Район Зейтінбурну, зовнішня сторона стін, від Казличєшме до Топкапи.

Вийдіть зі станції Marmaray "Kazlıçeşme" і прямуйте вулицею Abay Caddesi, колишньою вулицею Demirhane Caddesi. Фонтан розташований на цій вулиці, за кілька хвилин ходьби від станції. Згідно з Вікіпедією, вулиця Demirhane Caddesi починається від стін і тягнеться в напрямку станції Zeytinburnu, розділяючи район на дві великі частини. Підійшовши до фонтану, спочатку огляньте його в цілому: це одностороння споруда, виготовлена з обробленого каменю, з нішею у формі плоскої арки, обрамленої декоративними елементами, на прямокутній поверхні. Зверніть увагу на невелику рельєфну розетку на ключовому камені арки, яка може бути непомітною на перший погляд. Напис на мармурі над аркою не є оригінальним; старий напис, який був зображений на фотографіях 1930-х і 1940-х років, зник, а сучасний напис був переписаний каліграфом під час реставрації в 2000-х роках. Найважливіше – це дзеркало всередині ніші. Під написом, написаним каліграфічним шрифтом на п'ятикутному щиті, на білому мармурі зображено пухку фігурку каза, що дає назву району, а перед нею – гілка з листям у формі зірки. Дата, вказана в написі за системою "ебджед", відповідає 953 року за мусульманським календарем, тобто 1546-1547 рокам, і вказується ім'я Мехмеда Бея як того, хто замовив фонтан. Вважається, що цей Мехмед Бей – це Ашик Пір Мехмед Челебі, викладач, який помер у Скоп'є. Камінь, на якому зображено каза, значно старший за сам фонтан. У 2002 році шукачі скарбів розбили мармур у надії знайти золото; після дослідження уцілілих фрагментів було встановлено, що це візантійський мармур 5-го століття. Коли фрагменти були перевернуті та з'єднані, з'явився мотив кристаграма, тобто візантійський майстер перевернув візантійський камінь і вирізав на ньому рельєф. Мармур був відновлений у 2010 році відповідно до оригінального вигляду. Євлія Челебі у своїй "Книзі подорожей" пише, що зображення каза під аркою цього фонтану, розташованого за межами Йедикуле, було надзвичайно красивим. З обох боків фонтану на кам'яних поверхнях є круглі ніші та по одному пожертвенному каменю поруч; не пропустіть їх. Тепер подивіться на район, що знаходиться позаду вас. Згідно з інформацією з Вікіпедії, після того, як Фатіх Султан Мехмет побудував фортецю Йедикуле, він відвів цю територію за межами стін Джерело: Вікіпедія, Казлы Чешме; Вікіпедія, Казлычешме; Районна адміністрація Зейтінбурну, Історія нашого району; Будак, Науковий журнал політичних наук Мармарського університету.

Під час під'їзду до Казличєшме, ви підходите до стін з західного боку і на цій ділянці бачите не внутрішню частину фортеці, а її зовнішню стіну. Спочатку спробуйте розібратися, як саме була збудована ця лінія стін. Стіни, зведені за часів правління імператора Феодосія II, мають три шари: найвнутрішніша, товста стіна, перед нею – нижча зовнішня стіна, а попереду – широка рівна смуга. Основна стіна має товщину від 4,5 до 6 метрів і висоту близько 12 метрів, тоді як зовнішня стіна досягає висоти від 8,5 до 9 метрів. Зверніть увагу на червоні цегляні смуги, що проходять між кам'яною кладкою; вони не лише декоративні, а й зміцнюють стіну, скріплюючи кам'яну кладку. Рівна смуга була шириною 20 метрів і в деяких місцях досягала глибини 10 метрів; ви все ще можете побачити поперечні стіни, які розділяли її на секції. Потім переведіть погляд на Золоті ворота. Золоті ворота, церемоніальні ворота Візантії, були місцем, куди імператори в'їжджали до міста під час тріумфальних парадів і державних церемоній, таких як коронація. Існує суперечка щодо того, за часів правління кого саме були збудовані ці ворота; дослідники розділилися між правлінням Феодосія I і Феодосія II, але більшість схиляється до думки, що їх збудували за часів Феодосія II. У пізні роки існування Візантії отвори воріт були замуровані, зменшуючи їх розмір; ви все ще можете побачити ззовні велику арку, що з'єднує мармурові вежі з обох боків. Гравюра 1685 року показує, що зовнішні ворота в ті часи були прикрашені рельєфними панно; фрагменти цих скульптур зараз зберігаються в Стамбульському археологічному музеї. У 1458 році султан Мехмед Завойовник заснував фортецю Йедикуле, додавши три великі вежі до чотирьох існуючих веж на внутрішній стіні. Фортеця втратила свою функцію воріт і протягом більшої частини османського періоду використовувалася як скарбниця, архів і державна в'язниця. Також пошукайте невеликі ворота Йедикуле, розташовані поруч із фортецею; дослідники не можуть дійти згоди щодо того, чи були ці ворота збудовані за часів Візантії, чи Османської імперії. Тепер зверніть увагу на смуги зеленої рослинності біля підніжжя стін, вздовж рівної смуги та дороги. Згідно з інформацією на веб-сайті Міністерства культури та туризму, сади Йедикуле, що простяга До Топкапи можна дістатися приблизно за три кілометри пішки; якщо ви втомитеся, автобус MR11 курсує в тому ж напрямку. Джерело: Вікіпедія, "Стіни Константинополя"; GoTürkiye, "Стамбульські стіни"; Вікіпедія, "Йедикуле"; Вікіпедія, "Тюремні камери Йедикуле".

