Два дні подорожі з Анкари до землі Хеттів.

У районі Улус, біля підніжжя Анкарської фортеці, розташовані дві османські споруди: Махмут-паша Бедестен (критий ринок) та Куршунлу Хан (караван-сарай). Музей був відкритий у 1921 році, спочатку в башті Аккале фортеці під назвою "Музей Хеттів" за ініціативою Ататюрка, який висловив бажання створити музей для експонатів хетської цивілізації. Після того, як колекція була перенесена до бедестена в рамках реставраційних робіт, які розпочалися в 1938 році, центральна частина бедестена була відкрита для відвідувачів у 1943 році, а роботи завершилися в 1968 році. У 1997 році музей був визнаний "Музеєм року" в Європі, ставши першим турецьким музеєм, який отримав цю нагороду.

Під час відвідування музею варто приділити особливу увагу експозиції, присвяченій хетській цивілізації. Розпочніть з палеоліту і поступово переходьте до хетської секції: сонячні диски та бронзові стандарти з зображенням оленів та змій, взяті з царських гробниць Алачагьоюк; рельєфи з воріт Сфінкса в Алачагьоюк, що зображують сцену поклоніння царя та цариці перед вівтарем, а також акробатів, музикантів та сцени полювання; оригінал рельєфу воїна з воріт царя в Хаттуші; лист єгипетської цариці хеттському царю, знайдений у Богазикей. Завтра ви побачите копії або порожні місця, де колись були ці артефакти, тому зараз зверніть увагу на деталі: ретельність виконання сонячних дисків, напрямок руху фігур на рельєфах, поставу воїна на воротах.

Практична інформація: адреса – вулиця Гьоззю, будинок 2; музей розташований на шляху, що веде до фортеці, у районі Улус. Музей працює щодня, є аудіогід, діє Müzekart. Частина залів періодично закривається для реставраційних робіт; інформацію про це можна знайти на офіційному сайті. Рекомендується виділити 2 години на відвідування, причому не менше півгодини – для секції, присвяченій хеттам. Якщо ви прийдете незадовго до відкриття, ви зможете уникнути групових екскурсій. Після відвідування музею, сідайте в транспорт і вирушайте в напрямку Хаймани.

Джерела: Генеральне управління музеїв (muze.gov.tr); Вікіпедія, Музей анатолійських цивілізацій; Хеттські пам'ятки, Алачагьоюк.

За шістдесят кілометрів на південний захід від Анкари, за дванадцять кілометрів від Хаймани та за два кілометри на північний захід від Дерекьою, розташований скелястий пагорб, висотою шістдесят метрів над долиною річки Баяяк. У народі його називають "Гавур Калесі" (Фортеця Невірних). На південній стороні вершини вирізано три фігури на скелі: дві великі чоловічі божества, що йдуть ліворуч, і перед ними – менша богиня, що сидить з гострим вінцем. Голова божеств з ріжками, короткі спідниці, взуття з загнутими кінцями та мечі на поясах – все це нагадує підручник хеттського стилю; один з божеств з бородою, інший – без. Фігуру богині сьогодні важко розгледіти неозброєним оком; краще розглядати її, коли світло падає збоку.

Над рельєфами розташований циклопічний мур, збудований з великих каменів, а за ним – кам'яна кімната, призначення якої досі обговорюється; пропонувалися різні інтерпретації, такі як царська гробниця, священне місце або оглядова вежа, але письмових свідчень не знайдено. Пагорб використовувався в епохи хеттів і фригійців. У 1860-х роках його побачили мандрівники, у 1930 році, за бажанням Ататюрка, його розкопав Х. Х. фон дер Остен з Чиказького університету, а в 1993-1998 роках його досліджував Університет Білкент. Стаття Алі Озджана, опублікована в журналі "Belleten" у 2014 році, є сучасним джерелом, яке порівнює рельєфи з хеттськими текстами.

Практична інформація: Пагорб розташований праворуч від дороги, що веде з Хаймани в напрямку Дерекьою, в районі Мандира. У джерелах немає інформації про каси або години відвідування; підйом короткий, але скелястий, тому потрібне міцне взуття. У 2021 році муніципалітет оголосив про проєкт, який включає асфальтування дороги, встановлення огорожі, створення пішохідної доріжки та освітлення; дізнайтеся в муніципалітеті, скільки з цього вже виконано. Не торкайтеся до рельєфів і не піднімайтеся на них. За сорок п'ять хвилин можна спуститися та вирушити в Боджакале; дорога довга.

