Анкара: Центр діяльності ахіліїв та софійських торговців.

Вийдіть із метро "Ulus" і йдіть на південь вздовж проспекту Ататюрка. Будівля з простим, симетричним фасадом, розташована навпроти оперного театру, є музеєм Генерального управління вакуфів. Ця будівля була збудована в період Першої національної архітектури. У 1925 році сюди було перенесено юридичну школу Анкари, яка працювала тут до 1941 року. Згодом тут розміщувалася школа мистецтв для дівчат, гуртожиток, а також до квітня 2004 року – управління муфтіяту Анкари. Після реставрації, 7 травня 2007 року, будівля була відкрита як музей. У будівлі, що складається з підвалу, першого та другого поверхів, експонується колекція з 2669 експонатів, з яких 236 – це унікальні предмети, що охоплюють період з 13-го по 20-те століття, і всі вони походять з різних вакуфських об'єктів по всій Туреччині.

На цьому маршруті ви знайдете пару ставень: це віконні панелі мечеті Ахі Євран, датовані 13-м століттям. Згідно з "Ісламською енциклопедією TDV", Ахі Євран – це шейх Насируддін Махмуд, який помер у 1262 році. Він заснував анільську спільноту в Анатолії, об'єднавши відносини між шейхом і учнем у завії з відносинами між майстром і учнем у майстерні. Багато ханів, які ви побачите далі по маршруту, також є вакуфськими об'єктами: Сулухан і Чокурхан належали одному вакуфу, а Ченгельхан – фонду Рюстема Паші. Музей – це відмінна відправна точка, щоб зрозуміти, як вакуфська організація підтримувала ці будівлі.

На першому поверсі розташовані кімнати з килимами, доріжками та інструментами для ткацтва, а на другому – рукописи, кераміка, металеві та дерев'яні вироби. Особливо варто звернути увагу на дверні панелі мечеті Діврігі Улу, люстри, вакуфні документи, годинники та каліграфічні роботи. У музеї є реставраційна майстерня з басейнами для прання килимів, а також пристрій аудіогіда, що підтримує кілька мов. Перевірте дні відвідування та умови входу на офіційному веб-сайті.

Джерело: Музей вакуфських об'єктів Анкари (VGM), "Ісламська енциклопедія TDV", розділ "Ахілік", Вікіпедія.

Виїжджайте з бульвару, поверніть до площі Улус і зайдіть на вулицю Анафарталар. На острові, розташованому між вулицями Анафарталар і Поста, знаходиться будівля Сулухан. Її було збудовано між 1508 і 1511 роками за наказом Хасан-паші, державного діяча часів правління Селіма I та Баязида II. Довгий час її називали Хасанпаша-хан, а назва "Сулухан" з'явилася в документах з 1688 року. У списку приблизно тридцяти ханів Османської Анкари, що міститься в Ісламській енциклопедії TDV, вона згадується під назвою Хасанпаша-хан.

Це двоповерхова кам'яна будівля з двома внутрішніми двориками. Перший дворик має квадратну форму; на першому поверсі розташовано 30 кімнат, а на другому – 32. У центрі двору знаходиться фонтан і мечеть. Другий дворик – це частина стайні, а там же розташована лазня. У часи Османської імперії тут торгували кавою та пряжею. Пряжа є важливим елементом цього маршруту, оскільки в місті Анкара пряжа означає вовняну пряжу. У 1929 році під час пожежі в районі Балъкпазарі будівля була пошкоджена. До 1950-х років вона використовувалася як ринок овочів і фруктів, а в 1984 році Генеральне управління вакуфів провело її реставрацію. Сьогодні тут працює ринок. Ринок Анкара, збудований у 1937 році навпроти, і ринок дров'яників, що примикає до стіни будівлі, показують, як навколо хану завжди були спеціалізовані ринки.

Огляньте будівлю, пройшовшись двома внутрішніми двориками: зверніть увагу на планування кімнат, аркади та масивний вхід. Схему планування, яку часто порівнюють з Коза-ханом у Бурсі, ви можете побачити на власні очі. Далі починається найкрутіша ділянка маршруту: підйом на гору, що веде до підніжжя фортеці, триває близько кілометра.

Джерело: Вікіпедія, Suluhan; TDV İslam Ansiklopedisi, Ankara; Güven Dinçer, İdealkent 2014.

