Від прибережного маєтку на західному узбережжі до мосту Сінана.

Маяк Єшилкьой – це історичний маяк, який розташований на березі Мармурового моря і слугує орієнтиром для суден, що прямують до Босфору. Згідно з інформацією з Вікіпедії, судна використовують його для визначення маршрутів входу до протоки. Маяк був побудований у 1856 році у вигляді кам'яної вежі французом Мішелем Пашою. Оскільки до 1926 року Єшилкьой називався Айстефанос, спочатку маяк також називався так, а потім отримав нову назву, відповідно до назви району. Поруч із вежею висотою 23 метри розташоване житло для працівників, а будівля була відновлена тричі в період з 1945 по 1988 рік. У статті про Єшилкьой також згадується, що під час Кримської війни французи, які оселилися тут, побудували один з трьох маяків Стамбула.

Маяк розташований на мисі Єшилкьой, і оскільки це діючий навігаційний об'єкт, його можна побачити ззовні, прогулюючись узбережжям. Варто приділити цьому місцю трохи часу, оскільки сам Єшилкьой також є цікавим місцем для відвідування. Наприкінці 19-го та на початку 20-го століття цей район був улюбленим місцем відпочинку та прибережною зоною для заможних стамбульських сімей, і тут досі можна побачити вражаючі дерев'яні будинки в стилі модерн, що збереглися з того часу. Тут також було підписано Айстефаноську угоду 1878 року, яка зафіксувала наслідки російсько-османської війни. За легендою, назву Єшилкьой району запропонував Халіт Зія Ушаклігіль.

У Єшилкьой є марина, причал, звідки влітку здійснюються рейси до Принцевих островів, і піщані пляжі. Прогуляйтеся вздовж берега, щоб побачити маяк з різних ракурсів, а потім відвідайте авіаційний музей, який знаходиться зовсім поруч.

Джерело: Вікіпедія.

Музей Військово-повітряних сил Стамбула розташований у районі Єшилкьой, поруч з військовим аеродромом. Вибір місця має важливе значення: перший аеропорт міста був відкритий тут у 1912 році під назвою "Аеродром Єшилкьой", і в історії музею Єшилкьой згадується як місце, де було створено перше авіаційне підрозділ. Перший авіаційний музей Туреччини був відкритий 15 травня 1971 року в районі Джумаовасі (Ізмір), але через невідповідність місця його було перенесено до Єшилкьою. Будівництво цього об'єкта розпочалося в 1977 році, завершилося в 1983 році, а музей було відкрито для відвідувачів 16 жовтня 1985 року.

Площа музею становить 65 тисяч квадратних метрів, з яких 2365 квадратних метрів – це закриті експозиції, а 12 тисяч квадратних метрів – відкриті. У ангарі та на відкритій території представлені різні літаки та вертольоти, які використовувалися Військово-повітряними силами Туреччини. У залі пам'яті експонуються речі, що належали людям, які зробили внесок в історію авіації, у відділі двигунів – двигуни для поршневих і реактивних літаків, а в залі одягу – зразки уніформи пілотів від османського періоду до наших днів. На відкритій території можна знайти транспортний літак Skytrain, вироблений у США у 1943 році; за даними Вікіпедії, 110 таких літаків були включені до складу ВПС у період з 1946 по 1998 рік. Транспортний літак Dornier Do 28, вироблений у Німеччині в 1970 році, також є рідкісним екземпляром у Туреччині.

Через велику територію відвідування музею на відкритому повітрі може зайняти півтори години, тому в сонячні дні не забудьте взяти з собою капелюх і воду, а в вітряні – вітрозахисний одяг. Оскільки музей належить Військово-повітряним силам і розташований поруч з військовим аеродромом, перед відвідуванням обов'язково перевірте дні та години роботи, а також умови входу. Якщо ви приїхали з дітьми, разом читайте інформаційні таблички біля літаків; це може перетворитися на цікаву гру, порівнюючи, які літаки використовувалися в різні роки.

