Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити

Музика Харпута та атмосфера вечорів біля каміна.

У вечірній час, коли на плато Харпута згасає денне світло, вогні центра міста розливаються по долині, і настає тиша старого міста. Ця тиша – місце, де протягом століть розвивалася музична традиція.

Radar TürkiyeRadar Türkiye4 Kasım 2026
Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Музика Харпута та атмосфера вечорів біля каміна.

Музика Харпута: Традиції та Сучасність

З настанням вечора, коли світло центра міста розливається по рівнині, в старому місті настає тиша. Ця тиша – місце, де протягом століть розвивалася музична традиція. Сьогодні музика Елазиг-Харпута відома своїми піснями, які співають по всій Туреччини, але її справжня сутність формувалася взимку, у великих кімнатах будинків, під час зібрань. Цей текст розповідає про цю музику, опираючись на офіційні джерела та наукові дослідження. Спочатку ми розглянемо, до якого жанру можна віднести цю музику, потім – структуру "фасіл" та макамы, а також традицію "кюрсебаші" та народні танці. Наприкінці буде кілька зауважень про те, де сьогодні можна почути цю музику в Елазигу.

Музика Харпута – це складний жанр.

Управління культури та туризму провінції Елазиг зазначає, що важко віднести музику Харпута до одного з відомих жанрів турецької музики. Більшість творів не мають відомих авторів мелодії та слів; у цьому вона близька до народної музики. З іншого боку, ці твори виконуються з використанням класичних інструментів і в певній структурі макамів, що наближає її до класичної музики. Тому управління визначає музику Харпута як особливий жанр, який поєднує елементи обох традицій, об'єднуючи естетику диванної та народної літератури. Значна частина текстів пісень походить з диванної поезії. Згідно з даними управління, тексти багатьох пісень та довгих мелодій, які сьогодні дуже популярні в Харпуті, взяті з творів таких поетів, як Фузулі, Недім та Неврез. Ці мелодії слухали та цінували не лише освічені люди, які отримали релігійну освіту, але й ремісники та звичайні жителі Харпута. Взимку в старих містах, навесні та влітку в садах та на відкритих майданчиках, у всіх чулися пісні "елезер", "хойрат" та "майя". Також привертає увагу широта репертуару. Управління повідомляє, що кількість місцевих пісень та довгих мелодій, які вдалося виявити, становить близько двохсот, і додає, що реальна кількість значно більша. У кожному селі та на кожній музичній зустрічі можна почути твори, які раніше не були почуті, але, на жаль, недостатньо зусиль було докладено для їх популяризації. Багато пісень розповідають про події, які відбувалися в регіоні, або виникли після цих подій.

Структура "фасіл" та "гечкі"

Музика Харпута виконується в рамках традиції "фасіл". Згідно з описом управління, "фасіл" зазвичай починається з "харпут пешреві", також відомої як "паша гочу". Потім виконуються відповідні пісні Ось переклад турецького тексту українською мовою:

Після цього, супроводжуючи себе інструментами, люди співають і слухають разом, тобто хором, виконуючи живі мелодії, які називають "şıklıtım". У цей час, або відразу після цього, виконуються чоловічі або жіночі танці, відповідні тому ж музичному ладу. Таким чином, "фасіл" перетворюється з просто музики на розважальне дійство, в якому бере участь кожен. У звіті зазначено, що раніше, коли виконувалися пісні з Харупта, між ними звучали також класичні твори турецької музики, що відповідають тому ж ладу. Ця деталь показує, наскільки тісно перепліталися дві музичні сфери в Харупті. У структурі ритму переважають дво-, три- та чотиридольні розміри; існують також твори, які починаються з основного розміру, а потім переходять до інших. Згідно зі звітом, щоб правильно виконувати ці мелодії, необхідно знати "харуптський" діалект і місцевий стиль співу.

**Лади та місцеві назви**

Найбільш обговорюваною темою в музиці Харупта є лади. У джерелах згадуються такі назви, характерні для Елазига: "мюстезат", "бешірі", "ібрахіміє", "хойрат", "шірван", "діван", "елезбер", "течніс", "невруз", "версак", "сабахі" та "мухаліф". У звіті також зазначено, що деякі з цих назв відповідають ладам у турецькій музиці: "бешірі" відповідає "расті", "версак" – "хіджазу", "невруз" – "карчігару", "мухаліф" – "хуззаму", а "ібрахіміє" – "неві". Академічні дослідження більш детально вивчають цю тему. У статті, опублікованій у 2024 році в журналі "International Journal of Quality in Education" Озаном Дашем і Тюркером Еролу, порівнюються списки ладів, використаних місцевими дослідниками, і аналізується твір під назвою "ібрахіміє газель", записаний у нотах. Автори показують, що структура ладу цього твору відповідає турецькому ладу "ушак". Результати дослідження є цікавими: назви, які в джерелах використовуються для позначення ладів Елазига-Харупта, насправді не є окремими ладами, а є місцевими стилями співу, тобто "таврами". У тому ж дослідженні зазначається, що в регіоні часто виконуються такі форми, як "бешірі", "шірван", "невруз", "діван", "течніс", "мюстезат", "ібрахіміє", "версак", "мухаліф" та "елезбер". Ця дискусія не применшує цінність музики Харупта, а навпаки, відкриває шлях до її розуміння. Як підкреслюється у звіті, для розуміння цієї музи Ось переклад турецького тексту українською мовою:

