Один день у Гольязі та біля озера Улуабат.

На заході міста Бурса, на східному березі озера Улуабат, розташований невеликий півострів, що простягається у бік води. Місцевість, що знаходиться на ньому, сьогодні називається Ґьольязи, а в давнину – Аполлонія ад Ріндакум. Частина будинків розташована безпосередньо біля стародавніх стін, а інша – на самому березі води; у вузьких провулках можна зустріти стародавні кам'яні плити, вбудовані в стіни. Озеро, в свою чергу, є водно-болотним угіддям міжнародного значення. Тому поїздка до Ґьольязи – це можливість поєднати дві різні подорожі в один день: з одного боку, ви зможете побачити шари стародавнього міста, якому вже понад двадцять п'ять століть, а з іншого – насолодитися кувшинковими заростями, пташиними колоніями та світлом, що ввечері падає на воду. Щоб дістатися туди...

Ґьольязи – це район, що належить до округу Нілфе́р. Згідно з інформацією, наданою адміністрацією округу Нілфе́р, туди можна дістатися приблизно за сім кілометрів по дорозі, що відходить на південь від 35-го кілометра шосе Бурса-Ізмір; на 37-му кілометрі є відгалуження, яке веде до "Культурного порталу", а відстань до Бурси становить 42 кілометри. Різниця в кількох кілометрах між різними джерелами, ймовірно, пов'язана з різними точками відліку; головне, що після відгалуження дорога прямує безпосередньо до берега озера. Якщо ви плануєте їхати громадським транспортом, перевірте інформацію про маршрути та розклад перед поїздкою на веб-сайті транспортного управління муніципалітету Бурси; ця інформація може змінюватися. Оскільки старе ядро поселення складається з вузьких вулиць, найкраще залишити автомобіль на вході та досліджувати його пішки. Півострів невеликий, і дістатися до будь-якої його частини пішки досить легко. Від Аполлонії до Ґьольязи...

Згідно з "Культурним порталом", історія поселення сягає 6-го століття до нашої ери. Його давня назва походить від річки Ріндакос, яка живить озеро, і сьогодні відома як Орханелі Чаї або Коджачай, і означає "Аполлонія, розташована на березі річки Ріндакос". Згідно з "Культурним порталом", в Анатолії існувало дев'ять стародавніх міст під назвою Аполлонія; назва річки, таким чином, виконувала своєрідну функцію адреси. Англійська Вікіпедія повідомляє, що населення міста вважало своє походження від колонії, заснованої жителями Мілета; також у цьому джерелі зазначено, що в епоху Гелленізму, за часів правління династії Атта На початку століття люди, які приїжджали з районів Бурси та Муданьї, знайшли тут притулок. Це було строкате поселення, де жили грецькі та турецькі сім'ї; у 1923 році, під час обміну населенням, грецьке населення покинуло це місце. У період Республіки колишньому Аполліонту було повернуто назву Гьольязи. Згідно з турецькою Вікіпедією, у 1992 році це поселення отримало статус муніципалітету, а наприкінці 2000-х років стало районом, що підпорядковується Нілюферу. Це поселення розташоване всередині стін.

Під час відвідування Гьольязи важливо пам'ятати, що значна частина стародавнього міста знаходиться під сучасними будинками. Наукове дослідження, присвячене озеру Улуабат, підтверджує цю думку і описує, що поселення було оточене двома кільцями стін: зовнішньою стіною, що охоплювала півострів, і внутрішніми стінами, що оточували острів. Обидва кільця не збереглися повністю, але їхні залишки органічно вплетені в структуру села. За даними Культурного порталу, загальна довжина стародавніх стін становить близько 800 метрів, і в стінах могли використовуватися як оборонні, так і захисні від затоплень. Щоб розгледіти структуру стін, потрібно уважно придивитися до кладки. Згідно з тим же джерелом, протягом століть у процесі реставрації використовувалися матеріали, взяті зі старих будівель, і в роботах можна побачити елементи римського, візантійського та османського періодів. Те саме джерело називає Сімітчікале найважливішою вежею, а також згадує про іншу вежу на площі. Воно також підкреслює, що стіни тісно переплетені з традиційною житловою забудовою, і часто потрібно прискіпливо придивитися, щоб відрізнити, де закінчується стіна будинку і де починається стіна фортеці. За межами стін також є сліди минулого. Культурний портал і адміністрація району Нілюфер згадують про структуру, яка, ймовірно, є водопроводом і відома серед місцевих жителів як Делікташ, про стародавні ворота, відомі як Таш Капу, про залишки стародавнього театру та про руїни храму Аполлона, розташовані на острові Kız, приблизно в кілометрі від берега. Турецька Вікіпедія також згадує про некрополь і кам'яні саркофаги на Замбактепе. Наукове дослідження додає до цього некрополь, що містить різні типи поховань епох Греції та Риму, залишки театру та стадіону, турецьку лазню, вітряк і мечеть Гьольязи. Згідно з оголошенням, зробленим муніципалітетом Нілюфер влітку 2026 року, Згідно з інформацією, наданою муніципалітетом, будівля була збудована між 1908 і 1918 роками для нового району, запланованого після пожежі на острові в 1900 році; її архітектором був Дерекьойлу Деметріос Пападопулос. Після тривалого періоду занедбаності будівля була реставрована у 2009 році та відкрита як культурний центр у 2014 році. Усередині представлені фотографії та документи, що розповідають про історію Гьольязи; також проводяться тимчасові виставки, майстер-класи та концерти. Час відвідування можна дізнатися на сайті муніципалітету. Улубат – озеро, що є частиною Рамсарської угоди.

