Турецькі лазні історичного півострова, створені за проектами Сінана.

Почніть свою екскурсію з цього історичного комплексу, що включає два турецькі лазні (хамам), розташованих у вузьких вуличках району Зейрек. Це рідкісне місце, де ви можете не лише відвідати османську лазню як музей, але й скористатися її послугами. Лазню було збудовано за наказом капітана османського флоту Барбароса Хайреддіна Паші, а архітектором був Мімар Сінан. За даними Ісламської енциклопедії TDV, будівництво, ймовірно, датується періодом між 1540 і 1546 роками, хоча деякі джерела вказують на більш ранні роки. Чоловіча та жіноча частини мають симетричний план, і в кожній з них є роздягальня, прохолодна кімната та кімната з гарячою водою у формі хреста. У кімнаті з гарячою водою розташовані вісім куполів навколо центрального басейну, а також чотири ніші та чотири приватні кімнати.

Більшість плиток, що дали назву лазні, зараз знаходяться в інших містах. Раніше стіни були облицьовані блакитно-білими плитками Ізніка до певної висоти. Плитки, які були зняті з будівлі через пожежі та землетруси, були продані та розійшлися у 19 столітті, потрапивши до європейських колекцій, таких як Музей Вікторії та Альберта в Лондоні. Згідно зі статтею, опублікованою TDV у 1993 році, на той час плитки, що залишилися, були лише в кімнаті з гарячою водою чоловічої частини.

Під час реставрації, яка тривала тринадцять років, було виявлено тисячі фрагментів плиток і тридцять сім різних візерунків; під прохолодними кімнатами були знайдені цистерни епохи Візантії. Комплекс, включаючи музей, був відкритий у вересні 2023 року, а послуги лазні почали надаватися у 2024 році. У музеї, розташованому в сусідній будівлі, є розділи, присвячені історії плиток та систем водопостачання та опалення лазні; експонати допоможуть вам зрозуміти, як виглядали стіни, які зараз порожні, в інших частинах комплексу. Якщо ви плануєте відвідати лазню, заздалегідь дізнайтеся про розклад роботи чоловічої та жіночої частин та про можливість бронювання.

Джерела: Ісламська енциклопедія TDV; Arkitera; Вікіпедія.

Вулиці, що ведуть від району Зейрек до району Сюлейманіє, приведуть вас до цього гамаму, розташованого на південному кінці комплексу. Будівництво комплексу, названого на честь султана Сулеймана, розпочалося в 1550 році, а завершилося в жовтні 1557 року; цей гамам також є частиною великого проєкту, розробленого головним архітектором Сінаном. Раніше він називався "Гамам Дьокмеджілер", оскільки навколо нього розмістилися майстерні ремісників, що займалися литтям. Якщо розглядати гамам у контексті медресе, притулку для бідних та крамниць, що входять до комплексу, то стає зрозуміло, що він задовольняв одну з повсякденних потреб мешканців цього району.

Те, що відрізняє цю споруду від інших гамамів, – це те, що це єдиний гамам, де немає окремої зони для жінок. У "Ісламській енциклопедії" (TDV) Семаві Ейіче зазначає, що, ймовірно, він був задуманий не як звичайний гамам для ринку, а як місце для співробітників комплексу та студентів медресе. Планування демонструє експерименти Сінана. Над великим куполом, що височіє над квадратним приміщенням "согла" (холодної кімнати) площею 11,5 метрів, розташовані три відділення "хамама" (гарячої кімнати), а в "сихана" (гарячій кімнаті) з чотирма айванами – окремі кабінки, розділені мармуровими колонами. У статті про гамами в тій самій енциклопедії підкреслюється, що Сінан поєднав класичний тип гамаму з архітектурою курортів, створивши унікальну колончасту конструкцію.

У наступні століття історія гамаму була неспокійною. У 1916-1917 роках він був закритий, у 1930-х роках перетворений на майстерню, а потім відновлений як гамам його власником. Згідно з інформацією з Вікіпедії, з моменту реконструкції в 2001 році він в основному працює для туристів. Оскільки правила відвідування можуть відрізнятися від інших гамамів, якщо ви плануєте відвідати його, зателефонуйте в адміністрацію, щоб уточнити. Якщо ви не плануєте митися, ви можете помилуватися куполами та свинцевим покриттям з вулиці, а потім спуститися з пагорба Сюлейманіє в напрямку району Бейазід.

Джерело: "Ісламська енциклопедія" (TDV); Вікіпедія.

Ця велика купальня, розташована вздовж вулиці Орду, є частиною комплексу II Баязида, який оточує площу Баязид, і сьогодні відвідується як Музей турецької культури купалень II Баязида при Стамбульському університеті. Точна дата будівництва невідома; в Ісламській енциклопедії TDV вказано період з 1500 по 1505 рік, а в реєстрі музеїв Міністерства культури та туризму – 1507-1508 роки. Доходи від купальні були передані у фонд матері султана Явуза Селіма, Гюльбахар Хатун.

