Şairin Kayığı

П'єса розгортається очима оповідача, який описує себе не як "звичайного човняра", а як "супутника поетів". Цей човен не перевозить пасажирів до відомого берега; він об'єднує видатних представників турецької поезії (Кан Юджель, Едіп Кансевер, Ільхан Берк, Ісмет Озел, Томріс Уяр, Едже Айхан, Нілгюн Мармара, Улкую Тамер та Сезай Каракоч) за одним столом. У пасажирів немає валіз, але є незакінчені рядки віршів і спогади про дитинство, які вони несуть у кишенях. Протягом п'єси ці поети, кожен у своєму унікальному стилі, обговорюють, що таке поезія, життя, смерть, батьків, самотність і батьківщину. Зрештою, оповідач усвідомлює, що він не човняр, а "слухач" цих людей, які "відновлюють пам'ять", і завершує виставу, пропонуючи пусте місце за столом глядачам (читачам).