З конгресу до Паландьокєна: Ерзурум 1919 року.

Розпочніть свою екскурсію в міському центрі, у маєтку, де розташований Музей дому Ататюрка. На цій зупинці ви проведете близько сорока п'яти хвилин, і зможете побачити повсякденний бік конгресу. Перед тим, як увійти, зупиніться на хвилину навпроти будівлі та огляньте її фасад. Маєток складається з цокольного поверху, першого поверху, другого поверху та даху. Точна дата його побудови невідома, але за даними джерел, він був збудований наприкінці 19 століття. Згідно з путівником, маєток був побудований заможною сім'єю з Ерзурума, і в оздобленні будинку простежуються елементи 18 століття.

Історія будинку починається ще до конгресу, і знання цього факту робить екскурсію більш змістовною. У період з 1915 по 1916 рік маєток використовувався як німецьке консульство. Після звільнення Ерзурума навесні 1918 року він був переданий губернатору, який покинув його 3 липня 1919 року. 9 липня 1919 року сюди переїхали Мустафа Кемаль Паша, Гюсейн Рауф Бей та їхні товариші. Робота над конгресом тривала протягом 52 дні, з 29 серпня, у цьому будинку.

Після вхідного холу перейдіть до кімнати праворуч. Тут представлені документи, фотографії, одяг та особисті речі Казима Карабекіра, Раїфа Дінча та Казима Юрдалана. Не пропустіть кімнату, розташовану прямо навпроти, оскільки там знаходиться найцінніший експонат маршруту. У цій кімнаті виставлений друкарський верстат, на якому друкувалися матеріали Ерзурумського конгресу, а також газети того часу "Альбайрак" та "Енварі Шаркіє". Зупиніться біля верстата та уявіть, як тут друкувалися та розповсюджувалися матеріали конгресу, і це перетворить історичну подію з простого заголовка в конкретну справу.

Далі підніміться сходами на другий поверх. Меблі біля сходів, такі як крісла та столики, належать до періоду другого візиту Ататюрка до Ерзурума в 1924 році. У вітальні на другому поверсі представлені фотографії та короткі біографії учасників Ерзурумського конгресу; читаючи їх імена, ви зможете дізнатися, з яких міст вони приїхали. З цієї зони можна перейти до робочого кабінету, вітальні та спальні. У робочому кабінеті згадайте, що саме в цьому будинку Мустафа Кемаль Паша подав у відставку з армії та почав своє життя як цивільна особа, оскільки музей вважає цю подію однією з важливих подій в історії маєтку.

Для тих, хто цікавиться подальшою історією бу

Коли ви дістанетеся до великої кам'яної будівлі на вулиці Конгресів, ви опинитеся в центрі маршруту. Приділіть цьому місцю годину, оскільки будівля об'єднує в собі два окремих музеї. Спочатку подивіться на будівлю ззовні, з газону перед нею, щоб оцінити її розміри. Згідно з джерелами, у будівлі понад сорок окремих приміщень, що свідчить про те, що вона була побудована як навчальний заклад. За інформацією з порталу "Культура", будівлю збудував Мігридіч Санасарян, і в ній спочатку розміщувалася школа. Джерела надають різні дати будівництва та відкриття, тому найточніше буде сказати, що будівля була зведена у другій половині 19 століття.

Здається, що історія будівлі відображена і на її фасаді. У 1924 році будівля постраждала від пожежі, в результаті якої повністю згоріла дерев'яна частина. Після ремонту в 1926 році в ній відкрилася початкова школа імені Газі, а згодом тут розміщувалися ліцей образотворчого мистецтва та ліцей соціальних наук. У період з 2011 по 2013 роки будівля пройшла масштабну реставрацію. Наприкінці 2014 року вона була передана Міністерству культури та туризму, і з 2016 року використовується як музей.

Увійшовши всередину, спочатку прямуйте до конгрес-залу, оскільки саме там знаходиться найважливіша частина відвідування. Конгрес в Ерзурумі відбувався в цьому залі з 23 липня по 7 серпня 1919 року. У залі знаходиться місце, де сидів Мустафа Кемаль Ататюрк, а також копія посвідчення особи. На столах делегатів написані їхні імена; ви можете побачити місця учасників, які приїхали з Трабзону, Ерзуруму, Сівасу, Битлісу та Ван. Портрети на стінах та супроводжуючі їх тексти розповідають про життя делегатів. Зупиніться на деякий час посередині залу і зверніть увагу на розташування рядів; саме цей простір найкраще передає масштаб зустрічі.

Знання рішень, прийнятих на конгресі, полегшує розуміння того, що ви бачите. У путівнику, виданому місцевим управлінням культури, підкреслюється, що конгрес був регіональним за формою проведення, але національним за прийнятими рішеннями. Згідно з тим же джерелом, на конгресі було вирішено, що в межах національних кордонів країна є цілісною, а мандат і протекторат є неприйнятними. Також зазначено, що конгрес прискорив процес, що призвів до Конгресу в Сівасі та утворенню Великої національної асамблеї Туреччини.