Купальня складається з двох частин, розташованих поруч і мають однакову планувальну структуру. У гарячих відділеннях є чотири галереї, а в кутах – окремі кімнати. Купол чоловічої холодної кімнати має діаметр близько 15 метрів, що дозволяє оцінити масштаб, в якому могла бути побудована купальня для ринку. Найбільш вражаючою особливістю будівлі є її фундамент. Купальня була зведена з використанням рельєфних фрагментів, що збереглися від Теодосієвого форуму, який знаходився на цьому місці в період Візантії. За даними TDV, деякі з цих фрагментів досі знаходяться у фундаменті, а інші були перенесені до Стамбульського археологічного музею.

Після 1930-х років холодна кімната була здана в оренду як склад шкіри, а гарячі відділення частково були переобладнані під ковальню. Будівля протягом тривалого часу перебувала у занедбаному стані. У 2000 році Стамбульський університет передав купальню у свою власність; після реставрації музей був відкритий 27 травня 2015 року. У музеї експонуються етнографічні предмети, такі як рушники, мідні та латунні вироби для купалень, а також архітектурні фрагменти візантійського та османського періодів, виявлені під час розкопок. Це найкраще місце, щоб ознайомитися з усіма відділеннями купальні, не приймаючи водних процедур; під час переходу від холодної кімнати до гарячої ви зможете побачити терміни, які ви вивчили на початку маршруту. Згідно з інформацією в реєстрі музеїв Міністерства, музей не працює у вихідні дні, тому перед відвідуванням рекомендується перевірити актуальний графік роботи.

Джерела: Ісламська енциклопедія TDV; Музеї Туреччини (Міністерство культури та туризму); Вікіпедія.

Відправляючись від Бейазіта через внутрішні приміщення Великого базару і виходячи через ворота Махмутпаша, ви за кілька хвилин спуститесь схилом і дістанетеся до цього хамаму. Згідно з написом на фасаді, він був побудований у 1466-1467 роках як частина комплексу, заснованого Махмут-пашою, великим візирем за правління султана Мехмеда Завойовника, і є одним з найстаріших збережених хамамів у місті. Неподалік розташований Куркучу-хан, також що належить до цього комплексу.

Спочатку це був подвійний хамам; жіноча частина з часом була зруйнована для комерційної забудови. У збереженій частині є три великі купольні приміщення. Холодне приміщення накрите куполом діаметром близько 17 метрів, з вікнами. Цей купол спирається на стіни за допомогою мукарнової арки. Згідно з Вікіпедією, у приміщенні з проміжною температурою знаходиться один з найдавніших зразків півкупола в Стамбулі. У гарячому приміщенні, навколо центральної платформи, розташовані ніші, бічні галереї та кутові кімнати. Зверніть увагу на мукарнову нішу входу та фасад; тут ви можете детально розглянути стриманий, але елегантний декор османських споруд 15-го століття.

Подальша історія будівлі демонструє, як хамам міг змінювати своє призначення в місті. У 1755 році він постраждав від пожежі, у 1953 році був відновлений і деякий час знову використовувався як хамам, потім був перетворений на склад, а в 1990-х роках – на ринок. Сьогодні всередині розташовані магазини; ви можете прогулятися під куполами і оцінити розміри приміщення. Під час прогулянки звертайте увагу наверх, оскільки куполи та мукарни, що знаходяться над полицями, все ще зберігають первісний вигляд будівлі. Вулиця Махмутпаша в будні дні дуже людная; йдіть повільно і не заважайте руху пішоходів біля магазинів.

Джерело: TDV İslam Ansiklopedisi (Комплекс Махмут-паші); Вікіпедія.

Коли ви піднімаєтесь вгору від Махмутпаші і досягаєте вулиці Діванйолу з боку Нурйосманіє, ви знаходитесь перед цим хамамом, розташованим біля колони Чемберліташ з порфіровою колоною. Цей хамам був збудований у 1584 році дружиною султана Селіма II та матір'ю султана Мурада III, Нурбану Султан; його доходи призначалися для комплексу Атік Валіде в Ускюдарі. Існують різні думки щодо архітектора. Зазвичай авторства приписують Мімару Сінану, але в Ісламській енциклопедії TDV Семаві Ейіче зазначає, що ім'я Сінана не згадується в джерелах, які перелічують його роботи.

Найбільш унікальним місцем у цій споруді є парна. Тут розташований дванадцятикутний план, навколо центрального каменю розміщено дванадцять колон, а в кутах знаходяться купольні кімнати для відпочинку. Зверніть увагу на геометричні мармурові візерунки на підлозі та стінах. До великих куполів, що покривають роздягальні, ведуть кутові переходи.

Сучасний вигляд хамаму відображає міські перепланування 19 століття. У 1868 році під час розширення вулиці Діванйолу була зрізана частина холодної зони. Жіноча частина перестала бути хамамом, спочатку стала рестораном, а потім – магазином килимів. У 1916-1917 роках будівля постраждала від пожежі, а чоловіча частина була відновлена в 1972-1973 роках. Сходи біля входу були додані через зміну рівня дороги.

