За межами центру міста, три райони: від Каğıthane до Казличєшме.

Метростанція M7 Кагытхане розташована безпосередньо над річкою Кагытхане, тому першим кроком після виходу зі станції є огляд річки. Ця річка, яка в період Візантійської імперії називалася Барбісос, впадає в Золотий Ріг, і вся історія Садабада розгортається вздовж її берегів. Вийшовши зі станції, йдіть вздовж річки в напрямку її течії, тобто на південний захід. Ця прогулянка, що триває близько кілометра, показує, як виглядав цей район у період Лялькової епохи, коли вздовж річки були розташовані маєтки. Зверніть увагу на русло річки, оскільки в 1722 році її було очищено та обкладено з обох боків рівними набережними, перетворивши на канал під назвою "Cedvel-i Sim", що означає "Срібна річка". У джерелах зазначено, що мармур для цього каналу було привезено з палацу Кулелібахче в районі Ченгелькей. Над каналом були споруди, водоспади та мармурові басейни, а вода з водоспадів збиралася в цих басейнах. Султан III Ахмед видав указ про доставку з гір Йорос сотень дерев, включаючи платани, липи, тополі, буки та каштани, для посадки в цьому саду. Місце, куди ви прийдете в кінці прогулянки, – це сучасна будівля муніципалітету Кагытхане, і саме тут знаходився головний комплекс палацу Садабад. Важливо розуміти, що на цьому місці послідовно будувалися кілька палаців. Перший палац був побудований під наглядом Дамат Ібрагіма Паші в 1722 році, і поети дали йому назву Садабад, що означає "щасливе місце". Під час повстання Патрона Халіля в 1730 році навколишні маєтки були розграбовані та зруйновані; султан I Махмуд запобіг спаленню палацу, але не зміг зупинити його руйнування. У 1809 році султан II Махмуд зніс пошкоджений палац і наказав збудувати його заново, доручивши це роботу Крікора Аміра Бальяна. У 1862-1863 роках султан Абдулмеджид наказав збудувати третій палац, який отримав назву "Çağlayan Kasrı" (Палац водоспадів), на місці другого, за проектом Саркіса та Агопа Бальянів. Згідно з інформацією, наданою адміністрацією Кагытхане, палац був знесений у 1943 році, а на його місці в 1952 році було збудовано військове училище. Зараз ця будівля використовується як муніципальний офіс. Згідно з інформацією з Вікіпедії, нечисленні залишки палацу можна побачити у вигляді відкритої виставки поблизу будівлі муніципалітету; пошука Найкращий ракурс для фотографії – це з мостів, розташованих над річкою, з поглядом у напрямку течії води; ранкове світло робить береги річки більш м'якими. Після прогулянки тут близько години, пересядьте на лінію M7 і дістаньтеся до району Меджідієкьой, а потім, пересівши на лінії M2 та M1A, вирушайте в напрямку району Давутпаша. Джерело: Ісламська енциклопедія TDV, райони Сабад і Кагыхане; Районна адміністрація Кагыхане, палаци Сабад; Вікіпедія, перший палац Сабад.

Станція M1A "Давутпаша-ЙТУ" розташована на боці Гюнгерен, над естакадою, і знаходиться приблизно в півкілометра від палацу "Отаг-і Хюмайун". Вийдіть зі станції та прямуйте до кампусу Технічного університету імені Юзіля, дотримуючись вказівок охоронців на вході. Територія, на якій розташований кампус, згадується в османських джерелах як "пустеля Давутпаша" і названа на честь великого візиря II Баязида, Коджа Давут-паші. Саме тут армія збиралася перед відправленням у західні походи, а якщо султан не брав участі, то армія вирушала звідси, а після повернення також зустрічалася тут. Підходячи до палацу, зверніть увагу на його об'єм. За даними "Ісламської енциклопедії Турецької історичної організації", це двоповерхова будівля, збудована з обробленого каменю. Східні портали, розташовані з західного боку, захищені гострими арками, що спираються на одну колону, а над цими порталами розташовані тераси. У енциклопедії особливо підкреслюється, що з тераси відкривається широкий вид на схід, хоча сьогодні цей вид частково закритий міською забудовою, напрямок залишається незмінним. Якщо є можливість зайти всередину, зверніть увагу на квадратний зал на першому поверсі; цей простір, площею понад десять метрів з кожного боку, покритий нервовим склепінням. У стіні, що веде до входу, на першому поверсі знаходиться камін і фонтан з написом, написаним султаном Ахмедом I під псевдонімом "Бахті". Великий зал на другому поверсі покритий куполом діаметром близько десяти метрів, який спирається на пандуси. Вікна, розташовані в два ряди, забезпечують обидва поверхи великою кількістю світла; зупиніться всередині і спостерігайте, як світло відбивається від кам'яних поверхонь. Джерела надають різну інформацію про історію будівлі. За традиційною версією, будівництво палацу датується п'ятнадцятим століттям, але, згідно з архівним документом, на який посилається "Ісламська енциклопедія", сучасна будівля була збудована головним архітектором султана III Мехмеда, Далджіч Ахмет Агою, і завершена за часів правління султана I Ахмеда. У документі 1603 року йдеться про те, що для цього палацу було замовлено виготовлення відсутніх керамічних елементів у Сілізі. Відомо, що палац досяг свого розквіту за часів правління султана IV Мехмеда, відомого своєю любов'ю до полювання, і в цей період навколо нього було збудовано багато додаткових будівель. У енциклопедії згадуються кам'яні мітки, розташовані перед палацом, які, Джерело: Ісламська енциклопедія TDV, Палац Давуд-паші; Муніципалітет Есенлер, Історія Есенлера; Вікіпедія, Отаг-і Хюмайун.

