Від воріт Калекапі до району Хıdırлык: шари історичного центру.

Розпочніть свою прогулянку на площі Калекапі, біля підніжжя годинникової вежі. Якщо ви приїхали на історичному трамваї, вийдіть на зупинці Калекапі, і вежа вже буде перед вами. Спочатку зробіть кілька кроків назад, щоб побачити, на чому стоїть вежа, адже саме тут криється історія. Вежа розташована на північній стороні фортечної брами, яка була частиною зовнішньої фортечної стіни. Ця брама була головним входом до міста. Згідно з інформацією, наданою муніципалітетом, дороги, що приходили зі сходу, заходу та півночі, закінчувалися біля цієї брами. Ібн Бібі згадує цю браму, описуючи облоги 1207 та 1216 років, а Євлія Челебі називає її "Воротами Варош". Також до цієї брами належать назви "Ринкова брама", "Торгова брама" та "Брама Астана". Сама брама була зруйнована під час Першої світової війни; те, що ви бачите сьогодні, – це її вежа та частина стіни. Більшість фортечних стін були зруйновані в 1920-х роках, а остаточне руйнування завершилося в середині 1930-х. Згідно з інформацією, наданою адміністрацією, всередині міста від фортечних стін залишилися лише фрагменти, такі як вежа Хıdırlık, ворота Адріана та годинникова вежа.

Існують різні версії щодо історії вежі, і важливо враховувати це. Згідно з інформацією муніципалітету, вежа була побудована муніципалітетом у 1921 році завдяки зусиллям мешканців Ізміра, які переїхали до Анталії після окупації міста. Вікіпедія та новини про реставрацію 2022 року вказують на 1901 рік, тобто на двадцять п'яту річницю правління султана Абдулхаміда II; згідно з цією версією, годинник був подарунком, присвяченим цій даті. Насправді, вежа була збудована раніше, а годинникова вежа з'явилася на початку 20-го століття. Підніміть голову і подивіться на всі чотири сторони; на кожній стороні є круглий циферблат, який пізніше був замінений електронними годинниками. На вершині ви бачите купол, покритий свинцем; старі фотографії показують, що до 1940-х років на вежі був купол, який був відновлений під час реставрації, проведеної адміністрацією в 2022 році. Під час тієї ж реставрації було виявлено, що оригінальний механізм годинника був викрадено, і на вежі залишився лише дзвін. На найстарішій фотографії, датованій 1930 роком, видно, що на циферблаті були османські цифри. Вежа була відновлена в 1

Музей розташований у районі Барбарос, за адресою вулиця Коджатепе, будинок 25, і використовує дві зареєстровані будівлі. Відразу після входу зверніть увагу на підлогу: мозаїка з гравію прикрашена рослинними та геометричними візерунками, що є типовим елементом старовинних будинків Анталії. Згідно з енциклопедією фонду Vehbi Koç, Suna та İnan Kıraç придбали ці будівлі в занедбаному стані, відремонтували їх у період з 1993 по 1995 рік, і музей був відкритий для відвідувачів зі спеціальним статусом приватного музею. Рік відкриття в різних джерелах вказується в діапазоні з 1996 по 2000 рік; на сайті фонду зазначено 2000 рік. Сьогодні музей є частиною дослідницького центру AKMED, що належить фонду Vehbi Koç в Анталії. Перша будівля – це типовий будинок Анталії 19 століття з внутрішнім подвір'ям і двома поверхами. Підніміться на другий поверх: три кімнати тут оформлені дерев'яними панелями на стелі та різьбленими елементами, натхненними будинком Tekelioğlu. У кімнатах відтворено три сцени весілля в районі Kaleiçi у другій половині 19 століття: подача кави, гоління нареченого та вечір хни. Управління культури та туризму провінції визначає цю експозицію як етнографічну виставку з використанням спеціальних ефектів. Огляньте сцени по черзі, уважно розглядайте одяг манекенів та предмети в кімнатах, оскільки вони були обрані для документування народної культури Анатолії. Не забудьте подивитися у вікна на вулицю: внутрішній дворик і балкон відображають вигляд типового будинку Kaleiçi, про який йдеться в описі.

Потім вийдіть у сад і перейдіть до другої будівлі. Це стара греко-православна церква, присвячена Святому Георгію; точна дата її побудови невідома, але згідно з написом, у 1863 році вона була значно відремонтована. Після обміну населенням у 1920-х роках вона втратила свою громаду, протягом багатьох років використовувалася як склад і втратила багато оригінальних дерев'яних елементів. Під час реставрації її було відновлено у відповідності до оригіналу: прямокутна форма, один неф і склепінчаста стеля. Всередині спочатку зверніть увагу на стелю, а потім на вітрини. У головному залі представлені керамічні вироби з Чанаккале з колекції Suna та İnan Kıraç; на сайті Wikipedia зазначено, що в цій колекції також є керамічна плитка у формі карти Туреччини. Верхній поверх використовується для короткострокових тематичних виставок, присвячених місцевій культурі; дізнайтеся, що там виставлено, у касі. У будівлі також провод

