Від Термессоса до Караїна, а звідти до водоспадів Дюден і Куршунлу.

Зранку почніть підйом до гори Гюллюк спеціальною дорогою, що відходить від 24-го кілометра автостради Анталья-Коркутелі. Дорога проходить через Національний парк "Гора Гюллюк-Термессос", і руїни цього парку тісно переплетені з його лісами. Сліди міста починаються значно нижче, поблизу села Єнічекаве, де розташована елліністична стіна, і тягнуться до вершини гори. Залиште автомобіль на парковці вгорі і продовжите шлях пішки. Майте на увазі, що це більше гірська прогулянка, ніж огляд міста; стежка кам'яниста, місцями крута і нерівна, тому виділіть щонайменше три години. Слідуючи стежкою від парковки, праворуч ви побачите сходи та монументальний вхід до храму, збудованого за часів імператора Адріана, виконаного в іонічному стилі. Продовжуйте підйом, перетинаючи схили та джерела води; зліва видніється гімназій, перший поверх якого частково зберігся. У південно-західній частині цієї будівлі, що складається з багатьох кімнат і залів, простягається колонадна вулиця, вздовж якої розташовані крамниці. Під час прогулянки зверніть увагу на відкриті дренажні канали на землі; саме в цих деталях найкраще відчувається інженерне мистецтво міста. Коли підйом закінчується і ви досягаєте рівної поверхні, зліва від лісової стежки починається територія, де розташовані основні будівлі міста. Першою з руїн, що зустрічаються на рівнині, є агора; на заході від неї розташована стоа в доричному стилі, збудована, за даними "Культурного порталу", за часів правління Аталлоса II, між 159 і 138 роками до нашої ери. На сході від агори розташований театр, що примикає до схилу, де варто зробити найдовшу перерву. Сидіння елліністичного театру розділене діазомою; у верхній частині розташовано вісім рядів, а в нижній – шістнадцять. За даними Вікіпедії, місткість театру становить від чотирьох до п'яти тисяч осіб. Підніміться на верхні ряди і помилуйтеся видом на затоку Анталії, на яку дивиться театр. Приблизно за 100 метрів на південний захід від театру розташована будівля, що використовувалася для зборів, з якої збереглася частина даху. За даними Вікіпедії, ця будівля, датована 1 століттям до нашої ери, мала дах, що перекривав простір шириною 25 метрів, і всередині могли розміститися 600-700 осіб. На рівнині на сході від агори розташовано п'ять резервуарів для води, які тісно пов'язані між собою; "Культурний портал" вважає їх уніка Під час прогулянки звертайте увагу на навколишнє середовище: у національному парку мешкають такі види, як благородний олень, гірська коза та орел. Національний парк "Гюллюк Даги-Термессос" завдяки своїй природній та культурній цінності з 2000 року включений до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Під час повернення спускайтеся стежкою без поспіху, оскільки каміння може бути слизьким, а втома відчувається сильніше під час спуску. Перевірте актуальний графік відвідувань на сайті "Музейної картки" і візьміть з собою достатньо води. Після повернення до парковки, рухайтеся тією ж дорогою до головної дороги, а потім поверніть у напрямку Караїна, що знаходиться вздовж старої дороги Анталья-Бурдур. Джерело: Культурний портал; Генеральне управління культурних цінностей і музеїв; Вікіпедія.

З Термессосу, спускаючись, перейдіть на стару дорогу, що веде до Анталії та Бурдура. Печера Караїн розташована в межах району Ягджа міста Дошемеальтı, приблизно за 5-6 кілометрів від цієї дороги. За даними культурного порталу, печера знаходиться за 30 кілометрів на північний захід від Анталії. Залиште автомобіль на парковці для відвідувачів. Печера розташована на висоті 430-450 метрів над рівнем моря, на відстані 150 метрів від травертинових рівнин перед печерою. Щоб дістатися до входу, потрібно піднятися сходами, що складаються з 470 сходинок. Після ранньої прогулянки ваші ноги можуть відчувати втому, тому не поспішайте, робіть перерви, щоб перепочити. Під час підйому озирайтеся назад; ви побачите, як травертинові рівнини перед печерою піднімаються, відкриваючи краєвид, що розкривається під вашими ногами. Влітку в середині дня ці сходи можуть здатися важкими, тому візьміть з собою воду та капелюх, перш ніж вийти з парковки. Також включіть у свій план відвідування музею Караїн, розташованого неподалік від печери. Частина знахідок, отриманих під час розкопок, виставлена тут, а частина – в музеї Анталії. Якщо ви зможете відвідати музей перед відвідуванням печери, ви краще зрозумієте, на що звертати увагу всередині. Згідно з інформацією на сторінці "Музейна картка", серед знахідок є кам'яні та кістяні знаряддя, намистини, а також залишки таких тварин, як носоріг, слон і гіпопотам. Коли ви досягнете входу, перш ніж увійти, подивіться на фасад печери та її зовнішні стіни. Тут ви знайдете грецькі написи та ніші; це найбільш помітні сліди використання печери в класичну епоху. Печера Караїн утворилася в результаті карстового руйнування вапняку, що залишився від крейдяного періоду. Кılıç Kökten, який відкрив печеру в 1946 році та розпочав розкопки, визначив, що вона складається з трьох кам'яних порожнин, з'єднаних вузькими тунелями. За даними Вікіпедії, Караїн є найбільшою печерою в Туреччині, де були знайдені сліди перебування людини. Не заходьте в зони розкопок всередині печери та дотримуйтесь правил охорони; з 1997 року печера є об'єктом археологічної охорони першого ступеня. Розкопки проводяться з перервами з 1946 року; за даними Вікіпедії, основні періоди розкопок – 1946-1958, 1967-1973 та 1985-2008. Ці роботи виявили культурний шар товщиною близько одинадцяти метрів всереди Веб-сайт "Музейна картка" показує, що археологічна пам'ятка відкрита щодня, але оскільки години роботи можуть змінюватися в залежності від сезону, перевірте актуальну інформацію на сайті. Спустіться з печери тією ж сходами, поверніться до автомобіля та прямуйте в напрямку Анталії, до району Кепез, розташованого на північно-східній околиці міста, а також до Верхнього Дюдена. Джерело: Культурний портал; Управління культури та туризму провінції Анталія; "Музейна картка"; Головне управління з питань культурної спадщини та музеїв; Вікіпедія.

