Anastasius Suru (Uzun Duvar)

Анастасієва стіна – це довга лінія оборони, що простягалася від Чорного моря до Мраморного моря, збудована в період Візантійської імперії для захисту Стамбула від нападів з боку Фракії. Автори шостого століття та наступні джерела називали її "Довгою стіною". Назва "Анастасієва" походить від імені візантійського імператора Анастасія I, який правив з 491 по 518 рік. Згідно з джерелами, імператор наказав збудувати або відремонтувати стіну в період з 507 по 512 рік; адміністрація Чаталджа вказує період з 507 по 511 рік. Англійські джерела також відзначають, що сліди укріплень на цій лінії були присутні ще за часів імператора Леона I (469 рік) та за правління імператора Зенона (478 рік). Прокопій, який писав у шостому столітті, описував цю стіну, розташовану приблизно за 65 кілометрів від міста, як надзвичайно довгу, але недостатньо міцну через поспіх будівництва, і що для її захисту потрібна була значна кількість військ. Джерела надають різні дані щодо довжини стіни. У англійській Вікіпедії зазначено, що спочатку її довжина становила близько 56 кілометрів. Розрахунок Фетідуна Дірмітекіна дає значення близько 52 кілометри. Адміністрація Чаталджа вказує довжину 45 кілометрів, з яких 22 кілометри збереглися до наших днів. Стіна починалася на узбережжі Чорного моря, поблизу селища Евік Іскелесі, простягалася невеликою ділянкою на захід, а потім повертала на південний захід, досягаючи місцевості Хісартепе. Звідти вона проходила поблизу Каракоє, перетинаючи кілька струмків, і йшла на південь вздовж дороги між Куруфалли та Гюмюшпінар. Лінія, що проходить через Куруфалли, пролягала на захід від села Фенер, досягаючи узбережжя Мраморного моря на заході Сіліври, біля мису Карінча. Англійські джерела повідомляють, що залишки стіни можна побачити сьогодні на перехресті Гюмюшпінар поблизу Каракоє, на Хісартепе поблизу Яликьой, в місцевості Пінарджа поблизу Іхсаніє та в селі Куруфалли. Товщина стіни становила 3,3 метра, а висота – понад 5 метрів. Зовнішні поверхні були облицьовані обробленим каменем, а внутрішня частина заповнена щебнем, скріпленим розчином з соломи. Наявність різних технік та матеріалів у деяких місцях вважається ознакою ремонтів, проведених у наступні періоди. На лінії оборони були розташовані сторожові вежі, ворота, фор У тексті згадується, що фортеця була покинута в певний період, але турецькі джерела свідчать про те, що реставраційні роботи тривали до 10-го або 11-го століття. З часом значна частина каменів була використана для будівництва нових споруд у навколишніх селах. У своїй "Книзі подорожей" Евлія Челебі описує, що від Сільврі до Теркос ще можна було побачити вежі, фундаменти та рови, а будівлі, такі як караван-сараї та імарети, в навколишніх селах були побудовані з каменів цієї стіни. Ворота фортеці, які дослідник Шухардт побачив у хорошому стані в 1898 році, згодом зникли. Найкраще збережений фрагмент стіни зараз знаходиться в лісистій місцевості на півночі. Щоб побачити стіну, потрібна спланована поїздка, оскільки більшість її залишків знаходяться в лісі, далеко від сільських доріг. Найбільш зручним місцем для початку є, як зазначають джерела, район Каракоє та Гюмюшпінар. Тут можна побачити лицьову частину стіни, збудовану з великих кам'яних блоків, яка проглядається крізь густу рослинність. Важливо пам'ятати, що це історична пам'ятка, яка потребує збереження, тому не слід лазити по стіні та пошкоджувати камені. Доїхати до центру Чаталджа на автобусі, а звідти – до сіл, можливо, але для досягнення руїн часто потрібен транспорт і піша прогулянка. Для відвідування лісистих ділянок рекомендується одягати закрите взуття, брати з собою воду та офлайн-карту, а також носити довгі штани для захисту від колючих кущів. Водопроводи "Куршун Герме" та "Баллі Герме", про які згадує адміністрація, також знаходяться поблизу Гюмюшпінар і можуть бути побачені в цьому ж районі. На півночі, пляжі Яликоє та Чілінгоз, розташовані біля узбережжя Чорного моря, знаходяться неподалік від місця, де стіна досягала моря.