Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити
Radar Türkiye

Кангалська вівчарка, вартовий степів.

Якщо ви побачите великого собаку світлої шерсті з чорною маскою на морді, який пасеться разом із стадом овець у степах Сіваса, то, швидше за все, це кангал.

Radar TürkiyeRadar Türkiye4 Kasım 2026
Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Кангалська вівчарка, вартовий степів.

Якщо ви побачите великого пса світлого забарвлення з чорною маскою, який знаходиться біля стада овець у степах Сівасу, то, швидше за все, це кангал. Кангал – це порода турецьких пастуших собак, яка отримала свою назву від району Сівасу і протягом століть захищала стада овець в Анатолії. Цей текст розповідає про походження кангала, про те, як його можна розпізнати, як вчені вивчають цю породу, і як правильно познайомитися з цим псом у Сівасі.

Головне управління сільськогосподарських підприємств (TİGEM) визначає батьківщиною кангала Середню Азію. Згідно з інформацією цього відомства, племена огузів, які займалися розведенням дрібної худоби, під час міграції до Анатолії привезли з собою коней, овець і кангалів. Ці собаки оселилися в таких регіонах, як плато Узуньяйла, Кайсері, Сівас, Ерзінджан і Токат, а центром розведення став район Кангал у Сівасі. У статті, опублікованій у 1994 році професором Чехнаном Озбеязом з ветеринарного факультету Університету Анкари, чітко вказано походження назви. Згідно з цією статтею, оскільки найкращі представники породи знаходяться в районі Кангал у Сівасі, собака в Туреччини відома саме під цією назвою. У тій самій статті зазначено, що за кордоном порода розводиться під іншими назвами, а ці клуби цінують племінних собак, привезених з Туреччини. У дослідженні, проведеному у 2012 році дослідниками з ветеринарного факультету Університету Сельчука, кангал називається національним псом Туреччини. Згідно з цим дослідженням, порода поширена в районах, де розводять овець породи Аккараман, особливо у східній частині Центральної Анатолії та в провінції Сівас. Автори дослідження зазначають, що Сівас і місто Кангал є центрами розведення, але хороші представники породи можуть зустрітися і в інших регіонах Туреччини.

Життя поруч із овечками.
Найпростіший спосіб розпізнати кангала – це подивитися на стадо, поруч з яким він знаходиться. У Турецькому патентному та торговому відомстві під назвою "Кангал" зареєстровано не собаку, а овець. Овечка "Кангал" була зареєстрована у 2003 році від імені адміністрації району Кангал як географічна назва. Опис цієї назви визначає її як підвид породи Аккараман, який розводиться в таких провінціях, як Сівас і Малатья, з центром у районі Кангал. Згідно з тим самим документом, овечка "Кангал" добре пристосована до місцевих умов, витривала і більша за інші підвиди Аккараман. У неї вигнутий ніс, на мор Організація вказує, що вага дорослих самців становить від 50 до 75 кілограмів, а самок – від 40 до 60 кілограмів. Висота в загривку, тобто відстань від землі до найвищої точки плечей, у самців становить від 70 до 90 сантиметрів, а у самок – від 65 до 80 сантиметрів. Будова голови є мезатицефалічною, тобто знаходиться між вузькою, довгою головою та широкою, короткою головою. Очі мають вираз розуму та довіри. У статті Özbeyaz також згадується про успадкування чорної маски. Пігментація навколо носа та рота, а також на кінчиках вух, передається за домінантним типом і зустрічається у більшості собак цієї породи, в тій чи іншій мірі. У тій самій статті описується велика голова, міцна щелепа, сильна шия та добре розвинена грудна клітка. Вчені вимірюють кангів.

