Прогулянка від Галата до Топахани, у старому портовому районі.

На одній із вулиць, що спускаються від підніжжя Галатської вежі до вулиці Банків, розташовані ці сходи, які звивисто ведуть вниз і є одним із найпопулярніших місць для фотографування в Каракеї. Ці сходи були побудовані у другій половині 19 століття Авраамом Саломоном Камондо, головою однієї з найвпливовіших банкірських родин Османської імперії. Джерела розходяться щодо точної дати будівництва: одні вказують на 1850-ті роки, інші – на період між 1870 та 1880 роками.

Згідно з джерелами, ці сходи мали дві функції. Вони скорочували шлях від будинку родини Камондо до вулиці, де розташовувалися банки, а також полегшували дітям відвідування розташованої неподалік австрійської школи. Таким чином, ця вишукана споруда насправді є обхідним шляхом, і вона й досі виконує ту ж функцію, дозволяючи людям, які щодня переміщуються між Каракеєм і Галатою, проходити цим місцем.

Дизайн сходів поєднує елементи необароко та раннього модерну. Їхні вигнуті лінії надають сходам скульптурний вигляд, тому найкраще оцінити їхню форму, дивлячись знизу, з вулиці, або зверху, з верхньої платформи. Зверніть увагу на візерунок на перилах і шестикутну форму сходинок; розповідається, що ця форма була обрана для того, щоб діти не ковзалися і не падали. Фотограф Анрі Картьє-Брессон зафіксував ці сходи у своїй фотографії у 1964 році, і з того часу вони стали одним із відомих символів міста.

Якщо ви хочете зробити фотографії, виберіть ранній час доби, оскільки протягом дня цей прохід стає більш людним. Оскільки сходи досить вузькі, під час зйомки пропускайте людей, які йдуть вгору та вниз, і не затримуйтеся на сходинках. В кінці сходів ви безпосередньо вийдете на вулицю Банків; наступна зупинка – SALT Galata, розташована всього за кілька кроків.

Джерело: Вікіпедія (Kamondo Stairs; Сходи Камондо).

Вулиця Банкалар (Bankalar Caddesi) раніше називалася вулицею Войвода (Voyvoda Caddesi); Євлія Челебі згадував її у XVII столітті як "Шлях Войвода". У пізній період Османської імперії ця вулиця була фінансовим центром імперії, і банки та страхові компанії знаходилися тут до 1990-х років. Фондова біржа під назвою "Дерсаадет Тахвілат Борсаси", заснована в 1866 році, також знаходилася на цій вулиці, поки в 1995 році не була перенесена до Істіньє.

Найбільш вражаючою будівлею на вулиці є головний офіс Османського банку, спроектований французьким архітектором левантинського походження, Александром Валлоррі, і введений в експлуатацію в 1892 році. Спробуйте розглянути будівлю з обох сторін. Фасад, що виходить на вулицю, виконаний у неокласичному стилі, з рельєфами, що створюють враження солідності. Задній фасад, що виходить у бік Золотого Рогу, має балкон і виконаний в орієнтальному стилі. Ця різниця між фасадами відображає позицію банку між Сходом і Заходом.

До 1999 року будівля була головним офісом банку. Після реконструкції, проведеної командою під керівництвом Хана Тюмертекіна, у листопаді 2011 року в ній відкрився культурний центр SALT Galata. Перше, що вам варто відвідати всередині, – це Музей Османського банку, розташований на першому підземному рівні. Музей, заснований у 2002 році, є першим музеєм, заснованим приватним банком у Туреччині, і розташований у приміщеннях, де банк почав свою діяльність у 1892 році. У ньому представлено історію банку до 1933 року через банкноти, книги, акції та фотографії співробітників. Розділ на першому поверсі розповідає про процес будівництва головного офісу; частина колекції також доступна онлайн через Google Arts & Culture.

На верхніх поверхах розташовані читальний зал, конференц-зал та тимчасові виставки SALT Research. Вхід безкоштовний, але в понеділок музей не працює; актуальний графік роботи можна перевірити на офіційному сайті.

Джерело: Офіційний сайт SALT; Вікіпедія (Bankalar Caddesi).

Прогулюючись від вулиці Банкалар до заходу, до вулиці Галата Махкемесі, серед вузьких провулків височіє мінарет квадратної форми з гострим шпилем. Він не схожий на жоден інший мінарет в Стамбулі, оскільки історія цієї споруди відрізняється від більшості мечетей у місті. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, у цьому місці у 14-му столітті стояла велика церква, збудована домініканськими ченцями. Після завоювання, приблизно у 1475 році, за наказом султана Мехмеда Завойовника, будівля була перетворена на мечеть і отримала назву "Галата мечеть", що зафіксовано в документах. Після падіння держави Бені Наср у 1492 році, сюди переселилися мусульмани з Андалусії, і мечеть почала називатися "Араб мечеть".

