Від фортеці Ізмір до схилу пагорба, від стін міста Бурса до палацу Хюнкар.

Почніть маршрут від воріт Zindan Kapı, розташованих на південно-західному кінці Ротаї. Автобуси маршрутів 4/A (від площі міста) або 4/İ (від чамбану Чакир) доставлять вас до Пınarbaşı. Згідно з інформацією, наданою відділом музеїв міста Бурса, стіни мають коріння, що сягають 2 століття до нашої ери, за часів правління царя Прусія I з Бінтії. Римляни, візантійці та османи відновлювали та використовували їх до 19 століття. Портал культури вказує загальну довжину стін у 3,38 кілометра та налічує 14 веж між Топане та чамбаном Чакир. Згідно з Вікіпедією, більшість стін, що збереглися до наших днів, були зведені у 3 столітті нашої ери після набігів готів. Ворота Zindan Kapı були знову відкриті 17 жовтня 2021 року після реставрації, розпочатої у 2015 році. Підвали, що дали назву воротам, були перетворені на сучасну художню галерею. "Кривава криниця", розташована біля входу, за легендою, була місцем виконання тілесних покарань. Поверхи будівлі відображають різні епохи: Бінтійський та елліністичний періоди, римський та візантійський періоди, а також османський період. З третього поверху можна перейти до веж номер 9 та 10. На момент підготовки цього маршруту, веб-сайт музею повідомляв про тимчасове закриття будівлі для відвідування; перевірте актуальну інформацію на сайті bursamuze.com. Згідно з порталом культури, кутова вежа, розташована на схід від воріт, була збудована у 1418 році за наказом султана Челебі Мехмеда і збереглася без пошкоджень. Це один з найкраще збережених фрагментів стін, тому варто звернути на нього особливу увагу. По обидва боки від воріт можна побачити залишки старої в'язниці. Вікіпедія зазначає, що на південній стороні, де оборона була найскладнішою, існували подвійні стіни (зовнішня та внутрішня), а на півночі, сході та заході – одна лінія стін, що йдуть вздовж крутих схилів з травертину. Від воріт Zindan Kapı прямуйте на схід до парку Пınarbaşı. Портал культури називає ворота, розташовані тут, "Воротами завоювання" і вказує, що раніше це була площа для свят і ярмарків. Сьогодні ворота облаштовані як церемоніальний майданчик і щороку тут проводяться святкування Дня завоювання. Вікіпедія також згадує про ці ворота як про "Водяні ворота", оскільки вони були шириною 1,15 метра і тут збиралися води, що сходили з гори Улудаг. Наступ Восточний кінець лінії, ворота Салтанат, також відомі як Хісар Капі, згідно з Культурним порталом, були головними міськими воротами Бурси до османського періоду і вели до Шовкового та Спеційного шляху. Землетрус 1855 року зруйнував частину стін і воріт. Згідно з Вікіпедією, у 1904 році губернатор того часу зніс ворота Салтанат, а у 2000-х роках архітектор Ібрагім Йилмаз відновив їх, використовуючи реставраційні роботи. Під час реставрації були збережені існуючі камені, а також видалені рослинні коріння. Межу між старою та новою кладками можна побачити на арці. Згідно з Культурним порталом, реставрація перших 500 метрів стіни та проєкт відновлення воріт Салтанат були схвалені радою з охорони пам'яток на початку 2005 року. Вікіпедія додає, що з 2004 року над цим працювали муніципалітети Османгазі та Великого міста. На північній стіні, вздовж проспекту Османгазі, розташована будівля Сурюстю Конагы; муніципалітет Османгазі повідомляє, що будівля була збудована у другій половині 20-го століття, а після експропріації була відновлена у період з 2008 по 2011 рік. З вікна будівлі відкривається вид на рівнину, який одразу пояснює, чому Хісар протягом двох тисяч років був оборонною лінією. Для зйомки арок воріт вибирайте час, коли поверхні не затінені; бік Пınarbaşı краще освітлюється вранці, а східні ворота Салтанат – вдень. Від воріт Салтанат до парку Топахани можна дійти пішки за кілька хвилин, і маршрут веде туди. Джерела: Культурний портал, Стіни Бурси; Музеї Бурси, Ворота Зіндан; Вікіпедія, Фортеця Бурси.

