Від району Кумкапи до району Єдікуле: стіни та сади вздовж берега Мармурового моря.

Кумкапи носить назву одних із воріт, розташованих на мармурових стінах; згідно з Вікіпедією, це п'ята міська брама, розташована вздовж узбережжя, на шляху від Єдікуле до Ахиркапи. У Візантії вона називалася Контоскаліон, тобто "малий причал". Стаття про Ерему Челебі повідомляє, що порт у цьому районі був перебудований у 1263 році за правління Михайла VIII Палеолога, а Кумкапи був одним із найбільш густонаселених районів міста. Після завоювання район залишався густонаселеним районом, розташованим поблизу узбережжя; в Ісламській енциклопедії ТДВ зазначено, що мечеть Карамані Мехмеда Паші, візира султана Мехмеда Завойовника, була побудована в Кумкапи в 1465 році.

Згідно з Вікіпедією, Кумкапи є одним із районів Стамбула, відомих своїми рибалками, і сьогодні він зберігає цю свою ідентичність. Рибний ринок Кумкапи, розташований біля узбережжя, був реконструйований муніципалітетом Стамбула (İBB) через будівництво Євразійського тунелю. Згідно з повідомленням муніципалітету про відкриття, кількість магазинів під час реконструкції не змінилася, і 25 рибалок продовжили свою діяльність у звичному форматі. Хоча рибальницький сезон триває з вересня по травень, ринок працює цілий рік завдяки полюванню на рибу. Оптовий рибний ринок, що був поруч, був перенесений до Гюрпінара в Бююкчекмедже.

Приходьте рано вранці, щоб подивитися на свіжу рибу на прилавках, і запитуйте у продавців, яка риба зараз у сезоні; справжній мандрівник тут цікавиться не ціною, а сезоном. Перед тим, як фотографувати людей, що працюють, варто попросити дозволу. Після ринку йдіть вздовж узбережжя на захід. Дорога проходить біля стін, і по ходу ви бачитимете фрагменти веж і стін. Вам доведеться пройти приблизно три кілометри, щоб дійти до Самат'ї.

Джерела: Вікіпедія; "Журнал соціальних наук Ялова" (Казанчйолу); Ісламська енциклопедія ТДВ; Департамент сільського господарства та рибальства муніципалітету Стамбула (İBB).

Район Самат'я отримав свою назву від грецького слова "Псамфіон", що означає "піщаний". Як зазначається у Вікіпедії, район, можливо, отримав цю назву через велику кількість піщаних ґрунтів, які тут були в минулому. Біля прибережної брами Самат'ї також був причал. Згідно з дослідженням, яке аналізує джерела 17-го століття, навколо брами розташовувалися будинки з садами, і це місце знаходилося на одній з головних вулиць міста. Протягом багатьох століть район був місцем проживання різних спільнот; до недавнього часу тут проживала значна кількість вихідців з Вірменії.

Сьогодні серцем Самат'ї є історичний ринок і площа, розташовані одразу за залізничною колією. Рибні магазини є найбільш помітною особливістю району; завдяки тому, що район значною мірою зберіг свій історичний вигляд, він є популярним місцем для зйомок серіалів і фільмів. Тут були зняті серіал "Друга весна" та фільм Нурі Більге Джейлана "Три мавпи". Щороку на площі проходить Істандбульський рибний фестиваль, який організовує організація "Шехрістанбул". Під час фестивалю людям роздають свіжу рибу, а також проводяться різні заходи.

Не поспішайте. Після довгої прогулянки вздовж узбережжя від Кумкапи, зробіть перерву на чай на площі, подивіться на магазини ринку та вузькі вулички. Існує велика різниця між спокійною атмосферою району в будній день і натовпом під час фестивалю; виберіть день, який вам більше підходить. Після площі прямуйте на північ до мечеті Коча Мустафа Паша. Мечеть розташована всього за кілька сот метрів від площі, і дорога злегка піднімається вгору.

Джерело: Вікіпедія; "Журнал соціальних наук Ялова" (Казанчйоглу).

Мечеть Коча Мустафа Паша є центром комплексу, який дав назву цьому району, і в народі її також називають мечетью Сюмбюль Ефенді; на подвір'ї знаходиться мавзолей Сюмбюль Ефенді. Будівля датується візантійським періодом і була перетворена на мечеть у 1486 році великим візирем Коча Мустафою Пашою за часів правління Баязида II. Арабський напис над одними з дверей, що ведуть до молитовного залу, вказує на рік 891 (1486), а інший напис містить ім'я Баязида II.

