Сліди епохи Конституційної монархії та Республіки: від Таксиму до Шишлі.

На цій зупинці ви не побачите самої площі, а лише монумент, розташований у її центрі. Вийшовши з метро або з вулиці Істікляль, прямуйте до монументу Республіки; він розташований у центрі площі, де немає руху транспорту, і з нього можна оглянути всі боки. Монумент, спроектований італійським скульптором П'єтро Канонікою, був розпочатий у 1925 році та завершений за два з половиною роки, а урочисте відкриття відбулося 8 серпня 1928 року. База та ландшафт навколо монументу були розроблені Джуліо Монджері. Ця споруда заввишки одинадцять метрів важить вісімдесят чотири тонни; бронзові фігури розміщені всередині аркової бази з рожевого та зеленого мармуру, а всі елементи були доставлені з Риму до Стамбула на кораблі. Вартість будівництва була покрита пожертвами від населення; найбільший внесок зробив банкір Берч Керестеджян. Спочатку перейдіть до північної сторони, яка виходить на вулицю Республіки. Тут зображений Мустафа Кемаль в уніформі, перед солдатами, як командувач Війни за незалежність. Потім обійдіть монумент і перейдіть до південної сторони, яка виходить у бік вулиці Істікляль. На цій стороні Ататюрк зображений у цивільному одязі; поруч з ним Ісмет Іненю та Февзі Чакак, а навколо – солдати та люди, сцена зображує заснування молодої Республіки. Серед фігур на задньому плані є представники, які символізують радянську допомогу під час Війни за незалежність; оскільки джерела вказують різні імена цих фігур, ми не вказуємо їх тут. На двох вузьких бічних сторонах розташовані статуї солдатів, а на медальйонах над ними – портрети двох жінок. Аркова форма бази нагадує фонтан; спочатку проект Каноніки дійсно передбачав створення фонтану. Підійдіть до бази, щоб розгледіти вирази облич і складки одягу, а потім відійдіть на кілька кроків, щоб охопити монумент цілком. Вранці сонячне світло рівномірно освітлює південну сторону; північну сторону краще розгледіти в другій половині дня. У національні свята територію навколо монументу використовують для проведення урочистих заходів, тому в ці дні не затримуйтеся на цій зупинці. Після огляду монументу пройдіть до парку Гезі, розташованого на північному сході площі. Парк був відкритий у 1943 році і є першим парком, побудованим в Стамбулі в період Республіки; на його місці раніше знаходилася казарма Топчу казарми, яка була зруйнована в 1940 році за планом Енрі Проста. Підніміться по мармурових сходах парку і пройдіть по алеї, після чого Після спуска ви опиняєтеся в парку Мачка Демократі, який є наступною зупинкою. Джерело: Вікіпедія (Меморіал Республіки, парк Ґезі на площі Таксим, казарма Ташкшла, канатно-дорога TF1); Вікіпедія (Меморіал Республіки).

Коли ви виходите з нижньої станції канатної дороги, ви опиняєтеся на дні ущелини. На цій зупинці варто прогулятися, посидіти та оглянутися навколо. Парк розташований у заглибленні, яке називають долиною Долмабахче, і простягається між районами Долмабахче, Мачка, Нішанташі та Харбіє. Межа районів Бешікташ і Шішлі також проходить тут. З дев'ятнадцятого століття ця місцевість була місцем відпочинку. У 1970-х роках вона перетворилася на занедбану та небезпечну територію. У 1993 році парк був реконструйований та відкритий, і тоді до його назви було додано слово "Демократія". Останню масштабну реконструкцію парк пережив у 2021 році, яку здійснила мерія Стамбула. Доля цього парку тісно пов'язана з пам'ятником, який ви бачите в Таксимі. У 1937 році план Енрі Проста передбачав створення парку на місці колишнього арсеналу, а також культурної зони, що простягалася до районів Мачка та Бешікташ.

У парку, вздовж ущелини, розташовано дев'ять штучних водойм та невеликий штучний острів. Прогуляйтеся, слідуючи за водними шляхами. Містки між водоймами – це одні з найпопулярніших місць для фотографування в парку. Зверніть увагу на дерева. Тут ростуть липи, верби, клени, каштани, дуби, акації, тополі, самшити, бузини та горіхи. Восени дно ущелини стає жовто-коричневим. У парку є дві дитячі ігрові майданчики та дві зони для занять спортом на відкритому повітрі. Якщо ви гуляєте з дитиною, варто затриматися на цій зупинці. Більшість лавок розташовані біля водойм та в тіні дерев. Це найкраще місце для обіду, оскільки на двох наступних зупинках у районі Шішлі немає зелених зон, де можна було б посидіти.

