Пором з Конак до Каршіяка, захід сонця в Бостанли.

Почніть свою подорож від пароплавної станції Гюне в Конак. Перша станція була відкрита в 1884 році, і з того часу переправа до Карс'яка здійснюється між цими двома точками. Під час поїздки краще вийти на відкриту палубу, а не в салон, оскільки головна принадність – це сама подорож. За вами залишається Конак і набережна, а перед вами поступово з'являється берег Карс'яка, що прилягає до підніжжя гори Яманлар. Цю коротку переправу через затоку можна вважати найстарішою транспортною лінією міста. Її започаткувала компанія "Хамідія Вапур Шіркеті", заснована Ях'я Хаті Ефенді, який отримав 30-річну концесію в 1883 році; згідно з джерелами, рейси були відкриті в лютому 1884 року. Компанія здійснювала рейси не лише до Карс'яка, але й до Урла, Фочі та Чешме Іліджа; пароплав "Мюсават", що входив до флоту, міг перевозити до 500 пасажирів.

Пароплав привозить вас до станції на проспекті Чемаль Гюрсель, біля місця, де проспект Кемальпаша досягає моря. Сучасна будівля терміналу нова, але історія цього місця давня. Перша станція була дерев'яною і з 1906 року освітлювалася газовими ліхтарями. 30 вересня 1908 року пароплав "Стамбул" зіткнувся із судном "Кассандра" в затоці і затонув; з 170 пасажирів лише 30 вдалося врятувати, а розгнівані жителі Карс'яка підпалили станції тієї ночі. Потім станцію було знову побудовано з дерева на дерев'яних стовпах. Тут була завершена перша бетонна станція в Ізмірі в березні 1935 року, а в 1962 році її було розширено. Згідно з джерелами, велика реконструкція, яка розпочалася в середині 1980-х років, завершилася в період з 1990 по 1992 рік; верхній поверх був відкритий як книгарня та кафе, а управління перейшло до компанії İZDENİZ.

Після виходу з пароплава, проведіть кілька хвилин у будівлі. Підніміться на верхній поверх і подивіться на затоку; звідси найкраще спостерігати за прибуттям і відправленням пароплавів до Конака. З цієї станції, окрім Конака, відправляються пароплави до Паспорту, Алсанчаку, Гьозтепе та Учкуюларам, тобто звідси можна дістатися майже до будь-якої точки південної частини міста. Зовні, вздовж узбережжя, пролягає дорога в обох напрямках; зробіть кілька кроків на захід і подивіться на будівлю

Каршіяка Чарші, як її називають, насправді є однією вулицею: вулиця Кемальпаша починається біля причалу і тягнеться прямо 450 метрів углиб, до залізничної станції. Під час прогулянки цією вулицею ви не займатиметеся шопінгом, а намагатиметеся відчути дух цього району. Раніше Каршіяку з містом з'єднували дві лінії: залізнична, відкрита у 1865 році, та поромна, яка почала курсувати у 1884 році. Одна з них зупинялася на одному кінці вулиці, інша – на іншому, і саме між цими двома точками і розвинувся цей район. Згідно з переписом 1891 року, у районі було 832 будинки та 1080 постійних мешканців. Це місце, де літньо відпочиваючі приїжджали та їхали, перетворилося на стабільне місто. У той час європейські джерела називали цей район "Корделіо", але зв'язок цієї назви з "Левосердим Річардом" з Третього хрестового походу є спірною версією. У 1906 році в районі з'явився трамвай, який згодом був замінений автобусами та маршрутками, а сучасний трамвай повернувся на берег у 2017 році. Зайдіть на вулицю біля причалу і трохи сповільніться. Зверніть увагу на землю: сірі та чорні камені, які ви відчуваєте під ногами, – це граніт, привезений з Козак-Яйласу, поблизу Бергами. У 2008 році, під час оновлення мереж газопостачання та водопостачання, пошкоджене покриття було повністю замінено 800 тоннами натурального каменю. Під час цих робіт також було відновлено та пофарбовано електричні стовпи вулиці. Вулиця була перетворена на пішохідну, тому ви можете прогулятися по центру і оглянути все навколо. Звикайте дивитися вгору, над рівнем вивісок: справжній характер вулиці прихований не у вітринах, а на верхніх поверхах. Кожні 100 метрів відходять бічні вулички: ті, що справа, ведуть до берега, а ті, що зліва – вглиб району, і повернутися назад досить легко. На цій вулиці є унікальна традиція книжкових магазинів: відвідування одного з них і проведення там кількох хвилин допоможе вам зрозуміти, чому жителі Каршіяки не вважають цю вулицю лише місцем для покупок. Вранці вулиця спокійна, і кам'яне покриття здається порожнім, але вдень, після обіду, на вулицю прибуває натовп людей з причалу. Якщо ви обрали ранок для цієї прогулянки, ви встигнете побачити, як відкриваються двері магазинів і власники прибирають перед ними. Під час прогулянки зупиніться на лавці або Джерело: Муніципалітет Ізмір (новина про площу "Карасяка"); Visit İzmir (ринок "Карасяка"); Wikipedia (Карасяка); Управління культури та туризму провінції Ізмір (Карасяка); Асоціація "Карасяка", заснована у 1912 році.

