Від Теркоса до крана: Сучасна історія водопостачання Стамбула.
Стамбул – це велике місто, яке не було засноване біля озера чи річки, і тому протягом своєї історії воно завжди було змушене забезпечувати себе водою, транспортуючи її з віддалених місць.
Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Стамбул – це місто, яке не розташоване на березі великого озера чи річки, тому протягом своєї історії воно завжди було змушене доставляти воду з віддалених джерел. Історія İSKI (Муніципальна служба водопостачання та каналізації Стамбула) поділяє цю довгу історію на три періоди: римський та візантійський, османський та республіканський. Арки, дамби, цистерни та фонтани – це найбільш відомі елементи цієї історії, і вже існують маршрути, які дозволяють їх відвідати. Цей текст присвячений менш відомій частині цієї історії, а саме періоду, починаючи з кінця 19 століття, коли вода почала подаватися за допомогою парових насосів, по трубопроводах до будинків і накопичуватися на дамбах. Наприкінці ми розповімо про те, які з цих споруд можна побачити сьогодні.
Від фонтанів до труб:
В Османському місті вода розподілялася за рахунок сили тяжіння, тобто за рахунок власного потоку води. Вода з джерела проходила через тунелі та арки, перетинаючи долини, розподілялася за допомогою розподільних пристроїв, тиск регулювався за допомогою гідрорівнів, і, нарешті, досягала фонтанів. Згідно з інформацією İSKI, вода відмірювалася в кожній точці розподілу, а одиницею виміру був "люле". Ця система була достатньою для забезпечення водою міські фонтани, але не дозволяла подавати воду на верхні поверхи нових багатоповерхових будівель. У другій половині 19 століття, коли в районах Бейоглу та Галата з'являлися багатоповерхові будинки, виникла потреба в воді під тиском. Рішення прийшло у вигляді концесії. Згідно з історією İSKI, у 1868 році, за часів правління султана Абдулхаміда II, французькій компанії була надана концесія, і була заснована компанія під назвою "Dersaadet Anonim Su Şirketi", яку народ називав "Terkos Şirketi". Компанія мала постачати воду з озера Теркос до районів Бейоглу, Галата, західного берега Золотого Рогу та до європейського берега Босфору. Дипломна робота, підготовлена в Університеті Мармари, описує компанію як османську акціонерну компанію з численними акціонерами, яка продавала воду за принципом підписки та з використанням лічильників. Згідно з тим же дослідженням, контракт також передбачав безкоштовне водопостачання лікарень, військових підрозділів та для потреб пожежогасіння. Ідея лічильника, який сьогодні є в кожному домі, вперше з'явилася в Стамбулі завдяки цій компанії.
Парові насоси в Теркосі:
Першим об'єктом компанії був підвищувальний насос, побудований у 1883 році на березі озера Теркос. У 1 Сторінка ISKI, що стосується водних ресурсів, зазначає, що станція працювала до 1967 року, а сьогодні вона збережена як промисловий музей. Саме озеро, яке зараз називається водосховищем Теркос, досі є частиною списку водних ресурсів міста, і рік введення в експлуатацію все ще вказаний як 1883.
Компанія на азійській стороні також отримала власну компанію в ті ж роки. Згідно з інформацією ISKI, у 1888 році було засновано компанію Üsküdar Kadıköy Su Şirketi, а в 1893 році було збудовано першу дамбу Елмали на річці Елмали. Водопровід було прокладено вздовж узбережжя від Анатолійського форту до Бостанчі. Дамба, станція для очищення води, насосна станція, трубопровід, що тягнеться до Багларбаші, і водосховище в Багларбаші – все це було збудовано цією компанією. Друга дамба Елмали, розташована на річці Чавушбаші, була додана в 1950 році. Сьогодні обидві дамби разом є одним з найменших джерел води в місті, але це місце є першим, що спадає на думку, коли згадують слово "дамба" в Стамбулі.
Вода Хамідіє та станція в Чендере:
У міру розвитку міст, зростала потреба в водопостачанні, і разом з цим збільшувалися обсяги видобутку води. В історії ISKI особливе місце займає система водопостачання Хамідіє, збудована за часів султана II Абдулхаміда. Ця вода, що надходила з джерел у Кемерерґазі, подавалася до казарм, палаців і близько п'ятдесяти фонтанів у районі Бейоглу. Існують деякі розбіжності щодо дат: ISKI вказує рік заснування системи як 1904, тоді як джерела, що описують станцію, повідомляють, що насосна станція в Чендере почала працювати в 1902 році. Насосна станція Хамідіє в Чендере була побудована в долині Чендере для подачі води з джерел до міста. Згідно з інформацією на сторінці бібліотеки Стамбульської муніципалітету, станція була побудована, коли водопостачання з Таксіма виявилося недостатнім для задоволення потреб. Вона подавала приблизно 1200 кубічних метрів води на день до близько ста фонтанів, включаючи ті, що розташовані вздовж дороги до палацу Йилдиз. Об'єкт працював до 1990-х років, а потім використовувався лише для забезпечення водою кількох фонтанів. Згідно з інформацією на сторінці Вікіпедії, котли були виготовлені в Швейцарії, а в 1960-х роках парові машини були переміщені зі старої станції в Теркос, а на їх Компанія Terkos була придбана муніципалітетом Стамбула, і 27 травня 1933 року було створено Стамбульське управління водних ресурсів (İSKİ) відповідно до закону № 2226. Управління було організовано як установа, що перебуває у підпорядкуванні муніципалітету, але має власну юридичну особу. У цей період було збільшено потужність насосної станції Terkos та очисних споруд Kağıthane, а також було встановлено електричні насоси замість насосів, що працювали на парі. Було прокладено лінію електропередач між Terkos та Silahtarağa, а також було пробурено артезіанські свердловини в Çırpıcı, де було збудовано ще одну насосну станцію. Епоха дамб.
