Пасажі та кінотеатри вулиці Істікляль.

Почніть рух від площі Таксим, зайдіть на вулицю Істікляль і пройдіть перші кілька сот метрів, звертаючи увагу лише на верхні поверхи будівель. Хоча вітрини на першому поверсі можуть змінюватися, вище збереглися фасади, балкони та віконні прикраси кінця 19 століття. Цей вигляд вулиці є результатом трансформації, яка прискорилася після епохи Танзімат і особливо за часів правління султана Абдулхаміда II.

Зупиніться біля мечеті Ага. Велика будівля, що знаходиться безпосередньо поруч з мечеттю, – це Румелі-хан. Цей хан, збудований головним візирем султана Абдулхаміда II, Сариджазаде Рагіп-пашею, був відкритий у 1894 році; рік відкриття написаний римськими цифрами над входом з боку вулиці Істікляль. Ім'я архітектора точно невідоме, але вважається, що його могли спроектувати Август Язмунд або Константинос Паппас, які будували інші будівлі, замовлені Рагіп-пашею. Загальний стиль будівлі – неокласичний, але головний вхід, що виходить на вулицю, виконаний в еклектичному стилі, з барочними та ампірними декоративними елементами. Три хани, збудовані Рагіп-пашею, були названі на честь регіонів, до яких простягалася імперія: Румелі, Анатолія та Африка.

У роки своєї діяльності хан приймав торговців тканинами, продавців велосипедів і торговців килимами. Після 1990-х років сюди переїхали театри, концертні зали та майстерні художників, а в 2012 році будівля була закрита. Під час реставраційних робіт було виявлено прохід, який, як розповідають, з'єднував будівлю з сусідніми ханами, і цей прохід з 1978 року є охоронюваною пам'яткою. Наразі реставраційні роботи тривають, тому не варто очікувати можливості відвідати будівлю. Розгляньте декоративні елементи головного входу та загальний вигляд фасаду з протилежного тротуару, а потім продовжуйте рух у напрямку Галатасарай.

Джерело: Smart Beyoğlu; Культурний інвентар; TRT Haber; Вікіпедія (вулиця Істікляль).

Через кілька хвилин ви опинитеся перед однією з найширших будівель на вулиці. Згідно з культурним інвентарем, ця будівля, спроектована Александром Валлоррі для Абрахама Паші як житловий будинок, була відкрита у 1883 році і незабаром стала місцем розташування одного з перших соціальних клубів імперії – Cercle d'Orient. У період будівництва це був найширший будинок на вулиці Істікляль.

Зал, розташований з боку вулиці Йешилчам, до того, як став кінотеатром, використовувався як спортивний зал, цирк і ковзанка. Зал, який у кінці 1924 року відкрився під назвою "Мелек" (Ангел), отримав свою назву від скульптур у стилі модерн, що зображували ангелів і розташовувалися по обидва боки від екрану; сучасний власник пов'язує назву з розташованим біля входу будинком "Мелек". Зал, з його позолоченими стелями та бароковими та рококовими декоративними елементами, вміщує близько 875 осіб. У наступні десятиліття кінотеатр "Мелек" став одним з кінотеатрів на вулиці Йешилчам, відомим під назвою "Емек".

У 2009 році кінотеатр був закритий. У 2013 році будівля була знесена та відбудована, а зал під назвою "Емек Сахне" (Сцена Емек) був відкритий на п'ятому поверсі будівлі у травні 2016 року. У новому залі були збережені та використані барокові та рококові декоративні елементи старого залу, а планування було змінено: замість горизонтального розташування сидінь, вони розташовані вертикально, і зал вміщує близько 500 осіб. Сьогодні, окрім показів фільмів, тут проводяться концерти, театральні вистави та гала-вечори.

У зал можна потрапити лише за наявності квитка на захід; якщо ви хочете відвідати показ фільму, заздалегідь ознайомтеся з програмою. Якщо заходів немає, ви можете подивитися на фасад будівлі з протилежного тротуару та пройти до кінця вулиці Йешилчам; наступна зупинка – пасаж "Атлас", який знаходиться зовсім поруч.

Джерела: Культурний інвентар; Grand Pera Emek Sahnesi; Вікіпедія (Emek Sineması).

Atlas Пасаж – це історія перетворення маєтку на кінотеатр, а потім на музей. Будівля була зведена у 1870-х роках як зимовий маєток для Агопа Кочеяна, близького до султана Абдулхаміда II та придворного банкіра; за різними джерелами, будівництво датується 1870 або 1877 роками. За інформацією AKM, будівля, що має неокласичні елементи, у 1918-1922 роках використовувалася британськими окупаційними силами як суд, а потім перейшла до Головного управління пошти та зв'язку, і в 1932 році була перетворена на заклад розваг. Кінотеатр "Atlas", відкритий у 1948 році, був одним з найбільших кінотеатрів того часу в районі Бейоглу, з місткістю 1860 місць.

