Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити
Radar Türkiye

Слідами бурси, від кокону до тканини.

Прогулюючись історичним базаром Бурси, ви проходите повз караван-сарай, відомий своїм виробництвом шовку, торговий центр, заповнений ювелірними магазинами, і крамниці, у вітринах яких виставлені шовкові хустки. Ця картина – не випадковість.

Radar TürkiyeRadar Türkiye30 Eylül 2026
Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Слідами бурси, від кокону до тканини.

Прогулюючись історичним базаром Бурси, ви проходите повз хан, про який згадують у зв'язку з шовком, торговий центр, заповнений ювелірами, і магазини, у вітринах яких висять шовкові хустки. Ця картина – не випадковість. Багатство міста протягом п'яти століть значною мірою залежить від крихітної гусениці, яка плете кокон, і від нитки, яку отримують з цього кокона. У статті про Бурсу в Ісламській енциклопедії TDV історик Халіл Іналджик чітко зазначає, що шовкова торгівля та промисловість були основним джерелом процвітання в Бурсі. У цій статті ми послідовно розповідаємо про шлях шовкопрядів, починаючи з листя мушмули, про каравани, що прибувають з Ірану, про ринок коконів, що розташовувався на подвір'ї Коза Хану, і про те, де сьогодні можна побачити бурську шовкову тканину. Від листя мушмули до кокона.

Шовк – це природне волокно, що утворюється з двох тонких ниток, які виділяє гусениця шовкопрядів Bombyx mori під час личинкової стадії, і верхня частина якого покрита воском. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі DergiPark, безперервна нитка, яку можна витягти з одного кокона, може досягати довжини до 3000 метрів. Єдиною їжею цієї гусениці є листя мушмули; згідно зі звітом Міністерства торгівлі за 2019 рік, мушмула також є єдиним джерелом живлення для шовкопрядів. Тому, де б не було коконів, спочатку потрібен сад мушмули. У тому ж звіті наведено графік сучасного виробництва. У Туреччині шовкопрядів можна годувати двічі на рік, але для більшої продуктивності проводять лише весняне годування. Гусениць, що вилупилися з яєць, передають виробникам на початку квітня в регіонах Егейського моря та Середземномор'я, а в інших регіонах – наприкінці квітня або на початку травня. Разом з приблизно місячним періодом годування та десятиденним періодом формування кокона, загалом це займає сорок днів. Яйця зберігаються в коробках, кожна з яких містить близько двадцяти тисяч живих яєць, і з однієї коробки можна отримати від 40 до 44 кілограми коконів. У Бурсі також є власні породи шовкопрядів. Згідно з повідомленням Управління сільського господарства та лісового господарства в Бурсі за 2019 рік, у Центрі виробництва шовкопрядів, що підпорядковується управлінню, проєкт "Збереження генетичних ресурсів шовкопрядів", розпочатий у 1992 році, підтримує існування восьми ліній, включаючи "Бурса Біла" та " Згідно з інформацією, наданою Іналджиком, у 1479 році вартість шовку, імпортованого з Ірану, сягнула 150 000 венеційських золотих. Генуезці, венеційці та флорентинці, які мали торгові представництва в Бурсі, конкурували між собою, намагаючись придбати шовк. У 1501 році представник сім'ї Медічі з Флоренції, Марінгі, зазначив, що одна партія шовку приносила прибуток у розмірі 70-80 дукатів. Існують й інші цифри, що відображають торгове значення міста. Згідно з тим самим джерелом, у 1487 році річна сума податків, зібраних з імпортованих товарів у Бурсі, досягла 140 000 дукатів. У цьому ж дослідженні наголошується, що товари з Бурси потрапляли до Угорщини через Брашов, а звідти – до Східної та Центральної Європи. Коротше кажучи, Бурса була ринком на західному кінці Шовкового шляху, де зустрічалися Схід і Захід.

Шовк з Бурси не лише купували та продавали, але й виробляли у місті. Згідно з інформацією від Іналджика, у 1502 році в Бурсі було понад тисячу ткацьких верстатів. У статті енциклопедії, присвяченій шовку, описується, як у місті класифікували шовкові тканини: оксамит, парча, атлас та інші. Ця класифікація ґрунтувалася на кількості використаних ниток, їх тонкості, а також на тому, чи були в тканині використані золоті або срібні нитки. Бурський оксамит, особливо той, що був виготовлений із золотими нитками, був одним із найбажаніших шовків того часу і мав широку аудиторію покупців у Європі, Єгипті та Ірані. На порталі Міністерства культури та туризму зазначено, що між 15-м і 17-м століттями Бурса стала центром виробництва шовкових тканин, які виготовлялися під контролем Османського султанату, задовольняючи потреби палацу та прикрашаючи європейські палаци.

Виникнення Коза Хану.

