Від озера Карагьоль до міста Карабель, від археологічного пагорба до хеттського рельєфу – східна частина Ізміра.

Почніть свою подорож з озера Карагьоль, розташованого на вершині гори Яманлар. Це дозволить вам насолодитися найспокійнішою та найпрохолоднішою частиною дня, повністю віддавшись природі. Озеро розташоване на невеликій рівнині, недалеко від вершини гори, і, за даними джерел, знаходиться на висоті близько 850 метрів над рівнем моря. У 2011 році навколишня територія була оголошена природним парком, який займає площу близько 19 гектарів. Оскільки сюди неможливо дістатися громадським транспортом, вам потрібно буде дістатися автомобілем, піднімаючись гірською дорогою з боку Карс'яка. Майте на увазі, що за вхід стягується плата; перед відвідуванням перевірте актуальну вартість та години роботи на офіційних ресурсах.

Після того, як ви припаркуєте автомобіль, першим завданням буде прогулянка навколо невеликого, округлого озера. Берег оточений вербами, а на деяких з них росте плющ. Від місця, де закінчуються верби, починаються сосни, чорні сосни та кипариси; ви легко помітите цю зміну під час прогулянки. Якщо придивитися до води, ви зможете побачити водорості та латаття. У озері живуть коропи, а вранці поверхня води найспокійніша. У лісі, що оточує озеро, були зафіксовані різні види птахів, такі як дятли, зяблики, плиски та солов'ї, тому візьміть з собою бінокль.

Про походження озера існують різні версії: одні джерела називають його кратерним озером, інші – утвореним дамбою в результаті зсуву. Ви самі можете побачити, що гора в основному складається з вулканічних порід, оглядаючи темні камені на стежці. У стародавній міфології озеро Карагьоль пов'язане з міфом про Тантала, і саме ця історія є найпоширенішою легендою про озеро. Цей маршрут дозволяє поєднати насолоду від природи з можливістю замислитися над значенням міфу, порівнюючи його з реальними археологічними знахідками.

На території парку є столики для пікніка, фонтани, дитячий майданчик та кемпінг, але ми рекомендуємо вам не влаштовувати пікнік, а скористатися можливістю короткої прогулянки. У вихідні дні тут може бути багато людей, тому, якщо ви хочете насолодитися тишею біля озера, приїжджайте рано вранці. Найкращий час для фотографування – також ранок, коли відбиття дерев у спокійній воді виглядає особливо чітким. Влітку тут значно прохолодніше, ніж у місті, але не забудьте взяти з собою легку куртку, оскільки погода в горах може швидко змінюватися. Використовуйте лише відведені для цього зони в лісі та забирайте з собою сміття, оскільки природний парк є охоронною зоною.

У центрі Борновської рівнини розташований археологічний комплекс Єшілова, найдавніше відоме поселення в Ізмірі, і тут починається історична подорож. Відвідувацький центр розташований у районі Карачоглан, безпосередньо біля зони розкопок. Будівля була зведена за проєктом, який став переможцем національного архітектурного конкурсу у 2010 році, і відкрилася для відвідувачів на початку 2015 року. Оскільки графік роботи центру може змінюватися, рекомендується заздалегідь уточнити актуальну інформацію в муніципалітеті Борнова, який є оператором центру. Зверніть увагу на дві різні сторони довгої, низької будівлі при вході. Південно-західна сторона, що зустрічає відвідувачів, непрозора, а північно-східна, що виходить на зону розкопок, напівпрозора, що дозволяє відчути простір зовні. Після вестибюлю довга рампа веде на перший поверх, де розташована виставкова зала, і саме тут проходить основна частина екскурсії. У виставці представлені копії знахідок, зроблених під час розкопок, а також розділи, що розповідають про повсякденне життя спільноти, яка проживала на кургані. У вітринах можна знайти знаряддя праці з кремінню, наконечники стріл і вироби з обсидіану. За словами керівника розкопок, Зафера Деріна, обсидіан не є місцевим матеріалом і був привезений з острова Мелос і регіону Каппадокія. Серед знахідок, що свідчать про організоване виробництво, також є печатки, що символізують сонце, та ваги для ткацьких верстатів. На уламках глиняних виробів знайдено відбитки дитячих і жіночих пальців, які датуються приблизно 8500 років тому. Команда розкопок розповідає, що мешканці кургану дуже любили молюсків і рибу, ловили рибу за допомогою сіток з кам'яними вантажами. Тераса, що є продовженням виставкової зали, тягнеться до зони розкопок і в кінці екскурсії дозволяє побачити справжні залишки. З тераси зверніть увагу на те, що курган не виглядає як пагорб, оскільки поселення розташоване під шаром алювіальних відкладень, на декілька метрів нижче сучасної поверхні. Курган був випадково виявлений у 2003 році під час перенесення ґрунту для створення парку. Під час розкопок було виявлено три культурні шари: найнижчий – неолітичний період, над ним – халколітичний період, а верхній – бронзовий вік, залізний вік і залишки римської епохи. У пізній фазі неолітичного періоду люди жили в будинках, збудованих на кам'яних фундаментах, з виходом на внутрішній двір, і ці будинки були відокремлені один від одного. Поруч із будівлею, у внутрішньому дворі, розташоване не Джерело: Вікіпедія, курган Єшілова; Studio Evren Başbuğ, інформаційний центр кургану Єшілова; VOA Türkçe, курган Єшілова.

