завдяки зусиллям Османа Хамді Бея і тривало до 1920 року. У 1959 році завод перейшов у власність Sümerbank, а з 1995 року він є частиною Національних палаців. Сьогодні на заводі виготовляються настінні тарілки, вази, цукерниці, сервізи для кави та чаю, використовуючи традиційні мотиви. Відвідування включає огляд цеху, де виготовляються вироби, і квитки продаються саме для цієї частини. Завод не працює у святкові та релігійні дні; актуальні умови відвідування можна дізнатися в Національних палацах.

Джерело: Президентство Національних палаців; Вікіпедія.

Парк Йилдиз – це зовнішній сад палацу. Раніше це був задній сад палацу Чираган, а після 1877 року він був розширений і перетворився на зовнішній парк палацу Йилдиз. Ця територія, яка за часів правління султанів належала лише палацу, сьогодні є відкритим міським парком, площа якого перевищує 36 гектарів. Згідно з даними Управління Національних палаців, з численних павільйонів, що були у зовнішньому саду, до наших днів збереглися лише павільйони Чадир, Мальта та Шале. Зайшовши в парк з боку порцелянової фабрики, спускаючись вниз, ви спочатку дійдете до павільйону Мальта. Цей павільйон, збудований за часів правління Абдулхаміда II з каменю, привезеного з Мальти, отримав свою назву. Ви можете зазирнути всередину, щоб розглянути декоративні елементи на стелі, мармурові деталі та дзеркало, покрите позолотою. Сьогодні в цьому павільйоні працює заклад харчування.

Нижче, перед одним із двох великих ставків парку, розташований павільйон Чадир, який був збудований у 1871 році за наказом Абдулхаміда II. Його фасад, виконаний з обробленого каменю, де переважають білі та червоні кольори, відрізняється простотою та елегантністю завдяки подвійним сходами та симетричному плануванню. У парку є ставки, водоспади, дерев'яні мости та пішохідні доріжки. Над штучним каналом, що починається біля воріт на проспекті Чираган, простягається висячий міст. Зірвіться на одному з оглядових майданчиків, звідки відкривається вид на Босфор, і уявіть собі сад палацу, який колись тягнувся до моря. Маршрут завершується біля воріт на проспекті Чираган. Звідси ви можете прогулятися вздовж узбережжя до Бешикташа або до Ортакьою.

Джерело: Управління Національних палаців; Вікіпедія.