Джерела: Belleten, Ali Özcan (2014); Hittite Monuments; Haymana Belediyesi; Vikipedi, Gavur Kalesi.

Боязкале розташований трохи вище, за 190 кілометрів від Анкари. Це місто, яке близько 1650 року до нашої ери стало столицею за часів правління Хатушілі I, і до приблизно 1180 року до нашої ери, до занепаду бронзової доби, залишалося центром Хеттської держави; згодом воно було спалене та покинуте. Шарль Тексьє визнав руїни у 1834 році, а в 1906 році Гуго Вінкелер розпочав розкопки та знайшов архів клинописних текстів. У 1931 році Курт Біттель продовжив роботу від імені Німецького археологічного інституту, а з 2006 року цю роботу продовжують Пітер Неве, Юрген Зігер та Андреас Шахнер. В архіві зберігається близько тридцяти тисяч табличок; саме тут була знайдена табличка з Кадешського договору, яка зараз знаходиться в Археологічних музеях Стамбула. У 1986 році місто було внесене до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а в 2001 році архів отримав статус "Пам'ятки світової спадщини".

Рекомендований маршрут огляду: починаючи з Нижнього міста, відвідайте Великий храм, а потім проїдьте через ворота, що знаходяться на стіні довжиною понад шість кілометрів. Леви біля Ворот з левами збереглися на місці. У тунелі біля Ворот Землі, що має довжину 70 метрів, пройдіть тунелем і вийдіть на схил; зверху розташована ніша Ворот зі сфінксами, а оригінальні сфінкси знаходяться в музеї Боязкале. Копія воїна біля Королівських воріт – копія оригіналу, яку ви бачили вчора в Анкарі. Великий Кале – це королівська фортеця, де розташовувався архів, а також висічені в скелі ієрогліфічні написи в Нішанташі. У 2005 році була відновлена ділянка цегляної стіни довжиною 65 метрів, використовуючи оригінальну техніку; саме тут можна зрозуміти, як виглядали хеттські стіни в натуральних розмірах.

Практична інформація: територія археологічного об'єкта досить велика, тому її зручно оглядати на автомобілі; однак для проходження тунелю біля Ворот Землі та підйому до Великого Кале потрібне зручне взуття. На території немає тіні, тому візьміть з собою воду. Картка музею (Müzekart) діє. Час роботи – дивіться на офіційному сайті. Рекомендується виділити три години, після чого переїдьте на відстань двох кілометрів до Язиликая.

Джерела: Німецький археологічний інститут (DAI); KVMGM, сторінка ЮНЕСКО про Хаттушу; Вікіпедія, Хаттуша; Wikipedia, Hattusa.

Хатуша, приблизно за два кілометри на північний схід від міста, є священним місцем. Дві відкриті кам'яні кімнати розташовані серед природних скель; перед ними збереглися лише фундаменти храмів, які колись контролювали вхід. Більшість рельєфів було створено наприкінці XIII століття до нашої ери, за часів правління IV. Тутталія та II. Шuppilulumi, але відомо, що територія використовувалася значно раніше.

Кімната А – велика галерея: понад шістдесят божеств вишиковуються процесією, зліва – чоловічі божества, справа – богині. Дві процесії сходяться біля стіни: Бог грому Тешуп, що стоїть над богами гір, і богиня сонця Гепат, що сидить на пантері, за ними – їхні сини Шаррума та дочки. У цій кімнаті також зображено дванадцять богів підземного світу та богів гір. До кімнати B можна потрапити через вузький прохід, і вона більш камерна: біля входу – охоронці з головами тварин і крилами; всередині – дванадцять богів підземного світу, Бог меча, а також найвідоміший рельєф, на якому Шаррума обіймає IV. Тутталія, поклавши руку йому на плече. Вважається, що ця кімната була меморіальною гробницею або кімнатою пам'яті, збудованою сином на згадку про Тутталію. Загальна думка полягає в тому, що ця територія використовувалася під час весняного новорічного свята; дослідження, опубліковане в 2021 році, стверджувало, що рельєфи зображують небо, землю та підземний світ, тобто весь всесвіт.

Практичні поради: косо падаюче світло підкреслює рельєфи, в полудень фігури виглядають більш плоскими; краще відвідати вранці або ввечері. Не торкайтеся до каменю; щоб побачити різницю у висоті фігур, присідайте. Достатньо однієї години. Інформацію про квитки можна знайти на офіційному сайті; від центру Богазика до музею – кілька хвилин.

Джерела: Hittite Monuments, Yazılıkaya; Wikipedia, Yazılıkaya.