Зі Зеліови вирушайте в напрямку Анкари, перетнувши перевал Белкаве, і ви опинитеся в долині Кемальпаша. Під'їжджаючи до центру району, вас зустріне масивна стіна з вертикальними смугами, що височіє вздовж дороги. Відділ туризму Ізміра представляє цю споруду як символ району, який зустрічає відвідувачів одразу після приїзду до Кемальпаша. Ця будівля, відома в народі як "Дівчача вежа", насправді є головним корпусом палацу, який був побудований тут бізантинськими імператорами. Згідно з дослідженням історика мистецтва Семаві Ейіче, опублікованим у журналі "Беллетен" у 1961 році, стара назва Кемальпаша була Німфайон, а місто розташовувалося приблизно за 30 кілометрів на схід від Ізміра і знаходилося на стародавній дорозі, що з'єднувала Ізмір із Сардесом. Залиште автомобіль у зручному місці в центрі району і підійдіть до руїн пішки, оскільки будівля розташована безпосередньо біля дороги. Історія палацу починається в 1204 році. Армія Четвертого хрестового походу захопила Стамбул того ж року, і на території Візантії було створено кілька невеликих держав. Найпотужнішою з них була держава, якою керувала династія Ласкаріс, з центром в Ізніку; вона існувала до 1261 року, коли Стамбул був повернутий. Згідно з сайтом "Byzantine World", в цей період імператори не жили в одному палаці, а придворні переміщалися між містами в залежності від сезону, і Німфайон став одним із найулюбленіших зимових резиденцій. Точно невідомо, хто побудував палац; Ейіче пише, що загальноприйнята думка полягає в тому, що це був перший правитель держави Ласкаріс, Теодор I Ласкаріс, а стаття, опублікована в Університеті Центральної Європи, зазначає, що більшість дослідників пов'язують будівництво з Іоанном III Ватацем. Іоанн III помер 3 листопада 1254 року в наметі, встановленому в саду палацу. 13 березня 1261 року в Німфайоні було підписано угоду з генуезцями, яка забезпечила морську підтримку Візантії у поверненні Стамбула того ж року. У 1315 році місто потрапило під владу турків. Почніть огляд з місця, звідки можна побачити всю будівлю. Це прямокутна споруда, що простягається з півночі на південь, довжиною близько 25 метрів і шириною 11,5 метрів, і, за словами Ейіче, над підвалом насправді було ще три поверхи. Спочатку зверніть увагу на нижню частину: підвал збудований з великих оброблених каменів Згідно з твердженнями Ейіче, цей декор обмежується лише невеликою ділянкою; майстри, очевидно, почали застосовувати оздоблення фасаду, але потім відмовилися від цього, можливо, через те, що не змогли знайти необхідні матеріали, або через те, що були змушені швидко завершити роботу. Ви все ще можете побачити зигзагоподібні сліди внутрішньої рампи, яка з'єднує поверхи і має склепіння з цегли, на поверхні стіни. Дослідники порівнюють цей план з палацом Текфур в Стамбулі, оскільки обидві споруди є багатоповерховими, мають масивні підвали та яскраві фасади. Для фотографування цього місця оптимальний час – після обіду, коли сонце освітлює західний фасад, і різниця між кольорами цегли та каменю стає найбільш помітною. Над руїнами встановлено сталевий навіс для захисту від дощу; для зйомки рекомендується розташувати камеру трохи позаду, щоб включити навіс у кадр. Згідно з інформацією з турецької Вікіпедії, реставраційні роботи на об'єкті розпочалися в грудні 2011 року. Через реставраційні роботи територія навколо може бути обгороджена, а внутрішня частина – закрита для відвідування; актуальну інформацію можна отримати в муніципалітеті Кемальпаша. Не залазьте на стіни і не торкайтеся до ослаблених каменів. За бажанням, ви можете також подивитися на руїни візантійської фортеці, розташованої на пагорбі на півдні; за словами Єдамскі, там збереглися залишки вежі, стін і воріт. Існує невелика історична прив'язка, що пов'язує ці місця. Згідно з інформацією, наданою Ейіче, Едвін Фрешфілд, перебуваючи в Ізмірі близько 1883 року, планував побачити фризи епохи Хеттів у Карабель, і, проїжджаючи повз Ніф, зацікавився цими руїнами, назвавши їх палацом імператорів Ізніка. Слідуйте його шляхом: після огляду палацу поверніться з Кемальпаша на дорогу до Торбалі, і після невеликої автомобільної подорожі, проїжджаючи вздовж підніжжя гори Ніф на півдні, ви досягнете перевалу Карабель.
Джерела: Belleten, Semavi Eyice, Laskarisler Sarayı; Central European University, Jedamski, Nymphaion; Byzantine World, Palace of Nymphaion; Visit İzmir, Kemalpaşa.