Третя зупинка дня – водоспад Юкарі Дюден, розташований у районі Кепез, у місцевості Дюденбаші; у деяких джерелах він також відомий як водоспад Іскандер. Адреса, вказана на Культурному порталі, – вулиця 21, район Дюденбаші, Кепез. Аля Дюден, розташована в районі Муратпаша, поблизу Лари, де річка впадає в море, є окремим місцем і не входить до цього маршруту. Будьте уважні, щоб не переплутати їх, оскільки обидва водоспади знаходяться в різних районах міста.

Річка Дюден, яка живить водоспад, згідно з інвентаризацією культурних цінностей Анталії, бере свій початок з джерел Кіркгоз-Пінарбаші. Вода протікає підземними тунелями у вапняку, а потім знову виходить на поверхню в районі Дюденбаші. Довжина цього підземного шляху в різних джерелах вказується по-різному: на Культурному порталі – чотирнадцять кілометрів, а в інвентаризації – двадцять один кілометр. У цій інвентаризації підземні тунелі називаються "дюден", і від цього слова походять назви річки та водоспаду. Згідно з інформацією на Культурному порталі, у цій точці на поверхню виходить щонайменше десять кубічних метрів води на секунду, а середній потік становить п'ятнадцять-шістнадцять кубічних метрів на секунду.

У період з 1970 по 1972 роки Державне управління водного господарства 13-го округу перетворило цю місцевість на зону відпочинку. Після входу, йдіть пішохідними стежками, слухаючи звук води, щоб дістатися до водоспаду. Найбільш вражаючою особливістю водоспаду є природна печера, розташована безпосередньо за ним. Пройшовши тунелями всередині печери, ви можете спостерігати за потоком води ззаду. У цій зоні підлога може бути вологою та слизькою, тому будьте обережні, робіть кроки обережно і захистіть свій телефон або фотоапарат від бризок. Після того, як ви побачили водоспад спереду, спробуйте побачити його ззаду, зсередини водяної завіси – це справжній досвід цієї зупинки.

За легендою, у 334-333 роках до нашої ери, коли македонський цар Олександр Великий захопив Памфілію, він проїжджав через цю місцевість і напоїв своїх коней, привезених з Аспендоса як данина. Ця історія, яка відноситься до тих самих років, що й облога Термессоса, про яку ми згадували вранці, пов'язує дві точки дня між собою. Територія навколо водоспаду облаштована пішохідними стежками та зонами відпо

Останньою точкою нашого маршруту стане природний парк Куршунлу, розташований в районі Аксу. До цього парку, який знаходиться за 22 кілометри від Анталії, можна дістатися, з'їхавши з шосе Анталья-Аксу біля мосту Соуджаксю і проїхавши ще 7 кілометрів у північному напрямку. Цей парк є частиною мережі природних парків, що належать 6-му регіональному управлінню Міністерства сільського господарства та лісового господарства. Територія, де розташовані водоспад і зона для пікніків, займає 33 гектари. Головний водоспад впадає з висоти 18 метрів; вода протікає приблизно 2 кілометри каньйоном, утворюючи сім невеликих ставків, з'єднаних між собою.

Залиште автомобіль на парковці та йдіть пішохідною стежкою; вона приведе вас до водоспаду, берегів ставків, мостів і оглядового майданчика. Серед місць, які, за словами регіонального управління, варто обов'язково відвідати, – це сам водоспад, кувшинки, що ростуть у річці, історичний водяний млин і оглядовий майданчик. Також рекомендується зробити фотографії біля водоспаду. Переходячи через мости, звертайте увагу на кувшинки, що плавають на поверхні води. Згідно з даними про навчальні середовища поза школою, історичному водяному млину, розташованому вздовж стежки, близько 200 років. Біля берегів ставків земля може бути вологою та слизькою, тому будьте обережні, особливо з дітьми.

На стінах каньйону ви також можете ознайомитися з геологією цього регіону. За даними регіонального управління, тут можна побачити формацію Куршунлу, що складається з пісковику, гальки та глини, що мають червонувато-коричневі та сіро-зелені відтінки. Над цими шарами розташовані травертини, які можна зустріти в багатьох місцях Анталії. Ліс переважно складається з сосни, а вздовж річки ростуть східний платан, лавр, шовковиця та дикий оливковий кущ, а в нижній частині – бузина, горобина та малина. У парку та його околицях виявлено 261 вид рослин, що належать до 67 родин, з яких 14 є ендеміками.

Тут також багато диких тварин; регіональне управління повідомляє, що в парку виявлено 88 видів птахів, 22 види ссавців, 12 видів рептилій, 3 види амфібій і 3 види риб. У ставках живуть коропи та водяні черепахи, а в лісі – дикі кабани, лисиці та білки. Частина птахів є місцевими, а частина – перелітними, які відвідують парк влітку або взимку; зупиняйтеся в тихих місцях на стежці,