Від воріт до музею: шари Нікеї.

Почніть маршрут від Стамбульських воріт, розташованих на північному кінці міста, від точки, де проспект Ататюрка досягає стін. Спочатку подивіться на ворота ззовні, вийдіть за лінію стін і уявіть себе мандрівником, що прибуває до Стамбула. Стамбульські ворота складаються з трьох окремих воріт: зовнішньої, середньої та внутрішньої, між якими розташовується овальний двір. Стій у центрі двору і спочатку подивись на зовнішню, а потім на внутрішню арку; звідси найкраще видно, як розташовані три ворота на одній осі. Зверніть увагу на те, що обрамлення воріт виготовлено з гранітних колонок, а над ними розташована висока арка. На обрамленнях розташовані дві голови Медузи, обличчями назовні; за даними адміністрації району Ізнік, вони були встановлені для відлякування злих духів. Згідно з даними муніципалітету Ізнік, ворота були побудовані в римський період і відремонтовані за часів імператора Адріана у 123 році нашої ери. Згідно з даними муніципалітету Бурси, Стамбульські ворота разом із південними Новішехерськими воротами стали об'єктом реставраційних робіт, що проводилися управлінням музею Ізніка та муніципалітетом. Далі, рухаючись вздовж лінії стін у східному напрямку, дістаньтеся до воріт Левке; якщо шлях відхиляється від стін, тримайтеся східного напрямку, рухаючись містом. Стіни простягаються навколо міста приблизно на 4970 метрів, їхня висота коливається від 10 до 13 метрів. Під час прогулянки порахуйте круглі та квадратні вежі; за офіційними даними, на стінах розташовано всього 114 веж. Ви помітите, що на поверхні стін чергуються ряди цегли та великі кам'яні блоки; більша частина стін збудована саме таким чином. Згідно з інформацією, наданою муніципалітетом Бурси, стіни були збудовані в період Бфінії, починаючи з 4 століття до нашої ери, і спочатку їхня довжина становила близько 2,5 кілометра. Пізніше, після готських нападів у 258 році, їх було розширено до поточної довжини. Візантійські реставрації та укріплення в період Ізнікської імперії (1204-1261 роки) додали нові шари до стін. Тому ви помітите, що вздовж однієї і тієї ж стіни змінюються матеріали та техніка виконання, а в деяких місцях перед основною стіною розташований другий ряд. Зверніть увагу на колони, капітелі та кам'яні плити з написів, вбудовані у стіни; вони були взяті зі зруйнованих старіших споруд. У Уважно огляньте фрагменти фризів та мармурові колони, розташовані біля воріт. Існують різні погляди щодо датування воріт: згідно з інвентарною картою на сайті "Культурний портал", ворота Лефке пов'язані з візитом імператора Адріана до міста, тоді як у документах ЮНЕСКО чотири основні ворота приписуються імператору Веспасіану та його синові Тіту. У цьому районі також розташована римська водопровідна система довжиною 822 метри, яка, за даними місцевої влади, була побудована за наказом Адріана і називається "Стародавній водопровід Лефке". Зовнішня сторона воріт, що виходить на схід, освітлюється ранковим сонцем, тому спробуйте сфотографувати цей фасад рано вранці. Спостерігайте за стінами та арками воріт лише з землі, не піднімайтеся на стіни та руїни веж. Нарешті, увійдіть до міста через ворота Лефке та рухайтеся на захід вздовж головної осі, що проходить з заходу на схід; цей шлях приведе вас до Айя-Софії, розташованої на перехресті міста. Джерела: "Культурний портал", муніципалітет Ізнік, адміністрація округу Ізнік, попередній список ЮНЕСКО.