Перевал Карабель – це вузький прохід на дорозі між містами Кемальпаша та Торбали, розташований між горами Ніф та Боздаг. Рельєфне зображення на схилі перевалу є одним із найдавніших історичних артефактів регіону Егейського моря, і воно є останньою, найбільш загадковою точкою на цьому маршруті. Зображення розташоване в ніші, до якої можна дістатися сходами, що відходять від дороги. Зупинка біля дороги вимагає уваги через інтенсивний рух, тому рекомендується припаркувати автомобіль у безпечному місці та пройти пішки сходами. Фігура, викарбувана в ніші, має приблизно 2,5 метра у висоту та 1,5 метра в ширину. На ній зображений воїн, який йде праворуч, в одній руці у нього лук, в іншій – спис, а між головою та списам розташований трирядковий лувійський ієрогліфічний напис. Напис значно стерся, і його важко розгледіти неозброєним оком. Зміна кута освітлення може впливати на те, як сприймаються стерті лінії, тому рекомендується розглядати його з різних кутів протягом кількох хвилин. Згідно з дослідженням Девіда Хокінса, датованим 1998 роком, напис ідентифікує зображену людину як Таркнаву, царя країни Міра. Міра була західноанатолійським царством, що перебувало у васальній залежності від Хеттської імперії в 13 столітті до нашої ери. У написі також згадується ім'я Аланталлі як батька Таркнави; ім'я діда неможливо прочитати, але інші документи свідчать, що це могло бути Купанту-Курунту. Стародавній історик Геродот пов'язував подібні кам'яні зображення в Іонії з єгипетським фараоном Сесострісом, і вважається, що зображення в Карабелі могло бути одним із монументів, згаданих у його розповіді. Французький мандрівник Шарль Тексьє побачив зображення в 1839 році, і наступні мандрівники протягом тривалого часу вважали його єгипетським артефактом. Гейнріх Кіперт у 1843 році порівняв зображення з рельєфами Язиликая, що підкреслило його зв'язок з хеттським світом. Місцеві жителі називають зображення "Еті Баба". Приблизно за 100 метрів на північ від зображення знаходилося ще одне рельєфне зображення та два написи, але вони були знищені під час дорожніх робіт у період з 1977 по 1982 рік. Сьогоднішнє зображення також не в найкращому стані, оскільки протягом багатьох років воно неодноразово пошкоджувалося шукачами скарбів. Згідно з повідомленнями в пресі, у 2016 році на нього було вилито кислоту, а Для повернення можна з'їхати в бік Торбалі та виїхати на автостраду, або повернутися до Ізміру тим же шляхом, проїхавши через Кемальпаша. Джерела: Інвентар культурної спадщини, Меморіал Карабель; Вікіпедія, Перевал Карабель; Hürriyet, Рельєф Карабель; Visit İzmir, Рекреаційна зона Карабель.