Південне узбережжя затоки, від Нярлідере до Барбарос.

Розпочніть свою прогулянку від західної кінцевої станції лінії метро M1 – Narlıdere Kaymakamlık. Лінія метро досягла цієї станції в березні 2024 року, і на території району розташовано чотири станції. Таким чином, Narlıdere тепер є прибережним районом, до якого можна дістатися без пересадок з Konak. Спускаючись від станції до набережної, ви побачите, як район поступово спускається до затоки. Центр району розташований досить високо над морем, а узбережжя – це рівна смуга. Діставшись до набережної, ви опинитеся на пішохідній дорозі, яка була збудована у два етапи в рамках проекту "İzmir Deniz Kıyı Tasarımı" і, за даними джерел, має довжину понад два з половиною кілометри. Почніть свою прогулянку зі східного кінця і рухайтеся на захід, щоб сонце було у вас за спиною. Уздовж дороги розташовані лавки, виготовлені з натурального каменю та бетону. Якщо у вас немає поспіху, сядьте на одну з них і поспостерігайте за лінією Karşıyaka та Çiğli, що пролягає навпроти затоки. Для тих, хто хоче ближче познайомитися з морем, було побудовано чотири рибальські причали. Вранці тут можна побачити рибалок. На цій набережній також є тераса, що імітує дерево, схожа на ту, що є в Bostanlı. Вранці вона порожня, тому це чудове місце для фотографій. Зверніть увагу на вибір рослин, оскільки вони були підібрані таким чином, щоб витримувати солоний морський бриз і вітер. Окрім вічнозелених дерев, таких як сосна, вільха, слива та лавр, використовуються також кольорові кущі, такі як лаванда, волошка, буш та гаура. Parku Baku також розташований на цій набережній, і тут є сучасні ігрові майданчики для сімей з дітьми. На набережній також розміщені роботи, створені в рамках İzmir Heykel Çalıştayı. Пошук цих скульптур додасть вашій прогулянці невелику мету. Для тих, хто приїжджає на велосипеді, на набережній є велосипедна доріжка завдовжки один кілометр і станція BİSİM. У районі в цілому є чотири станції BİSİM. Ви можете орендувати велосипед для короткої поїздки і доїхати до кінця дороги, а потім повернутися. На заході району, в Limanreis, планується створення найближчого до центру міста громадського пляжу з блакитним прапором, оскільки аналізи води показали, що вона чиста. Якщо ви плануєте купатися, перевірте поточний стан пляжу. Під час прогулянки також подумайте про історію цього району. Згідно з джерелами, римляни назвали цю місцевість Akhilleion, що означає "водний шлях" мовою лувійців. Найвужче місце затоки знаходиться навпроти цієї набережної. У Після години прогулянки сядьте на автобуси ESHOT, що прямують на захід вздовж узбережжя, щоб дістатися до району Гюзельбахче. Якщо ви бажаєте продовжити подорож на поромі, не забудьте, що від причалу в Гюзельбахче здійснюються рейси компанії İZDENİZ.
Джерело: TGRT Haber, проєкт прибережної зони Нарлідере; Вікіпедія, Нарлідере.

Почніть свою прогулянку на причалі в районі Яли, у районі Гюзельбахче. Якщо ви приїхали на поромі, ви вже там. Яли – найгустіший район, і ця частина узбережжя є центром повсякденного життя Гюзельбахче, з рибальським портом, рибним ринком та оновленою набережною. Основою економіки району є рибальство та сільське господарство, тому варто відвідати порт вранці або в обід, щоб побачити, як прибувають човни. Поруч з портом розташований рибний ринок, де можна дізнатися, які види риби доступні в даний сезон.

Далі прогуляйтеся вздовж набережної, яка веде від порту до нічного ринку. Ця ділянка, довжиною близько кілометра, була оновлена в два етапи, з встановленням пальм, міських меблів, парків та облаштуванням пляжу, що робить її схожою на міську набережну. Вздовж дороги є лавки, де можна посидіти та помилуватися краєвидом на затоку, зокрема на західну частину, в напрямку Урла. На шляху також є невеликі парки, які можна використовувати як місця для відпочинку, особливо якщо ви подорожуєте з дітьми.

Влітку в районі Яли щовечора відкривається нічний ринок. Якщо ви плануєте пройти цей маршрут влітку, варто відкласти відвідування цього місця на вечір. Далі, на заході, в районі Сітелер розташований громадський пляж, яким керує муніципалітет району, а також можна купатися на узбережжі Малтепе. На узбережжі району є вісім пляжів, один з яких має "блакитний прапор". Інформацію про їхній стан у сезон можна отримати в муніципалітеті. Узбережжя Гюзельбахче простягається від району Ліманрей в Нярлідере на сході до району Чамлічай в Урла на заході, тому під час цієї прогулянки ви побачите лише частину узбережжя району.

Історія назви цього району також пов'язана з цією точкою маршруту. Найдавніша назва Гюзельбахче – Кілізман, і вона походить від стародавнього міста Клазомени, від якого залишилися руїни в районі Урла Іскеле. У 1936 році цей район став районом, що входить до складу Урла, і отримав назву Къзълбахче, у 1957 році – сучасну назву, а в 1993 році став окремим районом. На деякий час він був об'єднаний з Нярлідере і отримав назву Нярлібахче, тому зв'язок між першою та цією точкою маршруту не лише географічний.

