Прогулянка від Ташкюпрю до Тепебаг: Стара Адана.

Наближайтеся до Taşköprü з району Seyhan, з західної сторони мосту, і спочатку трохи зупиніться на березі, перш ніж почати рух пішохідною зоною. Сьогодні рух транспорту по мосту заборонений; після реставрації в середині 2000-х років він був відкритий лише для пішоходів, і ви можете вільно по ньому прогулятися. Спочатку пройдіть до протилежного берега, в район Yüreğir, щоб відчути масштаб мосту; за даними джерел, його довжина трохи перевищує триста метрів. Під час прогулянки зверніть увагу на бруківку під ногами. У англійській Вікіпедії зазначено, що ця бруківка була укладена в період з 1899 по 1908 рік за часів правління губернатора Адани, Сулеймана Бахрі-паші, і що вона стала темою народних пісень.

Коли ви досягнете середини мосту, ви помітите, що дорога з обох сторін трохи піднімається. За даними порталу "Kültür Portalı", середина мосту на два з половиною метри вища, ніж бокові частини. Зупиніться в цьому місці і подивіться на течію річки, в південному напрямку; сьогодні мост здається широким через пізнішу реконструкцію. Згідно з джерелами, спочатку дорога була значно вужчою і була розширена на початку XX століття, під час чого до нижньої частини були додані нові арки.

Потім спустіться до берега і подивіться на опори мосту знизу. Ви побачите багатоступеневі трикутні утворення, що протистоять течії; в англійській Вікіпедії зазначено, що сучасна трикутна форма походить від одного з османських ремонтів. На нижній частині східних опор можна побачити грубо оброблені камені, і саме східна частина мосту найкраще зберегла сліди оригінальної конструкції. Розміри всіх арок різні; це результат численних ремонтів, проведених протягом століть. У джерелах також згадується, що на північній стороні одинадцятої арки є барельєф лева, і варто пошукати його за допомогою бінокля або об'єктива з зумом.

Джерела не називають конкретного імені того, хто побудував міст. Управління культури та туризму провінції Адана, посилаючись на напис у музеї, згадує архітектора на ім'я Оксентіос; в англійській Вікіпедії зазначається, що повна версія цього напису може стосуватися не мосту, а водопроводу. Мандрівник Віктор Ланглоа пов'язував міст з імператором Адріаном, а візантійський історик Прокопій розповідав про те, що імператор Юстиніан I наказав відновити його опори. Оскільки в еміратські, арабські та османські періоди також проводилися ремонтні роботи, правильніше розглядати міст як багатошарову споруду, а не пов'язувати його з однією конкретною датою.

Рамазаноглу-конак розташований на вулиці Кізілай, всередині комплексу мечеті Улу. Якщо ви зайдете з вулиці, конак знаходиться на південному сході мечеті. Перед тим, як увійти, уважно огляньте зовнішній вигляд будівлі. Нижній поверх збудований з обробленого каменю, а верхні поверхи – з цегли, і лінія, де ці два матеріали з'єднуються, чітко видно на фасаді. Згідно з даними Вікіпедії, розміри будівлі, яка має прямокутний план, становлять шістнадцять на одинадцять з половиною метрів. Її стриманий вигляд відображає помірний підхід до будівництва, характерний для того часу.

Підійдіть до південних воріт, оскільки історична інформація про конак міститься в написі, розташованому там. Згідно з написом, частина "харем" була завершена Халілом Беєм Рамазаноглу в місяці Шабан, у році 900 за мусульманським календарем, тобто в квітні 1495 року. Однак, джерела підкреслюють, що ця дата стосується лише частини будівлі. Енциклопедія KÜRE зазначає, що будівництво конаку, ймовірно, почалося між 1360 і 1400 роками, а напис 1495 року вказує на реконструкцію. Інформація, надана колишнім керівником конаку газеті Hürriyet Daily News, також свідчить про те, що будівництво почалося в другій половині XIV століття. Тому ви можете вважати цей конак одним з найстаріших цивільних будівель, що збереглися в Анатолії.