Коли ви підходите до Айя-Софії з заходу на схід, вона розташована у південно-східному куті перехрестя двох головних вулиць міста. Перш ніж увійти, огляньте будівлю зовні, оскільки її сучасний вигляд є результатом щонайменше трьох етапів будівництва, які відбувалися протягом різних століть. Згідно з джерелами, спочатку тут знаходилася римська гімназія, а перший етап будівництва – це цегляна базиліка, збудована на її кам'яному фундаменті. Вважається, що ця перша базиліка була збудована між 4-м і 5-м століттями, а згідно з документами ЮНЕСКО, у 6-му столітті імператор Юстиніан відновив будівлю. Зверніть увагу на цегляну кладку, що піднімається над кам'яним фундаментом на північній і південній стінах; товстий шар розчину та великі цеглини свідчать про цей ранній етап. Назва будівлі вперше згадується в письмових джерелах у зв'язку з Семим собором, який відбувся 11 жовтня 787 року під керівництвом патріарха Тарасія. У 1065 році під час землетрусу будівля була майже повністю зруйнована, і її фактично відбудували, піднявши підлогу на 1,40 метра. Під час цього відновлення апсида набула п'ятигранної форми, а з обох боків до неї були додані купольні прибудови. Спробуйте з вулиці розгледіти кути п'ятигранної апсиди на східному кінці. Після того, як Орхан Газі захопив місто в 1331 році, будівлю перетворили на мечеть, додали нішу для молитви (міхроб) та мінарет, і вона почала називатися мечеть Орхана. За часів правління султана Сулеймана, після пожежі, архітектор Сінан відремонтував будівлю. Згідно з повідомленнями Anadolu Ajansı, під час цього ремонту були демонтовані арки та колони всередині, замінивши їх широкими арками, що забезпечило видимість ніші для молитви з будь-якої точки. Наприкінці 18-го та на початку 19-го століть подорожуючі, які відвідували будівлю, описували її як покинуту та зруйновану. Після того, як у 1935 році будівлю відкрили як музей, у 2007 році розпочалася реставрація, і в 2011 році її знову перетворили на мечеть. Сьогодні, оскільки це мечеть, перед відвідуванням дотримуйтесь правил пристойності. Зніміть взуття, одягніть одяг, який закриває плечі та коліна; жінкам слід покривати голову. У час молитви відкладіть відвідування на потім, і всередині дотримуйтесь вказівок працівників. Згідно з повідомленнями Anadolu Ajansı, у будівлі є окремі зони для молитви та З цього перехрестя рухайтеся в південно-західному напрямку; Римський театр розташований у південно-західній частині міста і знаходиться неподалік. Джерело: Культурний портал; Муніципалітет Ізніка; Агентство "Анадолу"; Список об'єктів, що потребують охорони, ЮНЕСКО.

Театр розташований у південно-західній частині міста, у районі Сельчук. Згідно з інформацією з порталу "Культурний портал", після тривалих розкопок та реставраційних робіт, він був відкритий для відвідування у березні 2024 року. Однак, оскільки розкопки тривають, рекомендується перевірити, чи відкритий об'єкт у день вашого візиту та які години роботи. Будівництво театру було розпочато у 2 столітті нашої ери, за правління імператора Траяна, за наказом Плінія, який був намісником провінції Віфінія. Більшість театрів в Анатолії будувалися на схилах, але цей театр був збудований на рівній місцевості, а сидіння були підняті за допомогою склепінь. Джерела стверджують, що це єдиний у своєму роді приклад в Туреччині. Площа, яку займає будівля, що вміщує близько десяти тисяч глядачів, становить 84 метри в довжину та 63 метри в ширину. Спочатку зверніть увагу на систему арок та склепінь, які підтримують трибуни. Згідно з інформацією з "Культурного порталу", ця опорна система була збережена. Муніципалітет Ізніка повідомляє, що театр має 19 галерей, які слугували для розміщення глядачів на рівній поверхні. Пройдіться вздовж галерей, наскільки це дозволено, і зверніть увагу на те, як арки підтримують сходища. Потім перейдіть до сценічного будинку. Згідно з джерелами, це триповерхова будівля, але до наших днів збереглася лише перша. Розкопки повністю оголили сцену, яка простягається на 45 метрів у напрямку зі сходу на захід. Розгляньте залишки колонок та блоків, уявляючи, як колись фасад був прикрашений колонами та вишуканими архітектурними деталями. Театр використовувався за призначенням протягом приблизно двох століть. Згідно з джерелами, тут відбувалися гладіаторські бої та інші вистави. Великі землетруси у 358, 362 та 368 року завдали значних пошкоджень будівлі. Згідно з інформацією з "Культурного порталу", у 4 столітті навколо оркестру були зведені стіни, а на бічних стінах оркестру було виконано фреску. Після арабських набігів у 8 столітті частини театру були демонтовані та використані для зміцнення стін; стіни, які ви бачите на початку вашого маршруту, і проміжки між ними – це дві сторони однієї історії. У 12 столітті на території театру було збудовано дві церкви. У 13 столітті, за часів Нікейської імперії, було виявлено, що в підземних ходах театру були поховані солдати, які загинули у боях. У період Османської імперії до 17 століття на території театру працювали цегляні печі. Після закриття пе Якщо у вас є час, ви можете зробити невелику відбіжку на захід, до руїн озера Капı, розташованих біля берега. Від воріт майже нічого не залишилося, лише половина вежі з правого боку. Потім прямуйте на південний схід, у напрямку воріт Йенішехір. Ваша остання зупинка – музей Ізніка, де ви зможете побачити знахідки, отримані під час розкопок театру. Джерело: Культурний портал; Муніципалітет Бурси; Муніципалітет Ізніка; Вікіпедія, Римський театр Ізніка.

