Від району Борнова: від маєтку до музею, від проспекту Левант до кампусу.

Почніть свою прогулянку від станції метро "Рота", рухаючись на північ вулицею Мустафа Кемаля. Вздовж вулиці ви побачите кілька маєтків з високими парканами; найбільший з них – маєток Патерсон, за парканом якого розташований сад площею понад 25 тисяч квадратних метрів. Будівництво маєтку розпочалося у 1859 році шотландським купцем Джоном Патерсоном, який займався торгівлею зерном, експортом сільськогосподарської продукції та видобутком хрому. Кімнати були обставлені камінами та меблями, привезеними з Англії, і відомо, що в будинку працювало близько шістдесяти слуг. У маєтку було 38 кімнат, більшість матеріалів для будівництва були привезені з континентальної Європи та Англії, а фасад сім разів змінювався власниками. У той час сад займав площу 133 гектари, на території якого знаходилися кінні стайні, фермерські угіддя, теплиці та сільськогосподарські поля. Сьогодні від саду залишилося лише 25 400 квадратних метрів, тобто менше п'ятої частини від початкової площі. Ці цифри допоможуть вам зрозуміти, наскільки невелику частину колишньої території ви бачите, прогулюючись вздовж паркану. Маєток вже тривалий час перебуває на реставрації, тому краще оглянути його ззовні. З вулиці ви побачите триповерхову будівлю з вежею та основну частину маєтку. Реставраційні роботи, які розпочалися наприкінці 2016 року, включали відновлення вежі та внутрішнього гарему, а реконструкція основної будівлі запланована на пізніший термін. На першому етапі робіт були демонтовані значні ділянки, які були додані до будівлі пізніше і не відповідали оригінальному плану. Під час розкопок у саду були виявлені три допоміжні будівлі, два декоративні басейни з фонтанами та резервуар для води, які також були включені до проєкту реставрації. Оскільки терміни завершення реставрації кілька разів переносилися, варто заздалегідь уточнити, чи можна відвідати маєток зсередини. Навіть якщо він закритий, фасад і паркан створять враження від цієї зупинки. Пам'ятайте про історію цього місця, прогулюючись вулицею. Маєток використовувався як житло до 1960 року, а в наступні роки він переходив з рук в руки, використовуючись як офіс, житловий комплекс і фабрика. Зміни фасаду відображають ці зміни. У 1963 році сім'я переїхала до Англії, а маєток протягом приблизно п'яти років використовувався як офіс для персоналу НАТО. У 1973 році частина будівлі була знесена, і на її місці було збудовано фабрику килимів. У 1978 році було прийнято рішення про експропріацію, а в 1986 Більшість інших садових мурів, які ви бачите дорогою, також належать віллам тієї ж епохи. Таким чином, можна відчути особливий характер району Борнова, який проявляється навіть на рівні вулиць. Джерело: Вікіпедія, вілла Патерсон; BirGün, реставрація вілли Патерсон.

Молодіжна вулиця зустрічає вас арочною кам'яною брамою. Кам'яні лавки з обох боків – це традиційні місця для відпочинку, характерні для вілл Борнови, і є одними з найдавніших частин вілли, що виходять у сад. Навесні про браму в'ється бузковий виноград, і якщо ви прийдете рано вранці, ви побачите і квіти, і порожній сад. Вілла Mattheys, як вважається, була побудована в 1780 році, хоча деякі джерела вказують на 1860 рік, оскільки у середині 19 століття вілла зазнала значних змін. Тривалий час вона називалася будинком Wood-Paterson, а після того, як Джон Малтас перетворив її на літню резиденцію, у 1840 році вона перейшла до його дочки, Женев'єви Вуд. Її дочка, Гертруда Вуд, була художницею, поетесою та композиторкою. Вона брала уроки фортепіано у Франца Ліста і 16 вересня 1922 року приймала в цьому будинку Мустафу Кемаля Ататюрка. Серед гостей того дня були також фельдмаршали Февзі, Ісмет та Асим, а також Халіде Едіп. Розповідають, що під час візиту Гертруда грала в шахи зі своїм племінником, Фернандом де Крамером. Також розповідають, що Ліст грав на фортепіано в кімнаті, яка називається "Каїрською кімнатою". Тоні Маттейс, на честь якого названа вілла, був батьком наступних власників, Рене Штайнбюхель та Соні Віттл. У 2018 році будівлю придбали у їхніх нащадків, і розпочато реставрацію. Завдяки стіні, зведеної з вапняку, та арочній брамі, вілла є однією з небагатьох вілл Борнови, які збереглися до наших днів. Спочатку прогуляйтеся садом. До вілл Борнови зазвичай входили через спеціальні вхідні ворота, а сад був не менш важливим, ніж сама будівля. Символами цього саду були кипариси. У саду було створено міні-гольф з дев'ятьма лунками, на згадку про Гольф-клуб Борнови, який закрився в 1970 році. На кожній лунці знаходиться модель однієї з вілл Борнови, створена художницею Вердою Сіпахі, а також символ, що її представляє. Тут же знаходиться модель вілли Патерсон, яку ви бачили зовні, тобто ви зможете побачити її інтер'єр. Символом лунки, присвяченої віллі Маттейс, є, звичайно, її арочна брама. Усередині розташовано шістнадцять залів, де представлено колекцію килимів Arkas, що охоплює період з 16 по 19 століття. Ці килими були виткані в Західній та Центральній Анатолії і є результатом тридця Вийдіть, поверніть праворуч на вулиці Gençlik Caddesi та пройдіть кілька сот метрів. Коли ви побачите англіканську церкву, ви досягнете вілли La Fontaine. Джерело: Вікіпедія, вілла Mattheys; Visit İzmir, Arkas Sanat Bornova.

