Расадник "Устурлаба": сліди науки в Стамбулі.

Єшилкьой відомий як місце народження турецької авіації, і саме тому музей ВПС був перенесений сюди. Ідея створення музею для збереження літаків виникла в 1960-х роках, а перший авіаційний музей був відкритий у 1971 році в районі Джумаоваси в Ізмірі. Через труднощі з транспортуванням колекція була перенесена до військового аеропорту в Єшилкьой. Будівництво розпочалося в 1977 році, а завершилося в 1983 році. Музей був відкритий для відвідувачів 16 жовтня 1985 року. Загальна площа території становить близько 65 тисяч квадратних метрів, з яких 12 тисяч квадратних метрів відведено під відкриті експозиції, а 2365 квадратних метрів – під закриті зали. На відкритій території розміщені навчальні та транспортні літаки, реактивні літаки та вертольоти. Серед них – транспортний літак C-47, випущений у 1943 році, та літак Dornier, випущений у 1970 році.

У закритих залах представлені моделі літаків, виготовлені з 1900-х до 1980-х років, гвинтові та реактивні двигуни, медалі та уніформи турецьких авіаторів від османського періоду до наших днів. Особливу увагу привертають авіаційні костюми Сабіхи Гьокчен та Веджі Хюркуша, а також розділи, присвячені конструкціям Хюркуша та легендарним польотам Хезарфена Ахмеда Челебі та Лагарі Хасана Челебі. Як перша зупинка наукової екскурсії, тут особливу увагу варто приділити двигунам: можливість побачити гвинтовий двигун поруч з реактивним швидко демонструє, що авіація – це, перш за все, інженерна галузь. Відкрита територія велика, тому рекомендується одягати зручне взуття. Перед відвідуванням перевірте дні та години роботи музею на офіційному сайті Військово-повітряних сил.

Джерело: Турецька туристична енциклопедія; Вікіпедія.

Музей, розташований у будівлі старого конюшного комплексу Хас, що знаходиться всередині парку Гюльхане, біля стін палацу Топкапи. Це результат багаторічної роботи науковця Фуата Сезгiна, присвяченої історії науки. Сезгін, працюючи в Інституті історії арабсько-ісламських наук при Університеті ім. Ґете у Франкфурті, відтворив моделі інструментів, описаних мусульманськими вченими з 9 по 16 століття, використовуючи описи та ілюстрації з тогочасних текстів. У Стамбулі музей був відкритий у травні 2008 року, представляючи колекцію, подібну до тієї, що знаходиться у Франкфурті. Варто зазначити, що більшість експонатів – це моделі, відтворені на основі описів з рукописів, і не завжди відомо, чи були вони насправді виготовлені в ту епоху. Ця інформація не зменшує цінності музею, а лише допомагає по-іншому поглянути на його експонати.

Зали музею розділені на тематичні секції: астрономія, годинники та навігація, військова техніка, медицина, фізика, хімія та оптика, математика та геометрія, архітектура та містобудування, гірнича справа та географія. Особливу увагу варто приділити астрономічному залу, де представлені астролябії, небесні глобуси та інструменти для обсерваторій, оскільки вони є ключем до розуміння історії наступних експозицій. Одним з найвідоміших експонатів є модель механічного годинника, створена Аль-Джазарі. У фізичному залі також представлені насоси та механізми з "Книги механізмів" Аль-Джазарі. У географічному залі представлені карти, які демонструють, як знання поширювалися від Іспанії до Індійського океану. Музей відкритий щодня, діє "Музеумний квиток". До нього можна дістатися трамваєм T1, вийшовши на зупинці "Гюльхане", а потім пройти пішки через парк.

Джерело: Muze.gov.tr; Вікіпедія.

На території головного кампусу Стамбульського університету, що розташований на площі Бейазют, поруч із історичною вежею Бейазют, стоїть будівля з куполом: це Стамбульська обсерваторія, яка вважається першою сучасною обсерваторією в Туреччині. У 1933 році, коли в університеті було створено факультет природничих наук, німецький астроном Ервін Фінлай-Фройндліх, який очолив кафедру астрономії, запропонував створити обсерваторію. Будівництво, проект якого розробив архітектор Аріф Хікмет Холта, розпочалося в грудні 1935 року, і будівництво було завершено приблизно через шість місяців. Астрограф Carl Zeiss Jena діаметром 30 сантиметрів, замовлений у грудні 1935 року, прибув у вересні 1936 року в дванадцяти частинах, був встановлений у куполі, і обсерваторія почала свою роботу восени того ж року.