Музей анатолійських цивілізацій розповідає про інші маршрути; зверніть увагу на дві будівлі, розташовані вздовж цієї дороги. Музей на вулиці Гьозбеджі складається з двох османських споруд. Махмут-паша Бедестен був збудований візирем Фатіха, Махмутом-пашою, у період з 1464 по 1471 рік; на ньому немає написів. У центрі розташована прямокутна закрита споруда, вкрита десятьма куполами, а навколо неї – ряд із 102 магазини з арочними стелями: це класична схема бедестена. Поруч розташований Куршунлу Хан, який також був збудований одним із візирів Фатіха, Мехмедом-пашою, у другій половині 15-го століття. Це двоповерхова будівля, збудована з необробленого каменю, з 28 кімнат на першому поверсі та 30 кімнат на другому.

Саме тут був центр торгівлі шовком. Шовк, виготовлений в Анкарі, продавався лише торговцям шовком у бедестені, щоб уникнути податкових ухилень; звідси тканини розподілялися до Стамбула, Алеппо та Венецію. Вартість оренди магазинів у Куршунлу Хані також свідчить про це: згідно з даними, наведеними на Вікіпедії, річна орендна плата, яка в інших місцях становила 1800 акче, тут сягала 41 500 акче. Після пожежі 1881 року обидві будівлі були покинуті. Ідея створення музею виникла в 1921 році в Аккале, розташованому в районі Кале, але через брак місця, за пропозицією Хаміта Зюбейра Кошая, були придбані бедестен і хан. Реставрація тривала з 1938 по 1968 рік, архітекторами були Мачіт Курал, Зютю Бей та Іхсан Кьогю; центральна частина бедестена була відкрита для відвідування в 1943 році. У 1997 році музей був визнаний "Музеєм року" в Європі.

Всередині бедестена зверніть увагу на куполи та ритм магазинів; Куршунлу Хан сьогодні використовується як адміністративна будівля музею, і можливо, що ви не зможете оглянути його інтер'єр. Деякі зали перебувають на реконструкції до початку 2027 року; перевірте поточний стан на офіційному сайті.

Джерело: Офіційний сайт Музею анатолійських цивілізацій; Wikipedia; Вікіпедія, Куршунлу Хан (Анкара); Kaya 2021.

Вийдіть з музею та йдіть до головних воріт фортеці. Перед воротами, на площі Атапazarı, розташовані два караван-сараї, що стоять поруч. Менший з них – Чукурхан. Він датується 16-17 століттями і належить до вакуфа (благодійного закладу) шейхуль-ісламу Анкаралі Мехмеду Еміну Ефенді; він був відновлений двічі, у 1791 та 1801 роках. Це двоповерхова будівля з кам'яним фундаментом і цегляними стінами, з дерев'яними конструкціями. Через нахил місцевості, з західної сторони є частковий підвал, і, ймовірно, назва "Чукур" (яма) походить від цього. До прямокутного двору вхід здійснюється з півночі; планування будівлі є типовим для османських міських караван-сараїв, нагадуючи молодшого брата Ченгелхану.

На початку 2000-х років цей об'єкт був у списку будівель, які терміново потребували відновлення, складеному Всесвітнім фондом пам'ятників. У період з жовтня 2007 року по травень 2010 року будівля була реставрована з урахуванням її оригінального вигляду, а двір був накритий скляною конструкцією для захисту. Сьогодні він використовується як готель; тому варто приділити п'ятнадцять хвилин, щоб оглянути фасад з його кам'яно-цегляною текстурою, дерево верхнього поверху, вхідні ворота у двір і те, як будівля розташована на схилі.

Розташування цих двох караван-сараїв біля воріт фортеці не випадкове. В Османській Анкарі було близько тридцяти таких споруд, і більшість з них були зосереджені біля підніжжя фортеці, навколо базару; тут розвантажувалися товари з караванів, а звідси вони розподілялися по різних ринках. Від Чукурхану до Ченгелхану – лише кілька кроків. Після огляду обох, подивіться з площі вниз, до ринку Коюнпазари; цей схил – ваш шлях назад.

Джерело: Вікіпедія, Чукур Хан; TDV Ісламська енциклопедія, Анкара.