Вілла, розташована безпосередньо біля станції, є місцем, де переплітається історія Карсіяки та епоха Турецької Республіки. Цей будинок, який був літньою резиденцією родини Ушакізаде, був побудований у 1860-х роках. Латіфе Ханим, дочка відомого сім'ї Ушакізаде Муаммера Бея, народилася в Ізмірі в 1898 році, а в 1922 році вона познайомилася з Ататюрком у віллі родини в Ґозтепе. Ататюрк провів у цій віллі двадцять днів, і після цього листування між ними тривало. Вілла в Ґозтепе також є музеєм, а її реставрація, завершена у 2001 році, у 2003 році отримала нагороду за збереження. Восени того ж року, коли Зубідє Ханим захворіла, лікарі порекомендували повітря Ізміра. Ататюрк відправив свого ад'ютанта Саліха Бозока, щоб той знайшов відповідний будинок, і поставив умову, щоб це не був покинутий грецький будинок. Латіфе Ханим запропонувала цей будинок родини в Карсіяці. Будинок був розташований неподалік від станції, що було важливим фактором для хворої жінки. Зубідє Ханим прибула потягом 18 грудня 1922 року, а пороги дверей були демонтовані, щоб вона могла пересуватися на інвалідному візку. Вона провела тут 28 днів і померла 14 січня 1923 року у віці 66 років. Після смерті матері Ататюрк приїхав до Ізміра і 29 січня 1923 року одружився з Латіфе Ханим.

Друге життя вілли почалося у 2005 році, коли муніципалітет Карсіяки у тому ж році викупив ділянку площею 2958 квадратних метрів. Реставрація розпочалася 11 жовтня 2007 року, а 19 травня 2008 року будинок був відкритий для відвідувачів як меморіальний музей, а офіційне відкриття відбулося 9 липня 2008 року. У 2016 році він був офіційно визнаний приватним музеєм. Під час реставрації були збережені оригінальні елементи, від дерев'яних конструкцій всередині до мармуру та дерев у саду. Частина предметів інтер'єру була подарована нащадками власників, а частина була придбана.

Почніть відвідування з саду. Фасад кремового кольору та коричневі жалюзі розповідають про скромний літній будинок. У саду ростуть сосни, пальми, є фонтан і вітряк. Всередині, на першому поверсі є три кімнати, а на верхньому – три кімнати та ванна. Кімнати обставлені меблями того часу, а предмети, такі як грамофон і радіо,

Вулиця Зюбідє Ханим веде від станції в напрямку Сокуджу. Сокуджу – це прибережне село, де в 19 столітті оселилися кочівники, а парк з меморіальною могилою розташований вздовж цієї вулиці. Перед тим, як увійти в парк, згадайте, звідки ви прийшли. Зюбідє Ханим народилася в 1857 році в Салоніках; вона була дочкою Фейзулла Аги, члена сім'ї Хаджі Софі, родини кочівників, які були переселені з Центральної Анатолії до західної частини Салонік. Від шлюбу з Алі Різо Ефенді у неї було п'ятеро дітей, і в 1888 році, коли Мустафа ще був у початковій школі, вона втратила чоловіка. Після Балканської війни вона переїхала до Стамбула зі своєю дочкою Макбуле і оселилася в районі Акчаретлер. 14 січня 1923 року вона померла в Ізмірі, куди приїхала на лікування, і була похована на подвір'ї мечеті Ферік Осман Паша; її могила досі знаходиться в парку, де розташоване це подвір'я.