Музей розташований у центрі Боджакале, в районі Чарші, за вісімдесят два кілометри від міста Чорум. Він був відкритий 12 вересня 1966 року, у 2011 році був повністю реконструйований і відтоді представляє свою справжню історію. У 1907 році дві сфінкси, знайдені в районі Єркапи, були зруйновані під час великої пожежі в місті; уламки були відправлені до Берліна для реставрації в 1915-1917 роках. Одна сфінкса повернулася до Стамбула в 1924 році, а інша залишилася в Берліні. Переговори щодо її повернення тривали до 1938 року, але були припинені через війну та розділення Берліна. Вони були відновлені в 1974 році, а в 1987 році було подано заявку до ЮНЕСКО. У 2011 році між двома країнами було досягнуто угоди; сфінкса була привезена з Берліна, а її "подруга" з Стамбула, і з 26 листопада 2011 року вони стоять поруч. Вони виготовлені з вапняку, вирізані приблизно в 1300 році до нашої ери, мають тіло лева, крила та людську голову.

Окрім залу зі сфінксами, музей хронологічно розповідає про всі етапи розвитку міста, від неолітичної епохи до візантійського періоду: тут представлені кам'яні ворота з зображенням бика, що, як вважається, символізували бога грози, клинописні таблички та ієрогліфічні написи, макети Хаттуші та Великого храму, а також надгробні стели римського та візантійського періодів. Макети дозволяють побачити місто з висоти пташиного польоту, тому відвідування музею після огляду археологічної зони є оптимальним варіантом. Експозиції доповнені інформаційними стендами та реконструкціями.

Практична інформація: музей відкритий щодня, діє Müzekart. Точний час роботи можна знайти на офіційному сайті. Це невеликий музей, тому достатньо однієї години. У Боджакале можна зробити перерву на обід, а потім вирушити в напрямку Алачі. Дорога до Алачагьой відходить від дороги, що веде до Чорума.

Джерела: Генеральне управління музеїв (muze.gov.tr); Вікіпедія, Музей Боджакьой; Вікіпедія, Сфінкси Боджакьой.

Район Алача, розташований за п'ятнадцять кілометрів на північний захід від села Алачахейюк; п'ятдесят кілометрів від міста Чорум. Курган являє собою багатошарові археологічні знахідки, що охоплюють період від неолітичної епохи до Османської імперії, включаючи п'ятнадцять культурних шарів. Існують дві основні причини, чому це місце відоме. По-перше, це царські гробниці епохи раннього бронзового віку, датовані III тисячоліттям до нашої ери: тіла померлих були поховані обличчям на захід, з зігнутими колінами; поруч знаходилися золоті діадеми, пряжки, бронзові фігурки та бронзові стандарти, призначення яких досі обговорюється, зокрема зображення сонця, оленів та биків. Гробниці були відновлені та відкриті для відвідування; оригінали знахідок зберігаються в Анкарі. По-друге, це південний вхід до Хеттського міста – Сфінксна брама: між двома вежами розташовані два чотириметрові моноліти, нижні два метри яких витесані у вигляді сфінксів, і самі сфінкси збереглися. Рельєфи на ортостатах з обох боків брами зображують сцену жертвоприношення, на якій присутні король і королева, акробати, музиканти та полювання; порівняйте ці копії з оригіналами, які ви могли бачити в музеї. Сьогодні загальноприйнятою датою вважається XIII століття до нашої ери.

Історія розкопок також пов'язана з історією Турецької Республіки: розкопки розпочалися в 1907 році під керівництвом Макріді Бея; у 1935 році, за бажанням Ататюрка, розкопки продовжила Турецька історична організація, спочатку під керівництвом Ремзі Огуза Аріка, а потім, з 1936 по 1970 рік, під керівництвом Хаміта Зубейра Кошая; з 1997 по 2018 рік розкопки продовжував Університет Анкари. Неподалік від кургану, в селі Гьолпінар, знаходиться Хеттська дамба, збудована близько 1240 року до нашої ери за правління IV Тутхалії; у 2000-х роках вона була відновлена та знову наповнена водою; під час реставрації було знайдено базальтову плиту з ієрогліфами, що містять ім'я богині Гепат.

Практична інформація: Музей, заснований у 1940 році, у 1982 році був перенесений до нової будівлі, а в 2011 році був відремонтований; він відкритий щодня, діє Müzekart. Рекомендується виділити півтори години; спочатку відвідайте музей, а потім – браму та гробниці. Від цього місця до Анкари – довга дорога;