Від фортеці Ерзурум до Ташана: Сельджукська та Османська епохи в Ерзурумі.

З площі, де проспект Кумух'юнітет перетинається з районом Тебрізкапи, піднімайтеся короткою, але крутою схилом. Піднімайтеся спокійно, оскільки місто розташоване на значній висоті над рівнем моря, і спочатку вам може бути важко дихати. Ми припускаємо, що ви знаєте, що це місце є частиною міністерства культури, і що ви перевірили дійсність свого музейного квитка на офіційному сайті. Перейшовши через ворота, ви опинитеся у внутрішньому дворі фортеці; саме ця частина є тим, що збереглося до наших днів. Колись стіни Ерзурума оточували місто у три шари, але від зовнішніх стін залишилися лише фрагменти стін і назви воріт. Назви воріт Тебрізкапи, Ерзінджанкапи та Гюрджікапи досі використовуються як назви районів; під час вашого шляху до наступної точки маршруту ви йтимете у напрямку Гюрджікапи. За даними джерел, будівництво внутрішньої частини фортеці датується візантійським періодом; портал Культури вказує на 415 рік і імператора Феодосія, а англійська Вікіпедія – на 422 рік. У дворі спочатку пройдіться вздовж внутрішньої сторони стін і порахуйте вежі; місцевий туристичний путівник вказує на вісім веж внутрішньої частини фортеці. У дворі шукайте залишки старого турецького басейну, побудованого з цегли. З 2000 року на території фортеці проводяться регулярні розкопки, в результаті яких були виявлені різні об'єкти, кераміка та інші знахідки. Будь ласка, дотримуйтесь захисних зон навколо місць розкопок і не підходьте до відкритих ям. Потім пройдіть до вежі Тепсі Мінаре, розташованої у південно-західному куті двору. Ця вежа, згідно з місцевим путівником, була побудована в період держави Сельджуків, між 1124 і 1132 роками, і слугувала як сторожова вежа, так і мінарет мечеті. Зверніть увагу, що її тіло, що піднімається на кам'яному фундаменті, збудоване з цегли, а поблизу балкону проходить декоративний пояс. Точний час встановлення годинника на вежі невідомий, але, за даними Вікіпедії, це сталося до 1843 року; назва "Годинникова вежа" з'явилася після цього. У місцевому путівнику зазначено, що на вершину вежі можна піднятися дерев'яними сходами; запитайте у працівників на вході, чи відкрито підйом у цей день. Одразу за вежею розташована невелика мечеть з конічною вежею; джерела вважають її однією з найдавніших турецьких споруд в Ерзурумі. Не забудьте, що на південній стороні фортеці також є фонтан з гострими арками Джерело: Культурний портал, фортеця Ерзурум; Музеї Туреччини, фортеця Ерзурум; Управління культури та туризму провінції Ерзурум, туристичний путівник; Ісламська енциклопедія TDV, Ерзурум; Вікіпедія, мінарет "Тепсі".

Ви підходите до медресе з південно-східного схилу фортеці, з району Тебрізкапи. Перед тим, як увійти, перейдіть на іншу сторону тротуару та огляньте фасад, що виходить на північ. Дві мінарети, що дали назву будівлі, підносяться з обох боків головного входу. За даними порталу "Kültür Portalı", обидва мінарети мають висоту 26 метрів. Уважно розгляньте глазуровані, бірюзові елементи на цегляних стінах мінаретів, а також декоративні елементи на їхніх платформах. Потім зверніть увагу на бічні поверхні головного входу. На панелі з західного боку зображено двоглавого орла, з якого вилазять дві змії, а також дерево життя, що складається з листків. На симетричній панелі зі східного боку немає зображень листя чи орла; спробуйте самостійно помітити цю різницю. Місцевий туристичний гід також підкреслює, що одна сторона більш проста, а інша – більш вишукана. У декорі найчастіше використовуються мотиви пальми та румі; спостерігаючи, як ці мотиви переплітаються, ви зможете краще зрозуміти сельджуцьке мистецтво обробки каменю. Точна дата будівництва медресе невідома, оскільки на будівлі немає написів. Портал "Kültür Portalı" та Ісламська енциклопедія "TDV" зазвичай вказують на кінець XIII століття, тоді як у Вікіпедії зазначено 1253 рік, що демонструє розбіжності в джерелах. Назва "Hatuniye Medresesi" походить від припущення, що будівлю могла збудувати або дочка сельджуцького султана Хунди Хатун, або імператриця Хатун з династії Ільханідів. Після проходження головного входу ви потрапляєте у внутрішній двір, який оточений з усіх боків аркадами. Будівля має два поверхи та чотири івани (закриті галереї), і є одним з найважливіших прикладів медресе з внутрішнім двором. Зверніть увагу, що більшість колон у аркадах циліндричні, а деякі мають восьмигранну форму. З обох боків двору розташовані кімнати для студентів та викладачів: дев'ятнадцять на першому поверсі та вісімнадцять на другому. Згідно з інформацією у Вікіпедії, другий поверх поділений на чотири окремі групи, і для переходу з однієї групи в іншу необхідно спуститися на перший поверх. Квадратний простір на заході входу, згідно з джерелами, раніше використовувався як мечеть. На півдні двору розташований дванадцятигранний купол, який з'єднується з головною іваною; він покритий конусоподібною купольною конструкцією зовні та куполом всередині, і, за даними порталу "Kültür Portalı", є найбільшим прикладом серед однотипних споруд в Анатолії. У період Османської ім