Вода, що оточує Гьольязи, згідно з академічним дослідженням, є одним з найважливіших водно-болотних угідь Туреччини. У турецькій Вікіпедії озеро Улубат описано як неглибоке прісне озеро площею близько 136 квадратних кілометрів, середньою глибиною два з половиною метри, а найбільшою глибиною – близько десяти метрів. Згідно з англійською Вікіпедією, озеро живиться річкою Мустафакемальпаша з південного заходу, а надлишок води через західний вихід, річкою Сусурлук, досягає Мраморного моря. Кількість островів на озері різна в різних джерелах, але всі джерела сходяться на тому, що найбільший острів – Халілбей. Згідно з інформацією, наданою Управлінням охорони природи та національних парків, 19 900 гектарів озера були оголошені водно-болотними угіддями міжнародного значення 15 квітня 1998 року та охороняються в рамках Рамсарської угоди. Академічне дослідження зазначає, що озеро відповідає чотирьом з дев'яти критеріїв Рамсарської угоди: воно є місцем проживання видів, що знаходяться під загрозою зникнення, регулярно приймає велику кількість водоплавних птахів і є важливим місцем проживання для риб. Озеро є домом для найбільших в Туреччині заростей кувшинок. Згідно з тим же дослідженням, білі кувшинки особливо широко поширені на північно-східному березі озера та в місці, де в озеро впадає річка Мустафакемальпаша. Якщо ви хочете побачити зарості кувшинок, відвідайте озеро в теплу пору року, коли рослини цвітуть. Птахи, лелеки та рибалки.

Улубат є важливим місцем розмноження для малого баклана, який знаходиться під загрозою зникнення, і одним з важливих місць харчування та зимівлі для великого білого пелікана, який також знаходиться під загрозою. Згідно з англійською Вікіпедією, під час перепису, проведеного в червні 1998 року, було зафіксовано 823 пари Турецька Вікіпедія підкреслює, що приблизно тридцять відсотків рибалок в Улуабаті – жінки, що є відмінною рисою для регіону Мармара. Згідно з тим же джерелом, рибалки щодня виходять у озеро на невеликих човнах, за винятком періодів заборони рибальства та свят; тому човни, пришвартовані до берега, є не просто декорацією, а частиною повсякденного життя.

Рекомендація щодо прогулянки вздовж берега:

Найкращий спосіб відчути півострів – це прогулянка. Почніть від пам'ятного платану біля мосту і пройдіться вздовж берега, огинаючи острів; з одного боку у вас буде озеро, а з іншого – будинки, що притуляються до стін. У вуличках, що відходять від берега, шукайте стародавні камені та фрагменти стін, а потім підніміться до пагорба "Zambak Tepesi" і завітайте до культурного центру. Під час підйому на пагорб краще видно форму півострова, що простягається в озері. Згідно з науковим дослідженням, місцеві жителі також пропонують прогулянки озером на човнах; з води краще видно, наскільки близько стіни та будинки розташовані до озера. Те саме джерело зазначає, що на кіосках, встановлених місцевими жителями, продаються сільськогосподарська продукція, риба та місцеві страви.

Захід сонця, сезон і час доби:

Оскільки Голязи розташований на східному березі озера, озеро простягається на захід, і сонце заходить у воді ввечері. Тому варто запланувати візит у другій половині дня: спочатку огляньте вулиці та руїни, а потім почекайте на захід сонця на березі або на схилі пагорба. Весна та літо – найкращий час для спостереження за лелеками та кувшинок, а весна та осінь – для спостереження за перелітними птахами. Взимку відвідувачів менше, і можна краще відчути повсякденний ритм життя поселення. Наукове дослідження підкреслює, що останніми роками кількість відвідувачів Голязи зросла; якщо ви хочете спокійного відпочинку, вибирайте будні дні.

Практичні поради:

Голязи – це не музей, а місце, де живуть люди. Не заходьте на подвір'я будинків, а якщо фотографуєте біля воріт, попросіть дозволу. Стіни та руїни є об'єктами культурної спадщини; не піднімайтеся на них, не торкайтеся до каменів і не переміщуйте їх. Прибережні зарості – це місце проживання та годування птахів, тому не заходьте в них і забирайте сміття з собою. Якщо влітку ви плануєте довго гуляти вздовж берега, візьміть з собою капелюх і воду; а щоб захиститися від вечірньої прохолоди під час очікування заходу Регіональне управління, Водно-болотні угіддя озера Улубат, https://bolge2.tarimorman.gov.tr/Menu/168/Bursa-Ulubat-Golu-Sulak-Alani

• Акбана, А. та Булут, Я. (2021), Оцінка водно-болотних угідь озера Улубат з точки зору екотуризму, Турецький журнал сільського господарства та природничих наук, 8(2), https://dergipark.org.tr/tr/pub/turkjans/article/751923
• Вікіпедія, Гьолязи, Нілфер, https://tr.wikipedia.org/wiki/G%C3%B6lyaz%C4%B1,_Nil%C3%BCfer
• Вікіпедія, Озеро Улубат, https://tr.wikipedia.org/wiki/Uluabat_G%C3%B6l%C3%BC
• Вікіпедія, Аполлонія ад Ріндакум, https://en.wikipedia.org/wiki/Apollonia_ad_Rhyndacum
• Вікіпедія, Озеро Улубат, https://en.wikipedia.org/wiki/Lake_Uluabat