Мінарет є переробленою старовинною дзвіницею. Його квадратна форма та вікна, що розташовані групами по три, нагадують мінарети еміратського періоду в Сирії. Усередині, готичні склепіння, що знаходяться в напрямку до мекати (напрямку на Мекку), є найбільш помітним свідченням середньовічного минулого цієї споруди. У будівлі переплелися шари, що належать до середньовіччя, 18-го та 20-го століть; спробуйте розрізнити їх всередині. У 18-му столітті Саліха Султан розширила та відремонтувала будівлю, а також додала фонтан у 1734-1735 роках. У 1868-1869 роках Аділе Султан збудувала у внутрішньому дворі резервуар для води та фонтан. Під час масштабної реставрації, проведеної Хасаном Беєм з Криту в період з 1913 по 1919 роки, було оновлено дах, до входу додано портик в арабському стилі, а італійські надгробні плити, виявлені під підлогою, були перенесені до Стамбульського археологічного музею.

Араб мечеть сьогодні є місцем поклоніння для місцевих жителів. Відвідайте її у час, що не збігається з часом молитви, зніміть взуття при вході. Жінкам слід покривати голову, а всім відвідувачам слід одягатися так, щоб плечі та коліна були закриті. Усередині слід дотримуватися тиші, не проходити перед тими, хто молиться, і фотографувати без спалаху, не турбуючи інших.

Джерело: Ісламська енциклопедія TDV; Вікіпедія (Араб мечеть).

Після того, як ви пройдете через район Каракей у напрямку на схід і досягнете площі Топахане, велика споруда з куполом перед вами – це мечеть комплексу, який був збудований за наказом Капітана флоту Кılıч Алі Паші архітектором Мімаром Сінаном. Згідно з написів, мечеть була завершена в 1580 році. Сінан взявся за цю роботу в останні роки свого життя, у віці понад дев'яносто років. Комплекс був розташований біля пристані, на березі моря; сьогодні, оскільки берег був заповнений, перед мечеттю розташовані будівлі комплексу Galataport.

План мечеті є зменшеною копією Айя-Софії. Головний купол, діаметром приблизно 12,70 метра, підтримується двома напівкуполами вздовж осі, що веде до міхрабу. Увійшовши всередину, ви можете побачити цю схему, дивлячись на стелю; замість величі Сулейманіє, ви побачите більш компактний і збалансований інтер'єр. Міхраб розташований у ніші, що виступає за стіну, а його стіни оздоблені вишуканою плиткою, виготовленою в майстернях Ізніка в період їхнього розквіту. Написи на вхідних плитах і міхрабі були написані каліграфом Демірчікулу Юсуфом Ефенді, представником останнього покоління школи Карахісарі.

Окрім мечеті, у комплексі є медресе (ісламська школа) з сімнадцятьма кімнатами, хамам (лазня), зовнішня восьмигранна гробниця Кılıч Алі Паші, школа для дітей (сиб'ян-мектеб) і себіль (фонтан для води). Мечеть і гробниця були відреставровані в 2011 році, а решта комплексу, включаючи медресе, – до 2015 року. На території комплексу знаходяться могили, серед яких могила Адмірала Атеша Мехмеда Паші. Найкращий спосіб зрозуміти розташування комплексу на узбережжі – це зупинитися на подвір'ї та подивитися, як мечеть, гробниця та хамам прилягають один до одного.

Будь ласка, звертайте увагу на час молитви, особливо в п'ятницю вдень, коли мечеть дуже людная. Взуття залишають біля входу, а жінки повинні носити хустку. Одяг, який закриває плечі та коліна, тиха поведінка та фотографування без спалаху – це все, що потрібно; не пересувайтеся перед людьми, які моляться.

Джерело: TDV İslam Ansiklopedisi; Вікіпедія (Kılıç Ali Paşa Camii; Kılıç Ali Pasha Complex).

Хамам, розташований безпосередньо поруч із будівлею, був прибутковою частиною комплексу. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, він був завершений у лютому 1583 року. Цей хамам, розташований на прибережній ділянці, служив як морякам, так і забезпечував дохід для фонду. Він був спроектований як єдиний хамам, без окремих секцій для жінок і чоловіків.

Найбільш унікальною особливістю будівлі є її внутрішній простір. У цій секції з шестигранним планом чотири аркові ніші слугували для миття, а дві інші вели до прилеглих холодних кімнат. У центрі розташований центральний майданчик, а над ним – одна купол, який пропускає світло. Стіни побудовані з використанням кладки, де поєднуються камінь і цегла. Протягом століть землетруси, особливо, завдавали шкоди куполу, і будівля протягом багатьох років залишалася без належного догляду.

У 2005 році сім'я Ірен придбала будівлю і розпочала масштабний ремонт. Робота, яку очолював архітектор Джафер Бозкурт, тривала близько семи років і завершилася у 2012 році. Під час ремонту були демонтовані дерев'яні роздягальні, які пізніше додали до холодної кімнати, таким чином відновивши первинний вигляд простору, створеного Сінаном. Купол був відновлений традиційними методами. У 2016 році робота отримала Національну архітектурну премію, а в 2017 році – премію Europa Nostra.