Метростанція Бахчелієвлер розташована біля північної сторони шосе D-100; павільйон знаходиться на північному заході станції, приблизно за кілометр. Ваша мета – парк, що знаходиться поруч із будівлею муніципалітету та адміністрації району, оскільки саме в цьому місці, яке сьогодні перетворено на парк, розташований павільйон. Зайшовши в парк, спочатку зверніть увагу не на будівлю, а на басейн, оскільки саме наявність басейну, в центрі якого розташований павільйон, відрізняє його від подібних споруд в Стамбулі. Згідно з оглядом, опублікованим Хамзою Гюндьоглу в DergiPark, басейн має розміри приблизно 25 на 20 метрів і глибину півтора метра. Сам павільйон розташований у центрі цього басейну, займаючи приблизно прямокутну площу розміром 13 на 8 метрів. Територія має похил з заходу на схід, тому стіна басейну на сході знаходиться близько до землі, а на заході перетворюється на насип висотою понад два метри. Перейдіть до східної сторони, де знаходиться вхід, і зверніть увагу на мостову конструкцію, що перетинає басейн; підйом здійснюється за допомогою сходів з двох сторін, обладнаних поручнями, що ведуть до двох гострих аркових прорізів і центральної колони. Уважно огляньте біло-червоний мармуровий, вставний арковий отвір входу та рельєфну напис над ним. Невелике шестигранне вікно з мармурової решітки зліва від входу та розташоване поруч вузьке вентиляційне вікно дають уявлення про внутрішню структуру будівлі. Потім пройдіть до східної сторони басейну і пошукайте витончений водний канал, висічений у суцільному білому мармурі. Згідно з інформацією, наданою Гюндьоглу, у місці, де цей канал з'єднується з басейном, знаходиться крихітний басейн, оточений елементами, що нагадують мушлі. Перейдіть до західної сторони і огляньте кути насипу; тут можна побачити балкони та аркади, розташовані на кам'яних консолях. Сучасне покриття павільйону, а саме купол на півночі та склепіння на півдні, є результатом реставрації, проведеної Муаллою Ейюбоглу в 1973 році. Під час цієї реставрації було знято верхній поверх, який, як вважається, був доданий на початку 19 століття, а оригінальне покриття, яке є предметом дискусій, було відновлено з приблизними розрахунками. Замовником будівництва був Сіявуш-паша, державний діяч, який був відібраний з околиць Каніє, вихований у Ендеруні та тричі обіймав посаду великого візиря за правління султана Мурада III. У "Іслам Внутрішній простір коша може бути відкритим або закритим, залежно від періоду. Якщо він закритий, можна просто посидіти біля басейну та оглянути будівлю з усіх боків, і цього буде достатньо. Після цього поверніться до станції Бахчелієвлер, пересядьте на лінію M1A і дістаньтеся до Єнібосн. Далі сядьте на один із маршрутів IETT, що прямують до Казличєшме.
Джерело: DergiPark, "Деякі спостереження про коша Сіявуш-паші"; TDV Исламская энциклопедия, Сіявуш-паша; Вікіпедія, Палац Сіявуш-паші.

Коли ви прибудете до кінцевої зупинки громадського транспорту IETT або до станції Kazlıçeşme, яка використовується лініями Marmaray та приміського залізничного сполучення Sirkeci-Kazlıçeşme, ваша мета – фонтан, розташований на захід, за кілька сот метрів. Фонтан знаходиться на вулиці Abay (раніше відомій як Demirhane), яка ділить район Kazlıçeşme. Колись це був стіновий фонтан, але через дорогу, що з'явилася позаду, зараз він виглядає як окремий фонтан на площі. Спочатку погляньте на фасад: у виготовленому з обробленого каменю прямокутному фасаді, обрамленому декоративними елементами, є вріз з нахиленим арком. Усередині цього врізу знаходиться дзеркало, на якому турецькими літерами сульус виведено вірш. Згідно з "Інвентаризацією культурної спадщини", напис датується 1546 роком за системою "ебчед" і згадує того, хто замовив будівництво фонтану, як Мехмеда Бея. Вважається, що Мехмед Бей, згаданий у написі, був викладачем, відомим як Ашик Пір Мехмед Челебі. Підійдіть до білого мармуру під написом: саме тут знаходиться барельєф з зображенням товстої гуски, що дала назву району. Перед гускою вигравірувано гілку з листям у формі зірки; щоб розгледіти деталі, вам потрібно підійти ближче. Цей мармур насправді є частиною, що збереглася з візантійського періоду, і датується п'ятим століттям. Згідно зі статтею у Вікіпедії, у 2002 році цей барельєф був пошкоджений через дії шукачів скарбів; після дослідження уламків було встановлено, що мармур був перевернутий в османський період, і на нього було нанесено зображення гуски. Барельєф, який ви бачите сьогодні, є точною копією, відтвореною муніципалітетом Зейтінбурну в 2010 році. Євлія Челебі захоплювався цим зображенням гуски, називаючи його надзвичайно красивим. Зверніть увагу на аркові ніші з отворами для посуду з обох боків фонтану; вони нагадують про те, як колись використовували воду. За легендою, під час завоювання, сойка, яка шукала воду, пішла за зграєю гусей і знайшла тут джерело; ця історія передається як легенда. Після огляду фонтану, перейдіть до історії району. Згідно з інформацією з Вікіпедії, Фатіх Султан Мехмет після завоювання виділив цю територію за межами стін для м'ясників і дубильників, і тут було засновано сотні дубильних майстерень. Районна адміністрація Зейтінбурну також розповідає, що Фатіх привів сюди ремісників, які займалися обробкою шкіри з Едір