Nezaket'le

Усі ті, хто взимку тісно їздить у переповненому автобусі на роботу, хто не може вийти з кухні, коли приходять гості, хто прагне "взяти під свою опіку" племінника, як рідну дитину, хто метушиться, щоб встигнути на прийом до лікаря для батька, хто постійно хвилюється, щоб "це не зламалося" або "щоб це не образило", – усі ті, хто страждає від надмірної обережності та турботи.
Ті, хто не народився з золотою ложкою в роті, і хто, як показує гра, відповідає загальноприйнятому визначенню: "Ти не така красива, щоб зробити вдалий шлюб, тому, на мою думку, варто почати боротися вже зараз, бо в цьому житті все складно". Це – ти, я, ми, він/вона...
Ось вона, пані Незакет.
І самотня жінка... у своєму коконі...
Спочатку він зіткнувся з проблемами у власній сім'ї: байдужий батько, мати, яка страждала на психічні розлади. Після засніженого зимового дня, повертаючись зі школи, він намагався зігріти свої замерзлі руки біля печі, будучи людиною, яка була майже безпорадна, і яка могла випадково зачепити виделкою тарілку з сиром, перш ніж дістатися до дверей, а за дверима – до старого, пошарпаного мікроавтобуса, який належав дядькові Хаджі Хасану, колишньому хіпі. Пані Незакет – тендітна жінка.
Насамкінець, прощаймося з ним.
"З повагою" або "З найкращими побажаннями".