Від римських лазень до Карабей: культура лазень в Анкарі.

З вулиці Чанкари потрібно піднятися кількома сходами, щоб дістатися до цієї платформи, яка насправді є курганом. У 1937 році під час розкопок, проведених Ремзі Огузом Аріком, тут були виявлені залишки фригійської та римської епох. Самі залишки гарячої лазні були виявлені в результаті розкопок, проведених у 1937-1943 роках під керівництвом Хаміта Зюбейра Кошая від імені Турецької історичної організації, а під керівництвом Неджаті Долуная. Махмут Акок дослідив архітектурні залишки та розробив плани реконструкції. Найдавніша монета, знайдена в підлозі басейну, належить епохи Каракаллі, тому будівлю датують роками 212-217. Вважається, що вона була присвячена Асклепію, і є однією з найбільших римських лазень у світі.

Огляньте приміщення в наступній послідовності: роздягальня (аподитерій), басейн з холодною водою (фрігідрій), тепле приміщення (тепідрій), гаряче приміщення (кальдарій) і кімната для парної (судаторій). Найцікавіше – це те, що знаходиться під підлогою. Під цегляними опорами, що підтримують підлогу, циркулювало тепле повітря. Така система опалення, відома як гіпокауст, використовувалася і в османських лазнях, і ви побачите подібну ідею на наступних етапах маршруту. Суміжний палестра, розміром 95 на 95 метрів, тобто спортивний майданчик, сьогодні є музеєм під відкритим небом. На території, де проводилися реставраційні роботи в період з 1997 по 2001 рік, знаходиться близько тисячі експонатів: на південних і західних крилах – надгробні стели, на півночі – кам'яні блоки з написами та мільні камені, на сході – вівтарі, в центрі – саркофаги та статуї левів.

Під час огляду пам'ятайте, що воду до лазні подавали по кам'яним трубам з околиць Елмада, а камені, з яких побудована лазня, були використані для відновлення стін фортеці в візантійський період. Багато з цих кам'яних блоків, використаних у фортеці, були привезені звідси. На території немає тіні, тому краще прийти рано вранці. Для інформації про дні та години роботи музею відвідайте його офіційний веб-сайт.

Джерела: ASKİ, "Лазні та термальні джерела Анкари"; TDV İslam Ansiklopedisi, стаття "Анкара"; Вікіпедія.

На вулиці Анафарталар, зліва від сходи, поруч зі старою торговою школою, розташований цей комплекс лазень, який не має написів. Інформацію про те, хто його побудував, містить дарча грамота. Ішак-паша, який обіймав посаду великого візиря за часів Фатіха та II Баязида, виділив 142 500 дирхем своєму казначею Сінану-бею для будівництва лазень в Анкарі, щоб забезпечити дохід для його закладу в рідному місті Інегьоль. Сінан-бей збудував лазні в районі Іскендерташі. У дарчій грамоті від 1486 року, що додається, сини паші підтверджують це. У книзі обліку вакуфів Анкари за 1521-1522 роки зазначено, що річний дохід від лазень становив 19 000 акче, що є найбільшим серед усіх лазень міста. У 1673 році анкарський шейх-аль-іслам Мехмет Емін Ефенді придбав лазні та передав їх у дар мечеті Зінчірлі. Сьогодні вони перебувають у власності Головного управління вакуфів і продовжують функціонувати.

Чоловіча частина розташована на півночі, жіноча – на півдні. У чоловічу роздягальню вхід здійснюється через арочну браму з півночі. Двоповерхові дерев'яні кабіни оточують восьмигранний басейн, над яким розташований купол у стилі Багдаду. У парній – овальний купол, праворуч – туалет, ліворуч – місце для гоління. У гарячій кімнаті – квадратна площадка, три купольні галереї, три ніші. У ніші зліва від входу знаходиться глибокий басейн. У жіночій частині парна більша. Навіть якщо ви не плануєте заходити, зверніть увагу на облицювання з обробленого каменю на західній стіні та візерунок з каменю у вікнах.