Сьогодні конак використовується як культурний центр Університету Чукурова і служить місцем проведення конференцій, зустрічей і концертів. Якщо у вас є можливість увійти, почніть з кам'яної частини на першому поверсі, звідки ведуть сходи на верхні поверхи. Потім зверніть увагу на склепінні кімнати в північній частині, які, за даними джерел, використовувалися як частина "селям" (чоловіча частина). На верхньому поверсі розташована кухня та дві кімнати, а на найвищому поверсі – велика кімната та приміщення для миття. Газета Hürриет Daily News повідомляє, що наявність гарячої лазні на верхньому поверсі є рідкісною особливістю для старих будівель.

Уявіть собі гостей, які колись перебували в цьому конаку. Згідно з джерелами, Явуз Селім, під час єгипетської кампанії, зупинявся тут, а Сулейман Пишний, коли прибув до Адани в 1535 році, був гостем Пірі Бея Рамазаноглу. Енциклопедія KÜRE також зазначає, що поет і губернатор Зія Паша використовував зал на першому поверсі як приймальню під час свого перебування на посаді. Будівля була пошкоджена під час землетрусу в Адані в

Велика годинникова вежа височіє посеред вулиці Алі Муніф, і від готелю до неї можна дійти пішки за кілька хвилин. Спочатку подивіться на вежу здалеку, з вулиці; лише звідти можна побачити всю її структуру, яка має форму прямокутного паралелепіпеда. За даними джерел, висота вежі становить тридцять два метри, і в той час вона була найвищою годинниковою вежею на території Османської імперії, а на другому місці була годинникова вежа Долмабахче в Стамбулі. Наближаючись, зверніть увагу на кладку; вежа збудована з невеликих кам'яних блоків, які складно обробити.

Дата будівництва вежі в різних джерелах подається по-різному, тому варто знати обидва варіанти. Управління культури та туризму провінції та Культурний портал повідомляють, що будівництво розпочалося в 1881 році за часів губернатора Зія Паші, а завершилося в 1882 році за часів губернатора Абідина Паші. Англійська Вікіпедія стверджує, що будівництво почалося в 1879 році, і називає імена Крікора Ага Бездікяна та Каспара Ага як архітекторів вежі; у Культурному інвентарі також згадуються ці двоє майстрів. Обидва джерела також підкреслюють значний внесок мера Хаджі Юнуса в будівництво.

Енциклопедія KÜRE повідомляє, що спочатку вежі називали "Saathane", а назву "Büyük Saat" (Велика годинникова вежа) було запроваджено, щоб відрізнити її від меншої годинникової вежі "Küçüksaat", розташованої на жвавій площі міста. На чотирьох сторонах вежі є годинники, а сучасний механізм, за даними того ж джерела, був привезений з Німеччини в 1925 році. Також вказано, що ширина вежі становить вісім метрів, і що згодом до вежі були додані антени та сирени. Розглядаючи верхню частину вежі, спробуйте відрізнити ці пізніші додатки від оригінальної конструкції. Згідно з джерелами, дзвін, який лунав щогодини, був чутний у великій частині міста, і робочий час державних установ визначався за цим вежею. Управління культури та туризму провінції підкреслює, що вежа була побудована настільки міцно, що витримала землетрус 1998 року в Адані.

Найбільше задоволення від огляду вежі приносить прогулянка навколо неї. У енциклопедії KÜRE йдеться про те, що в 2013 році було розпочато проєкт благоустрою вулиці Алі Муніф, в результаті якого фасади магазинів були приведені до єдиного стилю. Звідси можна звернути на ринок Kazancılar; у Культурному інвентарі зазначено, що ринок також

Музей кіно в Адані розташований у районі Каялибаг, на розі вулиць Сейхан-кадді та 26025-сокук, біля західного берега річки Сейхан. Перед відвідуванням музею варто прогулятися навколишніми вулицями, оскільки це район старого Адани, де розташовані старовинні будинки, побудовані на пагорбі Тепебаг. За даними англійської Вікіпедії, більшість цих будинків мають два або три поверхи, з товстими стінами та невеликою кількістю вікон на першому поверсі, а верхні поверхи мають ряд вікон та балкони. Гід міської ради зазначає, що більшість будинків були побудовані у вісімнадцятому столітті, хоча різні джерела вказують різні дати, тому можна вважати, що ці будинки є частиною історичної житлової забудови міста. Гід також повідомляє, що на пагорбі тривають археологічні розкопки.

