Каледе, порт стародавнього міста Аланії, що існувало за часів Сельджуків.

Розташуйтеся біля входу в печеру, що знаходиться на західному узбережжі півострова, на вулиці Дамлаташ. Перед печерою відкривається вид на пляж, а навколо входу розташований невеликий ринок. Затримайтеся тут на деякий час і подивіться вгору: ви знаходитесь біля підніжжя скелі, де колись стояли сельджуцькі стіни, і через кілька годин ви подивитеся на це узбережжя з вершини.

Історія печери тісно пов'язана з подальшим маршрутом. У 1948 році, під час будівельних робіт з видобутку каменю для порту, вибух відкрив порожнину всередині скелі. Тому почати маршрут з цієї печери, де було знайдено печеру під час пошуку каменю для порту, є логічним рішенням. Печера Дамлаташ відома як перша печера в Туреччині, відкрита для туристів. На сайті "Культурного порталу" зазначено, що вхід платний; перевірте актуальну ціну та графік роботи на офіційному сайті муніципалітету Аланьї.

Увійшовши всередину, ви спочатку пройдете через прохід довжиною близько п'ятдесяти метрів. Цей прохід веде вас до просторої, циліндричної камери висотою до п'ятнадцяти метрів. Печера отримала свою назву від постійно капаючої води з сталактитів на стелі. Затримайтеся на деякий час, не рухаючись, і спостерігайте, як краплі води накопичуються на кінцях сталактитів. Вважається, що сталактити та сталагміти утворилися між 20 000 і 15 000 років тому. Зверніть особливу увагу на місця, де сталактити, що звисають зі стелі, наближаються до сталагмітів, що піднімаються з підлоги. Не торкайтеся до утворень і не піднімайтеся на огорожі або камені для фотографування.

Температура повітря в печері не змінюється в залежності від пори року; вона становить 22 градуси Цельсія, а вологість – близько 95%. Влітку, потрапляючи сюди з жари, ви відчуєте прохолоду, а взимку – тепло. Через високу вологість лінзи окулярів і фотоапаратів можуть запітніти одразу після входу; зачекайте кілька хвилин, щоб вони нагрілися. Через воду, що капає, підлога може бути вологою, тому краще одягнути не ковзке взуття, а не шльопанці. Вологі кам'яні поверхні можуть відбивати спалах, тому, якщо можливо, фотографуйте без спалаху і знайдіть місце, де можна зафіксувати камеру. Печера не дуже велика, тому, якщо багато відвідувачів, вам, можливо, доведеться почекати в вузькому проході; приходьте раніше, щоб уникнути черг.

Вийшовши з печери, пройдіть уздовж уз

Після виходу з канатної дороги в Ехмедеке, ви опиняєтесь всередині однієї з фортечних частин, розділених стінами. Фортеця Аланії вважається одним з найкраще збережених середньовічних замків в Анатолії і включена до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сліди поселення на півострові сягають 3-го століття до нашої ери; монументальний замок, який ви бачите сьогодні, був збудований сельджуками після 1221 року на місці старіших візантійських і римських стін. Стіни простягаються на 6,5 кілометрів і укріплені 140 вежами. Не намагайтеся пройти всю цю відстань пішки; розділіть ці півтори години на три частини: будівлі в середній частині замку, внутрішній замок і спуск східним схилом. Перш ніж піднятися до внутрішнього замку, завітайте до мечеті Сулейманіє, яка також відома як мечеть Середнього Хасара. Згідно з інформацією, наданою муніципалітетом Аланії, будівництво мечеті було розпочато в першій половині 13-го століття за правління Алаеддіна Кейкубада I. Мечеть, зруйнована землетрусом, була відбудована за часів правління Сулеймана Величного з використанням старих матеріалів; її сучасний план і форма купола датовані 16-м століттям. Спочатку подивіться на куполи зовні: внутрішній двір має квадратний план і покритий одним напівсферичним куполом, а місце для молитов – трьома невеликими куполами. Куполи зроблені з цегли, а стіни частково з цегли, частково з обробленого каменю, і легко помітна комбінація цих матеріалів на поверхні стін. Мінарет прибудований до північно-західного кута внутрішнього двору, а навпроти, у північно-східному куті, знаходиться резервуар з арочним склепінням і прилегла огорожена зона для обмивання. Якщо ви зайдете всередину, зніміть взуття, одягніть одяг, який закриває плечі та коліна, будьте тихими і під час молитов просто подивіться ззовні. У середній частині замку ви також можете побачити торговельний комплекс, відомий як "бедестен", а також мечеть Акшебе-Султан і її мавзолей, датовані 1230 роком. Приблизно 400 резервуарів, розкиданих по всьому замку, свідчать про те, наскільки цінною була вода на цьому скелястому півострові. Якщо ви натрапите на отвір резервуара біля дороги, не нахиляйтеся і не намагайтеся заглянути всередину. Потім підніміться до внутрішнього замку. Внутрішній замок розташований на західній стороні півострова, у найвищій то Серед споруд, розташованих у Каленіні, варто згадати маяк, збудований у 1720 році, який є одним із свідчень цієї епохи. Район Hisariçi, розташований всередині стін, і сьогодні є житловим районом; будинки за огорожами – це не музеї, а місця, де живуть люди. Під час спуску пройдіть пішки від дороги, що веде до замку, у напрямку східного схилу півострова; якщо ви втомилися, ви можете скористатися місцевими маршрутними таксі, що курсують вздовж дороги. Дорога приведе вас до ринку та порту, а також до вежі Калеічі, де починаються стіни.
Джерела: Культурний портал; Музейна картка (muze.gov.tr); Муніципалітет Аланії; Ісламська енциклопедія TDV.

