Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити
Radar Türkiye

Озера льодовикового походження в горах Болкар.

Гори Болкар, що закривають південний горизонт провінції Нігде, здіймаються, утворюючи, здавалося б, непрохідну стіну між степовою місцевістю Центральної Анатолії та узбережжям Середземного моря. З північних схилів вони можуть здаватися звичайним гірським хребтом.

Radar TürkiyeRadar Türkiye4 Kasım 2026
Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Озера льодовикового походження в горах Болкар.

Гори Болкар, що закривають південний горизонт Нігде, піднімаються, утворюючи ніби непроникну стіну між степовою місцевістю Внутрішньої Анатолії та узбережжям Середземного моря. З північних схилів вони можуть здаватися звичайним гірським хребтом. Однак, у верхніх частинах цього хребта, в чашах, виточених льодовиками тисячі років тому, заховані невеликі озера. У цій статті ми розповімо про льодовикову історію гір Болкар, про те, як утворилися ці озера, і про історію особливої жаби, яка мешкає лише тут, спираючись на офіційні звіти та наукові дослідження. Наприкінці статті ви також знайдете практичні поради про те, як і коли відвідати цей високогірний світ.

Гори Болкар, розташовані в частині Середніх Таврських гір, є однією з основних гірських систем, що відокремлюють регіони Внутрішньої Анатолії та Середземномор'я. За даними міжнародного реєстру важливих природних територій, цей хребет простягається приблизно на сімдесят кілометрів з південного заходу на північний схід, поступово піднімаючись з заходу на схід і досягаючи найбільшої висоти на північному сході. Найвища точка тут – вершина Медетсіз, висотою 3524 метри, і, за даними, це друга за висотою гірська система в Таврах після регіону Аладаглар. Велика частина цього хребта складається з твердих вапняків товщиною сотні метрів, які утворилися в стародавньому морі Тетіс. У своїй роботі, представленій університетом Анкари, Онур Чалишкан та його колеги згадують, що німецький геолог Блюменталь у 1956 році розділив цей хребет на дві частини. Північна частина, більш крута і за формою нагадує Альпи, отримала назву Високі Болкар або Основні Болкар. Саме тут найбільш помітні сліди льодовикової діяльності. Село Маден, що належить до району Улукıшла в провінції Нігде, і розташована вище нього плантація Мейдан вважаються воротами до цієї високогірної частини.

Гірські вершини Болкар були постійно вкриті снігом у період останньої льодовикової епохи. Як зазначають Чалишкан та його колеги, Блюменталь, вивчаючи висоту цирків та морен, визначив, що межа постійного снігу в плейстоцені була приблизно на висоті 2700 метрів. Льодовики просувалися переважно в долинах, що виходять на північ, досягаючи глибини до двох кілометрів. У долинах, що виходять на південь і схід, вони розташовувалися на більшій висоті. Вперше кількісно визначити, коли ці льодовики просувалися, а коли відступали, вдалося Аттілі Чінеру та Мех Дослідники зазначають, що ці результати добре узгоджуються з льодовиковими хронологіями, отриманими в інших гірських районах Туреччини та Середземномор'я. Озера всередині цирків

Коли льодовики відступають, вони залишають після себе вимиті чаші. У деяких із цих напівкруглих западин, які називають цирками, з часом утворюються озера. У звіті про екологічну ситуацію провінції Нігде зазначено, що на горах Аладаг та Болкар знаходяться озера, утворені внаслідок льодовикової ерозії. У базі даних важливих природних територій два основні озера на Болкарі називаються Карагол та Чінілігол, і в ній також зазначено, що високі альпійські зони вкриті снігом до кінця липня. Карагол – одне з найвідоміших озер. У звіті про навколишнє середовище зазначено, що площа озера становить близько шістдесяти гектарів, а його максимальна глибина досягає дванадцяти метрів. Чінілігол розташований на тій же висоті, трохи вище Караголу. Хоча джерела вказують на різну висоту двох озер, обидва знаходяться вище 2500 метрів. Пасовище Мейдан, що знаходиться в межах села, що оточує Карагол та Чінілігол, є зоною природної цінності першого ступеня. Згідно зі звітом про навколишнє середовище, ця територія у 2014 році рішенням губернатора провінції Нігде була оголошена місцевою водно-болотною територією. Лід, що живе під уламками