Особняк La Fontaine, розташований поруч з двома іншими будівлями: навпроти – англіканська церква, а збоку – особняк Murat, побудований у 1880 році родиною англійців Едвардс. Ці три будівлі були центром району, де жили представники левантинської культури в Борнові. Трохи далі, у будівлі, яка сьогодні є ректоратом Університету Егейського регіону, також жили представники тих самих родин. Першим власником особняка La Fontaine, згідно з документами, був Джеймс La Fontaine, онук Чарлтона Вітталла, який у 1836 році придбав цю велику будівлю. Згідно з архівами Університету Егейського регіону, родина La Fontaine була англійською родиною швейцарського походження, і на початку 20-го століття особняк належав їм. Англіканська церква, розташована навпроти, називається Святої Марії Магдалини. Велика будівля, яка зараз є ректоратом, спочатку була побудована на початку 18-го століття як монастир для голландських черниць. У 1948 році вона перейшла у власність держави і сьогодні використовується як ректорат, з новими будівлями, прибудованими з обох боків. Дата побудови та архітектор будівлі невідомі; сам факт невизначеності говорить багато про особняк, оскільки, як і багато інших особняків у Борнові, це будинок, який розширювався з часом. Спочатку зверніть увагу на фасад будівлі з тротуару. У ній є підвал і два поверхи, які чітко розділені, а на другому поверсі є балкон з кованих залізних решіток, що виходить на головну вулицю. Головний вхід підкреслений арковою брамою, а фасад виконаний у простому стилі. Якщо порівняти його з сусіднім особняком Murat, можна побачити два різні стилі, характерні для цього ж району. Зніміть фотографії кованих залізних решіток балкона в денний час, коли сонце світить; вранці фасад затінений. Історія переходу особняка з рук в руки коротка, але відображає історію 20-го століття Борнові. Після смерті Джеймса La Fontaine будинок перейшов до його дружини Клари та дітей. У 1941 році племінниця Клари, Рубі Гледіс Вітталл, придбала будинок у родини. У 1963 році він перейшов до Університету Егейського регіону для потреб будівництва. До 1975 року тут працювали будівельні підрозділи університету, а потім будівлю використовували Школа для сліпих, жандармерія та артилерійські підрозділи, а також Інститут громадського здоров'я. У 1996 році будівлю знову передали університету, де деякий час розміщувалися Інститут соціальних наук та деканат факультету освіти. З 2010 року, після реставрації, будівля використовується як Центр практичних за Раніше будинок Куюлу був частиною маєтку Віттал, а в певний період він служив клубом для англійської громади в Борнові. Сьогодні це дослідницький центр, що займається питаннями прав жінок. Щоб перейти до наступної локації, зайдіть через головні ворота кампусу та рухайтеся по дорогах, прямуючи на південний захід. Будівлю Сіркехане з її фасадом з каменю та цегли, розташовану в центрі зеленої зони, ви побачите приблизно через десять хвилин. Джерело: Вікіпедія, Палац Ла Фонтен; Visit İzmir, Палац Ла Фонтен; Палаци Університету Егейського.

