Ремесла, що живуть між Сулуханом і Хамам-Еню.

Зі станції метро "Улус" спускайтеся до проспекту Анафарталар. Кам'яний караван-сарай, розташований у районі Хаджі Доган, між вулицями Текнечілер та Сулухан, є першою точкою маршруту. Його було збудовано між 1508 і 1511 роками державним діячем епохи II Баязида, Хасан-пашою; довгий час він називався Хасанпаша-ханом, а назва "Сулухан" з'явилася в документах з 1688 року. Назва не випадкова: за даними джерел, це був єдиний у своєму роді караван-сарай того часу, де в кожному номері була піч і власна система водопостачання. Це двоповерхова споруда з двома внутрішніми двориками; перший дворик має квадратну форму, на першому поверсі розташовано 30, а на другому – 32 кімнати, посередині знаходиться фонтан і мечеть. Другий дворик був приміщенням для стайні, там же розташована лазня.

У період Османської імперії тут велася торгівля кавою та пряжею; в Анкарі пряжа означала вовняну пряжу, тобто сировина для прядільщиків, яких ви бачите на схилі, надходила звідси. Після пожежі в 1920-х роках караван-сарай був зруйнований, і до 1950-х років використовувався як ринок овочів і фруктів; у 1937 році навпроти нього було збудовано ринок Анкара, а в 1940-х роках до стіни прилягав ринок пекарів. У 1980-х роках Генеральне управління вакуфів відновило його, дотримуючись оригінального вигляду.

Сьогодні Сулухан – це ринок святкових товарів: квіткові магазини, магазини декоративних виробів, магазини, що продають дитячі та святкові речі, магазини ручної роботи та сувенірів; тут можна придбати штучні квіти, подарунки на весілля та матеріали для хни. Це початок маршруту ремісничих майстерень, оскільки цей п'ятисотлітній караван-сарай досі є місцем, де продаються вироби ручної роботи. Пройдіться обома двориками, подивіться вниз з верхніх галерей, зупиніться біля мечеті. Потім підніміться на проспект Анафарталар і пройдіть кілька сот метрів до підніжжя вулиці Чікрıkчілар.

Джерело: Вікіпедія, Сулухан; Anadolu Ajansı, 2018; Ґювен Дінчер, İdealkent, 2014.

Ця стометрова вулиця, що відходить від проспекту Анафарталар і піднімається в бік фортеці, закінчується на перехресті вулиць Сарачлар і Салман. Її назва пов'язана з ремеслом: в османський період тут прядили вовну ангарської вівці на веретенах, з якої виготовляли тканину, що називалася "соф". Вулиця була частиною Узун Чарші, що з'єднував райони Улус і Саманпазарі. У 1916 році пожежа знищила розташовані поруч мечеті Іплекчілер (1745 року) та Чанакчілар (1732 року), після чого ринок був відновлений, і з 1982 року проводилися проєкти з його реставрації. Сьогодні на цій вулиці та прилеглих вулицях Сарачлар, Салман, Мазі та Атипзарі працює понад тисячу майстрів, які займаються виробництвом тканин, фурнітури, весільних суконь, хни та іншого. Серед майстрів ця вулиця часто згадується разом зі столичними ринками Махмутпаша (Стамбул) та Кемеральтı (Ізмір).

На цій вулиці також розташовані магазини та майстерні мідних майстрів. Якщо ви чуєте звук молотка, значить, ви вже поруч з ними. Початок розвитку мідної справи в Анкарі невідомий, але майстри завжди використовували унікальний метод: вони формують вироби, використовуючи молоток і зубило на горні, а потім прикрашають поверхню різьбленням. Після міді найчастіше використовується латунь. Серед виробів – турки (джезве), чайники, таці, миски, казани, ступки та самовари. Внутрішня поверхня посуду, призначеного для кухні, покривається оловом, а в декоративних виробах олово не використовується, тому варто звертати на це увагу при покупці. Майстри зазвичай приймають учнів у віці від п'ятнадцяти до дев'ятнадцяти років, і їм потрібно три-чотири роки, щоб освоїти професію. Сьогодні більшість покупців – це туристи, і знайти молодого майстра, який захоче продовжити цю справу, досить складно.

Вранці, коли майстри викладають свої товари, варто завітати. Ви можете спостерігати за роботою з вулиці, а якщо хочете зробити фотографії, попросіть дозволу. Невеликий мідний турка – це справжній сувенір з Анкари, який легко поміститься у валізі. Поет Ільхан Берк написав вірш про цю вулицю, а письменник Метін Іпек – оповідання.

Джерело: Вікіпедія; Ґювен Дінчер, İdealkent 2014; Асена Ерташ, фольклор/література 2014; Sabah; Hürriyet.

Зі схилу, де він закінчується, поверніть на вулицю Салман. Ця вулиця веде до міста Коюнпазари, а Pirinç Han розташований між цими двома вулицями, на вулиці Pirinç, що знаходиться під ринком Atpazarı. Це місце є серцем старовинної торгівлі Анкари: у 1940-х роках найстаріший антикварний магазин міста знаходився на початку вулиці Çıkrıkçılar Yokuşu, а сьогодні антикварні магазини та майстерні ручної роботи продовжують цю традицію у вузьких вуличках Коюнпазари.