У 1992 році будівля була передана Міністерству культури та туризму, у 2019 році розпочалася масштабна реставрація, і в 2021 році відкрився Музей кіно в Стамбулі. Музей складається з трьох поверхів, які можна відвідати за одним квитком. На перших двох поверхах розташовані постійні експозиції, а на третьому – тимчасові. Вас чекають воскові фігури акторів "Зеленджаму", речі відомих режисерів, кіноплакати та інтерактивна секція під назвою "цифрова пам'ять". У реставрованому маєтку також варто звернути увагу на фрески на стелі та стінах; за даними джерел, ці прикраси належать французькому художнику Гіполіту Берто.

Кінотеатр "Atlas" знову показує фільми, і в його репертуарі поєднуються класика та нові стрічки. Відвідування сеансу після відвідування музею – це найкращий спосіб завершити знайомство з кінематографічною частиною маршруту. Частина пасажу, що виходить на вулицю, все ще є проходом, заповненим магазинами. Перед відвідуванням перевірте актуальну інформацію про графік роботи музею та кінотеатру, а також про вартість квитків на офіційних сайтах.

Джерела: AKM Istanbul; офіційний сайт Atlas 1948; Вікіпедія (Atlas Pasajı).

Коли ви йдете в напрямку "Галатасарая" і досягаєте кута вулиці "Сахне", перед вами постає триповерхова будівля, яка спочатку називалася "Сіте де Пера", а зараз відома як "Чічек Пасаж". Грецький банкір Христіакі Зографос придбав ділянку, на якій знаходився театр "Наум", сильно пошкоджений під час пожежі 1870 року, і замовив проєктування будівлі архітектору Клеантісу Занносу. Відкритий у 1876 році, комплекс включав 24 магазини в аркадній частині та квартири на верхніх поверхах, і в перші роки його також називали "Пасажем Христіакі".

Назва "Чічек" (Квітка) походить від магазинів, де продавалися квіти. Існують різні версії щодо того, коли саме з'явилася ця назва: одні пов'язують її з російськими емігрантами, які прибули до Стамбула після революції 1917 року, інші – з періодом, коли власником пасажу був великий візир Кючюк Саїд Паша (1908 рік). Протягом 20-го століття пасаж був відомий як місце зустрічей письменників і митців.

Доля будівлі змінилася в ніч на 10 травня 1978 року, коли сталася раптова обвалення. Занедбана будівля обвалилася і залишалася в такому стані протягом десяти років. У 1988 році її було відновлено, а в 2005 році – знову реконструйовано. Сучасний пасаж має бетонну конструкцію: внутрішній двір, розташований посередині триповерхової аркади, покритий скляним дахом і скляним куполом.

Найбільше уваги тут привертає фасад. Зверніть увагу на скульптурні прикраси, каріатиди та годинник з римськими цифрами над входом, який, на жаль, не працює. Потім пройдіть під скляним дахом внутрішнього двору і вийдіть через бічні двері до рибного ринку; вхід до "Європейського пасажу" знаходиться за кілька кроків.

Джерело: "Місця пам'яті"; Вікіпедія (Чічек Пасаж).

Через кілька кроків від рибного ринку ви потрапляєте до Європейського проходу, який з'єднує вулицю Сахне з проспектом Мешуруйєт. Ця будівля була збудована на місці споруд, які згоріли під час пожежі 1870 року; за свідченнями, до пожежі на цій території розташовувався готель "Jardin des Fleurs". Прохід, збудований армянським торговцем Онніком Дюзом за проєктом архітектора Доменіко Пульгера, був завершений у 1874 році.

Прохід має приблизно 56 метрів у довжину, він триповерховий і містить 22 магазини. Для облицювання фасаду використовувався камінь, привезений з Мальти, а для підлоги – камінь "Трієсте" з Італії. Підніміть голову: на внутрішніх стінах розташовані великі жіночі скульптури, а частина стелі засклена. За різними джерелами, ці скульптури представляють різні ремесла або є фігурами з грецької міфології. У перші роки прохід освітлювався газовими ліхтарями, встановленими перед відомими дзеркалами, тому його також називали "Дзеркальним проходом".

У роки відкриття тут були розташовані магазини взуття, перукарні, ательє, продуктові магазини, магазини тканин, мийні засоби та килими; з часом до них додалися годинникові майстерні, виробники піаніно та модні будинки. У 1929 році прохід перейшов у державну власність, а в 1936 році був проданий банку "Emlak ve Eytam". Сьогодні в магазинах продаються листівки, кераміка, сувеніри, килими та антикваріат.