Будівля, відома як "Сіркехане", отримала свою назву ще в 1960-х роках. У той час факультет сільського господарства, а саме його відділ технологій харчової промисловості та ферментації, використовував задню частину будівлі для виробництва оцту та маринованих продуктів, а передня частина слугувала житлом. Будівля була зведена наприкінці 19 століття – на початку 20 століття. Незважаючи на численні спроби, інформацію про перших власників знайти не вдалося. У 1943 році будівля перейшла у власність держави, а в 1990 році була передана Університету Егейського шляхом обміну. До 1990-х років будівля також використовувалася як житловий простір. Згідно з архівними даними університету, реставраційні роботи планувалися розпочати у 2007 році. Будівля була відновлена, незважаючи на значні пошкодження, і 22 червня 2010 року завершено ремонтні роботи. У листопаді того ж року Міністерство культури надав їй статус приватного музею. Після завершення реставрації будівля була відкрита під назвою "Музей балканського та анатолійського одягу Університету Егейського", а сучасна назва "Етнографічний музей" була присвоєна після отримання відповідного дозволу. Акцент на одязі в першій назві досі відображає основну частину колекції: з 2499 експонатів, що виставляються, 2100 – це предмети одягу. Кам'яно-цегляний фасад і сад, після вишуканих фасадів ліванських вілл, створюють відчуття спокою; будівля виглядає як сільський будинок у центрі кампусу. Перед відвідуванням, перевірте актуальну інформацію про дні, години роботи та умови відвідування на веб-сайті музею університету, оскільки вони можуть змінюватися. У музеї представлено 2100 предметів традиційного одягу з країн Балканів та турецького світу, 110 народних музичних інструментів, а також прикраси, аксесуари, зброю, скрині та шафи, що в сумі становить 2499 експонатів. Рекомендується розпочати огляд з розділу, присвяченого одягу. Спостерігаючи за різноманітністю головних уборів та фартухів у колекціях, розподілених за регіонами, можна простежити шляхи міграції з Балкан до Егейського регіону. Далі варто відвідати розділ, присвячений музичним інструментам. 110 екземплярів, від струнних до ударних, є матеріалом для вивчення народних танців та народної музики, і музей був створений саме з цією метою. Третя секція – це "весільний будинок", де більшість відвідувачів проводить найбільше часу. У автентичній атмосфері традиційного ірландського будинку відтворюються весільні традиції 19 століття: вечір вінчання Один із павільйонів, відновлених університетом, належить родині Пандеспіан з Франції, яка збудувала його у 1880 році. Зараз він слугує кафе-рестораном для студентів та співробітників; ви можете дізнатися про місцезнаходження, звернувшись до співробітників кампусу. Музейний корпус досі відомий переважно під назвою "Сіркехане", тому, запитуючи дорогу на території кампусу, краще використовувати саме цю назву. Щоб дістатися до кінцевої зупинки, вийдіть через західні ворота кампусу та йдіть у напрямку станції Борнова. До входу в зону відпочинку імені Ашіка Вейселя вам знадобиться близько двадцяти хвилин. Якщо ви втомилися, ви також можете скористатися автобусами, що відправляються від зупинки "Ректорат".
Джерела: Університет Едже, Етнографічний музей; Visit İzmir, Sirkehane; Павільйони Університету Едже.

Останньою точкою маршруту є не архітектура, а можливість відпочити та надихнутися. Парк імені Ашик Вейселя – це зона відпочинку площею 231 тисячу квадратних метрів. Будівництво розпочалося у 2008 році, а 25 вересня 2010 року він був урочисто відкритий муніципалітетом Ізміра і з того часу є найбільшою зеленою зоною в Борнові. Парк названий на честь народного поета Ашик Вейселя; справжнє ім'я поета – Вейсель Шатіроглу, він народився у 1894 році в селі Сівралан, що в районі Шаркішла провінції Сівас. У віці семи років він захворів на віспу, внаслідок чого втратив зір на обох очах. Спочатку він грав на сазі, яку батько дав йому, щоб він не нудьгував, відтворюючи пісні інших поетів. У 1930 році він став відомим на вечорі поезії, організованому Ахметом Кутсі Теджером у Сівасі, а згодом викладав гру на сазі в сільських інститутах. Серед його найвідоміших творів – "Uzun İnce Bir Yoldayım", "Dostlar Beni Hatırlasın" та "Kara Toprak". 2023 рік, який відзначався в Туреччині як "Рік Ашик Вейселя", був роком, присвяченим 50-річчю з дня його смерті. Після високих стін будинків тут раптово відкривається вид на горизонт. Зайдіть через головний вхід у парк, а потім поверніть праворуч і йдіть пішохідною доріжкою, і ви дійдете до штучного ставка площею 1500 квадратних метрів. Амфітеатр, що оточує ставок, – це найкраще місце в парку, де можна відпочити; вдень сонячне світло падає на воду, і звідси можна зробити чудові фотографії ставка. Після ставка йдіть на південь парком, де розташовані критий спортивний зал для видів спорту на льоду площею 12 тисяч квадратних метрів і напів-олімпійський басейн. Басейн – це останнє велике доповнення, яке було відкрито у 2021 році після початку будівництва у 2019 році; обидва об'єкти є закритими, тому дізнайтеся про умови використання та графік роботи на сайті муніципалітету. Поруч розташовані спортивні майданчики: три баскетбольні, два тенісні корти та міні-футбольне поле. Якщо ви прийшли з м'ячем, можливо, вам доведеться почекати. Три окремі дитячі майданчики розташовані в різних куточках парку; якщо ви прийшли з дітьми, виберіть той, що найближчий до ставка. На півночі парку знаходиться найбільший відкритий амфітеатр в Ізмірі, який вміщує 5000 осіб. Улітку 2026 року він був Для тих, хто приїжджає на автомобілі, у парку є парковка, але оскільки маршрут пролягає через метро, вона вам, ймовірно, не знадобиться. Увечері поверніться до амфітеатру, де ви зможете зробити останні фотографії на фоні ставка та дерев. Щоб повернутися, вийдіть з південного входу парку та пройдіть пішки до станції метро Bornova. Звідти ви зможете безперервно дістатися до районів Konak та Üçyol лінією M1.
Джерело: Вікіпедія, Рекреаційна зона імені Ашіка Вейселя; Вікіпедія, Ашік Вейсель; Karar, реконструкція відкритого театру.