Бейкоз: Скло, Взуття та Парк "Кору".

Почніть свій день з відвідування музею, який відкриває свої двері зранку і розповідає історію скляної традиції, що зробила відомим район Бейкоз. Музей отримав свою назву від скляної фабрики Beykoz Cam ve Billurat Fabrika-i Hümayunu, яка була заснована в цьому районі в період Османської імперії та вважалася однією з найважливіших скляних фабрик свого часу. Історія виготовлення скла в Бейкозі сягає кінця 18 століття: за даними Вікіпедії, султан Селім III відправив мевлевського дервіша Мехмеда Деде до Венеції, щоб він вивчив технології виготовлення скла. Повернувшись, Мехмед Деде відкрив майстерню в Бейкозі, а виробництво згодом було розширено Феті Ахмедом Пашою, який обіймав посаду "тофане мушірі" (начальник арсеналу). Відомими прикладами цієї традиції є скляні вироби "чешм-і бюльбюль" (око солов'я), прикрашені білими спіральними візерунками та квітковими мотивами.

Сама будівля також є частиною історії. Абрахам Паша, який був ворітником єгипетського хедива Ісмаїла Паші, а згодом був підвищений султаном Абдулхамідом II, у 19 столітті побудував на своїй території в Бейкозі вілли, пташники, басейни, театр та стайні. Будівля стайні у формі літери "U", яка збереглася до наших днів, була реставрована Національними палацами та відкрита як музей 9 квітня 2021 року.

У музеї представлено близько 1480 експонатів, розділених на 12 тематичних розділів. Окрім турецьких скляних виробів, тут також є вироби, виготовлені в Європі для османських палаців. Оглядаючи експозиції, зверніть увагу на те, як одна і та ж форма, наприклад, глечик або миска, змінювалася в різних майстернях і в різні періоди часу; саме в таких порівняннях проявляється справжня цінність колекції.

Музей не працює по понеділках. Інформацію про час роботи та вартість квитків можна знайти на сайті Національних палаців. Сад музею є частиною території площею близько 360 гектарів і тут росте 117 видів дерев. Після відвідування музею прогуляйтеся садом, щоб побачити деякі з рідкісних видів, які були завезені за часів Абрахама Паші.

Джерело: Національні палаци; EBA Okul Dışı Öğrenme; Вікіпедія.

Після відвідування музею, продовжіть прогулянку серед дерев у парку Бейкоз. Цей парк, також відомий як парк Абрахам-Паша, розташований на схилах Босфору між районами Бейкоз Центр і Пашабаче, займаючи площу 27,9 гектарів. Він отримав свою назву на честь Абрахама Паші, який жив у період з 1833 по 1918 роки. За легендою, паша зав'язав дружбу з султаном Абдулхамідом II і виграв цю велику ділянку землі в гру на нарди.

За часів Абрахама Паші, територію облаштовували французькі садівники, сюди завезли екзотичні рослини та дерева, які не ростуть в Османській імперії. Пошукайте сліди ландшафтного дизайну того часу: за даними джерел, у парку є дві великі штучні печери, п'ять басейнів, один з яких містить невеликий штучний острів, а також три штучні водоспади, створені з каменів. Палаци та невеликий театр з часом зникли; театр був знищений пожежею в 1937 році. Частина території, яку придбав II Абдулхамид, деякий час була відкрита для громадськості під назвою "Сад Свободи".

Сьогодні парк управляється муніципалітетом Стамбула як зона відпочинку і відкритий для відвідувачів. Тут є пішохідні доріжки, дитячі майданчики, столики для пікніків та соціальний центр. Зі східної сторони парк переходить у природний ліс. У вихідні дні тут може бути багатолюдно, тому для спокійної прогулянки краще обрати будній день. Дорожки місцями мають схили, тому рекомендується взути зручне взуття з неслизькою підошвою.

Вийдіть з парку і спустіться вниз, до берега. Центр Бейкозу знаходиться приблизно в кілометрі від вас; коли ви дійдете до прибережної площі, перед вами з'явиться третя точка маршруту – фонтан Ішак-Ага.

Джерело: Районна адміністрація Бейкозу; Вікіпедія.

Цей фонтан, розташований навпроти причалу в Бейкозі, відомий серед місцевих жителів як "Десять струмків" і є одним із символів цього району. Раніше на цьому місці був фонтан, збудований Бехрузом Агою; митник Ішак Агою відреставрував будівлю в 1159 році за ісламським календарем, тобто в 1746 році за григоріанським календарем. Згідно з Ісламською енциклопедією TDV, Ішак Агою збудував п'ять фонтанів у Стамбулі, чотири з яких знаходяться в Бейкозі. Та сама енциклопедія також зазначає, що інспектор будівництва при будівництві мечеті Аязма в Ускюдарі був саме цим Ішак Агою.

Огляньте будівлю, обійшовши її навколо. Його площа становить приблизно 6 метрів у ширину, 8 метрів у довжину та 4 метри у висоту; вісьмома тонкими мармуровими колонами та дванадцятьма гострими арками підтримується складний дах. Ззаду знаходиться резервуар, обнесений стінами. Вода безперервно ллється з десяти бронзових отворів на передній частині і стікає в мармуровий басейн; саме ці десять отворів дали назву фонтану. Два отвори в центрі більші, ніж ті, що з боків. Джерело води знаходиться на скелястому схилі, який називається Шахінкая.

