Від Аморіума до Султанських гір: Стара дорога східної частини провінції Афйон.

Почніть свою подорож у Аморіумі, розташованому на північній околиці регіону, у селі Хисаркой, приблизно за тринадцять кілометрів на схід від Емірдагы. За інформацією з порталу "Культурні ресурси", місто розташоване приблизно за сімдесят кілометрів на північний схід від Аф'йонкарахісару. Перед відвідуванням дізнайтеся про умови відвідування археологічної зони в місцевому управлінні культури та туризму або в музеї. Прибувши до села, спочатку помилуйтеся краєвидом: пагорб, що височіє посеред рівнини, є "верхнім містом". Цей пагорб є центром найдавнішого поселення в регіоні, і вздовж його схилів все ще можна побачити залишки стін візантійської епохи. "Нижнє місто" було оточене другим шаром стін. Найкращий спосіб зрозуміти двошарову структуру міста – це почати прогулянку біля підніжжя пагорба і слідувати за лінією стін. Згідно з інформацією з управління культури та туризму, у часи Хеттського царства місто називалося Аурой, а назва Аморіум походить з епохи Класичної античності. В регіоні практично не залишилося залишків від елліністичного та римського періодів; найяскравішим свідченням цих епох є монети, викарбувані містом. За даними порталу "Культурні ресурси", Аморіум був одним із перших міст, якому Римський сенат дозволив карбувати власну валюту. Золотий вік міста припав на візантійський період. За часів імператора Зенона, наприкінці V століття, були зведені міські стіни. Після 640 року Аморіум став штабом візантійської армії в Анатолії, а згодом – центром теми Анатолікон. У IX столітті від цього міста походить династія, яка дала три імператори Візантії; управління регіону зазначає, що ця династія відома як Фригійська. Однак ця слава також стала причиною падіння міста, і в 838 році армія халіфа аль-Мутасіма з династії Аббасидів обложила та захопила місто. За інформацією з "Ісламської енциклопедії", місто було знову зруйноване в 931 році еміром Тарсуса, після чого воно поступово втратило своє значення. У наступні століття місцеві жителі називали це місце "Херган Кале", а місцезнаходження руїн було знову визначено лише в XIX столітті завдяки дослідженням мандрівника Вільяма Гамільтона. Під час огляду розкопок звертайте увагу на інформаційні стенди. Згідно з інформацією з порталу "Культурні ресурси", у 2001 році в районі, відомому як "Велика споруда" в "Нижньому місті", було виявлено візантійську лазню, датовану VI-IX Джерело: Культурний портал, стародавнє місто Аморіум; Управління культури та туризму провінції Афйонкарахісар, стародавні міста; Ісламська енциклопедія (TDV), Аморіум.

Міст Кіркґез розташований за сім кілометрів від центру району Болвадін, перетинає річку Акарчай, що впадає в озеро Ебер. За даними різних джерел, відстань становить від шести до семи кілометрів, і до мосту можна легко дістатися автомобілем від центру району. Оскільки міст знаходиться трохи в стороні від основної дороги, навколо нього тихо, і ви можете спокійно прогулятися вздовж нього, щоб оцінити його довжину. Спочатку зупиніться біля початку мосту і огляньте його вздовж. За інформацією CNN Türk, довжина мосту становить близько двохсот метрів. Назва "Кіркґез" означає "сорок очей", але кількість "очей" (арк) змінювалася протягом століть. За даними Anadolu Ajansı, міст був побудований у 1150 році візантійським імператором I Мануїлом Комніном і мав сорок арк. У шістнадцятому столітті, під час кампаній султана Сулеймана Величного, архітектор Мімар Сінан продовжив міст у північному напрямку, збільшивши кількість арк до шістдесяти чотирьох. Сьогодні, згідно з джерелами, збереглося п'ятдесят сім арк. На сайті Wikipedia зазначено, що деякі арки були демонтовані під час робіт з регулювання русла річки, а інші – заховані під землею. Тому, якщо ви спробуєте їх порахувати, результат може бути несподіваним. Під час прогулянки зверніть увагу на форму арк. Центральні арки ширші та гостріші, а ті, що ближче до країв, менші та більш пласкі. Каміння також розповідає про шари мосту. Управління культури та туризму провінції Афйонкарахісар зазначає, що південна частина мосту зроблена з мармуру та обробленого базальту, а північна частина – це добудова, здійснена Сінаном. На опорах можна побачити архітектурні елементи, що збереглися з грецького, римського та візантійського періодів, а також надгробні камені. Пошук цих елементів перетворює міст на невеликий музей під відкритим небом. Згідно з Wikipedia, у північній частині мосту, що відноситься до османського періоду, обробка каменю більш акуратна; ви можете самостійно побачити цю різницю, порівнявши обидва кінці. Сінан також додав до мосту ніч і мармурові сходи, що ведуть до води. Напис на мосту зараз не на місці; на сайті Wikipedia розповідається, що колись напис впав у річку, а потім був знайдений і перевезений до музею. Історик Мустафа Гюлер, який розповів про це агентству Anadolu Ajansı, зазначив, що міст був важливим пунктом на караванному шляху, що вів з Стамбула на південь ще з часів Римської імперії. За словами Гюлера, в османський період цим шляхом також рухалися паломники, і міст був постійно жвавим місцем.