Перед головними воротами фортеці розташований великий торговий склад – Чегенхан. Згідно з джерелами, він був побудований у 1522 році, за часів правління Сулеймана Величного, і належав до вакуфів Рюстема Паші; його вважали одним із чотирьох найбільших торгових складів того часу. Класичний османський міський склад, з майже квадратною формою, відкритим внутрішнім двором, численними кімнатами та місцем для верблюдів, є найкращим збереженим прикладом у Анкарі. У списку тридцяти складів, наведеному в Ісламській енциклопедії TDV, він згадується серед перших. Протягом тривалого часу склад використовувався як склад для шерсті, вовни та шкіри; він був життєво важливим центром торгівлі. У записах шаріатських судів Анкари за 1721 рік зазначено, що торговець, що проживав у Чегенхані, продав голландському купцю 750 укіє шовкової пряжі. Це найбільш конкретне свідчення торгової мережі, що існувала на цьому шляху: іноземний торговець приїжджав до складу, купував пряжу тут і відвозив її до Європи через Ізмір або Стамбул.

У двадцятому столітті першим магазином Вехбі Коча був саме цей склад. У 2005 році Фонд музеїв і культури імені Рахмі М. Коча орендував склад у Генерального управління вакуфів, відреставрував його та відкрив як перший промисловий музей в Анкарі; сусідній Сафранхан, побудований у 1511 році, також був відреставрований у 2012-2016 роках і включений до музею. У колекції представлено понад десять тисяч експонатів, від транспорту до авіації; але спочатку відвідайте внутрішній двір, щоб побачити його архітектуру та ритм кімнат, а потім перейдіть до експозицій.

Інформацію про графік роботи та умови відвідування можна знайти на офіційному сайті; після відвідування музею зупиніться перед головними воротами і ще раз порівняйте Чукурхан і Чегенхан. Однакова функція, але різні масштаби.

Джерела: Вікіпедія, Музей Чегенхан імені Рахмі М. Коча; Kaya 2021 (DergiPark); Ісламська енциклопедія TDV, Анкара.

Під час спуску з району Атіпazarı до району Коюнпазари на дорозі розташована мечеть Ахі Ельван. Цей маршрут завершується біля мечеті, побудованої родиною, яка створила організацію для розвитку торгівлі. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, мечеть була збудована Хаджі Ельваном ібн Мехмедом Беєм, нащадком Нізамедіна Зехраба, наприкінці 14-го століття. Написи на мінорі вказують на те, що в 1413-14 роках він був відновлений Челебі Мехмедом. Ахі були організацією, яка в 13-му столітті об'єднувала ремісників, що тікали від монгольського вторгнення, в районі Анкари; вони відігравали важливу роль у соціальному та економічному житті міста до того, як Анкара у 1354 році увійшла до складу Османської імперії. Неподалік, у районі Саманпазари, розташована мечеть Асланхане, яку також збудував представник ахі, Ахі Шерафетдін; цей маршрут включає лише мечеть Ахі Ельван.

Всередині мечеть має прямокутну залу, розділену на чотири частини, з чотирма рядами дерев'яних стовпів. Капітелі стовпів виготовлені з мармуру, що, ймовірно, походить від римських та візантійських споруд. Нижні стіни виконані з каменю, а верхні – з цегли. Стеля – дерев'яна, з консолями, а балкончики – також дерев'яні. Міхраб виконаний з гіпсу, з мукакарною та рельєфними прикрасами. Мінор, виготовлений з тонкої різьби, був створений Харпутлу Мехмедом ібн Баєзидом. Двері з наскриптами, що розповідають про будівництво та реставрацію, зараз зберігаються в Етнографічному музеї.

Правила відвідування: мечеть відкрита для відвідування, але під час молитви краще не заходити всередину або тихо чекати позаду. Обов'язково зніміть взуття біля входу, одяг має закривати плечі та коліна, а жінкам слід одягнути хустку. Не використовуйте спалах під час фотографування. Двадцять хвилин буде достатньо, щоб оглянути дерев'яні стовпи та мінор. Звідси можна спуститися до району Коюнпазари та дістатися до площі Саманпазари, звідки відправляються автобуси до районів Улус та Кізілай.

Джерело: Ісламська енциклопедія TDV, статті "Ахі Ельван Мечеть" та "Анкара".