Стаття в Ісламській енциклопедії TDV описує, чому ця трансформація є архітектурно значущою. Османський архітектор не змушував будівлю приймати вигнутий план, щоб повернути міхраб у бік Кааби, а створив нову, вертикальну вісь, перетворивши будівлю на мечеть, орієнтовану з півночі на південь. Над бічними проходами встановлено дві напівкупольні конструкції з вікнами, стіни облицьовано кам'яною обшивкою, а з північного боку добудовано молитовний зал з п'ятьма куполами, що спираються на шість колонок. У статті також зазначено, що, оскільки вона була побудована раніше, ніж мечеть Баязида, її можна вважати попередником цього типу планування.

На подвір'ї зверніть увагу на три речі. Колона мінарету, що має вісім граней, з витонченими колонами та нішами, є, за версією TDV, унікальним прикладом такого вишуканого оздоблення в Стамбулі. У центрі подвір'я розташований колоновий фонтан, встановлений у 1737 році Бешір Агою, агою Дарюссааде. На прилеглій території кладовища також знаходиться могила відомого каліграфа Хафіза Османа. Вірш Ях'я Кемала, названий на честь цього району, також описує це місце.

Мечеть відкрита для відвідування. Під час молитов краще відкласти візит. Перед входом зніміть взуття, одягніться відповідно (плечі та коліна повинні бути закриті), а жінки повинні покривати голову. У приміщенні слід дотримуватися тиші.

Джерело: Ісламська енциклопедія TDV; Вікіпедія.

Сади, що оточують старі стіни, є одними з найстаріших міських сільськогосподарських угідь Стамбула. Муніципалітет Фатіх визначає сади Йедикуле як важливу частину виробничої культури та міської пам'яті міста протягом століть. Згідно з статтею в журналі DergiPark, яка аналізує записи 18-го століття, у 1733 році вздовж стін, від Йедикуле до Аянсарай, було 77 садів. Серед власників були як ремісники, так і високопоставлені державні службовці, і стаття розглядає ці сади як важливе джерело продовольства для міста.

Сьогодні найвідорішим продуктом садів Йедикуле є салат. За словами муніципалітету, цей салат відомий своїми ніжними та маслянистими листками, вирощується з розсади, любить прохолодну та вологий клімат, і особливо потребує великої кількості води за два тижні до збору врожаю. Муніципалітет Фатіх працює над проєктом, спрямованим на збереження історичної ідентичності садів і передачу її в майбутнє, залучаючи науковців, Асоціацію садівників Йедикуле та самих садівників.

Тут просте правило: сади – це сільськогосподарські угіддя, які є джерелом доходу для багатьох людей. Не заходьте на грядки без дозволу, спостерігайте з вулиць і доріг, що пролягають навколо стін. У муніципалітету є сад "Йедикуле" на вулиці Хаджі Евхаддін, де проводяться заходи для дітей, такі як збір салату, і сад відкритий у певні дні тижня. Перевіряйте дні роботи саду на сайті муніципалітету. Ця територія розташована в межах історичної зони Стамбула, включеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1985 році, і називається "Область охорони стін". Найпростіший спосіб зрозуміти, що лінію оборони міста протягом століть водночас використовували як сільськогосподарські угіддя, – це побачити стіни та сади разом.

Джерело: Муніципалітет Фатіх; Журнал "Турецька культура" (Сенмез).

Мечеть Імрахор Ільяс Бей, згідно з Ісламською енциклопедією TDV, є найстарішою з існуючих релігійних споруд у місті. Вона була побудована, ймовірно, у 460-х роках, за часів східної ради, що відбулася в 454 році. Представники управління вакуфів також називають її на сто років старшою за Айя-Софію. У період правління II Баязида (1481-1512) мечеть була перетворена на культову споруду Ільясом Беєм, головним наглядачем за стайнями султана, і названа на його честь. Разом з мечеттю було засновано текію; за даними TDV, у турецький період це місце було відомим центром, де навчалися відомі каліграфи.

У кінці 18-го століття доля будівлі погіршилася. У 1782 році вона зазнала значних пошкоджень під час пожежі, у 1804 та 1821 роках була відновлена, у 1894 році постраждала від землетрусу, а у 1908 році дерев'яна покрівля обвалилася під вагою снігу. Після цього будівля залишалася відкритою протягом приблизно сто років. У 2012 році будівля була передана Генеральному управлінню вакуфів, у 2019 році були затверджені проєкти реставрації, а у 2023 році розпочалися роботи, в рамках яких будівлю було тимчасово накрили каркасною конструкцією. Управління вакуфів планує відкрити мечеть для богослужінь після завершення реставрації.