Джерело: Вікіпедія.

Вілла Флорья Ататюрка, розташована приблизно за 70 метрів від берега, стоїть на стовпах, забитих у морське дно, і з'єднана з берегом дерев'яним пірсом. Зацікавлений у цьому районі, мерія Стамбула замовила архітектору Сейфі Аркану розробити проєкт; вілла була завершена в 1935 році та 14 серпня була подарована Ататюрку. Вона вважається одним із знакових об'єктів ранньої республіканської архітектури, а в англійській Вікіпедії її описують у стилі Баухауз. Усередині є зал для прийомів, спальні, ванна кімната та бібліотека.

Ататюрк використовував віллу як літню робочу резиденцію протягом трьох років, особливо в червні та липні 1936 року він проводив тут багато часу, а останній візит він здійснив 28 травня 1938 року. Розповідається, що під час перебування в Долмабахче він часто приїжджав до вілли на моторному човні та купався в морі разом з людьми. У наступні роки вілла також використовувалася іншими президентами як літня резиденція, 6 вересня 1988 року вона була передана до Департаменту національних палаців Великої національної асамблеї Туреччини, після реставрації її перетворили на музей.

Перед відвідуванням перевірте, чи відкритий музей для відвідування та в які дні. Навіть якщо він закритий, з берега можна побачити, як пірс і вілла взаємодіють з морем; прості, горизонтальні лінії, розроблені Сейфі Арканом, краще видно здалеку. Парк, який був створений навколо вілли, сьогодні є громадським парком під назвою "Лісовий парк Ататюрка у Флорьї"; після відвідування вілли, коротка прогулянка в тіні дерев буде дуже корисною. Станція Marmaray у Флорьї розташована приблизно за 500 метрів.

Джерело: Вікіпедія; Wikipedia.

Озеро Кючюкчекмедже – це, власне, лагуна. Воно відокремлене від моря мілководною прибережною смугою, утвореною піском і галькою, що транспортуються вздовж узбережжя. Канал на східній стороні дозволяє надлишку води з озера стікати в Мраморне море, а під час припливів морська вода проникає в озеро. Саме тому вода в озері трохи солона. Згідно з Вікіпедією, назва походить від невеликих човнів, які використовувалися для переправи через озеро, коли ще не було мосту, тобто від "чекмедже" (ящики).

Міст розташований на цьому каналі, в місці, де проходить головна дорога, що з'єднує Стамбул з Румелією. Згідно з Ісламською енциклопедією, у цей період, ймовірно, існував дерев'яний міст; у 6-му столітті, після землетрусів, імператор Юстиніан побудував кам'яний міст. Сулейман Великолепний відремонтував міст взимку 1455 року. Згідно з Евлія Челебі, будівництво сучасного мосту почалося за часів правління Сулеймана, а завершилося за часів правління Селіма II. Щодо архітектора, джерела обережні: міст не згадується в переліку творів Мімара Сінана, а Орхан Бозкурт, який вивчав мости Сінана, припускає, що він міг належати Ачему Алі, головному архітектору, який працював до Сінана. Західні джерела називають його "Ponte Piccolo", тобто "малий міст", порівнюючи його з мостом у Бююкчекмедже.

Довжина мосту – 210 метрів, ширина – 7,60 метрів, а найбільша відстань між опорами арки – 10 метрів. Під час Першої світової війни він був розширений і його нахил був вирівняний, тому він значною мірою втратив свою оригінальну форму. Проте, варто зупинитися біля фонтану біля мосту, подивитися на навколишні рибальські човни та на простір озера. Вважається, що руїни, розташовані на північно-західному березі озера, можуть належати місту Батонея, згаданому в історичних джерелах.

Джерело: Ісламська енциклопедія; Вікіпедія.