Сьогодні хамам працює, і більшість відвідувачів – іноземні туристи. Якщо ви вирішите тут помитися, спочатку погрійтеся на центральному камені, а потім чекайте на те, щоб вас зробили пілінг і спінили. Після процедур посидьте трохи в холодній зоні, щоб охолонути. На вході дізнайтеся, які години призначені для жінок і чоловіків. Якщо ви не плануєте митися, зупиніться біля колони, що знаходиться поруч з хамамом, і подивіться, як цей куток, де розташовані дві будівлі поруч, відображає перехід від візантійського форуму до османського ринку.

Джерела: Ісламська енциклопедія TDV; офіційний сайт хамаму Чемберліташ; Вікіпедія.

Відправляючись зі Чемерліташ вздовж вулиці Діваньолу на схід, а потім повертаючи в напрямку Джагалогли, ви дістанетеся до цієї лазні. Будівництво було завершено в 1741 році, щоб забезпечити фінансування бібліотеки, заснованої султаном I Махмудом біля собору Святої Софії. У джерелах згадуються різні архітектори: в Ісламській енциклопедії TDV з деякими сумнівами згадується архітектор на ім'я Хюсрев, тоді як інші джерела пов'язують будівництво з Сулейманом Агою та Абдуллахом Агою.

Лазня в Джагалогли є однією з найбільших лазень в Стамбулі. У 1768 році султан III Мустафа заборонив будівництво нових лазень у місті, тому подібна за масштабом будівля більше не була зведена. Тому ця лазня є хорошим місцем для порівняння з лазнями, збудованими Сінаном у 16 столітті. Планування все ще класичне: холодна кімната, тепла кімната та гаряча кімната з чотирма галереями та чотирма окремими кабінетами. Зміни торкнулися лише декору. У деталях ви помітите вплив західного мистецтва епохи бароко 18-го століття; в енциклопедії TDV ця будівля згадується як приклад впливу західного мистецтва на турецьку архітектуру. Порівняйте строгі класичні лінії, які ви бачили в районах Зейрек і Чемерліташ, з вигнутими формами, присутніми тут, і ви побачите, як змінювалися смаки протягом двох століть.

У чоловічої та жіночої частин лазні окремі входи. До чоловічої частини потрібно піднятися сходами з вулиці, а вхід до жіночої частини розташований на бічній вулиці. Це типовий приклад старовинної османської традиції, коли входи до чоловічої та жіночої частин не повинні виходити на одну й ту ж вулицю. Сьогодні лазня продовжує функціонувати, і більшість її відвідувачів – туристи. Навіть якщо ви не плануєте митися, ви можете знайти обидва окремі входи зовні та оцінити планування лазні, а потім, пройшовши пішки кілька хвилин, дістатися до собору Святої Софії.

Джерела: Ісламська енциклопедія TDV; офіційний сайт лазні Джагалогли; Вікіпедія.

Останньою зупинкою маршруту є ця велика будівля з високим свинцевим куполом, що простягається вздовж площі між мечетями Айя-Софія та Султанахмет. Її було збудовано за наказом архітектора Сінана у 1556-1557 роках, щоб забезпечити доходи для вакуфів Хюррем-султани, дружини султана Сулеймана, і передбачалося, що вона служитиме громаді Айя-Софії. Під будівлею розташовані руїни римських терм Зевксиппоса, що свідчить про давню традицію миття в цьому місці.

Особливістю цього хамаму є розташування двох його частин. У турецькій архітектурі хаманів вперше чоловіча та жіноча частини були розташовані на одній осі, одна за одною. У будівлі, яка має приблизно 75 метрів у довжину, вхід до чоловічої частини орієнтований на північ, а вхід до жіночої – на захід. У чоловічій частині розташовані кімнати для поступового нагрівання: холодна кімната, тепла кімната та гаряча кімната, після чого слідують аналогічні кімнати у жіночій частині; таким чином, дві гарячі кімнати розташовані одна навпроти одної. У центрі кожної гарячої кімнати знаходиться восьмигранна мармурова чаша. Зверніть увагу на портикований фасад входу до чоловічої частини – це рішення, яке рідко зустрічається в хаманах того часу.

Хамам працював до 1910 року, потім був закритий на тривалий час і використовувався як склад. Після реставрації у 1957-1958 роках у ньому відкрився державний магазин з продажу килимів. Після масштабної реставрації у період з 2008 по 2011 роки, у травні 2011 року він знову відкрився як хамам. Гарною ідеєю буде завершити маршрут, прийнявши ванну тут; заздалегідь забронюйте час і дізнайтеся деталі про різні зони та послуги. Вийшовши, посидьте трохи на площі у вечірньому світлі та ще раз подивіться на цю довгу лінію куполів між Айя-Софією та Султанахметом.

Джерело: TDV İslam Ansiklopedisi; Вікіпедія.