Зверніть увагу на напис: він виконаний золотом на зеленому тлі, написаний великим стилізованим шрифтом, а автором є Едірнелі Емін Ефенді. Арки та дах були відновлені за допомогою залізобетону під час пізніших ремонтів; фонтан був відновлений у 1948-1950, 1986, 2005-2006 та 2016-2017 роках. Він знаходиться у власності Головного управління вакуфів і з 1972 року зареєстрований як пам'ятка, що підлягає охороні.

Посидьте кілька хвилин на площі та спостерігайте за повсякденним життям між причалом і фонтаном. Потім прогуляйтеся вздовж берега в напрямку Яликой; палац Меджидіє знаходиться приблизно в кілометрі від вас.

Джерело: Ісламська енциклопедія TDV; Вікіпедія.

У Яликої, на березі, де колись називали "Пристань Султана", розташований палац Бейкоз Меджидіє. Він стоїть на вершині саду, тераси якого піднімаються сходами від самого моря. Будівництво палацу було розпочато єгипетським валі Ківалалі Мехмедом Алі Пашою в 1845 році як подарунок султану Абдулмеджиду; після смерті паші, його син Саїд Паша завершив будівництво в 1854 році і подарував його султану. Спочатку палац використовувався для коротких прогулянок, а згодом – для прийому іноземних державних діячів та послів.

Двоповерхова будівля, збудована з цегли та каменю, має неокласичний фасад. У оздобленні фасаду використано як італійський камінь, так і місцевий білий мармур. Усередині можна побачити декоративні елементи, виготовлені з різнокольорових дерев'яних панелей. Згідно з історичними документами, в палаці були меблі, оздоблені позолотою, тканини з міста Гереке та кришталеві свічники. У саду варто пошукати невеликий павільйон, який називають "гірською лазнею", з внутрішніми стінами, прикрашеними раковинами. Більшість службових приміщень, таких як кухня, лазня та вітальня, не збереглися до наших днів.

У 20 столітті палац втратив свою королівську функцію. Він став притулком, у 1920-х роках використовувався для лікування трахоми, у 1953 році – санаторієм, а в 1963 році – дитячою лікарнею для лікування захворювань грудної клітки. У 1997 році він був переданий до управління "Національних палаців", а після реставрації, проведеної в період з 2010 по 2016 роки, 11 квітня 2017 року був відкритий для відвідувачів як музей.

Палац не працює по понеділках. "Національні палаци" також продають окремі квитки на відвідування саду; навіть якщо ви не відвідаєте внутрішні приміщення, варто прогулятися терасами саду, звідки відкривається чудовий вид на Босфор. Актуальний розклад роботи та ціни можна дізнатися на офіційному сайті. Від цього місця, пройшовши кілька сотень метрів вздовж берега, ви дістанетеся до кінцевої точки маршруту.

Джерело: "Національні палаци"; Вікіпедія.

Останньою точкою маршруту є Beykoz Kundura, один із найстаріших заводів Стамбула. Його історія розпочалася в 1810 році, коли за наказом султана Махмуда II було придбано дубильний завод, тобто підприємство з обробки шкіри. Завод був створений для виробництва шкіряних матеріалів для армії, а з часом перетворився на шкіряний та взуттєвий завод. У 1933 році він був переданий новоствореному підприємству Sümerbank і отримав назву Sümerbank Deri ve Kundura Sanayi Müessesesi. У 1968 році виробництво досягло 2 мільйонів пар взуття на рік, а в 1975 році – 2,5 мільйона пар; у період найбільшої активності тут працювало близько 3000 людей. У 1999 році завод було закрито рішенням Кабінету міністрів, а в 2003 році його було продано.

Сьогодні будівлі з каменю та цегли слугують культурним, мистецьким та кінопростором. З 2005 року тут проводяться зйомки кіно та телевізійних проєктів. Проєкт "Kundura Hafıza", який розпочався в 2015 році, збирає архів заводу та спогади його працівників; у 2018 році колишня котельня була реконструйована та перетворена на кінотеатр "Kundura Sinema" та сцену "Kundura Sahne".

Найважливіше, що потрібно знати для відвідування: Beykoz Kundura – це не місце, де можна вільно гуляти протягом дня. Згідно з інформацією на офіційному сайті, відвідувачі можуть приходити для участі у запланованих заходах, а екскурсії проводяться за попереднім записом. Плануючи маршрут, зверніть увагу на розклад кінопоказів, концертів або виставок на сайті. Якщо ви знайдете вечірній показ або сценічну програму, ви зможете завершити день у колишній котельні заводу.

Якщо немає заходів, ви можете побачити будівлі заводу з каменю та цегли з узбережжя. Ви можете повернутися пішки до центру Beykoz і відтуди сісти на автобус, що прямує в напрямку Üsküdar або Kadıköy.

Джерело: офіційний сайт Beykoz Kundura; Вікіпедія.