Від воріт Салтанат пройдіть до північно-східного краю Хісару; парк Топане розташований на насипу, що виходить на рівнину, на місці старого майдану Осман'є. Згідно зі статтею про Бурсу в Ісламській енциклопедії, це місце, де Орхан Газі заснував свій палац, що виходив на рівнину, і місце розташування палацу сьогодні відоме як Топане. Згідно з тією ж статтею, Орхан Газі перетворив монастир у фортеці на мечеть, а напис датований 1337-1338 роками, що свідчить про будівництво мечеті. У центрі парку височіє годинникова вежа; за даними Вікіпедії, її висота становить 33 метри, ширина – 4,65 метра, а вона має шість поверхів. Перша вежа, зведена за часів Абдулхаміда II, була зруйнована до початку 1900-х років. Будівництво поточної вежі розпочалося 2 серпня 1904 року, а завершилося 31 серпня 1905 року; її урочисто відкрив валі Решіт Мумтаз Паша під час святкування 29-ї річниці сходження II Абдулхаміда на престол. У інформаційній коробці статті вказано рік завершення будівництва – 1906, але в тексті зазначено 1905 рік; ми орієнтуємося на текст. На верхньому поверсі розташовані чотири циферблати діаметром 90 сантиметрів, а від південних воріт веде дерев'яна сходи з 89 сходинками. Сьогодні годинник є електронним. Завдяки своїй висоті, вежа використовувалася як оглядова вишка для спостереження за пожежами, і муніципалітет продовжує використовувати її для цієї мети; можливо, вам не завжди вдасться туди потрапити. Для отримання повної фотографії відійдіть на протилежний край парку. Копія вежі виставлена в парку годинникових веж, який відкрився в Сафранболу в 2012 році. З оглядового майданчика, розташованого біля парку, відкривається вид на рівнину Бурси та північну частину міста; звідси можна зрозуміти, чому Хісар був побудований на цій скелі. Оскільки рівнина розташована на півночі, сонце протягом дня знаходиться позаду вас, і кращі умови для фотозйомки – вранці. Позаду вежі розташовані мавзолеї Османа Газі та Орхана Газі; згідно з Культурним порталом, будівля круглої форми, що відноситься до візантійського періоду, була пошкоджена під час пожежі 1801 року, а під час землетрусу 1855 року обидва мавзолеї були повністю зруйновані, і обидва були відбудовані в 1863 році за наказом султана Абдулхаміда II. Мавзолей Османа Газі, Якщо ви не хочете йти пішки, сідайте в автобуси, які прямують до району Єшіл по проспекту Ататюрка, як це описано на сайті "Культурний портал". Станція BursaRay "Шехрекюстю" також знаходиться зовсім поруч з районом Хісар. Мечеть Улу-Джамі та караван-сараї не є зупинками цього маршруту; про них розповідається на маршрутах, присвячених першій столиці та ринку. Просто проїдьте повз них і продовжуйте рух. Джерела: Вікіпедія, Годинникова вежа Топахане (Бурса); Ісламська енциклопедія TDV, Бурса; Культурний портал, Мавзолей Османа Газі.

Музей розташований у будівлі медресе, що знаходиться поруч з мечеттю, за адресою: вулиця Єшіл, вулиця Зехрімар Джамі. Згідно з інформацією Міністерства культури та туризму, музей не має вихідних днів. Інформацію про години роботи та вартість відвідування можна знайти на сайті muze.gov.tr. Картка музею (Müzekart) діє. Будівля є частиною комплексу Єшіл, відомого також як медресе Султаніє. Це один з перших зразків ранніх османських медрес. Міністерство датовано будівництво комплексу між 1414 та 1424 роками, а архітектором є Хаджі Іваз Паша. Згідно з Ісламською енциклопедією (TDV), будівництво мечеті розпочалося у 1414 році та завершилося у грудні 1419 року, а напис згадує Хаджі Іваз Пашу як архітектора, який планував будівлю. Цей комплекс, збудований Челебі Мехмедом, як зазначено на Культурному порталі, надав нове життя місту Бурсі, зруйнованому після епохи Тімура. Ім'я Хаджі Іваз Паші, ймовірно, знайоме: він був візирем, який захищав і відновлював стіни, а також був попечителем і головним архітектором цього комплексу. Згідно з TDV, у 1424 році його було змушений залишити Бурсу, засліпивши, а у 1428 році він помер під час епідемії чуми. Вхід здійснюється через північний, накритий склепінням, еркер. План будівлі, як описано на Культурному порталі, має прямокутну форму, причому лише головний еркер виступає назовні. Три сторони прямокутного двору оточені аркадами, що мають кам'яну та цегляну обшивку. Арки мають гострий профіль і спираються на кам'яні колони та капітелі. За аркадами розташовані тринадцять кімнат, одна кімната для викладачів та головний еркер. План, представлений у TDV, описує наявність трьох еркерів, і зазначено, що будівля ніколи не була повністю завершена. Згідно з Культурним порталом, медресе було розпочато у два поверхи, але верхній поверх не був завершений через смерть Челебі Мехмеда. Спробуйте уявити собі відсутній верхній поверх, стоячи посеред двору; будівництво було припинено трагічною новиною. Згідно з інформацією Міністерства, план нагадує медресе з відкритим двором, характерні для анатолійських сельджуків. Матеріали: вапняк, оброблений камінь та цегла. Перший музей у Бурсі був заснований у 1902 році в саду школи, де були зібрані етнографічні та археологічні знахідки з навколишньої місцевості. У вересні 1904 року він був офіційно відкритий як Мечеть і мавзолей не є зупинками цього маршруту, про них детально розповідається в маршруті "Перша столиця"; але, вийшовши з воріт, ви побачите оздоблений керамікою фасад Зеленого мавзолею. Згідно з інформацією від TDV, будівлі кухні комплексу були відремонтовані останніми роками і тепер використовуються як кафе, що є зручним місцем для короткої перерви перед підйомом. Перехід до наступної зупинки передбачає підйом вгору: Палац Хюнкар розташований на південному заході Зеленого комплексу, у місцевості Теменйері біля підніжжя гори Улудаг, і до нього потрібно піднятися приблизно на кілометр. Згідно з інформацією від відділення музеїв міста Бурса, автобус №37 курсує до палацу через проспект Ататюрка, що є зручним варіантом для тих, хто не хоче підніматися вгору. Палац не працює по понеділках; якщо ви йдете цим маршрутом у понеділок, відкладіть відвідування цієї зупинки на інший день. Джерела: Міністерство культури та туризму, Музей турецько-ісламських артефактів міста Бурса; Культурний портал, Зелена медресе; Ісламська енциклопедія TDV, Комплекс "Зелена мечеть".