Сьогодні хамам знову функціонує. Раніше він обслуговував лише чоловіків, але зараз він відкритий для жінок і чоловіків у різний час. Якщо ви хочете побачити його інтер'єр, дізнайтеся про розклад і умови на офіційному сайті хамаму. Навіть якщо ви просто проходите повз, варто подивитися на куполоподібну структуру і оцінити, як Сінан розмістив мечеть і хамам поруч.

Джерела: Ісламська енциклопедія TDV; Europa Nostra; Вікіпедія (Хамам Кілич Алі Паша).

Вийшовши з хамаму, спочатку зупиніться перед фонтаном Топахане. Цей площевий фонтан, збудований за наказом султана Махмуда I у 1732 році, має квадратну форму, всі чотири сторони однакові, а кути скошені до двох третин висоти. Уважно розгляньте кам'яні рельєфи на фасадах: у прямокутних рамах розміщені дерева з плодами, що ростуть з ваз, і букети квітів у горщиках. Разом із хвилястими карнизами, фонтан є типовим прикладом переходу від класичного османського стилю до західної декоративності, і він є одним з найбільших площевих фонтанів Стамбула. Вірш, що прикрашає фонтан, належить поетові Нафіхі. Колись фонтан знаходився біля берега, але з часом був віддалений від нього через засипання; у 2006 році він був ретельно відновлений.

На північ від фонтану, у напрямку до Босфору, розташована будівля з куполом – Топахане-і Аміре. Після завоювання, султан Мехмед Завойовник заснував тут ливарний цех, де відливалися гармати для армії та флоту. Будівля була відновлена за часів правління Сулеймана, а у XVIII столітті також зазнала змін; за даними джерел, сучасна будівля була знову побудована у 1743 році. У 1843 році у районі Зейтінбурну було відкрито залізоплавильний завод, і з 1850 року ливарне виробництво поступово було перенесено сюди.

У 1992 році будівля була передана Університету образотворчих мистецтв імені Мімара Сінана, і сьогодні вона використовується як Культурний і мистецький центр Топахане-і Аміре. У ній є три виставкові зали: "П'ять куполів", "Один купол" і "Підземні цистерни". Якщо є виставка, зайдіть до залу "П'ять куполів", щоб відчути масштаб будівлі, перебуваючи під куполами, що дали назву залу. Оскільки графік виставок може змінюватися, перед відвідуванням перевірте оголошення університету. Навіть якщо немає виставки, можливість побачити фонтан і ливарний цех з одного погляду показує, наскільки близько до берега було розташоване підприємство, що дало назву цьому району.

Джерела: Університет образотворчих мистецтв імені Мімара Сінана; Інвентар культурної спадщини; Вікіпедія (Топахане-і Аміре; Фонтан Топахане).

Останньою зупинкою маршруту є мечеть Нусретіє, розташована одразу поруч із трамвайною зупинкою Топахане. Вона була збудована з зовсім іншим стилем, ніж попередні об'єкти, через два з половиною століття. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, будівництво мечеті, замовленого султаном Махмудом II, розпочалося в червні 1823 року після великої пожежі і завершилося 8 квітня 1826 року. Її архітектором був Крікор Аміра Калфа з родини Баліан. Назва мечеті означає "перемога" і пов'язана з ліквідацією корпусу яничар за правління Махмуда II.

З першого погляду, увагу привертають дві незвичайні за своєю витонченістю мінарети. Мечеть є пишною спорудою, що поєднує в собі елементи європейського бароко та ампіру. Порівняйте декоративне оформлення фасаду з більш стриманим облицюванням мечеті Кілич Алі Паша, розташованої за кілька сотень метрів, і ви побачите, як за кілька хвилин прогулянки можна простежити перехід від класичної мови османської архітектури 16-го століття до більш західної мови 19-го століття. Частиною комплексу є також хюнкар каср (імператорський павільйон), який використовувався султаном під час відвідування мечеті.

Внутрішнє оздоблення, виконане в техніці каліграфії, використовує, скоріше, західний репертуар орнаментів, ніж традиційні турецькі мотиви. Зверніть увагу на купол: замість звичного орнаментального поясу тут використано рослинні мотиви, що є новаторською деталлю для того часу. У каліграфічному оформленні проявилася праця відомого каліграфа того часу, Мустафи Ракима. Навпроти мечеті розташовувалися муваккітхане (спостережний пункт для визначення часу молитви) та себіль (фонтан), але міські зміни 20-го століття змінили навколишнє середовище, і ці споруди були згодом перенесені.

Сьогодні мечеть відкрита для відвідування. Відвідайте її у позаміський час, зніміть взуття, жінки повинні бути в хустках, плечі та коліна повинні бути закриті, і зберігайте тишу всередині. Після відвідування ви можете легко дістатися до Кабаташа або Еміненю трамваєм.

Джерело: Ісламська енциклопедія TDV; Вікіпедія (Мечеть Нусретіє).