У міру швидкого зростання населення, водних ресурсів озер та джерел ставало недостатньо, і Стамбул увійшов в епоху дамб. Згідно зі списком İSKİ, дамби Ömerli та Alibey були введені в експлуатацію у 1972 році, а дамби Darlık у Şile та Büyükçekmece – у 1989 році. Сьогодні дамба Ömerli є найбільшим джерелом води для міста, і майже вся азійська частина міста забезпечується водою з неї. У Büyükçekmece було створено водосховище, від'єднавши озеро від моря. У 1981 році було створено Стамбульське управління водопостачання та каналізації (İSKİ), а в 1984 році воно було включено до складу великогорської муніципалітету. У 1990-х роках пошук нових джерел води поширився на глибші райони Фракії. Дамби Düzdere, Kuzuludere, Büyükdere, Sultanbahçedere та Elmalıdere були завершені в період з 1995 по 1997 рік. Дамби Kazandere та Pabuçdere були введені в експлуатацію у 1997 та 2000 роках відповідно. Згідно з інформацією İSKİ, ці дві дамби були з'єднані тунелем довжиною 2507 метрів, і надлишок води з Kazandere був перенаправлений до Pabuçdere. Дамба Sazlıdere була введена в експлуатацію у 1998 році поблизу озера Küçükçekmece. Вода з-під Босфору.
Останній великий крок був зроблений зі сходу. У 2004 році були введені в експлуатацію регулятори Yeşilçay, які використовують воду з річок Göksu та Çanak, розташованих за межами Şile. У 2007 році з річки Melen, що знаходиться на кордоні з провінціями Дюздже та Сакар'я, почала надходити вода; згідно з інформацією İSKİ, на першому етапі можна було отримувати 268 мільйонів кубічних метрів води на рік, а після другого етапу – 575 мільйонів кубічних метрів на рік. Для У нас також є екскурсія, присвячена озеру та навколишнім лісам, яку ви можете запланувати в той же день. Найкращі місця для огляду дамб – це Омерлі та Бююкчекмедже. Озеро, що утворюється біля дамби Омерлі, розташоване серед лісів між районами Чекмекьой та Шіле. Оскільки прибережна зона є природоохоронною, огляд можливий лише з дозволених місць, і необхідно дотримуватися попереджувальних знаків. Озеро Бююкчекмедже, розташоване поблизу узбережжя, є одним з найлегше доступних водних ресурсів з міста.
Практичні поради:
Більшість місць, згаданих у цій статті, знаходяться на значній відстані один від одного, тому не намагайтеся відвідати їх усі за один день. Краще запланувати відвідування Ченандері в другій половині дня в межах міста, Теркос – у вихідні під час поїздки на північ, а Бююкчекмедже – як частину маршруту вздовж західного узбережжя. Більшість водних споруд знаходяться в охоронних зонах, тому будьте уважні до огорож, попереджувальних знаків і заборон на фотографування. І наступного разу, коли ви відкриєте кран, пам'ятайте, що вода могла надходити з регіону Істранджа, з Омерлі або з річки Мелен.
Джерела:
- İSKİ, Історія водопостачання Стамбула, https://iski.istanbul/kurumsal/hakkimizda/istanbul-da-suyun-tarihcesi
- İSKİ, Водні ресурси, https://iski.istanbul/kurumsal/hakkimizda/su-kaynaklari/
- H. Saltuk Akatay, Проєкти обстеження, реставрації та відновлення насосної станції Теркос (İTÜ, 2003), https://polen.itu.edu.tr/items/78558626-8b12-4935-ba7e-a845691b15a7/full
- Halil İbrahim Gül, Компанія з водопостачання Теркос (Університет Мармара, 2009), https://openaccess.marmara.edu.tr/entities/publication/7348dd5a-24de-41ac-86f4-235ee9e84dac
- Бібліотеки та музеї муніципалітету Стамбула, Мистецька бібліотека Ченандер, https://ataturkkitapligi.ibb.gov.tr/en/Kitaplik/Kutuphanelerimiz/IMM-Cendere-Sanat-Library/53
- Вікіпедія, Мистецький музей Ченандер, https://tr.wikipedia.org/wiki/Cendere_Sanat_M%C3%BCzesi
- Вікіпедія, Водопровід Босфор, https://tr.wikipedia.org/wiki/Bo%C4%9Fazi%C3%A7i_Su_T%C3%BCneli
Коментарі
Напишіть перший коментар