Звідси, вздовж вулиці Денізчілер, спускайтеся до площі Ітфаєє (пожежної). Лазні Ейнебей, розташовані навпроти ліцею Газі, є найстарішими османськими лазнями в центрі міста: згідно з дарчою грамотою від 1405 року, їх збудував Інебей, один із військових керівників I Мурада, а Меліке Хатун пожертвувала на будівництво 1000 золотих. Це окремі лазні, які сьогодні працюють лише для чоловіків. Коринфські колони, використані в роздягальні, не видно ззовні, тому, якщо ви не плануєте заходити, вам знадобиться лише кілька хвилин, щоб оглянути фасад.

Джерело: ASKİ, Лазні та термальні джерела Анкари; Вікіпедія; Інвентар культурної спадщини (Ейнебей).

Цей гарем, розташований на проспекті Талатпаша, є будівлею, яка дала назву району. Згідно з османськими документами, район називався площею Караджа Бей Хамам та площею Хамамлар, з часом залишилося лише "Хамам-онівю". На жаль, немає фундаційної таблички. Згідно з вакфною грамотою 1444 року, гарем був побудований Караджа Беєм бін Абдуллахом, зятем султана II Мурада, який був бейлербеєм Анатолії. Він помер у битві під Варною того ж року. За даними "Ісламської енциклопедії", комплекс був збудований у 1428 році, а деякі джерела датують його будівництво 1440-1441 роками; ймовірно, гарем був завершений у цей період. Мета заснування: Караджа Бей передав у вакф гарем та два сади, що знаходилися поруч, для фінансування діяльності мечеті "Імарет", розташованої в районі "Хаджет Тепесі".

Вхід для чоловіків розташований з південної сторони, з виходом на вулицю, а вхід для жінок – з західної сторони. У чоловічому відділенні стіни роздягалень зроблені з глини, дахи – пірамідальні, а в центрі – світловий люк. Всередині, вздовж стін, розташовані дерев'яні роздягальні, а в центрі – басейни з фонтанами. Стіни та підлога мийної зони виготовлені з мармуру. Світло потрапляє через круглі, багатокутні та зірчасті вікна в куполах. Мийна зона для чоловіків має класичне планування з чотирма айванами, в центрі – восьмигранна площадка, а до купола ведуть консолі. Купол спеціальної кімнати для відпочинку також прикрашений консолями. Роздягальня для жінок більш простора, а мийна зона має симетричне планування. Мийна зона була відремонтована в 1979 році, а роздягальня – через кілька років. У "Енциклопедії" також згадуються ремонти, проведені наприкінці 1980-х років та в період з 2003 по 2005 роки. Сьогодні гарем працює в обох секціях.

Хороший відвідувач не поспішає: спочатку він сидить у прохолодній кімнаті, щоб зігрітися, потім пітніє на центральній площадці, замовляє пілінг (кесе) або масаж (ната), а потім переходить у прохолодну кімнату, щоб відпочити. Рушники та пештемалі (тканинні рушники) можна отримати в гаремі. Заздалегідь зателефонуйте, щоб дізнатися про графік роботи та режим роботи жіночої секції.

Джерела: ASKİ, "Гареми та термальні джерела Анкари"; "Ісламська енциклопедія", стаття "Мечеть та комплекс Караджа Бей"; Вікіпедія.

За комплексом, у районі Хачет-Тепе, розташований комплекс Караджа Бея. Згідно з записами вакуфів, комплекс включав мечеть, громадську кухню, мавзолей, фонтан, водогінні системи та подвійний хамам; до наших днів збереглися мечеть, мавзолей, фонтан і хамам. Під час огляду цього маршруту зверніть увагу не стільки на архітектуру мечеті, скільки на функціонування всього комплексу. Згідно з "Анкарським реєстром вакуфів" за 1521-1522 роки, щорічний дохід вакуфу становив 26 760 акче, і він включав, крім хамаму, миловаріню, розташовану поруч з хамамом, ділянку для павільйону на площі Султан, сади та сільські угіддя. Тобто, орендна плата за розташованим нижче хамамом забезпечувала фінансування громадської кухні; хамам був своєрідною "касою" благодійної організації. Ось відповідь на питання, чому в османських містах було так багато хаманів.