Сьогодні світлове та повітряне забруднення в центрі міста унеможливлюють нічні спостереження, тому кафедра у 2002 році створила обсерваторію в Чанаккале для досліджень нічного неба. У куполі в Бейазюті також є телескопи, які використовуються для вивчення сонячних плям і хромосфери, а будівля була посилена в період з 2009 по 2013 рік, зберігаючи при цьому її оригінальну архітектуру. Кафедра астрономії та космічних наук проводить індивідуальні та групові відвідування в будні дні: пропонуються такі заходи, як планетарій, відвідування історичного купола та спостереження за допомогою телескопа, а також щомісяця, в останню п'ятницю, проводяться вечори спостережень. Для відвідування необхідний попередній запис; зв'яжіться з кафедрою через її веб-сайт, щоб отримати контактну інформацію та забронювати місце. У разі поганої погоди спостереження за допомогою телескопа переносяться на інший день. Стоячи під куполом, подумайте про те, що майже через три з половиною століття після обсерваторії Такіюддіна, в цьому місті знову відроджується традиція спостережень.

Джерело: Кафедра астрономії та космічних наук Стамбульського університету; Вікіпедія.

Галатаська вежа існує не стільки заради краєвидів, скільки через те, що тут колись була наукова лабораторія. Астроном і математик Такийюддін, який народився в Дамаску, після того, як у 1571 році став головним астрономом, розпочав свої спостереження в Галатаській вежі; про це чітко зазначено у статті про нього в Ісламській енциклопедії TDV, а офіційна історія вежі також підтверджує, що за часів правління султана Мурада III будівля використовувалася як обсерваторія. У 1577 році, за дозволом султана Мурада III, за підтримки великого візиря Сокуллу Мехмеда-паші та Ходжа Садеддіна Ефенді, Такийюддін заснував власну обсерваторію на схилах Топахани. Ця будівля, обладнана інструментами, розробленими ним самим, і з бібліотекою, була єдиною обсерваторією в історії Османської імперії. Її існування було недовгим: 22 січня 1580 року за наказом султана її було зруйновано, і сьогодні на її місці не залишилося жодних залишків.

Піднімаючись на оглядовий майданчик вежі, зверніть увагу на напрямок Топахани та схили, що спускаються до моря; саме там розташовувалася обсерваторія. Робота Такийюддіна не обмежувалася вивченням неба: він практично використовував десяткові дроби, розробляв таблиці тригонометрії, проєктував механічні годинники, що показували секунди, і писав про оптику. Офіційна історія вежі також згадує про те, що за часів правління султана Мурада IV Хезафен Ахмед Челебі здійснив звідси політ до Ускюдара; звідси можна встановити зв'язок з авіаційним музеєм, який ви бачите вранці. Вежа була побудована генуезцями в 1348 році, у XVIII столітті вона стала вежею для спостереження за пожежами, а сьогодні її використовує Міністерство культури та туризму як музей. Вона відкрита щодня, і діє Müzekart; щоб уникнути черг у години пік, краще приходити рано вранці або ввечері.

Джерело: Ісламська енциклопедія TDV; офіційний сайт Галатаської вежі.

Музей Рахмі М. Коча в районі Хаскій був заснований у 1994 році за підтримки бізнесмена Рахмі Коча і є першим великим музеєм у Туреччині, присвяченим історії промисловості, транспорту та зв'язку. Самі будівлі музею є частиною промислової спадщини: секція Ленгерхане – це османська споруда 18-го століття, збудована на візантійських фундаментах за часів правління султана Ахмеда III; секція "Верф" розташована на території, де в 1861 році було створено підприємство "Шіркет-і Хайріє" для обслуговування пароплавів. Весь музей можна оглянути за пів дня, тому під час короткого візиту зосередьтеся на науковій частині.

Почніть з секції Ленгерхане, де представлені інструменти, які використовувалися в дослідженнях Босфорського університету, обсерваторії Канділлі. Історія Канділлі бере початок з обсерваторії "Расатхане-і Аміре", заснованої в 1868 році; у 1911 році обсерваторія була перенесена до Канділлі і займалася дослідженнями в галузі астрономії, метеорології та геології. Оскільки інститут сьогодні приймає лише групи школярів за попереднім записом, ви можете спокійно розглянути ці інструменти, не поспішаючи, перед вітринами. У цьому ж розділі є також пристрої зв'язку та друкарські машини, які можна розглядати як продовження прагнення до вимірювання та передачі інформації, що почалося ще за часів Такіюддіна. Потім відвідайте секцію "Історія комп'ютерів" у відділі "Верф". Морський, автомобільний та залізничний розділи можна залишити для наступного візиту. Музей не працює по понеділках, а в будні дні закривається раніше, ніж у вихідні; актуальний графік роботи можна перевірити на офіційному сайті. Після відвідування музею ви легко можете дістатися громадським транспортом до районів Каракей або Еміненю вздовж берега Золотого Рогу.

Джерело: Музей Рахмі М. Коча; Обсерваторія Канділлі; Вікіпедія.