Міст Кануні Султан Сюлейман у Бююкчекмедже, як зазначено в Ісламській енциклопедії TDV, є одним із найвидатніших зразків османської інженерії. Згідно з джерелом, старий римський міст знаходився всередині болота, далі на північ, і постраждав від повеней. Замість того, щоб побудувати короткий міст і з'єднати його з тротуарами, архітектор Сінан спроектував довгий міст, який простягався по всій заболоченій місцевості, розташований далі на південь, на більш стійкому ґрунті. Для кожної опори були виготовлені опалубки розміром з галери, у які вбивалися палі, а потім вони були з'єднані розплавленим свинцем.

Будівництво було розпочато за наказом Кануні, але коли султан помер під час кампанії в Зигетварі, міст був завершений його сином, Селімом II. Напис на мосту вказує на рік завершення будівництва – 975 рік (1567-68). Міст складається з чотирьох секцій різної довжини, з'єднаних штучними острівцями; загальна довжина становить приблизно 636 метрів, ширина – трохи більше 7 метрів, і він має 28 прольотів. Місцева влада зазначає, що така ширина дозволяє двом караванам рухатися поруч. Вважається, що проміжки між секціями без огорож були залишені для того, щоб вода під час повеней могла вільно проходити під мостом, не завдаючи йому шкоди.

Під час прогулянки зверніть увагу на два моменти. На верхній частині найширшого прольоту є лавки для відпочинку. У павільйонах з написами, розташованих на початку однієї з секцій, знаходяться арабські та турецькі написи. Згідно з TDV, фраза "amel-i Yusuf b. Abdullah", що знаходиться поруч з турецьким написом, є єдиним відомим підписом Сінана на його творі. Сьогодні основний транспорт проходить через сучасний міст, розташований трохи далі, а історичний міст відносно добре збережений.

Джерела: Ісламська енциклопедія TDV; Муніципалітет Бююкчекмедже; Вікіпедія.

На невеликій історичній площі біля входу на міст розташовані три будівлі. Великий чакар (караван-сарай) Бююкчекмедже, також відомий як Чакар Куршунлу, отримав свою назву від даху, вкритого свинцем. Згідно зі сторінкою про історичні місця муніципалітету Бююкчекмедже, цей чакар, збудований у 1566 році, був закритим комплексом без внутрішнього двору. Стіни були побудовані з одного шару обробленого каменю та двох рядів цегли. Центральна площа призначалася для худоби та вантажів, а в бічних секціях, де були встановлені печі та ніші, подорожні відпочивали та ночували. Вікіпедія повідомляє, що на цьому місці раніше, в період правління Фатіха, також існував чакар. Згідно з Турецькою Дієюкоманії (TDV), цей комплекс є твором Сінана, а в 1965-1966 роках він був відреставрований Генеральним управлінням вакуфів. Євлія Челебі зупинявся тут у 1659 році під час подорожі до Боснії. Цей чакар був одним із придорожніх пунктів на шляху Румелі, і сьогодні тут проводяться культурні та мистецькі заходи.

Від чакара розташована мечеть Сокуллу Мехмеда Паші, від якої сьогодні залишилася лише мінарет, прохід і низька стіна. Мінарет мечеті, побудованої приблизно в 1567 році для великого візиря Сокуллу Мехмеда Паші, привертає увагу тим, що, за даними муніципалітету та Вікіпедії, він висічений з одного шматка каменю. Поруч розташована фонтан султана Сулеймана, також датований 1566 роком. Він виготовлений з білого мармуру, має висоту 6 метрів і складається з трьох аркових секцій, кожна з яких прикрашена нішами з гострими арками, в яких розташовані фонтани.

Інформацію про програму заходів, що проводяться в чакарі, можна знайти на сторінці культури та мистецтва муніципалітету Бююкчекмедже. Перед тим, як закінчити свій візит, ще раз поверніться до мосту та подивіться на озеро: протягом століть каравани, що прямували шляхом Румелі, зупинялися саме в цьому місці.

Джерело: Муніципалітет Бююкчекмедже; Вікіпедія.