Останньою точкою маршруту є Музей Ізніка, розташований у районі Махмут Челебі, неподалік від воріт Йенішехір. Музей був відкритий у 1935 році в будівлі Якуп Челебі Завіє, а в 1960 році був перенесений до будівлі Нілюфер Хатун Імареті. Нова будівля, збудована Міністерством культури та туризму в період з 2020 по 2022 рік, була відкрита для відвідування 16 січня 2023 року разом з археологічними знахідками. Будівля Нілюфер Хатун Імареті сьогодні функціонує як окремий музей під назвою "Музей турецько-ісламських артефактів". Перед відвідуванням перевірте години роботи, вихідні дні та умови входу на офіційному сайті. Виставкові зали розташовані на першому поверсі, а на верхньому поверсі знаходяться адміністративні приміщення та складські зони. У музеї представлено близько 1500 експонатів, найдавніші з яких датуються 6500 роком до нашої ери. Зали організовані в хронологічному порядку: неоліт, халколіт, бронзовий вік, елліністичний період, римський період, період Східної Римської імперії та османський період. Дотримуйтесь цього порядку, оскільки будівлі, які ви бачите протягом дня, відображають своє місце в часовій шкалі. Експонати походять зі стародавніх розкопок навколишніх курганів, а також з поточних розкопок фабрик із виготовлення ізнікської кераміки, римського театру в Ізніку, підводної базиліки в озері та некрополя Хісардере. Серед експонатів римського періоду зверніть увагу на мармуровий ігровий стіл, що нагадує шахи, де кожен гравець використовує п'ятнадцять фігур, ігра "duodecim scripta". На чотирьох сторонах саркофага Ахіллеса зображені сцени Троянської війни, а також Агамемнон, Ахіллес і полонена Брізеїда; на одній стороні зображені фігури, що символізують весну, літо та осінь. Саркофаги є однією з найвражаючих частин музею. У саркофазі Антигона, датованому 2 століттям нашої ери, знайденому в некрополі Хісардере, знаходився чоловік віком від 45 до 50 років, який був похований у трьох шарах вовняної тканини. Частина тканини, дерев'яна подушка під головою та частина дерев'яного ліжка під тілом збереглися до наших днів. Саркофаг був замовлений його дружиною Арете; на ньому зображено Арету та текст епітамії, написаної для її чоловіка. Саркофаги Нігеріни та Астіріс належать матері Нігеріні, яка померла у віці від 30 до Після цього вийдіть у сад, де розташована відкрита експозиція, що включає в основному кам'яні вироби, такі як колони, саркофаги, стели та написи. Експозиція в саду також організована за періодами, і тут ви можете детально розглянути подібні екземпляри, які ви бачили протягом дня на стінах. На території комплексу є туалет, парковка та молитовна кімната. Після відвідування музею, прогуляйтеся до розташованих неподалік воріт Yenişehir Kapı. Ці ворота знаходяться на початку дороги, що веде з Ізніка до міст Єнішехір і Бурса. Ворота складаються з трьох частин: зовнішньої, середньої та внутрішньої, а до внутрішніх воріт можна дістатися через квадратний дворик. Муніципалітет Ізніка датує ці ворота 1 століттям нашої ери, часом правління імператора Клавдія, тоді як інвентарний запис на сайті "Kültür Portalı" вказує на період з 268 по 270 рік. Якщо у вас залишиться час, відвідайте також Nilüfer Hatun İmareti, розташовану неподалік від воріт Lefke Kapı. Ця споруда, збудована в 1388 році на честь матері султана Мурада I, є першим імаретом, побудованим у формі перевернутої літери "Т", згідно з документами ЮНЕСКО. Перед поверненням до Бурси, не забудьте перевірити час останнього рейсу.
Джерело: Міністерство культури та туризму Туреччини, Музеї Туреччини; KVMGM; Тимчасовий список ЮНЕСКО; Вікіпедія, Музей Ізніка.