Від фортеці Невшехір до Саріхана: північний маршрут Каппадокії.

Розпочніть свою подорож з найвищої точки міста, з фортеці Невшехір. Фортеця розташована в парку, до якого можна дійти пішки, піднімаючись крутими вуличками в центрі міста. Діставшись до вершини, спочатку прогуляйтеся навколо стін. План фортеці приблизно овальний, з двома воротами та чотирма круглими вежами. Уважно розглядаючи стіни, ви помітите два різних типи каменю. У первісній конструкції використовувався темний базальтовий камінь, а під час подальших ремонтів було додано жовтий камінь. Ця різниця в кольорі є найпростішим свідченням того, як фортеця змінювалася протягом століть. У різних джерелах по-різному описується час її побудови. У "Ісламській енциклопедії TDV" зазначено, що вона була збудована в період Сельджуків і слугувала для забезпечення безпеки регіону. Деякі джерела також припускають, що на цьому місці раніше могла існувати візантійська споруда. У той час Невшехір був невеликим селом під назвою Мушкара. Село знаходилося на перехресті доріг, що вели до Аксарая, Нігде та Кайсері, і було важливим пунктом для караванів. Доля міста змінилася на початку 18-го століття, коли Мушкарський Дамад Ібрагім-паша став великим візирем. Паша перетворив село на нове місто, і в 1725 році поселення отримало назву Невшехір, що означає "нове місто". Під час цієї реконструкції фортеця була відновлена, а навколо неї було зведено нові стіни. Згідно з енциклопедією, у 1730 році у фортеці знаходився дидар (командир), артилеристи, запаси боєприпасів та військовий оркестр. З верхньої частини стін можна побачити старий центр міста, де колись розташовувався комплекс будівель. У підножжя фортеці розташоване велике поселення, висічене в скелях, відоме як Каяшехір. Ця територія була виявлена під час міського благоустрою в 2014 році і займає площу близько 400 000 квадратних метрів. Під час розкопок було задокументовано понад тисячу печерних споруд, цистерн, стайнів та тунелів. Спробуйте розгледіти сходи, висічені в схилі гори – тут ви зрозумієте, що місто росло не лише на поверхні, але й усередині скелі. Найкращий час для фотографування – ранок, коли сонце світить ззаду, і рівнина виглядає чітко. Дивлячись на північ, ви також зможете визначити напрямок до наступної точки вашого маршруту. У парку є місця, де можна відпочити, але на вершині мало тіні. Після спуску з фортеці, вирушайте на північ, до дороги, що веде до Гюльшехір.

Джерела

Відкритий палац розташований безпосередньо біля дороги, що з'єднує Невшехір і Гюльшехір, і знаходиться за три кілометри від Гюльшехіра. Гюльшехір, який у давнину називався Зоропассос, є районом, розташованим на південному березі річки Кізілірмак. Після того, як ви припаркуєте автомобіль, перед вами постануть споруди, висічені в туфових скелях, що піднімаються один над одним. Згідно з джерелами, територія займає приблизно один квадратний кілометр, а споруди утворюють групи, що переплітаються навколо пагорба. Територію розділяє потік, що протікає посередині. Почніть свою екскурсію з першої частини, розташованої вздовж дороги, де переважно знаходяться стайні. Вважається, що у 964-965 роках тут був табір для військ візантійського імператора Нікефора Фоки. Зайдіть у стайні та пошукайте виїмки для корму та отвори, до яких прив'язували тварин. Потім перейдіть через потік. Вважається, що друга частина була висічена в середині або другій половині X століття і являла собою багатоярусне поселення. Те, що робить Відкритий палац відомим, – це прикрашені фасади, що знаходяться на цьому боці. Деякі фасади складаються з трьох ярусів, розділених глухими арками, і висічені в скелі, нагадуючи фасад палацу. За фасадами розташовані великі зали, внутрішні двори та житлові приміщення з сходами. У джерелах згадуються такі назви, як "Малий палац", "Конюшня Тавла" та "Житло зі сходами". На території також знаходяться споруди, висічені в скелях, і скельні гробниці епохи Риму. Призначення цих споруд є предметом дискусій серед дослідників; одна з версій припускає, що це було місце, де зупинялися мандрівники, своєрідний придорожній караван-сарай. Обов'язково подивіться на "грибний" дивовижний камінь (перібаджа) в кінці екскурсії. Управління культури та туризму провінції представляє цей камінь як унікальний зразок, характерний для цього регіону. Оскільки територія велика і слабо позначена, сплануйте свій маршрут на вході та повертайтеся тим же шляхом. Не піднімайтеся на скелі; туф – м'який камінь, і його краї можуть відколотися. Тіні є лише всередині печер, тому візьміть з собою капелюх і воду. У полуденний час фасади виглядають більш рівно, тому для фотографій знімайте фасад збоку, під кутом, де є тінь. Також повідомляється, що навколо території є пішохідна доріжка для любителів природи. Після цього, рухаючись на схід вздовж