Будівлі, розташовані на схилах ущелини, розповідають про історію парку. З боку Бешікташ видно Мачка Арсенал – триповерхова кам'яна будівля. Цю будівлю спроектував Саркіс Баліян у 1873-1875 роках за наказом султана Абдулхаміда II. Тут зберігалася зброя для піхоти, а сьогодні це головна будівля кампусу Технічного університету Стамбула в Мачці. На схилі з боку Харбіє розташовані концертний зал імені Чемаль Решіт Рей, Конгрес-центр імені Люфтфі Кірдара та відкритий театр імені Чеміль Топузлу. Влітку ввечері з відкритого театру чути звуки, які доносяться до самого центру парку. Якщо ви йдете в бік кінця ущелини, що примикає до

На вулиці Халкашкярґазі, серед будівель, розташований триповерховий рожевий будинок, який легко не помітити. Зверніть увагу на табличку над дверима та бюст перед будинком. Будинок був побудований у 1908 році Осепом Касабяном. Мустафа Кемаль переїхав сюди 13 листопада 1918 року. Він прожив тут близько шести місяців, поки 16 травня 1919 року не покинув місто, щоб вирушити до Самсуна. На верхньому поверсі жили його мати, Зюбейде Ханим, та сестра, Макбуле. Нижній поверх був відведений для його помічників. Відвідавши цей будинок, ви зможете прогулятися кімнатами, де він жив, і відчути масштаб цього місця. Це не палац, а звичайний сімейний будинок, типовий для того часу в районі Шишлі.

Будинок був відкритий як музей 15 червня 1942 року за часів губернатора та мера Люфтфі Кірдара. Сьогодні музеєм керує муніципалітет Стамбула. Відвідування музею відбувається на трьох рівнях: першому, другому та третьому поверхах. У виставці представлені одяг, особисті речі та медалі Ататюрка, а також документи, що стосуються Війни за незалежність та революцій, а також фотографії, що ілюструють його життя від народження до смерті. Тут також виставлені портрети, написані такими художниками, як Ібрагім Чаллі та Зекі Коджамемі. Зупиніться перед портретом Чаллі та порівняйте стиль живопису 1920-х років з бронзовими роботами Каніки, які ви бачили в Таксимі. Найбільш вражаюче в цьому будинку – те, що підготовка до відправлення до Самсуна відбувалася саме в цих кімнатах. Зверніть увагу на дати документів. Більшість з них датовані періодом з кінця 1918 року до весни 1919 року.

Будівля кілька разів змінювала власників. У 1960 році було проведено частковий ремонт, а в 1962 році сталася невелика пожежа. У 1981 році, до сторіччя від дня народження Ататюрка, було проведено масштабну реставрацію. Після реставрації 2014-2015 років музей був знову відкритий 10 листопада 2015 року. Дерев'яні сходи, стелі та підлоги, які ви бачите сьогодні, є результатом цієї останньої реставрації. Музей невеликий. Якщо ви прийшли великою групою, пройдіть поверхами по черзі та тихо. На вузьких сходах пропускайте тих, хто йде вам назустріч. Перед відвідуванням перевірте дні та години роботи на веб-сайті муніципалітету Стамбула. У національні дні, особливо 10 листопада та 19 травня, будинок відвідує велика кількість людей.

Після виходу з музею ще раз подумайте про назву вулиці. Халка

Наприкінці вулиці Абіді-і Хюррієт схил закінчується, і перед вами постає пам'ятник. Це – пагорб Хюррієт-і Ебедіє, найвища точка Шішлі, звідки відкривається вид на долину Каґітхане. Історія пам'ятника коротка та зрозуміла. Він був встановлений у пам'ять про солдатів, які загинули під час повстання, що спалахнуло в Стамбулі в квітні 1909 року, відомого як "Події 31 березня". Переможцем конкурсу на проект пам'ятника у квітні 1909 року став архітектор Музаффер Бей. Закладка першого каменю відбулася 23 липня 1909 року, а, за даними джерел, пам'ятник було урочисто відкрито 23 липня 1911 року під час святкування річниці встановлення конституційної монархії. Джерела вважають його першим національним пам'ятником, збудованим за часів Османської імперії. Музаффер Бей був одним з провідних представників напрямку "Першої національної архітектури", і цей пам'ятник є одним з його ранніх творів.

Підійшовши до пам'ятника, спочатку огляньте його в цілому. Він повністю зроблений з мармуру і нагадує гармату, спрямовану вгору. Він розташований на трикутній платформі; Музаффер Бей використав цю геометрію, натхненний трикутною формою пагорба. Наблизившись, ви побачите бронзові панелі та бронзові двері. На панелях розміщено тугру султана Мехмеда Решада та дати, що вказують на проголошення конституційної монархії. Під пам'ятником розташована невелика мечеть, до якої ведуть вісімнадцять сходинок. У цій триногій споруді з маленьким куполом знаходяться саркофаги загиблих солдатів, а написи виконав каліграф Хасан Сабрі Ефенді. Ця частина може бути не завжди відкритою; якщо вона закрита, обмежтеся оглядом ззовні.

Територія навколо пам'ятника є кладовищем, і друга частина маршруту проходить саме тут. На цьому кладовищі поховані сімдесят один солдат, троє з яких були офіцерами, які загинули під час повстання. Поруч з пам'ятником розташована відкрита гробниця Махмуда Шевкет-паші, який був убитий у 1913 році; цю гробницю спроектував архітектор Кемаледдін Бей. Тіло Талата-паші було перенесено сюди 25 лютого 1943 року. На цій же території знаходяться могили Енвера-паші та Міхдата-паші. Пройдіть повільно між могилами, не наступайте на надгробки та не розмовляйте голосно. Ви зможете детально розгледіти силует пам'ятника, оскільки муніципалітет Шішлі використовує його у своєму лого