Після прибуття до порту, перш ніж увійти до вежі, огляньте її з набережної. Червона вежа має восьмикутну форму, висотою 33 метри та діаметром 29 метрів. Її нижня частина збудована з каменю, а верхня – з червоної цегли, що дало назву вежі. Лінію, де зустрічаються ці два матеріали, добре видно з набережної. Звідси починаються стіни фортеці, тобто ви знаходитесь біля першого елемента лінії, яку ви бачили вгорі. Вежа є символом Аланії і з 1992 по 2005 рік була зображена на зворотній стороні банкноти номіналом 250 000 лір.

Зверніть увагу на напис на фасаді. Напис повідомляє, що вежа була збудована в 1226 році за наказом сельджуцького султана Алаеддіна Кейкубада для Халепського Абу Алі. Вежа виконувала як оборонні, так і спостережні функції: вона була збудована для захисту порту, де велася торгівля, та для запобігання нападам на фортецю з суші. Сьогодні вхід і перший поверх переобладнані під Етнографічний музей, а вежа відкрита для відвідування з 1979 року. Огляньте музейні експонати, а потім приготуйтеся до підйому. Актуальну інформацію про умови відвідування та графік роботи можна знайти на сайті muze.gov.tr.

Всередині вежі є п'ять поверхів, включаючи перший, і планування кожного поверху відрізняється. У центрі вежі знаходиться цистерна, в яку проникає сонячне світло, що падає зверху, і досягає першого поверху. Затримайтеся біля цистерни, щоб побачити, як світло проникає через цей вертикальний простір. На верхні поверхи ведуть кам'яні сходи з 85 сходами; сходи широкі, тому піднімайтеся повільно і рахуйте кроки. Під час підйому ви пройдете через склепінні коридори і побачите ніші у стінах, призначені для оборони. Подивіться назовні через одну з цих ніш і уявіть, як вартовий спостерігав за кораблями, що заходили в порт.

На верхніх поверхах вас чекають відкриті тераси та бічні галереї. Звідси відкривається вид на порт, а позаду – східний схил фортеці, з якої ви спустилися вранці. Звідси можна побачити, як стіни тягнуться від узбережжя на південь, до верфі. До наступної зупинки вам потрібно буде пройти вздовж цієї лінії. Під час фотографування на терасі не піднімайтеся на бічні галереї і тримайте свій телефон у безпечному місці. Вежа іноді використовується для проведення виставок картин та концертів класичної музики; інформацію про події можна знайти в офіційних оголошеннях.

Після спуску з вежі перейдіть на

Під час прогулянки вздовж стін, що йдуть на південь від Червоної вежі, зверніть увагу на будівлю Топахане, розташовану на скелі, що височіє над морем приблизно на 10 метрів. Ця споруда, збудована з обробленого каменю та має прямокутну форму, була створена для захисту верфі. Трохи далі стіни спускаються до моря, а вхід до верфі, що складається з п'яти аркових прорізів, безпосередньо виходить на воду. Перед тим, як увійти, огляньте цю частину будівлі з берега: фасад, що виходить до моря, має довжину 56,5 метрів, а глибина споруди – 42 метри.

За різними джерелами, будівництво верфі розпочалося у 1227 або 1228 році. Згідно з інформацією з Вікіпедії, будівництво почалося у 1228 році поблизу Червоної вежі, і будівництво було завершено за рік. Портал "Культура" описує верф Alanya як єдину збережену до наших днів верф Сельджукської імперії. Варто згадати, що Алаеддін Кейкубад також наказав побудувати верф у Сінопі, на Чорному морі, і між цими двома портами було створено торговий шлях, обладнаний караван-сараями. Аланія була кінцевою точкою цього шляху на Середземному морі, і одна з цих двох споруд принесла султану титул "Султана двох морів". Згідно з "Ісламською енциклопедією", в османський період порт Alaiye міг вмістити до двох тисяч кораблів.

Уважно розгляньте напис біля входу; він містить герб султана та прикрашений розетками. Всередині розташовані п'ять прорізів, що йдуть в один ряд і мають склепінчасту стелю. Зверніть увагу, як світло, що падає на кам'яну підлогу, стає все менш інтенсивним, коли ви рухаєтесь вглиб прорізів. З одного боку від прорізів розташована невелика мечеть, а з іншого – кімната для вартових; спробуйте знайти їх. В одному з прорізів зараз закритий старий колодязь. Сьогодні ця будівля є Музеєм суднобудування та мореплавства, тому, гуляючи між прорізами, не забудьте приділити час експонатам. Актуальну інформацію про умови відвідування можна знайти на сайті muze.gov.tr.

Зробіть останнє фото маршруту, повернувшись до Червоної вежі, стоячи біля води. Звідси ви побачите, як стіни тягнуться від берега до Червоної вежі, і все це вміститься в одному кадрі. Останні секції стін, які ви бачили вгорі, зараз прямо перед вами, і ви пройшли від одного кінця півострова до іншого, починаючи свій день. Камені біля берега можуть бути слизькими через хвилі, тому