Морські маяки Стамбула: від Мармурового моря до Чорного моря.

Перша зупинка першого дня – мис Єшилкую. Раніше відомий як маяк Аястефанос, він є першим історичним маяком, який зустрічають кораблі, що прямують з Мармурового моря до Босфору. Він був побудований Управлінням маяків під керівництвом Мішеля Паші французького походження у 1856 році, коли Османська імперія уклала угоду з Францією щодо управління маяками; у англійській Вікіпедії вперше згадується, що він загорівся 5 січня 1857 року.

Кам'яна вежа має форму восьмигранної призми, яка піднімається з центру будинку для доглядача. Її висота над землею становить 16 метрів, а над рівнем моря – 23 метри, і світло видно на відстані 15 морських миль. Джерело світла з часом змінювалося: від газової лампи до ацетиленової лампи Далена, а потім до електричного освітлення. Маяк був відновлений у 1945, 1971 та 1988 роках і досі функціонує, перебуваючи в управлінні Головного управління берегової безпеки, і є важливим засобом навігації.

Вежа не входить до переліку маяків, які відкриті для відвідування, тому зайти всередину неможливо. Помилуйтеся маяком з берега та з навколишньої місцевості. Зверніть увагу на те, як восьмигранна конструкція піднімається з центру будинку для доглядача, і на балкон, що оточує кімнату з ліхтарем. Другого дня ви побачите маяк Румелі, світло якого горить на висоті 58 метрів над морем; ці 23 метри відображають різницю між низьким берегом Мармурового моря та високими мисами в гирлі Чорного моря.

До маяка в Єшилкую можна дістатися пішки, спустившись до берега від станції Marmaray. На цьому мисі, відкритому для Мармурового моря, може дути сильний вітер; ранкові години – це час, коли тут спокійно і світло м'яке, ідеальне для фотографування. Звідси можна повернутися до Marmaray і дістатися до Сіркеджі.

Джерело: Вікіпедія; Wikipedia; Головне управління берегової безпеки.

Прогулюючись узбережжям, що проходить від Сыркечі до Сарайбурну, ви побачите маяк Ахіркапи, розташований біля стін Мармури, на вулиці Кеннеді. Історія цього маяка на століття старша, ніж у більшості інших маяків на цьому маршруті. У 1755 році, після того, як великий корабель затонув біля Кумкапи під час шторму, султан III Осман наказав встановити маяк на стіні, де щоночі мали запалювати вогні. Сучасна кам'яна вежа була побудована за часів султана Абдулмеджида, після Кримської війни, у 1857 році; за інформацією англійської Вікіпедії, у її будівництві брали участь французькі інженери.

Зверніть увагу на форму вежі. Циліндричний корпус, що піднімається на квадратній основі, має балкон, який нагадує мінарет. Висота вежі становить 26 метрів, світло горить на висоті 36 метрів над морем, і його видно з відстані 16 морських миль. Єдина чорна смуга, що оповиває білий корпус, є денним сигналом, який полегшує розпізнавання маяка з моря.

Зв'язок маяка з морем змінився у 1958 році, коли було збудовано прибережну дорогу; тепер вежа не розташована безпосередньо біля води. За інформацією турецької Вікіпедії, з 1907 по 1995 рік маяком керували жінки з родини Лік; це одна з маловідомих історій про людей в історії маяків Стамбула. Спочатку за його обслуговуванням відповідав Bostancı Ocağı, а сьогодні – Kıyı Emniyeti.

Вежа не відкрита для відвідування; ви можете побачити маяк з прибережної сторони дороги та з переднього плану стін. Вода перед вами, згідно з даними Kıyı Emniyeti, є районом стоянки суден Ахіркапи; тут ви, ймовірно, побачите кораблі, що знаходяться на якорі. Звідси ви можете повернутися до Сыркечі та пересісти на Marmaray, щоб дістатися до Ускюдар.

Джерело: Вікіпедія; Wikipedia; Kıyı Emniyeti Genel Müdürlüğü.

