Щовесни в Манісі з неба сиплються маленькі шматочки, обгорнуті кольоровим папером. Люди піднімають голови, простягають руки вгору, і кожен шматочок, який встигають зловити, зустрічається вигуками радості.

Щовесни в Манісі з неба сиплються маленькі шматочки, загорнуті в кольоровий папір. Натовп піднімає голови, простягає руки вгору, і кожен шматочок, який встигають зловити, зустрічається вигуками радості. Ця сцена – фестиваль "Месір маджун", який у 2012 році був внесений до Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. У цій статті розповідається про "месір маджун" як про культурну традицію. Ми розглянемо, що це таке, як його виготовляють, хто бере участь, навколо яких споруд існує ця традиція, і як відвідувач може побачити її сьогодні, спираючись на інформацію з офіційних джерел. Історія одного маджуну.

Управління культури та туризму провінції Маніса описує походження цієї традиції наступним чином: мати султана Сулеймана, Хафса-султана, захворіла в Манісі на невідому хворобу. Центр Ефенді, який вважався головним лікарем медресе при султановому комплексі, приготував маджун (пасту) з сорока одного виду рослин і спецій. Після одужання Хафса-султана попросила, щоб цей маджун щороку, у час Новруз (персидський Новий рік), роздавався населенню. З тих пір, з того часу, цей маджун, загорнутий у маленькі папірці, розсипають серед людей у цей же період. Історія передається з покоління в покоління, але історики ставляться до деталей з обережністю. У статті "Центр Ефенді" в Ісламській енциклопедії Турецької диктатури наголошується, що інформація про те, що маджун був приготований ним у "дарюшшифа" (лікарні), не зустрічається в сучасних працях. У тій самій статті підкреслюється, що "дарюшшифа" була завершена значно пізніше, у 1539-1540 роках, після того, як Центр Ефенді покинув Манісу. Таким чином, цю розповідь слід розглядати не стільки як історичний запис, скільки як традицію, що сформувалася в пам'яті міста. Саме в цьому полягає сила цієї традиції. Жителі Маніси століттями розповідають цю історію, і щовесни вони її відроджують. Сорок один вид рослин і спецій.

Рецепт "месір маджуну" – це не стільки письмовий рецепт, скільки знання, що передається від майстра до учня. Управління культури та туризму провінції Маніса перелічує деякі з рослин і спецій, що входять до складу. Серед них: аніс, кмин, гірчичне насіння, кокос, кардамон, чорний перець, гвоздика та кмин. Також у складі: кріп, ревінь, шафран, жувальна гумка, кори Протягом фестивалю готується щонайменше три тонни пасти, яка буде розкидана та роздана. Ця кількість свідчить про те, що це більше, ніж просто кулінарна справа, а скоріше міська організація. Розсипання та натовп

Найвідоміша частина фестивалю – це розсипання пасти. Пасту, загорнуту в папір, кидають з куполів і мінаретів мечеті Султан натовп внизу. Тисячі людей, які приїжджають з різних регіонів Туреччини, змагаються, щоб зловити шматочки, поки вони не впали на землю. У записі ЮНЕСКО зазначено, що фестиваль проводиться щороку з 21 по 24 березня. У записі також йдеться про те, що під час підготовки та протягом фестивалю історичну османську музику виконує оркестр із сорока п'яти осіб у традиційному вбранні. У тексті запису також підкреслюється, що жителі Маніси мають глибокий емоційний зв'язок з цим фестивалем. Фестиваль – це не лише розсипання пасти. Управління культури та туризму провінції зазначає, що протягом фестивалю, окрім церемоній приготування та роздачі "месір", також проводиться традиційний парад "месір". Програма також включає кулінарні змагання, народні концерти, театральні вистави, виступи народних танців та заходи для дітей. Як прояв гостинності, пасту надсилають іноземним гостям, які приїжджають до Маніси, а також жителям сусідніх провінцій. Місце проведення фестивалю