Фотографії, зроблені з причалу, показують низькі будівлі району та схили, що знаходяться позаду. У полудень світло дуже яскраве, тому найкраще фотографувати море вранці або ввечері. На

Урла Іскеле розташований на узбережжі району Іскеле, що знаходиться на півночі від центру Урла, і є найважливішою історичною точкою цього маршруту. Прибувши до Іскеле, спочатку зверніть увагу на східну частину порту, на невисокий пагорб, через який проходить дорога; це – пагорб Лімантепе. Цей пагорб вважається одним із найдавніших портів Егейського моря, а сліди поселень сягають від неолітичної епохи до кінця бронзової доби. Археологічні розкопки, які були оголошені науковому світу Екремом Акурґалом у 1950 році, тривають з 1992 року під керівництвом Хаят Еркан. До наземних розкопок додаються підводні дослідження, які проводить Університет Хайфи, тобто частина цього порту сьогодні знаходиться під водою.

Область розкопок має свій власний порядок, тому не намагайтеся туди потрапити; краще огляньте пагорб з дороги та узбережжя. Згідно з джерелами, сучасна дорога, що веде до Урла Іскеле, проходить через пагорб з заходу на схід, а прибережні будівлі, що використовуються влітку, завдають шкоди пагорбу. Маючи цю інформацію, важко уявити, що під звичайним пагорбом, який ви бачите, знаходяться тисячолітні стіни та будинки. Знахідка обсидіану з острова Мелос у неолітичних шарах свідчить про те, що цей порт був пов'язаний з егейськими островами вже в дуже ранні часи.

Далі, прямуйте на північ, дорогою, що веде до острова Карантіна. Острів розташований прямо навпроти району Іскеле і містить залишки стародавнього міста Клазомени. Мешканці Клазоменів переїхали на цей острів, боячись персів. Згідно з джерелами, острів вперше був з'єднаний з материком за часів Олександра Македонського, стародавня дорога з часом зруйнувалася, а сучасний насип був створений у 1955 році. Назва острова походить від карантинних закладів, заснованих французами у 1865 році; ці заклади використовувалися для боротьби з епідеміями до кінця Першої світової війни. Острів Карантіна є одним із трьох збережених карантинних островів у світі.

Подальша історія острова також цікава. У 1950-х роках тут був Інститут моря та сонця, а в 1960-х роках – лікарня для хворих на кісткові та суглобові захворювання. У 1986 році комплекс був перетворений на державну лікарню Урла, а в 2014 році лікарня переїхала до нової будівлі, розташованої за межами острова. Сьогодні острів є охоронною зоною і фактично перебуває у користуванні Міністерства охорони здоров'я; перед тим, як туди потрапити, уточніть, чи це можливо,

Коли ви приїдете в Барбарос, залиште машину біля в'їзду в село і прогуляйтеся вуличками; це місце найкраще досліджувати пішки. До 2014 року село мало статус сільської місцевості, а сьогодні є районом, що належить до міста Урла, і, за словами місцевих жителів, це поселення існує вже близько семисот років. Раніше воно називалося Сірадам; у списку сіл за 1928 рік воно згадується під назвою Барбарос, як село, що входить до складу району Барбарос, що належить до округу Чешме. У переписі 1940 року населення становило 507 осіб, а в 1955 році воно входило до числа сіл, що належали до району, що підпорядковувався Урлі.

Почніть з центральної площі; це місце є центром життя села, а пагорби позаду відкривають вид на сільськогосподарські угіддя. Потім розійдіться по вулицях і шукайте "оюк". "Оюк" у місцевій мові означає "пугало", і з 2016 року у кожному куточку села демонструються різнокольорові пугала. У перший рік жителі села виготовили близько чотирьохсот пугал у майстернях; на той час населення села становило чотириста шістнадцять осіб, тобто кожному жителю припадало по одному пугалу. Оскільки пугала руйнуються під впливом спеки та холоду, їх щорічно оновлюють, тому під час кожного візиту ви зустрічатимете нові обличчя.

Пугала мають певну мету: привернути увагу до сільського господарства. Фестиваль "Оюк" був ініційований місцевими жителями з метою відродження сільського господарства в селі, просування села, забезпечення доходу для селян і зупинки відтоку населення. На першому фестивалі відвідали шість тисяч людей, і фестиваль щорічно проводиться в кінці літа. Історія туризму в селі також сягає глибших часів; з другої половини 1970-х до 1998 року місцеві жінки продавали вироби ручної роботи на узбіччі дороги відвідувачам, які приходили на народні танці, що проводилися раз на тиждень.

17 жовтня 2025 року Барбарос увійшов до списку найкращих туристичних сіл, складеного Всесвітньою туристичною організацією ООН. З того часу кількість місцевих і іноземних відвідувачів зросла, тому у вихідні та під час фестивалів вулиці стають більш людними. Найбільш жвавими сезонами в селі є весна та осінь; якщо ви хочете спокійної прогулянки, виберіть будній день.

Сьогодні в селі є майстерні з виробництва виробів ручної роботи, і більшість з них належать жінкам. Такі заходи, як кінотеатр під відкритим небом, жіночий хор і майстерня ритмів, також організовуються місцевими жителями; оскільки графік