Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити

Вироби з глазурованої кераміки, від Кубадаба до Каратая: мистецтво сельджуцької кераміки.

Коли ви вперше потрапляєте до середньовічних споруд у Коньї, часто перше, що привертає вашу увагу, – це не камінь, а колір.

Radar TürkiyeRadar Türkiye19 Ekim 202612
Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Вироби з глазурованої кераміки, від Кубадаба до Каратая: мистецтво сельджуцької кераміки.

Коли ви заходите до селюкських споруд у Кон'ї, перше, що привертає вашу увагу, часто не камінь, а колір. Шматочки лазурі, темно-синього та фіолетового кольорів перетворюють інтер'єр купола на нічне небо, а стіну – на геометричний килим. Більшість цих кольорів сьогодні зосереджені в двох місцях: в медресе Каратай, розташованому в центрі Кон'ї, та в знахідках, отриманих під час розкопок палацу Кубадабад на березі озера Бейшехір. Цей текст розповідає про подорож у світ селюкського мистецтва, зосереджуючись на цих двох місцях, і дає поради, що варто шукати в музеї. Що таке майоліка, і чому глазур важлива?

Згідно зі статтею в Турецькій фундації релігійних справ (Diyanet Vakfı), слово "майоліка" походить від турецького слова "çini", що означає "китайський виріб". Суть цього мистецтва полягає в тому, що сформовані плитки фарбуються та покриваються глазур'ю, а потім випалюються. Глазур, що плавиться у печі, утворює на плитці прозотий захисний шар, який надає архітектурі стійкий колір. Перші зразки глазурованої цегли датуються Стародавнім Єгиптом та Месопотамією. У тій же статті зазначено, що селюкські споруди також прикрашалися майолікою в Хорасані та Ірані, але саме в Анатолії це мистецтво досягло найбільшого розвитку та стало постійною традицією. Анатолійські селюкські майстри використовували кілька різних технік. Спочатку використовувалися глазуровані цеглини, а згодом перейшли до техніки різаної мозаїки, коли невеликі шматочки, вирізані з глазурованих плиток кольорів лазурі, фіолетового, зеленого та темно-синього, збиралися на штукатурній основі. У цивільних спорудах, таких як павільйони та палаци, стіни покривалися плитками зірчастої, хрестоподібної, шестигранної та квадратної форми. На ці плитки наносилися візерунки, або під глазур'ю, або поверх неї. У енциклопедії також зазначено, що селюкські майстри розвинули техніку "люстер", яка передбачала нанесення на глазур металевих пігментів, що надавали їй блиску. Світ майоліки в цивільних спорудах значно відрізняється від мозаїки. У мозаїці переважають геометричні візерунки та абстрактні рослинні мотиви, тоді як у майоліці палаців і павільйонів можна побачити багатий репертуар фігур: людей у різних позах, мисливських тварин, птахів, двоглавих орлів, драконів і міфічних істот, таких як сфінкси. Саме цей світ фігур робить селюк Ця споруда, відома серед місцевих жителів як "Палац Алаеддіна", згідно з енциклопедією, була збудована за часів правління II Кılıçarslan, тобто між 1155 і 1192 роками, враховуючи технічні характеристики майоліки та написи. Зовнішні та внутрішні стіни палацу були прикрашені майолікою та штукатуркою. Цей палац відомий як єдина споруда в мистецтві Державного Сельджуцького султанату, де використовувалася техніка "мінаї". Ісламська енциклопедія детально описує цю техніку: жовтувату, добре вимішану глину перетворюють на квадратні, зірчасті, хрестоподібні та у формі пахлави плитки, які фарбують у зелений, темно-синій, фіолетовий та бірюзовий кольори, покривають глазур'ю та випалюють. Потім їх повторно фарбують чорною, теракотовою, білою та золотою фарбами, а також покривають глазур'ю та випалюють при нижчій температурі. Через використання семи кольорів, ця техніка також називається "хефт ренк". На зіркових плитках були зображені люди, що сидять у позі лотоса, сидять один навпроти одного та грають на музичних інструментах, а також крилаті леви. У 19 столітті палац був у руїнах, і його було зруйновано між 1905 і 1908 роками. Частина майоліки була розРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРозРоз У музеї зберігається близько п'яти тисяч виробів з кераміки, фарфору та гіпсу, з яких половина виставлена. Відвідування залів у певній послідовності дозволяє простежити історію кераміки в хронологічному порядку. Спочатку зупиніться в центральному залі та підніміть голову, щоб протягом кількох хвилин розглянути зіркове оформлення купола. Потім перейдіть до вітрин у галереї, де представлені мініатюрні та глазуровані вироби з палацу Алаеддіна. Далі відвідайте зал, утворений об'єднанням південних кімнат медресе, де вироби з Кубадабада розміщені таким чином, щоб відтворити їх початковий вигляд у палаці. Нарешті, ви можете побачити настінні керамічні вироби та керамічний посуд, що датуються періодами бейликів та Османської імперії. Якщо ви хочете розширити свою екскурсію, відвідайте розташовану неподалік медресе Інце Мінарелі, де ви можете побачити лазурові та фіолетові цеглини на обірваному мінареті та візерунки, що нагадують килими, на куполі, виконані з глазурованих цеглин.

Кераміка Кубадабада з 1955 року виставляється в медресе Каратай, будівлі, яка сама є шедевром керамічного мистецтва. Згідно з написом на будівлі, медресе було збудовано в 1251 році за часів султана Іззеддіна Кейкавуса, ім'я будівничого – Джалаледдін Каратай. Будівля була покинута наприкінці 19 століття, відновлена в 1954 році та відкрита для відвідувачів 17 грудня 1955 року як відділ кераміки музею міста Конья. Портал культури повідомляє, що в 2014 році медресе було включено до попереднього списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під назвою "Медресе Держави Сельджуків в Анатолії". Серцем будівлі є квадратний центральний простір розміром приблизно дванадцять метрів. Внутрішня поверхня купола повністю покрита мозаїчною керамікою. Білі смуги з гіпсу між керамікою кольору бірюзи та індиго утворюють двадцять чотирипроменеві зірки, з'єднані вузлами від низу до вершини, створюючи враження зоряного неба для тих, хто дивиться на купол. Навантаження купола передається на стіни за допомогою флюгерів у формі віяла, що утворюються трикутними панелями в кутах. Безпосередньо під вершиною знаходиться невеликий басейн; в енциклопедії також згадується, що через цю конструкцію деякі вважають, що будівля має характеристики обсерваторії.

У музеї представлено близько п'яти тисяч керамічних, фарфорових та гіпсо Якщо у вас є можливість, відвідайте місто Бейшехір, щоб побачити руїни палацу Кубадаба, розташовані на березі озера. Це допоможе вам краще зрозуміти, де саме знаходилися зірки, які ви бачили в музеї. Деякі експонати з палацу Кубадаба також виставлені в Музеї кераміки в Кютах'ї. Щоб отримати актуальну інформацію про дні роботи музеїв та умови відвідування, перевірте офіційний сайт Міністерства культури та туризму.

Джерела:

Коментарі

0/1000

Напишіть перший коментар