Історія льодовиків Болкар не закінчується озерами. У серпні 2010 року, під час польових досліджень, Чалик та його колеги виявили сім льодовиків, вкритих уламками, у цирках, розташованих на висоті понад 2900 метрів і орієнтованих на північ. Ці льодовики вкриті камінням. Уламок діє як ізолятор, запобігаючи таненню льоду з поверхні, тому лід тане зсередини та знизу. Найбільші з них – льодовики Медетсіз та Егеркая Захід. Кожен з них займає площу близько 0,23 квадратного кілометра. Найцікавішим з цих льодовиків є льодовик Копук, на поверхні якого розташовані три невеликі льодовикові озера. Згідно з даними дослідників, найстаріше з цих озер, Копук-гол, має майже ідеальну круглу форму, діаметр якого становить п'ятдесят метрів, а його береги оточені льодовиковими скелями висотою близько десяти метрів. Його зеленувато-блакитна вода свідчить про відносну мілководність та наявність живих організмів, таких як водорості. Поруч розташовані озера Кучук-гол та Узун-гол. Порівняння фото Журнал "Наука для дітей" від TÜBİTAK розповідає про те, що цей вид був охоронений ще в 1984 році за Бернською конвенцією. Згідно з тією ж статтею, кілька років тому коропи, запущені в озеро Карагьоль, призвели до зменшення популяції жаб і їхніх яєць, а рибалки, які приходили в озеро, також завдавали шкоди цьому виду. У журналі зазначено, що торосівські жаби живуть не постійно у воді, а у вигляді колоній на луках навколо озера. Тому, щоб зробити щось хороше для цих маленьких істот, слід ходити по луках, не зриваючи траву, і не відхилятися від стежок.

Озера – це не лише середовище існування жаб, але й багата рослинність. Згідно з даними про важливі природні території, південні схили мають середземноморський клімат, а північні – континентальний клімат, характерний для Центральної Анатолії. Вологі мікроклімати глибоких ущелин на півдні слугують притулком для деяких рідкісних видів. У звіті про навколишнє середовище зазначено, що значна частина території вкрита гірськими хвойними лісами та альпійськими луками, а на північних схилах розташовані широкі гірські степи та рідкісні лісові насадження. Дані про важливі природні території підкреслюють, що інтенсивне випасання худоби та заготовлення дров є найбільшою загрозою для рослинності, особливо на високих плато. Згідно зі звітом про навколишнє середовище, Болкарли мають найбільші альпійські луки в Середземноморському регіоні. Кількість відомих видів рослин становить 674, з яких 101 є ендеміками Туреччини, а 21 ендемічний вид перебуває під загрозою зникнення. У звіті також зазначено, що на цій території зустрічаються близько десяти видів, які живуть лише в одному місці, а на високих плато можна побачити стада диких коней. У звіті також перелічено такі види, що є ендеміками Туреччини, як шерстистий гірський білка та невеликий вид хижих комах, відомий у народі як "arıpasa".

Як і коли відвідувати:

У рамках плану розвитку туризму в провінції Нідже, для піших прогулянок у Болкарли пропонується маршрут від села Маденкьой до озера Чінілі. Згідно з планом, маршрут має довжину близько 11,8 кілометрів, загальна висота підйому перевищує 1000 метрів, а рівень складності – 2. Стежки спочатку ведуть до плато Мейдан, звідки можна дістатися до озера Карагьоль, а потім, милуючись краєвидами льодовикових озер, – до озера Чінілі. У плані описується, що в квітні та травні під снігом з'являються підсніжники, про Міністерство охорони навколишнього середовища та урбанізму, Управління охорони навколишнього середовища та урбанізму провінції Нігде, Звіт про стан навколишнього середовища провінції Нігде за 2016 рік, https://webdosya.csb.gov.tr/db/ced/editordosya/Nigde_icdr2016(1).pdf

Коментарі

0/1000

Напишіть перший коментар