В Туреччині було проведено численні дослідження з вимірювання параметрів кангів, і показники варіюються в залежності від дослідження. Це пов'язано з тим, де, в яких умовах і у якому віці вирощувалися виміряні собаки. У 1994 році Özbeyaz виміряла параметри 59 дорослих кангів, вирощених у чистому вигляді у військовій ветеринарній школі в Гемліку. Середня вага самців становила 40,5 кілограма, а висота в загривку – 69,1 сантиметра; у самок – 32,4 кілограма та 62,4 сантиметра. У дослідженні, проведеному командою Selçuk University у 2012 році, кангів порівнювали з іншими місцевими породами в Туреччині. У дослідженні було виміряно параметри 30 кангів, 33 акбашів, 37 карських собак і 30 турецьких гончих. Середня висота в загривку кангів становила 76,2 сантиметра. У всіх виміряних параметрах тіла значення для кангів були значно вищими, ніж у інших порід. У дослідженні тієї ж команди, проведеному в 2017 році, було розширено масштаб дослідження. Було виміряно параметри 468 собак, які вирощувалися у народному господарстві в Туреччині, Ірані, Азербайджані та Узбекистані та були схожі на кангів. Результати показали, що кангі з Туреччини були більшими, ніж подібні собаки в інших країнах. Тобто, діапазон значень, який надає TİGEM для племінної роботи, не є тим самим, що й показники звичайних собак у селі; обидва набори даних є правильними у своєму контексті. Дослідження, проведеного у 2013 році за участю факультету ветеринарної медицини Cumhuriyet University в Сівасі, зосеред Запах і слух у них добре розвинені. Згідно зі статтею, кангал може годинами стояти біля овечки, яка відстала від стада, або біля речей пастуха, щоб подбати про них. Захист стада від хижаків є головною метою, і саме завдяки цьому кангал протягом століть став незамінним помічником у степах. У фольклорі провінції Сівас:

Двоє дослідників з Університету Сельчука у 2012 році зібрали фольклорні знання про кангал у провінції Сівас, опитуючи фермерів, власників тварин і практиків народної медицини. Дослідження показує, що фермери поділяють кангалів на три групи: "курчу" (ті, що полюють на вовків), "сафи" (чистокровні) і "кірми" (метиси). За кольором шерсті використовуються такі назви, як "аласы боз" (сірий), "караяка" (чорний), "сари яка" (жовтий), "боз яка" (сірий), "кілли" (волохатий) і "кірчіл" (кудрявий). За формою хвоста їх називають "кілич куйрук" (хвіст-меч), "куйругу егі" (вигнутий хвіст) і "ківрак куйрук" (гнучкий хвіст). Результати досліджень є цікавими. За їхньою думкою, однією з важливих причин, чому кангал зміг зберегти свою популяцію до сьогодні, є передача з покоління в покоління усної історії про інтелект, хоробрість і вірність цієї породи, притаманних саме Сівасу. Таке саме дослідження підкреслює, що деякі звичайні практики догляду та розведення потребують переоцінки з точки зору прав і добробуту тварин.

Де сьогодні захищають кангала?

Офіційна відповідь на питання про те, де і як сьогодні захищають кангала, знаходиться в TİGEM. У цьому закладі зазначено, що основна мета розведення кангала – збереження генетичних ресурсів. На сайті TİGEM перелічено два підприємства, де продаються племінні цуценята кангала: Karacabey Tarım İşletmesi Müdürlüğü в Бурсі та Ulaş Tarım İşletmesi Müdürlüğü в Сівасі. Важлива примітка: у базі даних географічних познак TÜRKPATENT серед продуктів, зареєстрованих для провінції Сівас, немає згадки про собак. Назва "Кангал" там використовується для "Кангальської овечки" та "Кангальських мінеральних вод". Отже, захист кангала здійснюється не через реєстрацію географічного позначення, а через племінну роботу державних підприємств і через знання, які передаються фермерами протягом багатьох поколінь.

Знайомство з кангалом у провінції Сівас:

Найкращий спосіб побачити кангала в його природному середовищі – це подорож сільською місцевістю провінції Сіва Під час відвідування міста Сівас, познайомтеся з продукцією овець породи "Кангал", які пасуться поруч з цією породою собак. М'ясо та молоко овець породи "Кангал" є частиною традиційної кухні степових регіонів. Дорога до району Кангал також веде до міста Діврігі та до південних степових районів Сіваса. Тому, пошук собак породи "Кангал" – це також чудовий спосіб познайомитися з сільською місцевістю Сіваса.

Джерела:

Коментарі

0/1000

Напишіть перший коментар