Підземне місто Özkonak розташоване в селищі Özkonak, за чотирнадцять кілометрів від міста Аванос. Воно висічене в північному схилі гори Ідіш, в місці, де вулканічні туфи мають значну товщину. Це археологічна пам'ятка, що підпорядковується Міністерству культури та туризму; інформацію про умови відвідування та графік роботи можна знайти на офіційному веб-сайті музею. Хорошою ідеєю буде відвідати це місце в найспекотнішу частину дня, оскільки під землею прохолодно. Однак, варто взяти з собою легкий одяг. Після входу коридори стають вужчими, а стеля опускається, тому в багатьох місцях доведеться йти, нахиляючись. Тим, хто відчуває клаустрофобію, краще залишатися в районах, розташованих ближче до входу. Згідно з джерелами, місто було виявлено в 1972 році і того ж року було відкрито для відвідування. Опис, наданий Міністерством, представляє це місце як двоповерхове поселення, де широкі галереї з'єднані тунелями. Деякі іноземні джерела вказують на більшу кількість поверхів, тому не варто зациклюватися на кількості поверхів під час огляду. Перше, на що варто звернути увагу, це ковзні камені. Ці великі камені, схожі на млинні жорна, використовувалися для закриття проходів зсередини. Огляньте заглиблення, в якому лежить камінь, і отвір, через який його можна було обертати. Особливістю Özkonak, що відрізняє його від Kaymaklı та Derinkuyu, є дуже вузькі та довгі отвори між поверхами. Ці отвори використовувалися для зв'язку між поверхами. Коли входи до кімнат були закриті, вентиляція здійснювалася через ці отвори. Ще одна деталь – отвори, розташовані в стелі тунелів після ковзного каменю. Згідно з описом, наданим Міністерством, вони використовувалися для обливання гарячою олією ворогів, які намагалися проникнути всередину; інші джерела стверджують, що могли використовуватися гарячий пісок. Спробуйте знайти ці отвори, дивлячись вгору. У галереях також можна побачити стайні, приміщення, які використовувалися як таверни, та склади. На веб-сайті муніципалітету Derinkuyu зазначено, що територія ще не повністю очищена, і для відвідування відкрита лише частина. Тому не відходьте від позначених маршрутів і не заходьте в закриті проходи. Всередині недостатньо освітлення для фотографування, тому використовуйте камеру без спалаху, з фіксованим налаштуванням. Після виходу з підземного міста ви можете прогулятися тихими вулицями селища. Потім поверніться на південь, проїдьте через Аванос і вирушайте до Sarıhan, розташованого в долині річки Damsa.

Останньою зупинкою дня стане караван-сарай Саріхан, розташований приблизно за п'ять кілометрів на південний схід від Аваноса, на північ від Ургюпа, у долині річки Дамса. Цей караван-сарай знаходиться на маршруті Аксарай-Кайсері, який забезпечував східно-західне сполучення на Шовковому шляху. Будівництво було завершено в 1249 році за часів правління султана II Іззеддіна Кейкавуса з династії Сельджуків. Джерела називають його одним з останніх караван-сараїв, збудованих султанами Сельджуків. У культурному інвентарі цей караван-сарай представлений як об'єкт, пов'язаний з Шовковим шляхом, і включений до попереднього списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Підходячи до нього, спочатку зверніть увагу на фасад: стіни товсті та високі, що було зроблено для захисту від розбійників. Головні ворота дивляться на захід. Назва походить від жовтого каменю, але при ближчому розгляді ви побачите три кольори – жовтий, бежевий і рожевий – у туфі. Ці кольори особливо гармонійно розташовані в арках над воротами. Приділіть кілька хвилин, щоб оглянути кам'яну обробку воріт: це найдекорованіша частина сельджуцьких караван-сараїв. Увійшовши всередину, ви опинитеся на великому подвір'ї; будівля займає площу близько двох тисяч квадратних метрів. З входу зліва розташовані шість відкритих секцій, покритих склепіннями. Справа – закриті кімнати, до яких також ведуть прикрашені ворота. Навпроти подвір'я знаходиться другий, ще більш розкішний портал, який веде до закритого приміщення. Це приміщення покрито півкульною куполом, а маленькі отвори в куполі пропускають туди приглушене світло. За часів Сельджуків у цих караван-сараях подорожні могли безкоштовно харчуватися та отримувати воду протягом перших днів, а також доглядати за своїми тваринами. Стоячи на подвір'ї, уявіть, як тут відпочивали каравани, навантажені вантажами. З часом караван-сарай частково руйнувався, і в 1991 році він був ретельно відновлений. Результати реставрації викликають суперечки: деякі вважають результат вдалим, інші – що втрачено оригінальний вигляд. Спробуйте розрізнити старі та нові камені – це цікавий аспект вашої подорожі. Умови відвідування внутрішніх приміщень можуть змінюватися, тому перед відвідуванням дізнайтеся актуальну інформацію. Увечері, коли світло падає на камінь, ви зможете найкраще оцінити його теплий колір; сфотографуйте фасад злегка збоку. Проведіть кілька хви