Будівля має тринефний план. Збереглися північні частини колонад, збудованих з зеленого мармуру. Згідно з даними TDV, мармурові колони, віконні арки та декоративні елементи є чудовими зразками каменообробної майстерності 5-го століття, оскільки жоден з них не був використаний з інших місць, а всі були вирізані спеціально для цієї будівлі. Через проведення робіт відвідування будівлі може бути обмеженим. Щоб оцінити масштаби споруди, огляньте зовнішні стіни, виступ зі східного боку та збережену частину мінарету. Перед відвідуванням перевірте актуальну інформацію.

Джерела: Ісламська енциклопедія TDV; Diyanet Haber; Вікіпедія.

Ворота Нарлакапі – це ворота, розташовані найближче до сухої частини оборонних стін Мармара; це перші ворота, що тягнуться вздовж узбережжя після Йедикуле. У своїй праці, присвяченій Стамбулу, написаній у 17 столітті, Еремія Челебі пов'язує назву воріт з гранатовими деревами, які колись росли поблизу. У статті, що аналізує праці Еремії Челебі, зазначено, що ворота в османський період також називалися "Бабі Атік", тобто "старі ворота", і що, згідно з написом на вежі поруч, вони були побудовані за часів візантійського імператора Мануїла Комніна (1143-1180). У тій самій статті вказується, що в переліку воріт, розташованих уздовж узбережжя Мармара, ворота Нарлакапі є сьомими і останніми; Еремія Челебі починає свій опис стамбульських воріт саме звідси.

Ворота розташовані за старою станцією Йедикуле. Згідно з інформацією з Вікіпедії, під час земляних робіт поблизу були знайдені мармурові блоки з написами, які зараз можна побачити на зеленій зоні перед воротами. Проєкт Кочського університету, що документує стамбульські стіни, зазначає, що до воріт неможливо підійти з боку моря або міста. Таким чином, щоб побачити ворота, вам доведеться пройти повз них по прилеглих вулицях або підійти з боку узбережжя.

Це коротка зупинка, але хороше місце, щоб зрозуміти логіку маршруту. Морські стіни, від яких ви почали свій шлях вранці біля Кумкапі, тут закінчуються; за кілька сот метрів на захід починаються сухопутні стіни. Уявіть, що кожна з воріт, через які ви проходили від Кумкапі, вела до причалу або порту, а прибережні райони розвивалися навколо цих воріт. Звідси, йдучи паралельно узбережжю, ви дійдете до фортеці Йедикуле; до її воріт залишиться лише кілька хвилин ходьби.

Джерело: Yalova Sosyal Bilimler Dergisi (Kazancıoğlu); Проєкт Кочського університету "Стамбульські стіни"; Вікіпедія.

Фортеця Йедикуле розташована в кутку, де земляна стіна досягає Мармурового моря. Ця фортеця, збудована за наказом султана Мехмеда Завойовника приблизно в 1457-1458 роках, включає в себе дві вежі Золотих воріт, побудовані за часів римських імператорів Феодосія I та Феодосія II. До цієї частини стіни було додано три османські вежі, що замкнуло її та перетворило на внутрішній фортецю з сімома вежами. Спочатку фортеця використовувалася для захисту скарбниці держави; у вежах зберігалися цінні речі, документи, боєприпаси та злитки. Згодом фортеця набула репутації державної в'язниці. Молодий султан Осман II був убитий тут яничарами в 1622 році. У 1895 році будівля була перетворена на музей.

Сьогодні фортецею управляє муніципалітет Фатіх, який проводить реставраційні роботи. Згідно з інформацією на сайті муніципалітету, фортеця не працює по понеділках. Муніципалітет також організовує екскурсії протягом дня, під час яких розповідається про процес будівництва фортеці, стіни, ворота та в'язниці. Відкритий театр на території фортеці використовується для культурних заходів та концертів. Муніципалітет також проводить ремонтні роботи в історичних дерев'яних будинках, розташованих на вулицях Хаджі Пірі Сокак та Імрахор Ільяс Бей Каддесі, що ведуть до фортеці; спробуйте пройти цими вулицями, прямуючи до фортеці.

Увійшовши всередину, спочатку знайдіть вежі Золотих воріт і подивіться, як римські ворота перемоги та османська скарбниця об'єдналися в одній споруді. Потім оберіть один із шляхів, що ведуть до стін; на сайті муніципалітету зазначено, що під час екскурсій з високих точок відкривається широкий панорамний вид на місто та море. Будьте обережні, піднімаючись на стіни, особливо з дітьми. Після завершення дня тут ви можете повернутися до центру міста, пройшовши пішки до станції метро Marmaray Казличешме.

Джерело: Муніципалітет Фатіх; Wikipedia.