Підходячи до мечеті "Kesik Minare" на вулиці Hesapçı, спочатку огляньте мінарет здалеку, оскільки її назва та історія пов'язані саме з ним. Ця унікальна споруда – одне з небагатьох місць, де можна побачити шари історії Старого міста, що сягають двох тисяч років. Згідно зі сторінкою, присвяченою провінції, елементи будівлі датуються II століттям, а дослідження показують, що в V столітті на місці стародавнього храму було зведено базиліку. На сторінці муніципалітету зазначено, що в епохи еллінізму та Римської імперії ця територія використовувалася як міська агора, а в ранній візантійський період тут було збудовано церкву Святої Паннагії. У статті "TDV İslam Ansiklopedisi" Семаві Ейіче описує, що будівля кілька разів змінювала свій вигляд: центральна кам'яна частина згодом перетворилася на квадратну вежу, накриту куполом, хоча невідомо, чи був купол кам'яним чи дерев'яним. У статтях Вікіпедії додається, що будівля була пошкоджена під час арабських набігів і відновлена у IX столітті. Наприкінці Середньовіччя, під час латинської окупації Анталії, вона використовувалася як католицька церква; у Вікіпедії цей період пов'язують з захопленням міста королем Кіпру у 1361 році. За часів турецького панування її перетворили на мечеть. На сторінках провінції та муніципалітету зазначено, що будівлю перетворив на мечеть і додав мінарет син II Баязида, принц Коркут; однак Ейіче зазначає, що цей зв'язок не є остаточним, і що "Hünkar Camii", про яку згадував Євлія Челебі, який відвідав місто в 1671 році, можливо, була саме цією будівлею. Місцева назва – мечеть "Kesik Minare", також у джерелах зустрічається назва "Cumanun Camii". Походження назви пов'язане з пожежею кінця XIX століття. На сторінці провінції зазначено, що під час цієї пожежі згоріла дерев'яна частина мінарету, і з того часу назва закріпилася; муніципалітет вказує 1895 рік, а Вікіпедія – 1896 рік. Після пожежі дерев'яне покриття зникло, і будівля понад століття залишалася руїною з відкритим верхом; у статті, написаній Ейіче в 2002 році, будівля описується як руїна, оточена захисною стіною. У тому ж матеріалі зазначено, що наприкінці XIX та початку XX століть іноземні дослідники, які відвідували місто, знайшли будівлю покинутою, а невеликий ремонт, розпочатий приблизно в 1960 році на західній стороні, так і не був завершений, а ре Для фотографії найкраще підходить південна сторона мінарету, освітлена сонцем вдень. Оскільки будівля розташована в південній частині історичного району Калеїчі, де вулиці мають чітку сітку, просто йдіть однією з вулиць на південь, і через кілька хвилин ви побачите циліндричну вежу Хıdırлык, де закінчується лінія мурів.
Джерела: Ісламська енциклопедія (TDV); Адміністрація губернатора Анталії; Муніципалітет великого міста Анталії; BAKA; Вікіпедія.

Вежа Хıdırлік розташована в кутку, де вулиця Рота перетинається з парком Караалйолу, в місці, де чорні стіни досягають моря. Згідно зі сторінкою, присвяченою губернаторству, вежа Хıdırлік є найпівденнішою точкою чорних стін; її нижня частина квадратна, а верхня – циліндрична, і вона датується античною епохою. Спочатку огляньте вежу з усіх боків, звертаючи увагу на її двочастинну структуру: квадратний фундамент і циліндрична верхня частина. За даними англійської Вікіпедії, вважається, що спочатку у II столітті була побудована квадратна структура, а в тому ж столітті вона була перетворена на круглу вежу. На сторінці, присвяченій губернаторству, вежа описується як надзвичайно міцна, а всередині знаходиться велика квадратна маса. На сторінці, присвяченій муніципалітету, вежа описується як монументальна гробниця, побудована в I або II столітті. Знайдіть головний вхід на східній стороні; рельєфи з дванадцяти фасціями (пучками сокир) по обидва боки від дверей є підставою для думки, що вежа була побудована на честь Маркуса Кальпурнія Руфа, який обіймав посаду консула в Анталії в I столітті, і його сім'ї. Згідно з інформацією муніципалітету, через цей вхід веде довгий коридор, який переходить у простір у формі хреста, а навколо цього простору розташовані ніші. Інші джерела називають інші функції. У статті, опублікованій у DergiPark, вежа датується II століттям, і вважається, що її побудував імператор Адріан, а її функція полягала в тому, щоб служити маяком і вежею для спостереження за кораблями, що заходили в бухту. На сторінці, присвяченій губернаторству, також зазначено, що, враховуючи її внутрішню структуру, вважається, що вона могла використовуватися для оборони або для розпалювання сигнальних вогнів. Питання, чи була це гробниця, маяк чи вежа для спостереження, залишається відкритим, і насолодою від відвідування є можливість постояти перед вежею і обміркувати всі ці можливості. Якщо є можливість увійти всередину, зверніть увагу на невелику кімнату внизу; згідно зі статтею, на її стінах є залишки фресок, які з часом були стерті вологою, а деякі джерела вважають цю кімнату гробницею героя. На верхньому поверсі є простір, де можна обійти товсту стіну. У візантійський період вежа була включена до системи оборони міста і з'єднана зі стінами; за даними англійської Вікіпедії, верхні частини вежі були відновлені в період Сельджуків і Османської імперії. Висота вежі, згідно з різними джерелами, становить близько 14 метрів. Оскільки режим відвідування Ви можете присісти на лавці в парку, відпочити, а потім, діставшись до цього місця, де закінчуються стіни Старого міста, ви зможете підсумувати свій маршрут: ви почали від османської вежі з годинником, прогулялися старовинним будинком 19-го століття та старою церквою, побачили багатошарову архітектуру, що поєднує римські та османські елементи, і завершили свою подорож біля римської вежі. Щоб повернутися, ви можете вийти з парку у напрямку проспекту Кумхурієт і сісти на автобус, або ж пройтися тими ж вулицями до воріт Калекапу, де ви зможете скористатися ностальгічним трамваєм. Джерело: Муніципалітет Анталії, Адміністрація губернатора Анталії, DergiPark, Вікіпедія.