ÇİÇU

"У людини має бути хоча б хтось, з ким можна посперечатися, адже навіть суперечка може приносити радість."

У старій квартирі в Стамбулі, намагаючись жити у власно створеному світі, обмеженому певними рамками.
Це історія про одного чоловіка, яка без прикрас показує людську потребу в любові, розумінні та відчутті приналежності. Чоловік, чиї зв'язки зі зовнішнім світом поступово слабшають, наповнює життя своїм оточенням, будує уявні стосунки та створює власне життя зі своєю коханою, яку він називає Чічу. Однак, кожен крок, який він робить, щоб позбутися самотності, лише занурює його в глибші кутки власного внутрішнього світу. У цьому світі, де реальність переплітається з мріями, де любов змішується з звичкою, а свобода – з ув'язненням, питання про те, чи найбільший страх людини – залишитися наодинці, чи відчувати самотність навіть у присутності іншої людини, стає все більш гострим. "Людина іноді втомлюється не від самотності, а від того, що не може знайти когось, з ким можна поділитися цією самотністю", – стверджується в п'єсі "ЧІЧУ". У ній самотність розглядається не лише як стан, який переживає одна людина, а як невидима клітка, яку ми самі будуємо. П'єса трагікомічно показує боротьбу людини з власною самотністю, на тонкій межі між бажанням бути коханим і зрозумілим, і між можливістю мати когось і справді відчувати зв'язок з іншою людиною.