Для такого інтенсивного обміну товарами була потрібна відповідна інфраструктура. Згідно зі статтею про Коза Хан у "Ісламській енциклопедії", будівництво розпочалося у березні 1490 року, а відкриття відбулося 29 вересня 1491 року. Хан був збудований за наказом султана Баязида II. На порталі Міністерства культури та туризму зазначено, що метою було забезпечення доходів для мечеті та медресе в Стамбулі, архітектором був Абдул-Ула Бін Пулад Шах, а будівельником – Шуджа Бін Караджа. Хан розташований на великій території між мечеттю Орхана Газі та У Невеликий комплекс у центрі подвір'я є символом хану. Це восьмигранна будівля з куполом, яка слугує мечетом, розташована над басейном з фонтаном, до якого ведуть сходи. Історик з Улудагського університету в Бурсі, професор Хасан Басрі Оджалан, з яким співрозмовники з Anadolu Ajansı спілкувалися у 2024 році, називає цю будівлю одним із двох павільйонів-мечетів у Туреччині, які зберегли свою унікальність до наших днів. Хан був відновлений у 1671-1672 роках та у 1785 році, а також пройшов масштабну реставрацію у 1950-х роках. Як зазначено в рекламних матеріалах муніципалітету Османгазі, це місце протягом століть використовувалося для управління торгівлею коконів. Бурса почала виробляти власні кокони.

З часом сировина також почала надходити безпосередньо з Бурси. Згідно з даними, наведеними в працях Турецької фундації розвитку, у записах 15-го століття виробництво шовку в Анатолії не згадується, але з 17-го століття Бурса стає одним із важливих центрів виробництва шовку. У дослідженні, опублікованому на DergiPark, йдеться про те, що у 18-му столітті анатолійський шовк цінувався вище за іранський, а зростаючий інтерес європейських ткачів до анатолійських коконів призвів до того, що країна перетворилася з місця, де виробляли шовк, на місце, де його виготовляли. 19-те століття було епохою машин. В енциклопедії зазначено, що з 1838 року в країну імпортувалися парові машини під назвою "катапульти" для витягування шовку з коконів. Згідно зі звітом Міністерства торгівлі, галузь витягування шовку розпочалася з фабрики, заснованої в Бурсі в 1845 році, яка мала 60 таких машин. Потім настали важкі часи. У статті, опублікованій у журналі "Belleten" Турецької історичної ради, йдеться про те, що хвороби, що виникали у шовкопрядів після 1860 року, поставили галузь на межі занепаду. Згідно з тією ж статтею, Управління державних боргів Османської імперії, яке мало право збирати податок на шовк та управляти зовнішніми боргами, відіграло вирішальну роль у спробах відродити галузь. Від школи до кооперативу.

Найбільш конкретним кроком у пошуку рішень стала школа. Згідно з дослідженням, опублікованим на DergiPark, перша школа з вирощування шовку, що підтримувалася Управлінням державних боргів, під назвою "Harir Darüttalimi", була відкрита в Бурсі в 1888 році з 12 учнями Якщо ви шукаєте місцевий шовк, ви можете запитати у продавця, звідки він походить. За кілька кроків від хану знаходиться Бедестен, збудований у кінці 14 століття за наказом Йолдиріма Баязида. Культурний портал описує його як перший бедестен, зведений за часів Османської імперії, де колись купували, продавали та зберігали найцінніші товари міста. Сьогодні тут розташований ювелірний ринок. На сторінці Міністерства культури та туризму, присвяченій об'єктам всесвітньої спадщини, район ханів разом з комплексом Орхана Газі та прилеглими територіями описується як серце торгівлі міста з 14 століття, включаючи великі хани, бедестени та ринки. Згідно зі списком на турецькій Вікіпедії, Шовковий хан (Koza Han) також є частиною цього об'єкта всесвітньої спадщини. Якщо ви хочете побачити весь процес, від кокону до тканини, є ще два місця, які варто відвідати. У міському музеї муніципалітету Бурси, на нижньому поверсі, де відтворені старі майстерні, є окрема секція, присвячена шовку, яку муніципалітет представляє як одну з найцікавіших частин музею. У Центрі виробництва та дизайну шовку Умбей, створеному муніципалітетом шляхом реставрації старої фабрики, згідно з навчальним посібником Міністерства освіти, процес перетворення кокону на нитку, а потім на тканину, а також ткацькі верстати демонструються з екскурсоводом.

Практичні поради:

Район ханів розташований у центрі міста, між мечеттю Улу-Джамі та мечеттю Орхана Газі, і ви можете обійти все це пішки. Вранці, коли на подвір'ї Шовкового хану менше людей, зручніше посидіти. Актуальну інформацію про графік роботи міського музею та центру шовку, умови групових відвідувань та ціни, якщо вони є, слід перевіряти на офіційних веб-сайтах цих установ. Якщо ви хочете побачити сезон збору коконів, найкраще відвідати місто наприкінці весни; годування шовкопрядів у районі Мармара починається наприкінці квітня і в травні, а кокони збирають приблизно через сорок днів. Найбільш надійний спосіб визначити якість шовку під час покупки – це запитати у продавця про його склад та місце виробництва. Джерела:

Коментарі

0/1000

Напишіть перший коментар