Історія самого хану має два шари. Щодо старого Pirinç Han, джерела розрізняються: одні посилаються на записи 17-го століття, інші – на дарчу від 1739 року. Ця будівля, де зупинялися невеликі каравани, була зруйнована у 1930-х роках разом із мечеттю, і на її місці було збудовано початкову школу. Pirinç Han, який можна побачити сьогодні, – це реставрована у 1985 році стара дерев'яна будівля: триповерхова, з внутрішнім подвір'ям, дерев'яним каркасом і цегляними стінами. Її називають першим дерев'яним ханом міста. На стіні входу викарбувано вірш "Стіни хану" Фарука Нафіза Чамлібеля. Перед тим, як прочитати вірш, огляньте сам хан, а дерев'яні галереї, що виходять на подвір'я, є мініатюрним прикладом традиційного планування хану.

У магазинах продаються антикварні речі та вироби ручної роботи. Існують два правила для покупок: потрібно запитувати ціну та торгуватися. Якщо ви купуєте старі речі, також варто дізнатися про їхній вік і чи проходили вони ремонт. Подвір'я – це також чудове місце, щоб посидіти та спостерігати за людьми, які проходять повз. Звідси ви можете вийти на вулицю Коюнпазари та почати підйом вгору.

Джерело: Вікіпедія, Pirinç Han (Анкара); Güven Dinçer, İdealkent 2014; Yeni Ankara.

Вулиця Коюнпазарі – це брукована, крута дорога з одностороннім рухом, яка веде від району Саманпазарі до головних воріт фортеці. Її назва, як і назва площі, на якій вона закінчується, походить від ринкової системи Османської Анкари. У місті було близько тридцяти ринків і торгових місць, і Атипзарі був одним з найвідоміших. Навіть на початку епохи Республіки ринки були розташовані вздовж дороги, що вела до фортеці: Арабапазарі, Одунпазарі, Саманпазарі, Коюнпазарі, Атипзарі та Екінпазарі перед воротами фортеці. На вулиці Коюнпазарі розташовувалися ринки, де працювали обшивники шкіри та ковальські майстерні; сьогодні там можна знайти антикварні магазини та майстерні народних ремесел, що зберігають традиції цієї професії.

На вершині вулиці, в районі Коюнпазарі, знаходиться мечеть Ахі Ельван, збудована наприкінці 14-го століття родиною Ахі. Ця мечеть має дванадцять дерев'яних стовпів. Маршрут не охоплює її внутрішній простір, але, проходячи повз її двері, варто згадати зв'язок цієї вулиці з професійними організаціями: Ахі були організацією, яка приносила майстрам, підмайстрам і учням систему навчання та професійну етику, які були характерні для місцевих торговців. Неподалік, в районі Саманпазарі, знаходиться мечеть Асланхане, збудована в 13-му столітті.

Кінець вулиці виходить на площу перед воротами фортеці, на яку відкривається Атипзарі. Перед вами розташовані два караван-сараї, побудовані в 16-17 століттях: Чеджелхан і Чокурхан; один з них – музей, а інший – готель. Вони є частиною іншого маршруту; зараз ви стоїте на площі і дивитесь на три речі: кам'яну кладку воріт, вхідні ворота караван-сараїв і вулиці, що спускаються з площі. Поверніться назад, не заходячи у фортецю, оскільки цей маршрут не розповідає про неї. Спускаючись вулицею, зверніть увагу на майстерні з відкритими вікнами з обох боків; найкращі покупки часто знаходяться не на головній вулиці, а в її бокових провулках.

Джерело: Güven Dinçer, İdealkent 2014; TDV İslam Ansiklopedisi; Yeni Ankara.

Вийдіть на площі Саманпазари після того, як приїдете на автобусі на зупинці Атіпazarı, і вирушайте в напрямку Хамам-Önü. Мистецький провулок знаходиться приблизно за кілометр. Ця зупинка не охоплює весь район, а лише Мистецький провулок, створений муніципалітетом Альтиндаг на вулиці Таниш. Двадцять два традиційних анкарських будинки були відновлені в оригінальному вигляді і з 2010 року використовуються як мистецький центр: на верхніх поверхах розташовані майстерні, а на нижніх – галереї. У цих будинках розміщуються митці, які займаються традиційними видами мистецтва та сучасним мистецтвом. Зазирнувши всередину, ви побачите майстерні, де створюють ебру (мармурову живопис), каліграфію, кераміку, вітражі, вироби зі шкіри, фетр, срібло та ювелірні вироби, а також художні студії. Митці тут не лише створюють, але й продають свої роботи, а також навчають рідкісним технікам.

Тут логіка маршруту змінюється. На ринках біля Улуса продавалися вироби, створені для ремесел, а тут ті ж самі вироби є частиною мистецтва та освіти. Не соромтеся поговорити з кимось, хто працює в майстерні, більшість із них готові розповісти про свої техніки. Якщо ви цікавитесь курсами, перегляньте веб-сайт муніципалітету, щоб дізнатися про поточний розклад. Якщо ви хочете придбати вироби, запитуйте безпосередньо у митців.

Решта району Хамам-Önü, з його відновленими вулицями, що представляють османську цивільну архітектуру 19 століття, не включена в цей маршрут; її окремо описують маршрути, присвячені гастрономії та фотографії. У вихідні дні в Мистецькому провулку буває багато людей, а магазини та майстерні працюють у повну силу; якщо ви хочете спокійно погуляти, краще прийти в будні дні. Маршрут тут закінчується; від Хамам-Önü до Улуса та Кізілай курсують автобуси EGO, а трохи далі розташовані станції Ankaray та метро.

Джерело: Муніципалітет Альтиндаг, Мистецький провулок Хамам-Önü.