Коли ви підійдете до музею "Panorama 1453" з боку стін, велика зелена зона навпроти – це парк "Topkapı Kültür Parkı", а музей розташований всередині цього парку. Згідно з офіційним сайтом музею, це місце колись займався автовокзал "Trakya Otogarı", але після перенесення автовокзалу тут був створений парк, а музей відкрився для відвідувачів у 2009 році. Згідно з Вікіпедією, будівництво парку розпочалося у 1999 році, і він займає площу 354 тисячі квадратних метрів. Перед тим, як увійти в музей, зупиніться біля входу та огляньтеся навколо, оскільки саме місцезнаходження музею є частиною історії. Згідно з офіційним сайтом, з точки, де розташований музей, зліва видно стіни "Edirnekapı", навпроти – стіни "Topkapı", а справа – стіни "Silivrikapı". "Topkapı" – це ворота Святого Романа у візантійському Константинополі, а назва походить від великої гармати, яка була розміщена перед ними під час облоги 1453 року. Всередині екскурсія починається з виставки. Цей розділ, підготовлений істориками Ерханом Афйонджу та Кошкнуном Йилмазом, розповідає історію міста – від заснування до облоги, завоювання та будівельної діяльності султана Мехмеда Завойовника – за допомогою мініатюр, гравюр та картин. Не поспішайте оглядати виставку, оскільки контекст сцени, яку ви побачите на верхній платформі, знаходиться саме тут. Після виставки ви пройдете коротким, темним коридором і вийдете на платформу, звідки відкривається панорамний вид. Картина виконана на внутрішній поверхні півсфери діаметром 38 метрів і займає площу 2350 квадратних метрів. Частина площі в 650 квадратних метрів між картиною та платформою є справжньою тривимірною конструкцією, де розташовані копії гармат, гарматних возів та бочок з порохом. Згідно з офіційним сайтом, на картині зображено близько 10 тисяч фігур, які починаються з розміру людини і зменшуються до горизонту. Як тільки ви підніметесь на платформу, підніміть голову: небо безперервно тягнеться від верхньої частини картини, утворюючи купол, тому ви не зможете зрозуміти, де закінчується картина. Музей пояснює початкове відчуття здивування, яке відчуває відвідувач, тим, що картина не має чіткої точки початку чи кінця. Потім повільно обійдіть платформу і зверніть увагу на пошкодження на стінах. Згідно з Вікіпедією, пошкоджені ділянки стін і їх розмір відтворені на основі звіту про ремонт стін, який був представлений першому наміснику Стамбула, Хідіру Бею. Картина є результатом спільної роботи

Мечеть розташована за межами фортеці Топкапи, на розі старої вулиці Давутпаша, кладовища Топкапи та шосе E-5; до неї можна дістатися пішки за кілька хвилин від готелю Panorama. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, будівля також відома під назвами Таккеджі Ібрагім Чавуш, Аракідже Ібрагім Ага та Таккеджі Джамі. Замовником будівництва був Ібрагім Ага, а його ім'я походить від професії, якою він займався – виробництвом головних уборів. Перед тим, як увійти на подвір'я, зверніть увагу на фонтанчик у кутку. Цей фонтанчик, найстаріша споруда комплексу, згідно з написом, що зберігається всередині мечеті, був збудований Ібрагім Ага у 1578 році. Напис на мармуровій плиті фонтана, розташованого навпроти, свідчить, що він був доданий у 1820 році великим візирем Дервішем Мехмедом Пашою; це остання будівля, додана до комплексу. Напис над дверима мечеті вказує на те, що будівництво було завершено у 1592 році, а другий фонтанчик, розташований біля східних воріт подвір'я, датується 1593-1594 роками. Ззовні ви помітите, наскільки скромною є мечеть: це невелика споруда з похилим дахом, побудована з чергування каменю та цегли, з невеликою галереєю для молитовників, що спирається на дерев'яні колони. У галереї для молитовників порахуйте вісімнадцять колон зовні та вісімнадцять всередині; TDV підкреслює, що, незважаючи на скромні розміри, мечеть є важливою завдяки своїй будівельній техніці та багатству внутрішнього оздоблення, де можна легко розгледіти деталі, які не завжди помітні в подібних будівлях. Мінарет, збудований з обробленого каменю, розташований у північно-західному кутку; він має квадратну основу, шістнадцятикутну структуру та один балкон. Для відвідування виберіть час, коли не проводяться молитви, зніміть взуття, одягніться так, щоб плечі та коліна були прикриті, і будьте тихими. Увійшовши всередину, перше, на що варто звернути увагу, – це стеля. Згідно з TDV, дерев'яна купол діаметром близько 5,5 метрів, що накриває молитовний зал, не видно зовні; він прихований під дахом і спирається на восьмикутну конструкцію з дерев'яними різьбленими елементами. Молитовний зал має майже квадратну форму; TDV вказує, що його розміри приблизно 11,2 x 11,7 метрів, а висота – близько 6,2 метрів. Галерея для жінок спирається на ві За часів правління Махмуда комплекс було відновлено. У 1985 році, завдяки роботі Головного управління вакуфів, були виявлені різьблені елементи на дерев'яних колонах, а після 2005 року комплекс було значно відновлено. Після відвідування ви можете сісти на трамвай T1, що відправляється від Топкапи, або спуститися на автобусі MR11 до Казличєшме, звідки можна пересісти на Marmaray. Джерело: Ісламська енциклопедія TDV, комплекс Таккеджі Ібрагім Ага; Вікіпедія, комплекс Таккеджі Ібрагім Ага.