Перейдіть до районі Ускюдар на потягу Marmaray, а потім прогуляйтеся до берега Салачак. Вежа Діви, розташована приблизно за 200 метрів від берега Ускюдара, є найстарішою з будівель на цьому маршруті, але найменш відомою як маяк. За даними джерел, перша споруда на цьому місці була зведена в 1110 році візантійським імператором I Алексієм – це була дерев'яна вежа з кам'яними стінами. Вежа була зруйнована під час землетрусу в 1509 році, а потім відбудована. У 1721 році вона згоріла, після чого була знову відбудована і використана як маяк. У 1763 році її було відновлено з використанням більш міцного каменю, а сучасний вигляд вона набула завдяки реставрації, проведеної за наказом II Махмуда в 1832 році. У турецькій Вікіпедії підкреслюється, що вежа ніколи не втрачала своєї функції маяка, що допомагає суднам орієнтуватися вночі.

Останнє велике відновлення вежі було розпочато Міністерством культури та туризму в 2021 році. Після більш ніж дворічних робіт вежа була знову відкрита для відвідування в травні 2023 року як пам'ятка. Стіни, ослаблені кристалізацією солі, були посилені сталевими тросами. Розташування вежі – на невеликому острівці біля південного входу в Босфор, недалеко від берега – робить її помітною з берега вдень і служить орієнтиром для суден вночі.

До вежі можна дістатися на човні з берега. Інформацію про місця відправлення, розклад і години відвідування можна знайти на офіційному сайті. Під час відвідування вежі подивіться у вікна: з одного боку – історичний півострів і район Сарайбурну, з іншого – берег Ускюдара та вхід у Босфор. Ця вежа, як і розташована неподалік вежа Ахіркапи, позначає південний вихід Босфору в Мармурове море.

Якщо ви не хочете їхати на човні, ви також можете спостерігати за вежею з берега в районі Салачак. Звідси ви можете пересісти на Marmaray і дістатися до району Фенерайолу.

Джерело: офіційний сайт вежі Діви; Вікіпедія; Wikipedia.

Першого дня вирушайте до району Фенерйолу на потязі Marmaray, а звідти прогуляйтеся пішки або проїдьте коротким автобусом до парку на мисі Фенербахче. Стара назва цього мису – Каламіш. Історичні документи свідчать про те, що розташування мису часто призводило до аварій для суден; зафіксовано, що в 1562 році султан Сулейман I видав указ про встановлення тут маяка. Сучасна вежа була збудована в 1857 році.

Біла, циліндрична вежа має два балкони, а кімната маяка також біла. Одноповерховий кам'яний будиночок для сторожа, що прилягає до вежі, досі стоїть; маяк і будиночок для сторожа перебувають під охороною як об'єкти культурної спадщини. Спочатку для освітлення використовувався ацетилен, а потім – електрика, як і в інших маяках на цьому маршруті; сьогодні він блимає двічі за 12 секунд і видно з відстані 15 морських миль. Кожен маяк має свій унікальний ритм блимання, і моряки розпізнають його; якщо ви почекаєте в сутінках, ви зможете порахувати ритм світла.

Парк відкритий для всіх, але вхід до вежі заборонений. Ви можете побачити маяк з території парку та з кам'янистого узбережжя, що виходить до Мармурового моря. Зверніть увагу на те, як вежа з'єднується з будиночком для сторожа, на розташування балконів; шукайте ракурси з узбережжя, з яких можна сфотографувати вежу на тлі моря.

Парк Фенербахче також згадується як частина прибережного маршруту Радар; тут ви можете побачити його як частину "ланцюга" маяків на азійському березі Мармурового моря. Завершіть день тут, почекавши, поки засвітиться маяк; наступного дня ви поїдете автомобілем до входу в Чорне море.

Джерело: Wikipedia; Kıyı Emniyeti Genel Müdürlüğü (Головне управління прибережної безпеки).

Другий день варто розпочати рано і вирушити автомобілем. Румелійський маяк розташований на європейському березі, у селі Сариєр, біля місця, де Босфор впадає в Чорне море. Він був побудований для того, щоб французькі та британські військові кораблі могли безпечно заходити та виходити з Чорного моря під час Кримської війни. Згідно з турецькою Вікіпедією, мішель-паша французького походження побудував вежу разом з маяком на протилежному березі, в Анатолії. Маяк був введений в експлуатацію 15 травня 1856 року. Сторічний термін експлуатації, наданий французам, був скасований у 1933 році, і маяк перейшов під управління Туреччини.

Вежа висотою 30 метрів має три рівні та восьмикутну конструкцію. Світло, що випромінюється, знаходиться на висоті 58 метрів над рівнем моря, і його видно на відстані 18 морських миль. Спочатку для освітлення використовувався ацетилен, а потім – електрика; резервне живлення забезпечується бутаном.