Фестиваль протягом століть проходить у тому ж місці. Це – комплекс "Султан", збудований у Манісі на честь матері султана Сулеймана. Управління культури та туризму провінції зазначає, що культурний об'єкт, де проходить фестиваль, у 1988 році був оголошений зоною культурної спадщини Міністерством культури та туризму. У статті "Комплекс Хафса Султан" в Ісламській енциклопедії Турецької республіки, комплекс описується як найвидатніший зразок класичної османської архітектури в Манісі. У тій самій статті йдеться про те, що святкування роздачі пасти було відновлено з 1951 року. Лікарняний корпус комплексу, тобто "дарушшіфа", займає особливе місце в історії цієї традиції. Згідно з написом на "дарушшіфа", будівництво було розпочато у 1539-1540 роках за наказом султана Сулеймана на честь його матері. У статті також перелічено штат, зазначений у вакфі. Там працювали головний лікар, хірург, два лікаря-офтальмологи, спеціаліст з психічних захворювань та два фармацевти. У штаті також були помічники фармацевтів, чотири медсестри, адміністратор, секретар, два кухарі та прачка. Цей список відкриває рідкісну можливість побачити, як була Відділ культури та туризму провінції повідомляє, що лікарня була спалена в 1922 році, а відновлена в 1962-1963 роках. Після тривалого періоду бездіяльності, у 1996 році будівля була передана Університету Челал Баяр. Університет відкрив її 30 листопада 2013 року як Музей історії медицини імені Хафси Султан. Сьогодні це найкраще місце для тих, хто хоче зрозуміти традицію Месір. Де і як це можна побачити?

Якщо ви хочете побачити фестиваль на власні очі, плануйте свою поїздку на березень. У ці дні дуже багато людей, і натовп заповнює простір навколо комплексу з самого ранку. Ті, хто хоче зайняти місця ближче до сцени, приходять дуже рано, але навіть якщо ви займете місце ближче до задньої частини, це не обов'язково позбавить вас можливості щось побачити. Шматочки розлітаються на великій площі. Якщо ви йдете з маленькими дітьми, виберіть місце на краю натовпу, де ви зможете вільно пересуватися. Для отримання точної інформації про дати та програму фестивалю, перевіряйте останні оголошення організаторів. Навіть якщо ви не відвідуєте фестиваль, ви все ще можете відчути дух Месір. Прогулянка по зовнішньому подвір'ю комплексу та огляд руїн лікарні, її кам'яних та цегляних стін – це перший крок. Потім ви можете відвідати зали музею, де представлені розділи, присвячені османській медицині та історії лікарні. Рекомендуємо перевірити графік роботи музею та умови відвідування перед поїздкою. Прогулянка вулицями Шехзаделер, розташованими поблизу комплексу, також дозволить вам відчути атмосферу міста, де зародилася ця традиція. Як спробувати Месір?

Паста Месір має насичений, пряний смак. Коли ви відкриваєте папір, шматочок виглядає маленьким і липким. Його потрібно повільно розчиняти у роті. Ви відчуєте, як по черзі проявляються різні спеції. Спочатку відчувається кориця та гвоздика, а потім – тепло імбиру та чорного перцю. Спробувати шматочок Месір – це простий спосіб долучитися до цієї традиції. Якщо ви повертаєтесь додому з Маніси, візьміть з собою кілька шматочків, щоб поділитися ними з близькими – це продовження давньої традиції гостинності міста. Збереження та популяризація

У збереженні традиції фестивалю Месір беруть участь різні організації. Відділ культури та туризму провінції зазначає, що фестиваль підтримується Міністерством культури та туризму, а також проводяться дослідження та інвентаризація, пов'язані з фестивалем. Фестиваль спільно організовується провінційною адміністрацією Маніси, мерією Маніси та місцевою промоушн-організацією. Організація має великий архів фото- та текстових матеріалів, Джерела:

Управління культури та туризму провінції Маніса, "Місто зцілення", https://manisa.ktb.gov.tr/TR-151860/sifa-sehri.html
ЮНЕСКО, Нематеріальна культурна спадщина, Фестиваль "Месір маджун", https://ich.unesco.org/en/RL/mesir-macunu-festival-00642
Турецька Ісламська енциклопедія, Комплекс Хафса-султани (Доган Яваш), https://islamansiklopedisi.org.tr/hafsa-sultan-kulliyesi
Турецька Ісламська енциклопедія, Меркез Ефенді (Решат Онгорер), https://islamansiklopedisi.org.tr/merkez-efendi

Месір паста – весняна традиція міста Маніса.

Коментарі