Форма меморіалу стала результатом дискусій. У 1938 році мер Ізміра Бехчет Уз представив вишуканий проєкт меморіалу, але Ататюрк відхилив його, висловивши бажання, щоб над могилою була лише велика кам'яна плита, а навколо – дитячий майданчик. Меморіал був побудований муніципалітетом Ізміра у 1940 році відповідно до цього побажання. Камінь, який ви бачите, – це рожевий граніт, привезений з гори Яманлар; він має висоту чотири метри і важить десять тонн. На ньому викарбувано барельєф Зюбідє Ханим, а під ним – короткий текст, який повідомляє, що тут похована мати Ататюрка, яка померла в 1923 році. Оригінальна надгробна плита, яку було демонтовано під час будівництва, зберігається в Археологічному музеї Ізміра з 2005 року.

У парку спочатку зупиніться перед церемоніальною зоною, а потім підійдіть до меморіалу. Розгляньте барельєф при боковому освітленні; сонячне світло в полудні робить граніт більш плоским, краще розглядати його вранці або ввечері. Огляньте камінь з усіх боків і зверніть увагу на його текстуру; відсутність декоративних елементів була свідомим вибором. Дитячий майданчик, який знаходиться поруч з меморіалом, досі існує, як і хотів Ататюрк. Парк є зоною першого ступеня охорони; рослинність, освітлення та церемоніальна зона були відновлені, над басейном було збудовано чайний сад, а територія знаходиться під цілодобовим наглядом. Сядь

Щоб дістатися до останньої точки маршруту, сядьте на трамвай T1 на зупинці Karşıyaka İskele. Проїдьте мимо зупинок Nikah Sarayı та Yunuslar, і третя зупинка – Bostanlı İskele. Лінія була відкрита 11 квітня 2017 року і простягається на 8,8 кілометрів, слідуючи узбережжям. Якщо ви віддаєте перевагу пішим прогулянкам, йдіть вздовж набережної на захід; це пряма прогулянка узбережжям, яка триває менше двох кілометрів, і море завжди буде з вашого лівого боку. Назва Bostanlı розповідає власну історію: у записах 1890 року це місце називалося Menemen İskelesi (пірс Менемен), у 1900 році – Papaskala (що означає "пірс священика" грецькою мовою), а з тих пір, коли дині та кавуни з рівнини Менемен почали вивантажувати на цьому пірсі, місцевість отримала свою сучасну назву. Отже, цей пірс важливий не лише для пароплавів, а й вже понад століття є важливою частиною цього узбережжя. Сучасний пірс Bostanlı Vapur İskelesi був побудований компанією Türkiye Denizcilik İşletmeleri в період з 1989 по 1993 рік; він займає площу близько двадцяти тисяч квадратних метрів і має адміністративну будівлю площею дві тисячі п'ятсот квадратних метрів. Звідси відправляються пасажирські пароплави до Konak, Alsancak, Üçkuyular та Karşıyaka, а також працює пором для автомобілів. Пірсом сьогодні управляє компанія İZDENİZ, яка є морським підприємством, заснованим у 1992 році при муніципалітеті Ізміра. Зупинка трамвая Bostanlı İskele знаходиться прямо перед пірсом; тут передбачено доступ для людей з обмеженими можливостями та велосипедна доріжка. Перейдіть через пірс і продовжуйте йти вздовж набережної; парк Balıkçı Baba – одне з місць відпочинку на цьому узбережжі, а по середах тут влаштовується місцевий ринок. Ваша основна мета – місце, де річка Bostanlı впадає в затоку. Тут у 2016 році було збудовано дві споруди, які змінили вигляд набережної: пішохідний міст Bostanlı Yaya Köprüsü та тераса Gün Batımı Terası, розроблені архітектором Евреном Башбугом та його командою для муніципалітету Ізміра. Проєкт був розроблений у період з 2014 по 2015 рік, будівництво тривало з 2015 по 2016 рік, а споруди були відкриті у серпні 2016 року; загальна площа забудови становить 8800 квадратних метрів. Обидві споруди є першими реалізаціями проєкту İzmirDeniz, який передбачає перепланування узбережжя У вечірні години тераса стає більш людним місцем, а в будні дні тут спокійніше. Восени вітер, що дме з заходу, може бути сильним, тому одягніться трохи тепліше. Коли стемніє, поверніться до причалу Бостанли. Звідти відправляються пороми до Конак. Актуальний розклад можна перевірити на сайті İZDENİZ, і нехай день закінчиться так само, як і почався.
Джерела: Вікіпедія (Бостанли, Каршіяка; Причал порому в Бостанли); Вікіпедія (Каршіяка; Трамвай İzmir); Архів та Arkitera (Пішохідний міст у Бостанли та тераса для споглядання заходу сонця); Муніципалітет Ізміра (маршрути İZDENİZ).