Озеро Ебер, кінцева точка річки Акарчай, розташоване між районами Болвадін, Чай та Султандаг. За даними Вікіпедії, озеро знаходиться за сім кілометрів від Болвадіна. Воно розташоване в закритій западині, відомій як басейн річки Акарчай; на півночі піднімаються гори Емір, а на півдні – гори Султан. Поверхня озера знаходиться на висоті приблизно 967 метрів над рівнем моря. Управління культури та туризму провінції вказує площу озера як 150 квадратних кілометрів, тоді як Вікіпедія – 125 квадратних кілометрів; різниця пов'язана зі зміною площі озера з року в рік. Перед відвідуванням обов'язково дізнайтеся про стан води. Згідно з повідомленням газети Hürriyet Daily News, озеро повністю висохло в період посухи. Англійська версія Вікіпедії зазначає, що вода повернулася в озеро станом на 2020 рік. Таким чином, пейзаж, який ви побачите, може значно відрізнятися в залежності від пори року та кількості опадів у тому році. Коли ви підійдете до берега, ви, ймовірно, побачите не воду, а очерет. Згідно з даними Вікіпедії, велика частина поверхні вкрита червоним очеретом, який досягає висоти п'ять-шість метрів, тому озеро здалеку виглядає як луг. Плавучі острівці, які місцеві жителі називають "копак", також утворюються з коренів очерету, що відриваються від ґрунту. Очерет і рогоза протягом століть були джерелом доходу для навколишніх сіл, а з них виготовляють циновки, подушки та папір. Згідно з інформацією управління провінції, в озері мешкають коропи та коропові риби. Ебер також є важлиною зоною для птахів. Англійська версія Вікіпедії повідомляє, що організація BirdLife International визначила озеро як важливу зону для птахів у 1989 році. У турецькій статті перелічуються види птахів, які відвідують озеро, зокрема малі чаплі, кулики, далматські пелікани та рожеві пелікани. Направте свій бінокль до місць, де очерет зустрічається з відкритою водою, оскільки там найчастіше можна побачити водоплавних птахів. Будьте тихими, щоб не налякати птахів, і не заходите в зарості очерету. Озеро було оголошено зоною природного значення першого ступеня у 1992 році. Управління провінції також чітко зазначає, що озеро страждає від забруднення, тому особливо важливо не залишати сміття на березі. Коли рівень води перевищує певний рівень, надлишок води відводиться через канал до розташованого нижче озера Акшехір. Для фотографування найкраще обирати ранкові або вечірні години, коли на тлі очерету видно хребет гір Султан. Ґрунт

Останньою зупинкою маршруту є Ішакли-караван-сарай, розташований у самому центрі району Султандаг. Стара назва Султандага – Ішакли, і саме від неї походить назва караван-сараю; також ця споруда відома як Сахіп Ата Хан. За даними Ісламської енциклопедії TDV, споруда розташована на шляху між Акшехір та Чаєм, за двадцять п'ять кілометрів від Акшехіра. Караван-сарай легко впізнати за його довгими та товстими кам'яними стінами. Згідно з енциклопедією, товсті огороджувальні стіни та опорні вежі над ними майже перетворюють споруду на фортецю. Перед тим, як увійти, приділіть трохи часу, щоб оглянути фасад. Зовнішні стіни підтримуються квадратними та напівциліндричними колонами. Головні ворота, що ведуть до подвір'я, прикрашені сім'я ярусів мукарсів, а вершина їх, на жаль, зруйнована. Зверніть увагу на багатокутні ніші з боків воріт і невеликі трикутні елементи у верхніх кутах, що нагадують мушлі. Написи на воротах розповідають про те, коли і ким була збудована ця споруда. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, з написів на обох воротах можна дізнатися, що споруда була збудована у вересні 1249 року, на початку правління султана II. Іззеддіна Кейкавуса, за наказом візира Сахіп Ати Фахреддіна Алі. Енциклопедія представляє цей хан як найдавнішу відому споруду, збудовану Сахіп Атою. Сахіп Ата був одним з найплідніших державних діячів епохи Сельджуків; на сайті turkishhan.org зазначено, що він також збудував медресе Інце Мінарелі в Коньї та медресе Гек в Сівасі. Увійшовши на подвір'я, зверніть увагу на невелику, підняту над землею будівлю-мечеть у центрі. За даними Культурного порталу, ця будівля є останньою з відомих прикладів сельджуцьких мечетей, що розташовані у центрі подвір'я. Якщо придивитися, можна помітити, що мечеть розташована під кутом до головної осі комплексу, оскільки вона орієнтована за напрямком до Мекки. Енциклопедія також повідомляє, що в деяких місцях західної стіни були використані фрагменти римських та візантійських саркофагів. Навпроти подвір'я знаходиться закрита частина, яку називають "зимовим відділенням". Це п'ятинефний зал, близький до квадратної форми, вкритий склепіннями, а на його підтримці стоять шістнадцять кам'яних колонок. Центральна нефа ширша та вища,