Будівля музею була створена шляхом об'єднання двох ділянок, на яких розташовувалися ряди будинків, що примикають до берега річки. За даними енциклопедії KÜRE, реставрацію будівлі здійснила муніципалітет Адани, а музей був відкритий 23 вересня 2011 року. У турецькій Вікіпедії музей представлений як другий музей кіно в Туреччини. Увійшовши всередину, спочатку зверніть увагу на плакати на першому поверсі. На кожному з представлених плакатів є щонайменше одне ім'я людини з Адани, яка працювала режисером, актором або сценаристом; пошук цього імені під час огляду плакатів може стати цікавою грою.

Піднімаючись на верхній поверх, ви побачите, що кімнати розділені за темами. Джерела згадують такі розділи, як "Кімната ностальгії", "Кімната художників Адани", "Кімната новітніх художників", "Кімната виробників Адани", "Кімната колекції Мехмета Балтачі" та "Кімната Золотого кокона". Одна з кімнат повністю присвячена актору та режисеру Йилмазу Гюнею, де представлені його фотографії, речі та афіші фільмів. У музеї також є роботи художника та кінорежисера Абідіна Діно, а також Яшара Кемаля та Орхана Кемаля, чи романи були екранізовані. У кімнатах також можна знайти фотографії акторів, пов'язаних з містом, таких як Шенол Шен та його батько Алі Шен.

Особливу увагу варто приділити кімнаті "Золотий кокон", де розповідається про історію кінофестивалю "Золотий кокон", який організовує муніципалітет Адани; за даними англійської Вікіпедії, фестиваль був заснований у 1969 році. Воскові фігури в музеї були створені Джале Кушан та Тюлай Актáш. Якщо ви цікавитесь історією кіно,

Музей "Будинок Ататюрка" розташований на вулиці Сейхан, на північному заході ряду будинків, що виходять до річки. Перед тим, як увійти в будівлю, подивіться на її фасад. За даними турецької Вікіпедії, це двоповерховий будинок з еркером, похилим дахом і кам'яними стінами, який нагадує класичні будинки Адани дев'ятнадцятого століття. Управління культури та туризму провінції також зазначає, що будівля є об'єктом культурної спадщини, що перебуває під охороною, і є одним з найкращих зразків цивільної архітектури того часу.

Відвідайте музей, знаючи його історію. Згідно з інформацією Управління культури та туризму провінції, Ататюрк і його дружина Латифе Ханим були прийняті в цьому будинку, що належав Суфі Бею з родини Рамазаноглу, під час їх візиту до Адани 15 березня 1923 року; у Вікіпедії цю ж особу називають Суфі Паша. Будівля була націоналізована та реставрована об'єднанням, а в 1981 році була відкрита як підрозділ Музейного управління. Щороку 15 березня в цьому будинку проводяться пам'ятні заходи, тому, якщо ви плануєте відвідати музей у цей день, враховуйте можливу велику кількість відвідувачів.

Під час відвідування музею, сплануйте свій маршрут по поверхах. На першому поверсі розташовані робочі кабінети та бібліотека; за даними турецької Вікіпедії, у бібліотеці зберігається близько двох тисяч книг османською та турецькою мовами, зібраних завдяки пожертвам. У робочому кабінеті представлені місцеві газети, що виходили в період Війни за незалежність та після неї. Піднімаючись на другий поверх, ви побачите софу – великий хол, який є центром життя в традиційному будинку Адани, звідки відкривається доступ до інших кімнат. Навколо софи розташовані різні кімнати, такі як спальня, кімната преси, кімната воїнів, кімната зброї, кімната ад'ютантів та кімната "Куваї Мілліє".

Під час огляду кімнат зверніть більше уваги на планування будинку, а не на предмети інтер'єру. За даними англійської Вікіпедії, у традиційних будинках Тепебаг верхні поверхи є основним житловим простором, а кімнати розташовані таким чином, щоб виходили у хол. Подивіться у вікна на річку та вулицю; у джерелах зазначено, що ці будинки були розташовані таким чином, щоб отримувати прохолодний вітер з річки. Такі предмети, як латуневе ліжко в спальні та крісла ручної роботи з Мараша, демонструють стиль обробки інтер'єру того часу. У музеї, крім фотографій та документів, що стосуються візиту Ататюрка до Адани, також представлені