Прогулюючись вулицеюCumhuriyet Caddesi в західному напрямку, ви побачите єдину мінарет медресе Якутіє здалеку. Зупиніться на великій площі перед медресе, щоб оглянути будівлю в цілому. Згідно з написом, медресе було збудовано в 1310 році за часів правління ільханіда Султана Олджайту, на честь Газана Хана та Болуган Хатун, ходжа Джамаледдіном Якуті. Портал культури описує його як найбільшу медресе з внутрішнім подвір'ям в Анатолії. Порівняння цієї будівлі з нещодавно побаченою медресе Чіфте Мінарелі (з двома мінаретами) є ключовим моментом вашої подорожі. Спочатку підійдіть до головного входу, що виступає вперед. На нішах бічних стін головного входу шукайте рельєфне зображення, що включає пальмове листя, двох леопардів і одного орла, що виходять з кулі. Джерела інтерпретують цей композицію як "дерево життя" і відзначають, що він об'єднує символи тюркських народів Центральної Азії. Кожна поверхня головного входу, що має арочну форму, прикрашена різьбленням, тому приділіть кілька хвилин, щоб роздивитися деталі. Потім зверніть увагу на мінарет у кутку. На тілі мінарета є геометричні візерунки, виконані з глазурованої та неглазурованої цегли; Вікіпедія зазначає, що глазуровані елементи мають колір бірюзи та баклажанового. Лише основа іншої вежі, розташованої в кутку, збереглася, а її верх закритий конічним куполом; вважається, що або ця мінарет була зруйнована дуже давно, або її так і не було побудовано. Увійшовши всередину, зверніть увагу на план з чотирма іванами (арками) і куполоподібну конструкцію з мукарсами, що накриває внутрішнє подвір'я. Світло, що проникає через отвір у центрі купола, показує, як освітлювалися внутрішні подвір'я медресе. З обох боків подвір'я розташовані ряди по шість кімнат, і різьблення над входами кожної кімнати відрізняється; джерела стверджують, що це визначалося класом і рангом кімнат. Спробуйте знайти мармурову дошку з назвами шести сіл, що були передані в дар медресе, розташовану над південньою аркою. У період Османської імперії медресе деякий час використовувалося як ливарний цех, а з кінця 19 століття – як військовий склад. У період Турецької Республіки воно було кілька разів відновлене; портал культури повідомляє, що одне з останніх реставрацій було проведено в 1990-х роках. Сьогодні будівля використовується як Музей турецько-

Ташхан розташований на вулиці Мендерес, біля північно-західного схилу фортеці. Увійдіть у будівлю через головний вхід, що виходить на захід. Ця сторона була злегка висунута вперед під час реставрації в 1965 році, а над глибоким вхідним порталом, що має форму бочкової склепіння, розташована кімната для адміністратора караван-сараю. Зверніть увагу на напис над входом. За даними порталу "Культура", у той час Ерзурум був прикордонним містом, тому будівлю називали "рібат", тобто свого роду передовий пункт. Щодо дати будівництва, джерела розходяться: портал "Культура" та англійська Вікіпедія вказують 1561 рік, а Ісламська енциклопедія TDV, спираючись на ім'я Рюстема-паші, вказаного в написі, оцінює період між 1544 і 1561 роками. У туристичному путівнику по провінції зазначено, що точна дата невідома через пошкодження напису. Вийшовши у двір, ви побачите, як кам'яні колони обрамляють прямокутний простір. За колонами розташовані кімнати, вкриті склепіннями з гострими арками. Джерела вказують, що кількість кімнат на першому поверсі становить від тридцяти однієї до тридцяти двох. У центрі північної колонади розташований глибокий виступ, який перешкоджає проходу. Подивіться на нього з центру двору. Згідно з даними TDV, будівля зазнала значної реконструкції в 1960-х роках, а частина північної стіни була збудована заново. На другий поверх можна піднятися через окремі двері, розташовані на півдні від головного порталу. На другому поверсі є коридор, який огинає будівлю, а з обох боків коридору розташовані ніші з гострими арками, які були закриті та перетворені на магазини. З коридору можна побачити купола, розташовані в кутах і в середині стін. Відомо, що спочатку караван-сарай включав у себе приміщення для відпочинку, мечеть, магазини та місця для тварин, але деякі з них не збереглися до наших днів. Сьогодні в будівлі розташовані майстерні та магазини, де обробляють та продають оltu-камінь. У майстернях ви можете спостерігати, як майстри обробляють чорний оltu-камінь, надаючи йому форму та поліруючи його. Щоб розглянути детальніше, попросіть дозволу у майстра. Найбільш поширеними виробами є намиста, каблучки та кулони. Oltu-камінь, також відомий як чорний бурштин, видобувається в невеликих шахтах в районі Олту, що знаходиться на північному сході провінції, і в 2015 році був офіційно зареєстрований. Якщо ви хочете придбати виріб, відвідайте