Румелійський маяк не входить до списку маяків, відкритих для відвідування Управлінням прибережної безпеки, тому плануйте відвідати не внутрішню частину вежі, а її околиці. Помилуйтеся маяком з вулиць села та узбережжя. Подивіться на протилежний берег: маяк Анатолії знаходиться лише в 2 морських милях. Розташування двох маяків демонструє ідею спільного показу обох берегів входу в Босфор з боку Чорного моря.

Щоб дістатися автомобілем до маяка Анатолії, вам потрібно буде перетнути міст Явуза Султана Селіма і потрапити на азійський берег. Перед виїздом перевірте поточну дорожню ситуацію.

Джерело: Вікіпедія; Wikipedia; Генеральне управління прибережної безпеки.

Маяк Анаджу Фенір розташований на північному кінці Босфору, де він з'єднується з Чорним морем, на азійському березі, на мисі Юм (у деяких джерелах – Йон або Хром). Він знаходиться біля села, що носить його власну назву, в районі Бейкоз. Перший маяк був встановлений у 1830-х роках. Сучасна вежа була введена в експлуатацію 15 травня 1856 року, в той же день, що й маяк Румелі. Французи втратили право експлуатації в 1933 році; сьогодні маяком керує Головне управління берегової охорони.

Біла циліндрична вежа, з балконом і кімнатою для лінз, має висоту близько 20 метрів; однак, оскільки вона розташована на скелястому мисі, світло видно з моря на висоті близько 75 метрів. До вежі прилягає двоповерховий будинок для вартових. Джерело світла, як і в інших маяках, перейшло від газу до ацетилену, а потім до електрики. У Вікіпедії зазначено, що маяк Анаджу Фенір є одним з небагатьох, який зберіг свій оригінальний вигляд.

Головне управління берегової охорони включає маяк Анаджу Фенір до переліку маяків, відкритих для туристів. Однак, перш ніж відвідати, рекомендується уточнити актуальні умови. Село є невеликим рибальським поселенням; з схилу, що оточує маяк, відкривається вид на відкриті води Чорного моря з одного боку та маяк Румелі з іншого. Зранку, дивлячись з боку Румелі, ви бачите зворотний пейзаж.

На скелях мису дме сильний вітер; будьте обережні, спускаючись до берега, і не відпускайте дітей. Звідси можна вирушити до Шіле, рухаючись паралельно узбережжю Чорного моря; цей відрізок маршруту є найдовшим.

Джерело: Головне управління берегової охорони; Вікіпедія; Wikipedia.

Маяк Шіле, розташований приблизно за кілометр на північний схід від містечка, на скелях мису Шіле, на висоті 60 метрів над рівнем моря. Він був побудований у 1859 році за часів правління султана Абдулмеджида і був уведений в експлуатацію в 1860 році. У турецькій Вікіпедії цей об'єкт пов'язаний з Управлінням маяків, яке очолював Мішель-паша французького походження, тобто це частина тієї ж системи, що й маяк в Єшилкьой.

Кам'яна вежа у формі восьмигранної призми має висоту 19 метрів. Біла поверхня вежі обрамлена тонкими чорними горизонтальними смугами, а до вежі прилягає одноповерховий будинок для вартового. Світло маяка видно на відстані 20 морських миль. Спочатку використовувалася лампа, що працювала на газі, а з 1968 року – електрична.

Маяк Шіле є одним із перших маяків, відкритих для туристів, про це зазначено в турецькій Вікіпедії, і сьогодні він перетворений на музей. Це місце, де у вас є найбільша можливість оглянути внутрішні приміщення серед усіх маяків на маршруті; перед відвідуванням обов'язково перевірте актуальний графік роботи. Під час відвідування зверніть увагу на восьмикутну форму вежі, товщину кам'яних стін і систему, що веде до кімнати з лінзою.

З околиць маяка відкривається вид на берег Шіле та відкриті води Чорного моря. На скелях відчувається сильний вітер і хвилі, тому будьте обережні, спускаючись до берега. Якщо ви плануєте дочекатися включення світла, врахуйте, що дорога назад буде в темряві. Про пляжі Шіле та Агви, а також про саме містечко, додатково розповідається в туристичних статтях. Якщо у вас є час, ви можете провести ніч тут і наступного дня оглянути місто.

Джерело: Генеральне управління берегової безпеки; Вікіпедія; Wikipedia.