Кошк розташований у районі Моллаарап, на вулиці Кошк. Увійшовши через ворота, спочатку зверніть увагу на фасад будівлі з трикутним фронтоном та віконницями. Згідно з інформацією Управління музеїв міста Бурса, кошт було збудовано у 1844 році за наказом губернатора Бурси Мехмеда Саліха Паші для прийому султана Абдулмеджида. Будівництво тривало близько 19 днів. Культурний портал вказує рік побудови як 1859, але веб-сайт музею та Вікіпедія підтверджують 1844 рік. Візит Абдулмеджида, який тривав з 29 червня по 2 липня 1844 року, також підтверджує цю дату. На веб-сайті музею зазначено, що будівля є першою та єдиною будівлею, збудованою в західному стилі в Бурсі після епохи реформ. Раніше вона називалася "Каср-і Хюмайун". Культурний портал та Вікіпедія описують архітектуру як двоповерхову будівлю у французькому ампірному стилі. Стіни оброблені штукатуркою, а каркас дерев'яний. У будівлі є чергова кімната та гараж. Абдулазіз зупинявся тут 18 квітня 1862 року, а Мехмед Решад V – 23 серпня 1909 року. У 1922 році кошт приймав Ататюрка та командувачів Війни за незалежність протягом 12 днів. Згідно з інформацією у Вікіпедії, під час першого візиту 16 жовтня 1922 року обговорювалися документи Лозаннського договору за участю Ісмета Іненю та Казима Карабекера. Ататюрк також зупинявся тут під час візитів до Бурси у 1925, 1931 та 1935 роках. Згідно з інформацією на веб-сайті музею, саме в цьому саду у 1925 році Ататюрк усиновив Сабіху Гьокчен. З часом кошт називався "Каср-і Міллі", "Республіканський кошт" та "Кошт Ататюрка". Згідно з інформацією у Вікіпедії, у 1982-1983 роках було проведено реставрацію. У 1995 році Національні палаци та муніципалітет провели реставрацію, і 29 травня 2003 року кошт було відкрито як міський музей. У приміщенні заборонено фотографувати та користуватися мобільними телефонами. Не можна відходити від килимових доріжок та торкатися предметів. Оскільки одночасно може перебувати не більше 30 відвідувачів, у піковий час може бути коротка черга біля входу. Актуальні умови відвідування можна перевірити на сайті bursamuze.com. На першому поверсі можна оглянути вестибюль, приймальню, кімнату Ататюрка, робочий кабінет, спальні Сабіхи та Ульки, кімна Згідно з інформацією з порталу "Культура", сад виходить на панорамний вид на Бурсу, а фонтан у саду облицьований керамікою з міста Кютахья. У саду розташована відкрита експозиція "Палаци Бурси", яка знайомить відвідувачів з іншими палацами міста. Відвідування музею займає приблизно 15-20 хвилин, але для огляду саду, експозиції та насолоди краєвидами рекомендується виділити 45 хвилин. Якщо ви запланували відвідування в другій половині дня, то бік саду, що виходить на рівнину, стане місцем, де ви завершите свою прогулянку; зранку, дивлячись з району Хісар, ви бачили рівнину, а тепер бачите її з протилежного схилу. Для повернення можна скористатися автобусом №37, який доставляє вас до проспекту Ататюрка; звідти ви зможете дістатися до площі "Гейкель" та станції метро BursaRay. Джерела: Музеї Бурси, Музей палацу "Хюнкар", портал "Культура", палац "Хюнкар", Вікіпедія, палац "Хюнкар".