Після огляду конгрес-залу перейдіть до іншого музею, розташованого в цій будівлі – Ерзурумського музею живо

Ви дістаєтеся до форту Азізіє, розташованого на схід від міста, на дорозі, що веде до Карса, приблизно за три кілометри від центру міста. Залишіть тут близько години, оскільки тут є не просто одна споруда, а ціла лінія оборони. Форт розташований на височині, що піднімається на південному кінці гори Топ, і його висота перевищує дві тисячі метрів. Сьогодні ця територія є частиною історичного національного парку "Нене Хатун"; протягом багатьох років це була військова зона, а в 2009 році її було оголошено історичним національним парком площею 387 гектарів. Спочатку, щоб зрозуміти, чому форт був побудований саме тут, поверніться спиною до міста і подивіться на схід. Форт був побудований у період з 1867 по 1872 роки за наказом султана Абдулхаміда II та за проєктом Фослі Мустафи Паші, щоб контролювати дорогу Ерзурум-Карс. На сайті "Культурний портал" зазначено, що в околицях Ерзурума розташовано двадцять один форт, побудований на високих пагорбах, і що серед них найважливішими є форти Меджидіє та Азізіє, розташовані відразу за східною частиною міста. Вид на дорогу, що пролягає перед вами, і на рівнину добре пояснюють, чому саме ця височина була обрана. Потім підійдіть до самої споруди і спробуйте розібратися в її плані. Згідно з інформацією місцевого гіда, форт Азізіє має форму літери "U", а в його західній частині розташовані командні пункти. Інші частини складаються з склепінчастих кімнат, до яких ведуть арочні проходи. Уважно огляньте стіни: східна та північна стіни побудовані з обробленого каменю, а інші – з необробленого каменю. На сайті "Культурний портал" підкреслюється, що в цих фортах на першому місці була міцність, а не архітектурний стиль, і що дах кімнат покритий товстим шаром землі. Ширина кімнат становить від трьох до чотирьох метрів, а глибина – від шести до чотирнадцяти з половиною метрів. Перед фортом розташовано два меморіали, і обидва варті того, щоб їх відвідати. Один з них – меморіал Азізіє, збудований у 1953 році, а інший – могила Нене Хатун, однієї з найвідоміших постатей російсько-турецької війни 1877-1878 років. Згідно з дослідженням, опублікованим на сайті "DergiPark", 8 листопада 1877 року, коли до міста дійшла звістка про падіння форту, місцеві жителі, озброївшись усім, що могли знайти, кинулися до форту, і Нене Хатун стала символом цієї боротьби. У 1955 році Н Джерело: Культурний портал, історичні пам'ятки Ерзурума; Аксой, "Пропозиція культурного маршруту історичними пам'ятками Ерзурума", DergiPark.

Останньою точкою маршруту є гора Паландьокен, яка оточує місто Ерзурум з півдня. Приділіть цьому місцю дві години, використовуючи цей час відповідно до пори року. Гора розташована дуже близько до центру міста; згідно з інформаційним буклетом про природу, відстань між ними становить приблизно п'ять кілометрів. Назва гори походить від слів "palan" (віз) і "döken" (скидати), що нагадує про випадки, коли вантажі, що перевозилися на візках по крутих дорогах, зривалися.

Під час підйому на гору спочатку поверніться до міста, щоб оглянути його, оскільки звідси відкривається панорамний вид на весь маршрут. Район, який ви відвідували вранці, гора Топдаг, де розташовані фортифікаційні споруди, і рівнина, на якій розташоване місто, простягаються вдалині. Оскільки Ерзурум розташований на висоті близько 1850 метрів, гора, незважаючи на свою вершину, яка перевищує 3000 метрів, здається нижчою, якщо дивитися на неї з міста. Найвища точка гори називається Ейдер Тепесі; джерела вказують різну висоту вершини, але вона перевищує 3100 метрів.

Якщо ви приїдете взимку, Паландьокен – це, перш за все, гірськолижний курорт. У 1993 році гора була оголошена центром зимового туризму. Згідно з інформаційним буклетом про природу, найдовша траса досягає 12 кілометрів, а різниця висот між початком і кінцем траси становить 1100 метрів. Траси Ейдер і Капікая зареєстровані Міжнародною федерацією лижного спорту; деякі траси освітлюються, тому там можна кататися вночі. Гора приймала Зимові університетські ігри 2011 року, і, згідно з путівником по регіону, у 2025 році вона отримає звання Європейської столиці зимових видів спорту. Інформацію про сезон катання, стан підйомників і трас слід уточнювати в оголошеннях відповідної організації.

Влітку гора набуває іншого вигляду і стає привабливою для піших прогулянок. Згідно з Wikipedia, технічних складнощів для підйому немає, але через велику висоту і швидкі зміни погоди, прогулянки слід робити короткими, а з собою слід брати одяг, який можна одягати шарами. У травні на схилах цвіте Campanula palandokenensis, вид дзвіночків, який, як повідомляється, росте лише на цій горі; не зривайте квіти. На горі також збереглася частина оборонної лінії 19 століття: на дорозі Ерзурум-Текман, на високій точці гори розташована велика фортифікаційна споруда, відома як Великий Паландьокен, яка, згідно з путівником по регіону, є найбільшою фор