У восьмигранному мавзолеї, розташованому на північному заході мечеті, похований Караджа Бей; арабський напис над дверима вказує на рік 848 (1444). Тіло, яке померло у Варні, було перевезено до Анкари, де він працював. Ззовні огляньте кольорове оздоблення черепицею мінарету та його восьмигранний верх. У "Ісламській енциклопедії Турецької історичної спілки" згадується Сінаеддін Ахмед б. Ебу Бекір аль-Мушеймеш як архітектор комплексу, а також зазначено, що реставраційні роботи проводилися у 1938, 1947, 1965, 1989 та 2003-2005 роках.

Мечеть відчинена для відвідування. Під час молитов не заходьте всередину або затримуйтеся там ненадовго, зніміть взуття, одягніть одяг, який закриває плечі та коліна, і будьте тихими. Мавзолей є частиною мечеті і не потребує окремого відвідування. Якщо припустити, що родина Караджа Бея проживала в Анкарі поблизу ліцею Газі та біля хаману Ейне Бея, то зв'язок між площею, яку ви щойно пройшли, і цим пагорбом стає зрозумілим.

Джерело: "Ісламська енциклопедія Турецької історичної спілки", стаття "Мечеть і комплекс Караджа Бея"; ASKİ, "Хамами та термальні джерела Анкари".

Район, названий на честь турецької лазні (hamam), закінчується біля самої лазні. Хамам-Оню – це поселення, яке виникло у XIII столітті навколо ринків біля підніжжя фортеці, збагатилося завдяки виробництву вишуканих тканин у XV та XVI століттях, а у XVII столітті зазнало руйнувань під час повстань Джелялі. Те, що ви бачите сьогодні, – це цивільна архітектура XIX століття: близько 300 будівель, вісім з яких є пам'ятками, а двадцять дві – зразками традиційних будинків. Рішення про охорону було прийнято у 1997 році, планування розпочалося у 1999 році; у 2006 році муніципалітет Альтиндаг провів благоустрій вулиць, починаючи з вулиць Інджі та Дутлу. Будинки, що збереглися, були відреставровані, а руїни були викуплені та відбудовані з використанням анкарського каменю, дерева та цегли; тому не всі фасади, які ви бачите, є старими, деякі з них були відновлені. Двадцять два будинки на Вулиці Мистецтв з 2010 року відведені під майстерні для художників; верхні поверхи використовуються як студії, а нижні – як галереї.

Це ідеальне місце для прогулянки після відвідування лазні. Увійдіть через проспект Талатпаша і зверніть на бруковані вулички; ви не загубитеся, поки мінарет мечеті Караджабей буде в полі зору. У цьому районі також знаходиться Таджеддін Дергахі, де Мехмет Акıф Ерсой написав гімн "Істіклял Марші"; якщо у вас є час, відвідайте цей музейний будинок. Ввечері під час Рамадану тут багато заходів, а у вихідні дні багато людей; для спокійної прогулянки виберіть будній день після обіду.

Повернутися назад легко: від зупинок на проспекті Талатпаша курсують автобуси EGO в напрямку Улус та Кізілай, а також можна дійти пішки до Улус. Завершіть свій день так: площа, яку ви бачите з входу в лазню, була заснована шістсот років тому як джерело доходу для вакуфа (благодійного фонду), і район досі називається на честь цієї лазні. У Анкарі культура лазень – це не просто будівля, а цілий район.

Джерело: Вікіпедія, Хамам-Оню; Турецька туристична енциклопедія; Муніципалітет Альтиндаг, Вулиця Мистецтв Хамам-Оню.