Найкраще оцінити неокласичний стиль проходу, зупинившись посередині та оглянувши обидва його кінці. Під час фотографування не закривайте магазини. Якщо ви вийдете з проходу на проспекті Мешуруйєт і повернете ліворуч, прямуючи до тунелю, ви дістанетеся до заднього входу до проходу Хаззопуло.

Джерело: Вікіпедія (Європейський прохід; турецька та англійська мови).

Пасаж Хаззупулу – це внутрішній дворик, який з'єднує вулиці Мешурутієт та Істікляль, де, переступивши поріг, ви відразу відчуваєте, як стихає шум вулиць. Цей пасаж, збудований грецьким купцем Хаззупулу, був відкритий 15 квітня 1871 року; різні джерела називають різні імена членів родини, які були засновниками. Його також називають "Консульський прохід" або "Ханський прохід".

Це кам'яна будівля, виконана в неокласичному стилі. Частково двоповерхові, частково чотириповерхові будівлі розташовані навколо внутрішнього двору. Вхід з боку вулиці Істікляль – це вузький коридор, покритий шістьма склепіннями, а з боку вулиці Мешурутієт – три склепіння. Зверніть увагу на камені під ногами; підлога викладена каменем, привезеним з Яликої, колишнього міста під назвою Подіма.

Однією з найцікавіших деталей в історії цього пасажу є його зв'язок з пресою. Тут працювала друкарня Ахмета Міхата Ефенді, де виходила газета "Намък Кемаль Ібрет". У пасажі також були перукарі, швеці та торговці килимами; у певний період він був одним із місць зустрічей "Молодотурків".

Сьогодні нижні поверхи зайняті чайними та невеликими магазинами. Згідно з джерелами, верхні поверхи давно не ремонтувалися, і пасаж чекає на реставрацію через проблеми з правом власності. Будьте обережні, щоб столи, які займають простір, не заважали проходу, оскільки це все ще використовується як прохід між двома вулицями. Випийте чашку чаю у внутрішньому дворі та подивіться на вікна та пропорції поверхів – це найпростіший спосіб побачити 19-те століття, яке приховане за вітринами вулиці Істікляль. Звідси, через вузький коридор з боку вулиці Істікляль, вийдіть на вулицю і продовжуйте рух у напрямку тунелю.

Джерело: Інвентар культурної спадщини; Вікіпедія (Пасаж Хаззупулу).

Останньою точкою маршруту є будівля Botter, розташована за адресою вулиця Істікляль, 235. Її вважають першою будівлею в Стамбулі, виконаною в стилі модерн. Будівлю, спроектовану італійським архітектором Раймондо Д'Аронко в 1900-1901 роках, було збудовано для голландця Жана Боттера, який був офіційним кравцем і дизайнером одягу при дворі за часів правління Абдулхаміда II. Згідно з інформацією на сайті муніципалітету Стамбула (İBB), це була перша будівля, яка використовувалася як будинок моди в Османській імперії; майстерня Боттера до кінця Першої світової війни виготовляла одяг для членів сім'ї султана та османської знаті. На першому поверсі розташовувалася бутік, на другому – майстерня та склад, а на верхніх поверхах – квартири.

Розгляньте фасад будівлі з тротуару. Вигнуті лінії, рослинні мотиви, квіткові орнаменти та медальйони з зображенням людських голів, прикрашених квітами, демонструють стиль Д'Аронко. На сайті Wikipedia зображення жіночих голів з хвилястим волоссям і посмішкою на фасаді інтерпретуються як зображення Деметри. Будівля є однією з перших, де використовувався сталевий каркас, і, за повідомленнями, після готелю Pera Palas, це була друга будівля, в якій був ліфт.

Через труднощі, пов'язані з Балканськими війнами та Першою світовою війною, сім'я Боттер продала будівлю в 1917 році та переїхала до Парижа. Через багато років будівлю відреставрували служби муніципалітету Стамбула (İBB), і в квітні 2023 року вона була знову відкрита як Центр мистецтва та дизайну Casa Botter. У залах на першому поверсі проводяться виставки. Згідно з інформацією на сайті İBB, центр не працює по понеділках; перед відвідуванням перевірте інформацію про поточну виставку та графік роботи.

Від цього місця до площі Тюнель можна дійти пішки за кілька хвилин. У зворотному напрямку можна спуститися до району Каракей на фунікулері F2 або повернутися до початку вулиці на історичному трамваї T2.

Джерело: Бібліотека імені Ататюрка при муніципалітеті Стамбула, сторінка Casa Botter; Wikipedia (Будівля Botter).