У минулому люди збиралися разом, щоб обговорювати повсякденні питання, ділитися проблемами та радістю, а вечори завершувалися музикою. На цих зібраннях також вирішувалися питання допомоги нужденним, примирення супротивників тощо. Зібрання мали чітку структуру: найстарший учасник керував процесом, слово надавалося відповідно до віку, і кожному було відведено певне місце. Середнє покоління грало в ігри та виконувало музику, а молодь пригощала кавою. Взимку зібрання проводилися у великих кімнатах, які називали "софа", а влітку – біля басейнів і в садах. З часом традиції змінювалися. У статті йдеться про те, що з розвитком опалення та поширенням печей, з другої половини XX століття зникла практика встановлення подіуму. Сьогодні подіум більше не є центром зібрань, а є символом; автор підсумовує це як "зібрання без подіуму". Сьогодні зібрання проводяться вдома, у культурних центрах, на весіллях, на хеннах та в телевізійних програмах. Килими на стінах, м'які дивани та мідні таці намагаються відтворити колишню атмосферу. За словами учасників, раніше на зібраннях більше значення приділялося іграм, загадкам і взаємодопомозі, а сьогодні музика стала головним елементом.

**Ігри наприкінці "фасіла"**

Ігри, які граються наприкінці "фасіла", є частиною музики Харпута. У міському путівнику Elazığ ігри, що відбуваються в регіоні, класифікуються як "халай", але відзначається, що вони більш складні та естетичні, ніж інші ігри в регіоні. За словами путівника, ця різниця зумовлена схильністю музики до класичної музики та використанню класичних інструментів. Загальний характер ігор Elazığ – це поєднання ніжності та строгості; чоловічі ігри більш суворі, а жіночі – більш м'які. З приблизно шестидесяти ігор, які існували, сьогодні збереглося близько двадцяти-двадцяти п'яти. Найвідоміша з них – "Çayda Çıra". Ця гра, зібрана в Харпуті, передбачає використання свічок, закріплених на тарілках, і, як зазначає путівник, її також називають "танцем зі свічками" у всьому світі. Одна з легенд про походження цієї гри розповідає про двох молодих людей, які зустрічалися вночі в селі біля озера Хазар: дівчина запалювала свічку, яка освітлювала шлях хлопця, і ця історія перетворилася на гру, в якій селяни використовували свічки. Путівник також записує іншу версію цієї легенди, зазначаючи, що це лише один з варіантів історій, які розповідаються в різних містах. Гра зазвичай виконується на весіллях і Місцеві путівники та оголошення про заходи, розміщені управлінням культури та туризму регіону, є чудовою відправною точкою для знайомства з вечорами, присвяченими місцевій музиці; перевіряйте актуальні дати на офіційних сайтах. Тим, хто хоче побачити місце, де народилася музика, варто відвідати Харуп. За даними GoTürkiye, будинок Шефіка Гюля в Харупі – це музейний будинок, облаштований для демонстрації традиційної архітектури та способу життя в Харупі. Стоячи на веранді такого будинку, можна уявити собі вечори, про які розповідаються в текстах, дивлячись на розташовану в центрі кімнати платформу та навколишні дивани. Також, гарною підготовкою стане споглядання долини з замку, оскільки багато цих пісень були написані, враховуючи саме цей пейзаж. Слухаючи, звертайте увагу на декілька речей. Зверніть увагу на те, як після газелі починається пісня в тому ж тональному ладі, як змінюється інструментальна музика, переходячи від повільного ритму до більш швидкого, і як зрештою всі приєднуються до запальної пісні. Слухайте високий регістр довгих мелодій, мову диванської поезії в текстах і особливий спосіб вимови, характерний для харупського діалекту. Можливо, ви почуєте мелодію, яка раніше ніколи не записувалася; як зазначає управління, це все ще можливо в Харупі.

Джерела:

Коментарі

0/1000

Напишіть перший коментар